Предмет, методологічні основи курсу “Історія України”. Джерела історії України, її історіографія.

Предмет, методологічні основи курсу “Історія України”. Джерела історії України, її історіографія.

Предмет вивчення в кожній науці становить система об’єктивних закономірностей. Предметом вивчення історії У. є закономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства.

Методи визначення історії України.

Правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій. Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи: 1. Принцип об'єктивності. 2. Принцип історизму.

Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний(дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу) і логічний(відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду).

При вивченні історії України також використовуються міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.

Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки).

Нова доба в українській історіографії розпочалася з активною науковою діяльністю М. Грушевського. Він написав 1800 статей та «розвідок» з історії, етнографії, археології, літератури, кілька загальних курсів історії України.

Обширною є радянська повоєнна історіографія подій до 1917 р. Однак висвітлення їх було чітко підпорядковане інтересам радянського тоталітарного режиму. Тільки в 90-ті роки XX ст. з'явилися науково вивірені праці щодо різних аспектів історії України радянського періоду.

Українська історіографія розвивається і за рубежем.

Первісно-общинний лад на території України. Зародження, формування, розклад

Первіснообщинний лад у межах території нинішньої України співвідноситься з такими археологічними періодами,як палеоліт(стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт(новий кам'яний вік), енеоліт(мідно - кам'яний вік), бронзовий вік(залізний вік).
Первісні люди на території України з'явилися не менше як 1 млн. років тому в період стародавнього кам'яного віку (палеоліт).Вони жили стадами, вміли застосовувати камені і дерев'яні палиці, а також виготовляли примітивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

В археологічному відношенні територія України належить до найбільш досліджених регіонів.

Період пізнього кам 'яного віку палеоліту, характеризується удосконаленням знарядь праці з каменю, кісток, бивнів мамонта. З них робили шила, голки, наконечники списів. Провідне місце в господарській діяльності людей займало полювання. Виникла нова галузь - рибальство.

Нових досягнень людське суспільство здобуло в епоху мезоліту. Вони були зумовлені винайденням лука і стріли, початком приручення тварин, зародженням землеробства на території України.

В епоху неоліту вдосконалювалася техніка виготовлення знарядь праці -шліфування свердління й розпилювання. з'явилися сокири, долота, тесла кам 'яні ножі. Важливим винаходом неолітичної людини стала кераміка -виробництво посуду,що дало можливість готувати варену їжу.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне місце посідали хліборобські племена так званої трипільської культури.
Знаряддя праці, предмети побуту й прикраси трипільці виготовляли з каменю, кістки, рогу, глини, міді.

У сучасних межах України бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і землеробства, що сприяло процесу виділення скотарських племен з середовища землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці.
Розвиток скотарства, землеробства, ремесла й обміну привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки. Домашня робота жінки втратила своє значення у порівнянні з промисловою працею чоловіка; його праця була всім, її робота незначним придатком.

Освоєння виробництва заліза на початку І тисячоліття до н. е. сприяло дальшому розвитку продуктивних сил, загальному прогресу суспільства. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам землеробства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від землеробсва. Розвиток скотарства ремесла і торгівлі прискорив розклад первіснообщинного ладу в племена. З появою майнової нерівності, соціального розшарування в суспільстві з'явилися умови для експлуатації людини людиною,поділу суспільства на класи та виникнення держави, й означало початок цивілізації.

3. Найдавніші народи на території України: кіммерійці, скіфи, сармати

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва (худоби, землі, знарядь праці та т. і.) у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового.

 

4. Трипільська культура та її місце в історії України.

 

Остаточне утвердження на наших землях відтворювального господарства дослідники пов'язують з існуванням трипільської культури (IV - середина III тис. до н.е., доба енео­ літу). Трипільці прийшли на землі України з Нижнього Подунав'я, згодом розселилися на тери­торії лісостепу України від Дністра до Дніпра, досягши пізніше територій Волині та Степового Причорномор'я. Назва культури умовна (від назви с. Трипілля на Київщині). Була відкрита В. Хвойкою наприкінці XIX ст. Основа господарства трипільців - перелогове рільництво. Використовували кам'яні зернотерки, механічний пристрій для свердління - ручний дриль з каменю; першими на території України почали користуватися виробами з міді, займалися садівництвом, городництвом, розводили велику рогату худобу, кіз, овець, свиней. Глиня­ний посуд виготовляли, використовуючи гончарні печі. Розмальовували посуд складними візерунками (чорна, темно-червона, біла та жовта фарби). Складний орнамент відтворював язичницькі вірування, складний духовний світ трипільського люду. Головним осередком суспільства була сім'я. Жили в глинобитних одно- або двоповерхових будівлях. Поселен­ня забудовували по колу. Знайдені залишки поселень-гігантів - протоміста Майданець- ке, Тальники, Доброводи, Костенівка, Веселий Кут. Культура припинила своє існування в III тис. до н.е., трипільці розчинилися серед інших народів.

 

Універсал ЦР.

Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918.

III Універсал 7 листопада(20 - за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

Умови ІІІ Універсалу

1. Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;

2. До установчих зборів у України вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;

3. Скасовується право приватної власності на землю;

4. УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками;

5. Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.;

6. Запроваджується 8 годинний робочий день;

7. Встановлюється державний контроль над виробництвом;

8. На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

44. Берестейський мирний договір (1918 р.) УНР з країнами Четверного союзу. Його наслідки для України.

 

Брестський мир між УНР та державами Четверного союзу. Відновлення влади УНР. Після проголошення Центральною Радою Четвертого Універсалу держави німецько-австрійсько­го блоку визнали УНР як незалежну державу, яка має право вступати в міжнародні від­носини (до цього делегація УНР брала участь у мирних переговорах у Брест-Литовську у складі делегації радянської Росії). Німеччина та Австро-Угорщина були зацікавлені в укладанні миру з УНР, щоб мати можливість використати її продовольчі ресурси. 27 січня (9 лютого) 1918 р. було підписано Брестський мирний договір між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією: 1) припинення стану війни між державами німецько-австрійського блоку й Україною; 2) Німеччина й Австро-Угорщина зобов'язалися допомогти УНР відновити контроль над усією територією держави; 3) уряд УНР зобов'язувався постачати до Німеччини й Австро-Угорщини про­довольство й сільськогосподарську продукцію; 4) Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території України товари.

 

Утворення Західно-Української Народної Республіки. Українська Галицька Армія (УГА). Акт злуки ЗУНР і УНР.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. ЗУНР займала територію 70 тис. км кв., її населення (6 млн) на 71% було українським.

 

Проголошення об'єднання УНР І ЗУНР.

22 січня 1919 p. у Києві був проголошений «Акт об'єднання (Злуки)» Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки в єдину соборну Україну. ЗУНР здобула назву Західної області Української Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію. Остаточне рішення про об'єднання західних і східних земель повинні були затвердити Українські Установчі збори, які так і не були скликані.

Значення об'єднання УНР і ЗУІІР:

- Сам факт проголошення об'єднання ЗУНР і УНР мав величезне морально-політичне значення, підтвердивши прагнення українського народу жити в незалежній і соборній Українській державі.

- Ця подія, за словами канадського історика українського походження О. Субтельного, свідчила про те, що «уперше західно- і східноукраїнські націоналісти, які протягом поколінь проголошували існування між ними братерських зв'язків, ввійшли в контакт між собою в масових масштабах».

- Велике значення для наступних подій мала взаємодія Української Галицької армії й армії Директорії.

- Позитивний вплив на адміністративний апарат Директорії УНР справили галицькі державні службовці.

Ці та інші приклади свідчили про можливість і необхідність об'єднання. Фактичного державного об'єднання УНР і ЗУНР не відбулося, але історичний досвід державотворення як на сході, так і на заході України був дуже цінний для українських політиків, для державотворення сучасної незалежної України. Починаючи з 2000 р. день 22 січня відзначається в Україні як національне свято.

Украї́нська Га́лицька а́рмія (УГА) — назва регулярної армії ЗУНР (ЗО УНР) після договору з Добрармією генерала Антона Денікіна (17 листопада 1919); до цієї дати відома як Галицька армія (ГА). Після злиття УГА з Червоною армією 12 лютого 1920 року отримала назву Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА).

Зародком ГА були Легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й на провінції 1 січня 1918 року підпорядкувалися Українській Національній Раді ЗУНР.

 

Причини Перебудови

· Стагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.

· Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

· Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

· Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.

1985 році взято курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Проте економічні реформи були провалені.

Причини провалу економічних реформ: 1. прагнення поєднати адміністративно-командні (повне одержавлення власності, планове введення господарства) й ринкові (приватна власність та ініціатива) методи господарювання. 2. непослідовність, необґрунтованість економічних реформ.

Предмет, методологічні основи курсу “Історія України”. Джерела історії України, її історіографія.

Предмет вивчення в кожній науці становить система об’єктивних закономірностей. Предметом вивчення історії У. є закономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об’єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга – вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв’язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства.

Методи визначення історії України.

Правдиве пізнання минулого можливе лише зі справді наукових методологічних позицій. Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи: 1. Принцип об'єктивності. 2. Принцип історизму.

Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний(дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу) і логічний(відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду).

При вивченні історії України також використовуються міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.

Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам’ятки).

Нова доба в українській історіографії розпочалася з активною науковою діяльністю М. Грушевського. Він написав 1800 статей та «розвідок» з історії, етнографії, археології, літератури, кілька загальних курсів історії України.

Обширною є радянська повоєнна історіографія подій до 1917 р. Однак висвітлення їх було чітко підпорядковане інтересам радянського тоталітарного режиму. Тільки в 90-ті роки XX ст. з'явилися науково вивірені праці щодо різних аспектів історії України радянського періоду.

Українська історіографія розвивається і за рубежем.