Основні положення Конституції України

Україна — суверенна, незалежна, демократична, соціальна, — і правова держава. Єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради та органів місцевого самоврядування. Україна — президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три незалежні гілки: законодав­чу, виконавчу, судову. Україна — унітарна республіка (тобто її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система. Державною мовою в Україні є українська. Усім громадянам гарантовані демократичні права і свободи. Закріплення різноманітних форм власності. Принцип мирного та взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо.

№ 72 Україна і світове співтовариство

Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. - Україна стає членом Міжнародного валютного фонду; 1995 р. - чле­ном Ради Європи, 2000 р. - Україна - непостійний член Ради безпеки ООН; 2004 p. - угоди про єдиний економічний простір (ЄЕП).

Ядерне роззброєння: 1994 р. - приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. - вивезення ядерних боєголовок з території України. Співпраця з Європейським Союзом (ЄЄ).

Співпраця з НАТО: 1997 p. - підписання «Хартії про особливе партнерство між Украї­ною і НАТО».

Налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. - підписання договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією. Завершився процес територіального розмежування між державами.

Переговори з питань державного кордону з Росією, Польщею, Молдовою, Румунією, Білоруссю.

Співпраця з різними державами світу.

№73 Формування етнічної атрибутики Київської Русі

Фіксуючі етнічну історію, матеріальні прояви історичної пам'яті народу, які з'єднують, з одного боку, окремі субетнічні утворення, а з іншого — сучасний шар національної культури та її витоки. Ось чому такої актуальності набувають проблеми національно-етнічної символіки, у тому числі регіональної, що завжди складала невід'ємну частину української культури, історії та державності. Символіка складалася разом із формуванням у східного слов'янства земель та князівств, тобто не пізніше ІХ—Х ст. Геральдичні атрибути земель та «княжих столів» виникли дещо пізніше, у ХІІІ—XIV ст., хоча їхня першооснова — князівські знаки, знаки-мітки, знамена, печатки, персні — з'явилася саме з утворенням земель. Ці символи захисту територіальної приналежності по суті виконували функцію гербів. Князівські знаки пройшли складний шлях трансформації, котрий сягав родоплемінних відносин. З розпадом роду, тобто з виділенням сімей та громад, родові знаки трансформувалися спочатку в сімейні, а відтак і в особисті, графічним способом виражаючи перехід від общинної до індивідуальної власності. Саме на основі особистих знаків формувалися міські, а пізніше й земельні герби, прикладом чого може бути зображення лева — особистого знака галицьких князів, що пізніше став геральдичною емблемою столиці Галицько-Волинського князівства — Львова. Головними символами князівської влади в Київській Русі були знамення та стяги. Знамення фіксували земельну власність князя, порушення якої загрожувало покаранням («...а ожо кто борт раззнаменует, то 12 гривен продажи»,— Наголошує стаття «Руської Правди»). Знамення виступали і свого роду міткою тих земель, котрі сплачували данину («В лето 6455 иде Ольга Новугороду и устави по Мсте погосты и дани, и по Лузе оброки и дани; и ловища ея суть по всеи земли и знамения и места и погости»). Щодо стягів, то вони у своєму первинному значенні були суто військовими атрибутами — знаками збору дружин та сигналами до бойових дій. Про це свідчить і семантика слова «стяг», тобто стягуватися в якомусь місці: «Труби трубят в Новгороде — стоят стяги в Путивле» («Слово о полку Игореве»). Така функція стягів залишалася і в пізніші часи, зокрема в роки національно-визвольної війни середини XVII ст., причому дедалі більше набуваючи національно-державного змісту. знаком для української етнічної спільноти є тризуб (триденс, тридент) його виникнення сягає сивої давнини, дохристиянських вірувань слов'ян. Дослідники вважають, що він (як і хрест) символізує трьохмірність Всесвіту і водночас триєдність головних життєвих цінностей — Мудрості, Знання, Любові. Не випадково з прийняттям християнства на Русі його нерідко використовували разом зі знаком хреста. В українській етнічності значення тризуба троїсте; він є символом державної влади, національним знаком і знаком релігійним. Така триєдність, власне, і забезпечувала йому усталеність на різних етногенстичннх етапах: формування давньоруської етнічної спільності, української народності та української нації. У Лівобережній Україні з занепадом Гетьманщини українсько-козацькі прапори були офіційно замінені російським біло-синьо-червоним. А втім, давня традиція не зникла, вона збереглася в місцях, де уціліло козацтво: над Дністром, Бугом, Дунаєм, Азовським морем, на Кубані. У подальшому ця традиція була вкотре перервана (за винятком Закарпатської України та Східної Галичини, націоналі.ні прапори яких до 1939—1940 рр. залишалися жовто-синіми) введенням у 1919 р. уніфікованої атрибутики — червоного прапора з ініціалами республіки; у 1949 р. ініціали замінилися синьою смугою з геральдичними знаками — серпом, молотом та п'ятикутною зіркою. Нинішній етап відродження України супроводжується кардинальними змінами, головні з яких — здобуття державності, вільний розвиток національної культури. Якщо до всього цього додати свободу совісті, то можна стверджувати, що в Україні створені сприятливі умови для вияву глибинної сутності традиційного геральдичного знака-тризуба, розкриття його триєдиного значення: державного герба, національного символу та релігійного знака. І цілком логічно, що саме цей знак затверджений Верховною Радою України 19 лютого 1992 р. як малий герб держави. Щодо національного прапора — жовто-блакитного стяга, — то 4 вересня 1991 р. він замайорів над будинком українського парламенту як державне знамено.

№ 74 Національна символіка України

Державний Прапор України був затверджений Постановою Верховної Ради 28 січня 1992 року і являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення сторін 2:3 (висота:ширина). Офіційного тлумачення кольорів нема, але найбільш поширеною є версія, що його кольори символізують чисте, безхмарне небо (синій колір), та поля зрілої пшениці (жовтий колір). Офіційним днем державного прапору є 23 серпня.

Великий Державний Герб України, згідно із статтею 20 Конституції України, встановлюється з урахуванням малого Державного Герба, як його головного елемента, і герба Війська Запорізького, і затверджується не менше як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

19 лютого 1992 р. Верховною Радою України ухвалена постанова "Про Державний Герб України", якою було затверджено «Тризуб як малий герб України» i, відповідно, головний елемент великого герба.

Михайло Вербицький, автор музики гімну.

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого роду оберіг. Його зображення археологи зустрічали у багатьох пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери. Перша згадка у літописах про такі знаки належить до Х століття.

За часів Київської Русі тризуб стає великокнязівським знаком. Посли київського князя Ігоря (912—945 рр.) при укладанні договору з візантійцями мали свої печатки з тризубами. Київський князь Володимир Святославович (980—1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого — тризуб.

Державний Гімн України — національний гімн на музику Михайла Вербицького із словами Павла Чубинського.

Указом Президента від 29 листопада 1999 року, було постановлено, що офіційними символами глави держави є: Прапор (штандарт) Президента України, Знак Президента України, Гербова печатка Президента України, Булава Президента України.