Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

З кінця VII в. до н.е. греками (в основному вихідцями з Мілета) на Північному узбережжі Чорного моря й в устях рік, що впадають у Чорне море, були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста: Тиру (устя Дністра), Ольвія (устя Юж. Бугу), Пантікапей (на місці м. Керч), Феодосія, Херсонес (на місці Севастополя) та Найбільшої з міст-республік була Ольвія, єдиною монархією - Боспорське царство. Економіка держав-республік була багатоплановою. Торгівля велася по 2-х напрямках: із Грецією і зі скіфами (сів. сусідами). У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам; віно, оливкова олія, озброєння, тканини, мармур, предмети мистецтва й ін. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку і т.п.; імпортували - худоба, хліб, хутра і рабів. Ремесло - досягло високого рівня і славилося виготовленням металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас і т.п.), керамічним виробництвом (глиняні судини, черепиця, посуд і т.п.), ткацтвом, ювелірним і каменерізним виробництвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, груша, гранати і м. п. Тваринництво у господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство - у ріках і на море. Політичний розвиток. Існувало дві форми правління: а) Міста-республіки (Ольвія, Тиру, Херсонес і ін.), у яких законодавча влада належала народним зборам. У нього входили всі вільні городянини-чоловіки. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста. б) Монархія - Боспорське царство, що виникнуло в 5 в. до н.е. у результаті об'єднання ряду міст на чолі з Пантікапеєм. Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя (династії Перепадів, Митридатів і ін.). У 107 р. до н.е. Перепад був убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були переселенці (у Боспорському царстві - культ Аполлона, через мелетського походження його жителів). Причини спаду: а) із 3 в. н. 9. починається загальна криза античного товариства (праця рабів стала невигідна, відбувається натуралізація господарського життя, різке скорочення внутрішньої і зовнішньої торгівлі), що спричинило за собою ослаблення причорноморських держав; б) набіги кочівників. У результаті: у 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів - Боспорське царство.

6. Проблема походження східних слов’ян в історіографії. Держава антів.

(Західні, східні й південні слов’янські племена. Розселення стародавніх

східних слов’ян).

Слов'яни - одна з найбільших етнолингвістичеських спільностей, на території сучасної Європи, що нараховує біля 227 млн.чоловік (германці - 86 млн.) Проблема походження слов'ян - одна зі найбільш складних. Умовно можна виділити два напрямки в суперечках: міграційна теорія і теорія автохтонного походження славян. а) По міграційної теорії - слов'яни є прибулцями; - по дунайської теорії- на основі «Повісті тимчасового років». затверджується, що слов'яни спочатку жили по Дунаю «де є нині Угорська земля і Болгарська»; - по висло-одерской теорії (В. Сєдов, И. Русанова) - слов'яни вийшли з Празької культури,(тер. Польщі і Чехословаччини). б) По теорії автохтонного походження слов'ян (її притримуються - Н. Шахматов, Б. Рибаков, С. Шелухин і ін.) слов'яни є споконвічними жителями Європи від Днепра до Вісли. У свою чергу чеський учений Л. Нідерле приходив до висновку, що походження слов'ян не може бути з'ясовано в силу хиби науково достовірних джерел. Найдавніші письмові звістки про древніх слов'ян: а) Венеди - під такою назвою древні слов'яни вперше згадуються в працях римських істориків I ст. н.е. - Плінія і Таціта. Вони займали територію від Одера до середнього плину Днепра, від Прикарпаття до Балтійського моря. Венеди разом із готами, гунами й аварами неодноразово чинили набіги на багату, але ослаблу Римську імперію. На думку археологів, венедам відповідає археологічна зарубинецька культура (Зап. У.) і пшеворська культура (територія Польщі). У результаті: після початку з 375 р. великого переселення народів. (викликаного потребою в нових землях через екстенсивне землеробство; прагнення до здирства Римської імперії і просування кочівників - готовий, гуннів, аварів) відбулося переселення венедів і їх розділо на склавинов (предків західних і південних слов'ян, що розселилися від Балкан до Вісли) і на антів (предків східних слов'ян). б) Анти (4-7 в. н.е.) займали територію між Дністром і Сев. Дінцем. Мова декілька змінилася, тому що слов'яни почали асимілюватися з іншими народами, зокрема зі скіфами і сарматами, що належали до североіранської мовної гілки. У результаті асиміляції древнеславянська мова вийшла переможцем, але доповнився поруч скифсько-іранських слів (слово«добро», сокира - сокира будинок скіфо-іранських слів (слово «добре» поряд із слов'янським, собака - пес і т.д.). У культурі древніх слов'ян були аналоги німецької, гето-франкійскої, кельтської і балтийської культури, у тому числі б моделей кремації мертвих родичів (на Подніпров'ї), елементи вогнепоклонства й ін. У результаті: на поч. 7 в. анти були розгромлені кочовими племенами аварів. Східні слов'яни розселяються у важкодоступних лісових районах сучасної У, Білорусії, Росії, де ослав'янівають значну частину місцевого (балтійського, угро-фінського й ін.) населення в) 15 військово-племінних спілок (7-9 вв.) -завершальний етап розкладання п/о. товариства в східних слов'ян. Галявині заселяли сучасну Київську обл., древляне - Житомирську і Вінницьку, хорвати - Карпат, жителі півночі - Чернігівську, Сумську, Брянську і т.і. Кожна спілка складалася з десятків дрібних племен на чолі з князями і старійшинами. Зовнішня політика а) важка тривала боротьба (із змінним успіхом), із південно-східними сусідами - кочовими племенами (аварів, печенегів), що неодноразово чинили набіги; б) сформоване до VII в. могутнє Хазарське держава протистояла атакам арабських армій, завдяки чому за цією захисною стіною змогла розвиватися в майбутньому Київська Русь; в) в основному мирні сусідські відношення з аланами, болгарами (південь, пів-східн), прибалтійськими племенами, угро-фінськими племенами (весь, міряй, мордва, мурома й ін.). Ідеологія - поганська релігія - обожнювання сил природи, що робили найбільш сильний вплив на людину (Перун- бог грому і блискавки, Ярило - бог Сонця, Даждь - бог і ін.). У результаті: а) розвиток східних слов'ян йшло природничоісторичним шляхом і було типовим для сотень інших народів б) рабовласництво зустрічалося (патріархальне, домашнє), але воно не стало пануючою формою виробництва у слов'ян, тому що для рабовласницького засобу виробництва: - необхідні сприятливі кліматичні умови і висока родючість грунтів, при яких навіть така малоефективна праця, як рабський, приносив би стабільні високі врожаї. Якби слов'яни обрали такий шлях при їхньому кліматі і родючості - вони б померли від голоду разом із рабами; - характерна обмеженість родючих грунтів при наявності повноводних рік (Єгипет, Межиріччя, Ср. Азія і т.п.), що робило необхідним створення зрошувальних систем, для будівництва яких була потрібно величезна кількість рабів. У слов'ян ця необхідність була відсутня - у східн. слов'ян держава утворилася в 9 в. н.е., коли рабовласництво у усьому світі вже терпіло серйозну кризу.

7. Проблема утворення і розвитку Київської Русі в історіографії.

Етапи розвитку Киїської Русі. В українській історіографії історія Київської Русі поділяється на три періоди.

Перший - з 882 р. коли на престол сів Олег - до смерті Святослава у 972 р. Протягом цього періоду (майже 100 років) відбувається значне розширення території Київської Русі, об'єднуються землі і племена Подніпров'я: поляни, древляни, сіверяни. За часів правління Олега, Ігоря і Святослава були приєднані до Русі землі уличів, тиверців, вятичів, Білу Вежу, Тмутаракань.

Другий період – розкві Київської Русі. Це роки коли при владі знаходилися князі Володимир (980-1015 рр.) і Ярослав Мудрий (1019-1054 рр.). Це період найбільшої могутності Київської Русі. Розширювалися кордони держави: приєднані землі волинян, білих хорватів, окремі землі Балтії. Проводяться суттєві внутрішні реформи з метою укріплення і централізації влади. У 988 р. Володимир приймає християнство. Поступово родовий принцип управління змінюється державним. Варязьку аристократію витісняють дружинники і бояри місцевого походження. Стабілізується державна територія і кордони, удосконалюється державний апарат. Формується вотчина і феодальні відносини, які були юридично закріплені у зводі законів “Руська правда” (1015 р.)

Третій період - феодальна роздробленість Київської Русі (друга половина XI - перша третина XII ст.) - час правління Ярославовичів та їхніх нащадків. У політичному житті цей період характеризується центробіжними тенденціями. У господарській сфері - пануванням феодальної власності на землю, формуванням великого вотчинного землеволодіння, зростанням продуктивних сил у сільскому господарстві і ремеслі. В XIII ст. влада великого київського князя стала номінальною. З'являється більше півтора десятка суверенних князівств, у тому числі шість на території сучасної України - Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Волинське, Турово-Пінське.

Утворення держави Київська Русь.

Протягом VII-VIII ст. союзи східнослов'янських племен перетворювалися на протодержавні утворення - племенні княжіння, які згодом об'єдналися у державу. До утворення Київської Русі у східних слов'ян існувало 14 великих племінних об'єднань.

Археологічні знахідкі, знайдені в південно-західних районах розселення східних слов'ян, свідчать, що їхня матеріальна культура має багато спільних рис. Тобто в VІІІ ст. на землях полян, древлян, волинян, уличів, тиверців, східних хорватів сформувалася фактично єдина археологічна культура з незначними відмінностями. Вона характеризувалася одинаковим рівнем соціально-економічного розвитку племінних об'єднань, подібними рисами в будівництві житла, виробництві, поховальних обрядах. Така подібність була важливою передумовою створення єдиної східнослов'янської держави із центром у південно-західному регіоні.

Початок створенню у південно-західному регіоні руської держави поклали союзи племен. Одним із найдавніших племінних союзів був дулібський. Політичним центром дулібів було Зимнівське городище, розташоване у верхів'ях Бугу. Однак на початку VII ст. авари розгромили дулібів. За цих умов державотворчий процес у слов'ян очолили поляни.

Велике значення для процесу формування східнослов'янської держави мало заснування Києва наприкінці V - на початку VI ст. Літописна легенда розповідає про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом та їхньої сестрою Либіддю. Кий, перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у Візантії, заснував городок Києвець на Нижньому Дунаї, але не зміг там закріпитися і вирушив до Подніпров'я де заклав Київ.

У “Повісті минулих літ” згадується про формування на середину IX ст. трьох державних об'єднань: Куявії (полянські землі із центром у Києві), Славії (ільменські племена із центром у Новгороді) та Артанії (ймовірно, територія північно-східної Русі або Приазов'я). Приблизно одночасне формування державності у полян із центром у Києві та в ільменських слов'ян із центром у Новгороді викликало дискусію навколо питання які саме східнослов'янські землі відіграли провідну роль у процесі утворення Київської Русі - північ (Новгород) чи південь (Київ).

Політика об'єднання земель навколо Києва активно проводилася останніми представниками місцевої иївської династії. Нащадками Кия (Києвичів) були, ймовірно, Аскольд і Дір (40-80-ті роки IX ст.), за князювання яких поляни звільнилися від сплати данини хозарам. Внутрішньої стабільності досягла держава за часів Аскольда, який воював з племенами деревлян і уличів, домігся визнання Русі найвпливовішими державами того часу - Хозарським каганатом і Візантією. В результаті вдалих походів на Візантію було укладено вигідні договори, Київська держава утвердилася на узбережжі Чорного моря, яке в деяких джерелах того часу йменувалося Руським морем.

Після походу 860 р. Аскольд здійснив особисте хрещення, а згодом - християнство прийняли представники правлячої верхівки. Саме це, як вважають історики, а також часті воєнні походи викликали невдоволення і виникнення опозиції князю, тобто склалася політична криза, яка привела до двірцевого перевороту, внаслідок якого була скинута династія Києвичів, і владу захопив представник династії Рюриковичів - Олег.

На півночі у Славії близько 860 р. на престол було запрошено норманського конунга (князя) Рюрика, для якого руські землі були головним об'єктом політичних і економічних інтересів. У 879 р. Рюрик помер, і престол через малолітство його сина Ігоря зайняв регент Олег, ймовірно, родич Рюрика.

У 882 р. Олег здійснив похід на Київ, убив Аскольда й захопив владу. Саме дата цієї події вказує на завершення утворення держави на значній частині території розселення східних слов'ян. Олег жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке не бажало приєднуватися до Києва. Об'єднання північної і південної Русі стало основою виникнення загальноруської держави, з центром у Києві.