Отже, діяльність «руської трійці» свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

25. Тарас Григорович Шевченко в українському національно – визвольному русі.

Кирило-Мефодіївське братство існувало у 1846 – 1847 рр. у Києві було засновано Біозерським, Костомаровим, Гулаком; активну участь брали: Т.Шевченко і Куліш. У цій блискучій плеяді особливе місце належить Т. Шевченку. Вже перша збірка його поезій «Кобзар» (1840) продемонструвала світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови. Поет на практиці довів, що мова здатна передавати всі відтінки людських емоцій, служити точному формулюванню думки, а отже, може бути надійним фундаментом для створення літературних творів світового рівня у різних жанрах від низьких (байка, комедія, сатира) до високих (трагедія, ода тощо). У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України. Непересічне значення великого Кобзаря полягає не тільки в утвердженні української мови та розширенні її потенційних можливостей, а й в утвердженні ідей демократизму, палкому захисті соціальних та національних інтересів українського народу, обстоюванні його права на вільний суверенний розвиток.

26. Козацько – селянські повстання кінця 16 – поч. 17 ст.

Дві хвилі козацько-селянських повстань(перша (1591 —1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625—1638) тривалішою.), що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський. Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки. Після першого великого спалаху народної активності

Р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка. Як сотник надвірних козаків князя Острозького він був змушений брати участь у придушенні повстання 1591 —1593, проте після битви під П'яткою в долі Наливайка відбувається крутий злам — він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з Наливайком. Уже навесні 1595 р. на території України вели боротьбу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких налічувалося понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 — на початку 1596 pp. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся.

Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церкви і чекав підходу резервів, а козацьке військо — у Переяслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті перейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська. Отримавши підкріплення, Жолкевський відрізав повстанцям дорогу до російського кордону. В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоненого Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.

Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

27. Реформи 60-х – 70-х рр. 19 ст. та їх соціально – економічні та політичні наслідки.

У сер. 19 ст. в Росії глибока криза, пов'язана з невідповідністю існуючих феодальних структур та відносин світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство.

Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку.

Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856 рр.), яку Росія програла.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами: селяни ставали особисто вільними, отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики), за поміщиками залишалося право власності на землю, селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Наслідки реформи:

відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності; товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян; чіткішою стає спеціалізація окремих районів України; застосовують різні методи використання землі (оренду; ведення власного господарства); підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

Крім селянської реформи в 60-70-ті роки було проведено цілу низку реформ адміністративно-політичного управління.

У 1864 р - земська реформа.(Створювалась система місцевого самоврядування). Земства займатися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.

У 1864 р. - судова реформа. На відміну від станового і закритого суду ввели позастановий, відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення.

У 1864. р почали реформу освіти: запровадили єдину систему початкової освіти, створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії; право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.

У 1865 р. - реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури

У 1870 р - міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи - міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.

Відбулася і військова реформа (1864-1883 рр.). В Україні утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила армію. Замість ненависної рекрутчини вводилась загальна військова повинність (строк служби 6 років, на флоті -7), заборонено тілесні покарання.

Фінансова реформа (1860-1864 рр.) Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

Реформи 60-70-х років закладали основи громадянського суспільства, але царизм не зробив наступного кроку – не проголосив конституції і не скликав парламент. Тому ці реформи не мали системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного порівняно з феодалізмом,

Капіталістичного способу виробництва.

28. Суспільно політичне життя в Україні 2 пол. 19 ст. Громади.

Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Вони певною мірою демократизували суспільство, залучили до громадянського життя багатомільйонне селянство, розширили рамки й урізноманітнили форми суспільної активності.