Суттєво, даючи змогу режимові консервуватися, а командно-адміністративній системі стабілізуватися.

53. Суспільно – політичне життя України в 1965 – 1964 рр., його суперечливість та непослідовність.

Березня 1953 р. помер Й. В. Сталін. У керівництві партії розгорнулася боротьба за владу. У 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став Микита Сергійович Хрущов. Прихід до влади Хрущова викликав зміну партійного керівництва на місцях.

В Україні накреслився процес українізації керівництва республіки. Першим секретарем ЦК КПУ став О. Кириченко, другим секретарем - М. Підгорний.

З ім'ям М. Хрущова пов'язаний процес десталінізації радянського суспільства. Цей процес виявився в припиненні масових репресій проти власного народу, у початку реабілітації незаконно репресованих партійних, державних працівників, діячів науки й культури (В. Затонського, Є. Квірінга, С. Косіора, П. Постишева, Ю. Коцюбинського, Г. Косинки, М. Куліша). Були реабілітовані маршали Радянського Союзу В. Блюхер, А. Єгоров, М. Тухачевський, командарми І.Уборевич та Й. Якір.

Протягом 1953-1955 рр. було переглянуто основні політичні справи повоєнного часу, викликані сталінськими репресіями. Характерною рисою десталінізації стало послаблення тюремно-табірного режиму, амністія німецьких військовополонених, частини українських колабораціоністів (тих, хто співпрацював з окупантами в роки війни), членів ОУН-УПА.

У 1954 р. НКВС був реформований у Комітет державної безпеки (КДБ). В Україні його очолював В. Никитченко. КДБ переглядав заведені раніше політичні справи.Почалося розширення прав союзних республік у різних сферах суспільного життя.

У лютому 1956 р. в Москві відбувся XX з'їзд КПРС. На закритому засіданні М. С. Хрущов виступив із доповіддю «Про культ особи та його наслідки» (пізніше вийшла Постанова ЦК КПРС «Про подолання культу особи та його наслідків», опублікована в газетах). У доповіді М. Хрущова було наведено кричущі факти беззаконня і сваволі сталінського режиму в 30-х - на початку 50-х рр., йшлося про трагедію початкового періоду Великої Вітчизняної війни, масові репресії 30-х рр., депортацію малих народів (у тому числі кримських татар, караїмів); Й. Сталін був представлений жорстоким тираном і диктатором. Ця доповідь повністю була опублікована в засобах масової інформації лише в роки перебудови.

З вулиць і майданів прибирали портрети й погруддя Й. Сталіна. У листопаді 1961 р. Сталінську область перейменували на Донецьку, а обласний центр Сталіне - на Донецьк.

Проте десталінізація мала незавершений характер. Партійне керівництво не зважилося глибоко проаналізувати сутність тоталітарного ладу, виявити причини формування режиму особистої влади Й. Сталіна. Політика комуністичної партії вважалася правильною, а соціально-політичні деформації пов'язувалися лише зі зловживаннями владою з боку особисто Й. Сталіна і його найближчого оточення.

В Україні йшов процес лібералізації суспільно-політичного життя. УРСР стала одержувати певні політичні дивіденди як одна з найрозвиненіших республік СРСР. За часів М. С. Хрущова половина вищого партійного керівництва складалася з вихідців з України. У 1954 р. пройшли урочистості, присвячені 300-річчю приєднання України до складу Росії. Почалося переписування історії України, яка стала вважатися складовою частиною історії Росії; з'явилося поняття «возз'єднання України з Росією».

У лютому 1954 р. за рішенням Президії Верховної Ради СРСР зі складу РРФСР до складу УРСР було передано Крим.

Лібералізація суспільно-політичного життя в Україні дозволила самовиразитися творчій інтелігенції. Сформувалося нове покоління – „шістдесятники”, широко представлене діячами науки, літератури, мистецтва, музики, кінематографії. Серед нових імен - В. Симоненко, В. Стус, М. Вінграновський, Є. Сверстюк, А. Горська, І. Драч, І. Дзюба, І. Світличний, С. Параджанов, Л. Танюк і багато інших. Вони виступали за оновлення радянського суспільства, відродження української мови й культури, зростання національної самосвідомості, розвиток ідей гуманізму.

Наприкінці 50-х рр. новим явищем у суспільно-політичному житті став дисидентський рух.

Українські політичні в'язні написали «Відкритий лист до Організації Об'єднаних Націй». У ньому було викладено ідеї українського дисидентства: протест проти дискримінації українців і безправного становища України в складі СРСР.

В Україні дисиденти організували свої групи: Об'єднану партію визволення України (м. Станіслав), Український національний комітет (м. Львів). Найвідоміша група - «Український робітничо-селянський союз» (Львівщина), заснований Л. Лук'яненком та І. Кандибою.

Висновок. «Відлигою» назвав Ілля Еренбург період у суспільно-політичному житті країни кінця 50-х - середини 60-х рр. Зміни, що відбулися, сприяли прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін призвели до того, що сутність політичного режиму майже не змінилася. Довести реформи до кінця й докорінно оздоровити суспільство не вдалося.

54. Соціально – економічний розвиток України у 50-х – сер. 60-х рр. Реформи М.С. Хрущова.

У середині 50-х рр. нове керівництво СРСР на чолі з М. С. Хрущовим розпочало спроби реформувати командно-бюрократичну систему. Однак ці спроби не дали позитивного результату, й економіка продовжувала зазнавати серйозних труднощів.

У середині 50-х рр. СРСР увійшов в епоху науково-технічної революції (НТР). Особливістю НТР в СРСР було те, що вона переважно відбувалася в галузях військово-промислового комплексу. У промисловості почали застосовувати радіотехніку, електроніку, ЕОМ, штучні матеріали з заданими властивостями. Побудовано найбільші гідроелектростанції Дніпровського каскаду – Дніпродзержинську, Каховську і Кременчуцьку. Введено до ладу ТЕС - Ворошиловоградську, Миронівську, Придністровську, Старобешівську та ін.

Відбувалося інтенсивне спорудження шахт у Донбасі. Були освоєні нові вугільні райони - Львівсько-волинський, Дніпровський. Розроблялися нові газові родовища - Шебелинське в Харківській області, Радченківське в Полтавській. Унаслідок цього центр газовидобутку перемістився з захід­них областей України до східних.

Швидкими темпами розвивався Криворізький залізорудний басейн. У 1955 р. став до ладу найбільший у Європі Південний гірничозбагачувальний комбінат.

В Україні були збудовані унікальні за розмірами доменні печі й мартени, використовувалася новітня технологія (завод «Криворіжсталь»).

За умов НТР відставання хімічної промисловості позначалося на розвитку військово-промислового комплексу. Тому були збудовані підприємства хімічної промисловості. В Україні це - Роздольський гірничо-хімічний комбінат, Черкаський і Чернігівський заводи хімічних волокон, Дніпропетровський шинний завод.

На Харківському авіазаводі виробляли пасажирські літаки ТУ-104, потім ТУ-124, на Київському - турбогвинтовий літак АН-24.

Харчова й легка промисловість набули меншого розвитку. Виробництвом товарів народного споживання займалися також підприємства важкої промисловості.

У 1957 р. почалася реформа керівництва народним господарством. Було ліквідовано міністерства і створено Ради народного господарства - раднаргоспи. Керівництво економікою з центру за галузевим принципом було замінене місцевим керівництвом з області. Метою адміністративної реформи було наближення органів керівництва до місць виробництва, щоб підняти ініціативу і зміцнити економічні зв'язки всередині регіонів. В Україні було створено економічні райони.

Одним зі способів реформування економіки стала відмова від п'ятирічного планування і прийняття семирічного плану (1959-1965 рр.).

"Реформа принесла позитивні результати, але були й негативні наслідки:

Послаблення єдиної технічної політики, порушення загальносоюзних зв'язків. Через кілька років раднаргоспи було ліквідовано.

У 50-і рр. відбувалися численні пленуми ЦК партії, де обговорювалися проблеми сільського господарства, відставання якого ставало загрозливим. Уперше було запроваджено грошове авансування праці колгоспників. Тепер вони одержували гроші щомісяця. Завдяки підтримці держави с/г вперше стало рентабельним.