Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.

Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.

Згортання гласності.

Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

П. Шелест активно підтримував хрущовські реформи, особливо створення раднаргоспів, виношував плани

республіканського госпрозрахунку, більшої незалежності республіканських структур у господарчих питаннях. Проте після приходу до влади Л. Брежнєва, особливо після «Празької весни» 1968 p., коли помітно посилюється ідеологічний диктат, зростає нетерпимість до інакомислення в будь-якій формі і сфері.

У брежнєвський період інтенсивно йде процес злиття функцій партійного і державного апарату, підміни держави та її органів партією.

Оголосивши себе в Конституції 1977 р. «ядром політичної системи суспільства», КПРС намагалася домінувати в кожній ланці суспільного життя. Для вирішення цього завдання було обрано характерний для командноадміністративної системи екстенсивний шлях — кількісне зростання партійних лав. За період від 1964 до 1985 р. КПУ виросла майже вдвічі. На 1 січня 1985 р. в партії перебував кожен дев'ятий робітник у республіці і кожен дванадцятий громадянин віком 18 років і старше. У цей період практично нікому не відмовляли у вступі до КПРС. Відсоток відмов становив 0,3—0,4% і був практично найнижчим за всю історію партії. Проте, хоча КПУ невпинно зростала, партійний вплив на багатьох ділянках не зростав,

А знижувався. Значною мірою це було зумовлено дією негативних тенденцій у розвитку самої партії.

Політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від

Народу, посилюється ідеологічний диктат. Проголошений курс «стабілізації» не тільки не зробив систему стійкішою, а навпаки, — заважаючи назрілим змінам у суспільстві, породжував і стимулював поглиблення кризових явищ.

39. Політика індустріалізації: завдання, труднощі та її наслідки для України.

У 20-і рр. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. У грудні 1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б) було взято курс на проведення індустріалізації.

Індустріалізація - система заходів, спрямо|ваних на створення великого машинного виробництва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни.

Причини проведення індустріалізації:

Необхідність технічного переозброєння економіки; створення військово-промислового комплексу; створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення й можливої економічної ізоляції; необхідність технічної підготовки до кооперування села (випуск тракторів, машин тощо);

Необхідність зміни соціально-класової структури населення в бік збільшення чисельності робітничого класу.

Проведення індустріалізації мало ряд труднощів і особливостей. Країна могла розраховувати тільки на внутрішні джерела фінансування; суттєво бракувало кваліфікованих кадрів. Головні вади проведення індустріалізації: вона почалася не з легкої, а з важкої промисловості; мала різко завищені темпи.

Головні складові індустріалізації:

Інвестування у важку промисловість за рахунок легкої та харчової; примусові державні позики; збільшення випуску спиртних напоїв; продаж за кордон нафти, газу, деревини, хутра за низькими цінами; продаж за кордон творів мистецтва; використання безкоштовної праці у вихідні (суботники, недільники); широке використання праці в'язнів; режим економії.

Варто особливо підкреслити ще одне джерело ресурсів, яке важко пояснити нашим сучасникам, - народний ентузіазм, незвичайна за масштабами духовна енергія народу, що наочно виявилася в соціалістичному змаганні, масовій ударній праці і стаханівському русі.

Труднощі проведення індустріалізації:

Відсутність розвинутої транспортної інфраструктури.

Нахватка кваліфікованих кадрів. Дефіцит обладнання. Нестача коштів.

Індустріалізація здійснювалася відповідно з п'ятирічними планами розвитку народного господарства. У роки першої п'ятирічки (1928-1932 рр.) було збудовано заводи ХТЗ, «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь»; у наступні п'ятирічки - Харківський турбінний завод. Ново-краматорський завод важкого машинобудування та ін.

Підсумки індустріалізації:

Країна з аграрної перетворилась на індустріально-аграрну; зміцнилась обороноздатність країни; відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості; було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку); монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки; створено нову модель керівництва економікою - адміністративно-командну.

У 1937 р. за абсолютними обсягами промислового виробництва СРСР вийшов на друге місце у світі після США. Припинилося ввезення з-за кордону кольорових металів, рейкопрокатних станів, екскаваторів, турбін, паровозів та інших видів промислової продукції. Україна стала індустріально розвиненою республікою СРСР. Було забезпечено техніко-економічну незалежність СРСР від країн Заходу.

40. Політика колективізації с/г. Голодомор 1932 – 1933 рр.

Рік – рішення радянського керівництва про початок колективізації.

Колективізація – це процес об’єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства.

Причини:

Забезпечення міста дешевими продуктами харчування, промисловості дешевою сировиною, перекачування коштів з с/г у промисловість.

З допомогою колгоспів село ставили під повний контроль держави.

Знищення одноосібних господарств, які були джерелом нерівності на селі.

Основні етапи:

Р. – в Україні вирішено колективізацію завершити восени 1931 р. – на весні 1932 р.

Січень – березень 1939 р. – українське керівництво, використовуючи примусові методи, змусило вступити до колгоспу біль 75% українських селян.

Березень 1030 р.:

1)Сталінське керівництво приймає рішення про ліквідацію куркульських господарств в районах суцільної колективізації.(куркулі – всі, хто не хотів вступати до колгоспів).

Після поїздки Сталіна до Сибіру в газеті «Правда» з’являється стаття, в якій критикується примусове введення до колективізації, всю провину за ці події Сталін перекладає на місцеве керівництво.

Квітень 1930р. – усім бажаючим не перешкоджають виходити з колгоспів.

Р. – повернення до примусових темпів колективізації, 200 тисяч українських селянських родин були знищенні як куркульські.

Р. – колективізацію в Україні завершено.

Наслідки:

Голодомор 1932 – 1933 р.

Повне фізичне знищення куркулів привело до того, що в українському селі було знищено справжніх хазяїв.

Колгоспна система привела до втрати селянами матеріальної зацікавленості в результаті праці.

Створення в районах машинно – тракторних станцій, х допомогою яких механізувалась праця колгоспників.

Голодомор 1932-1933 р. був страшним злочином сталінського режиму. Голодомор був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів.

Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932-1933 рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. Селяни були змушені їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму.

Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з Вячеславом Молотовим. Дії комісії були твердими: села заносилися на «чорні дошки»; у них конфісковували продовольчі й навіть посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.