Загальна характеристика принципів трудового права України

Трудове право України існує у суспільному житті у вигляді конкретних приписів, які характеризуються встановленням дозволів, велінь або заборон, що регламентують певні сторони поведінки суб'єктів трудового права. Для правильного розуміння змісту і значення цих приписів не достатньо знати зміст конкретної норми трудового права. Важливо виявити також істотні зв'язки конкретної норми з іншими нормами права, її місце у правовій регламентації суспільного розвитку та правиль­но визначити основну направленість її дії. Зробити це дозволяють принципи трудового права, які є результатами людської свідомості та відображають систему об'єктивно існуючих відносин між людьми в процесі праці.

Принципи правового регулювання трудових відносин та безпосередньо пов'язаних з ними інших відносин стосуються концептуальних питань трудового права. Правові принципи — не тільки правова, а й філософська, соціологічна категорія. Кожна галузь права має свої принципи, які визначають для цієї галузі найсуттєвіше, характерніше.

Принципи трудового права визначені Законами України, і насамперед — Конституцією України, міжнародно-правовими документами про працю, КЗпП. Принципи трудового права лежать в основі правового регулювання праці всіх видів трудових відносин, пронизують трудове право, виражають сутність чинного трудового законодавства.

Серед науковців існують різні точки зору щодо поняття принципів трудового права. Професор В. І. Прокопенко під основними принципами трудового права розуміє виражені в правових актах економічні закономірності організації суспільного виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень, основних засад правового регулювання трудових відносин, які визначають загальну спрямованість і найбільш істотні риси його змісту.

Професор О. В. Смірнов вважає, що під принципами трудового права слід розуміти закріплені у чинному законодавстві основоположні керівні засади (ідеї)1.

На думку правознавців Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, під принципами трудового права слід розуміти основні керівні ідеї (засади); вони закріплені в нормах або виводяться з них і є такими, що характеризують зміст трудового права й напрями його подальшого розвитку2.

Професори К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова вважають, що принципи права не можна вважати ідеями, позаяк правові ідеї — це категорія правосвідомості, яка може значно випереджати чинне право. Правові принципи — принципи самого чинного права. Основні принципи правового регулювання праці — це головні положення, що стисло розкривають суть чинного трудового законодавства3.

Професори Р. З. Лівшиць і В. І. Прокопенко виокремлюють два різновиди принципів права — принципи норми та принципи, які виводяться з норм. [15,с.60]

В. І. Прокопенко [15,с.61]вказує, що в правовій нормі правові принципи можуть бути закріплені двома шляхами: безпосередньо або побічно. Безпосереднє закріплення правового принципу має місце у тих випадках, коли формулювання норми закріплює певний правовий принцип. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами, які відрізняються від інших норм важливістю сформульованих положень, визначають зміст інших правових норм. Побічне закріплення правового принципу має місце у тих випадках, коли формулювання норми прямо не закріплено в правових нормах, але правові принципи можуть бути виведені з них.

Основні ознаки принципів трудового права:

• Економічно-політична обумовленість (принципи визначаються політикою держави у сфері регулювання праці, яка ґрунтується на економічних законах розвитку суспільства та його потребах).

• Загальність змісту (принципи права завжди виражають глибинну сутності не однієї, а певної сукупності норм трудо­вого права).

• Цілісна предметна визначеність (принципи виражають сутність такої сукупності норм трудового, яка предметом регу­лювання має той чи інший різновид суспільних відносин). Принципи завжди пов'язані з нормами трудового права та відносинами, які регулюються ними.

• Нормативність (принципи як правило закріплюються в нормах трудового права, які є ключовими положеннями цієї галузі, а їх порушення тягне за собою застосування примусових заходів).

• Системність (принципи виражають сутність норм трудо­вого права у їх взаємодії з іншими нормами в рамках системи права України або її складових частин (галузі чи інституту). Принципи дозволяють чіткіше вибудувати систему трудового права та забезпечують ефективне її функціонування.

• Цілеспрямованість (правові принципи виражають сутність норм трудового права в динаміці під час вирішення завдань, які стоять перед галуззю або правом в цілому (наприклад щодо забезпечення правового порядку в державі). Принципи виступають більш-менш чіткими орієнтирами вірного застосування норм трудового права.

• Стабільність (принципи права діють протягом певного тривалого періоду і змінюються не так часто як норми трудового права (змінюється зовнішнє вираження норми, але не змінюється її головна ідея або дух).

Принципи трудового права дозволяють: глибше зрозуміти зміст норм трудового права та їх зв'язок з економікою і реальним життям; визначити загальний напрям і основні тенденції розвитку трудового законодавства України; допомагають суб’єктам правозастосування вирішувати проблеми, які не врегульовані трудовим законодавством, а також вірно застосовувати існуючі норми; чітко розуміти відмінності між такими категоріями як трудове право та трудове законодавство.

Принцип обмеження сфери регулювання відносинами найманої праці є визначальним для всієї галузі трудового права, оскільки цей принцип визначив потребу виникнення трудового права як галузі, спрямованої на захист прав та законних інтересів найманих працівників. З усього розмаїття трудової діяльності людей, цей принцип виділяє лише відносини найманої праці, яка характеризується певними ознаками:

- праця юридично несамостійна, а така, що протікає у рамках визначеного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи);

не на основі власних коштів виробництва, а за рахунок коштів (капіталу) власника;

не на свій страх і підприємницький ризик, а шляхом виконання у роботі вказівок та розпоряджень власника або уповноваженого ним органу і під гарантовану оплату;

виконання роботи певного виду (трудової функції);

трудовий договір, як правило, укладається на невизначений строк і лише у випадках, передбачених законодавчими актами, - на визначений строк;

здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, у колективі працівників (трудовому колективі);

виконання протягом встановленого робочого часу певної міри праці (норм праці);

отримання від роботодавця у встановлені терміни винагороди за роботу, що виконується;

забезпечення роботодавцем гарантій у встановлених випадках; участь роботодавця у фінансуванні соціального страхування працівника.

Принцип оптимального поєднання централізованого та локального правового регулювання визначає порядок і умови встановлення прав та обов’язків суб’єктів трудових і пов’язаних із ними правовідносин. Його зміст зводиться до того, що основні гарантії захисту прав учасників трудових правовідносин (державні гарантії та стандарти) встановлюються законами та підзаконними НПА, а значна частина норм, що регулюють трудові правовідносини сторони встановлюють між собою, або в порядку передбаченому централізованими нормами, самостійно. Дуже важливо підкреслити, що цей принцип тісно пов'язаний із принципом визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах. Акти локальної нормотворчості мають визнаватися незаконними у тій частині, яка містить норми, що погіршують становище працівників порівняно із нормами, встановленими законодавством України. (Акти локальної нормотворчості – зокрема Правила внутрішнього трудового розпорядку). [18,с.76]

Принцип соціального партнерства та договірного встановлення умов праці виявляється у тому, що до сфери правового регулювання трудових відносин широко залучаються недержавні структури (об'єднання роботодавців, об'єднання найманих працівників, які разом з органами виконавчої влади (або без їхньої участі), на підставі укладення колективних договорів та угод, шляхом співробітництва, пошуку компромісів і прийняття узгоджених рішень встановлюють обов’язкові для суб’єктів трудових правовідносин правила регулювання праці. Поняття соціального партнерства та його сторін визначено у ст.1 Закону «Про організації роботодавців»:

соціальне партнерство — система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально-економічних прав та інтересів. Сторонами соціального партнерства є професійні спілки та їх об’єднання, інші організації найманих працівників, утворені ними відповідно до чинного законодавства; роботодавці, їх організації та об’єднання; держава в особі виконавчих органів влади і органів місцевого самоврядування. Порядок укладення та сфера дії, умови колективних договорів та угод визначається Законом «Про колективні договори та угоди» (1993).

Соціальне партнерство і колективно-договірне регулювання тісно пов’язані, оскільки мають єдину мету: забезпечення суспільної рівноваги через компроміс економічних інтересів власників-роботодавців та соціально-економічних прав працівників та ефективне регулювання колективних трудових відносин.

Принцип забезпечення єдності та диференціації правового регулювання трудових відносин передбачає подвійну мету: встановлення єдиних однакових умов праці для всіх найманих працівників і водночас диференціацію умов праці для певних категорій працівників за певних працівників за певних обставин. Професор О. В. Смирнов виділяє три критерії диференціації умов праці: 1) характер та особливості виробництва (галузева диференціація); 2) статево-вікові, кваліфікаційні та інші особливості працівників (суб’єктна диференціація); місцезнаходження підприємства, установи, організації, де застосовується наймана праця (територіальна диференціація).

Принцип визнання незаконними умов договорів про працю, які погіршують правове становище працівників у трудових правовідносинах порівняно з умовами, встановленими в нормативно-правових актах полягає у тому що ці норми – гарантії, державні стандарти в галузі регулювання трудових, які визначені на рівні держави, за жодних обставин не повинні погіршуватись і при встановленні умов праці на галузевому, регіональному і локальному рівнях. [19,с.81]

Термін «договори про працю» слід розглядати у широкому розумінні цього слова. Договори (трудовий, колективний, про повну матеріальну відповідальність) так і угоди, які стосуються умов праці (про іспитовий строк, про переведення та переміщення працівника на іншу посаду, встановлення неповного робочого часу тощо).

Отже, принципи трудового права України — це основоположні керівні ідеї, які виражають сутність норм трудового права І головні напрями політики держави в галузі правового регулювання, суспільних відносин, що пов'язані із застосуванням та організацією праці людей.

Принципи трудового права, які складалися десятиріччями в умовах радянської економічної системи повинні бути переглянуті з урахуванням змін суспільного розвитку України та економічних реалій у державі и світі. Не копіюючи сліпо принципи трудового права, характерні для країн із ринковою економікою, їх необхідно об'єктивно аналізувати та запроваджувати в трудове законодавство України. Більше того, спрямованість державної політики на інтеграцію в Європейський Союз вимагає більш-менш єдиних підходів у правовому регулюванні праці. [19с.56]