Респіраторно-синтиціальна вірусна інфекція

Вперше віруси цієї хвороби були виділені в 1956-1957 роках. Для цієї інфекції характерне швидке поширення захворювання в колек­тивах та ураження великої кількості дітей, особливо раннього віку (2-4 роки).

Перебіг хвороби. Під час захворювання спостерігається катар: ніс закладений, виділення у великій кількості в'язкого слизистого секрету, набрякання слизової оболонки носової частини горла, напади нав'яз­ливого кашлю з важким відходженням густого харкотиння. У дітей

перших років життя, особливо грудного віку, часто розпочинається запалення у дрібних бронхах, які супроводяться дихальною недостат­ністю й астматичним синдромом. Під час такого важкого для дитини захворювання температура тіла може бути нормальною або незначно підвищеною.

Недуга інколи ускладнюється запаленням легенів, гортані (ларин­гітом) зі стенозом. Під час такої хвороби можливе збільшення розмірів печінки, селезінки, порушення їх функцій.

Легка форма хвороби обмежується симптоматичним лікуванням. У випадках середньоважкої та важких форм, ускладнених пневмоніями, дитину обов'язково кладуть до лікарні, де проводиться комплексне лі­кування: внутрішньом'язово вводять гамма-глобулін, призначають віта­міни, антибіотики та інші медикаментозні препарати, проводять фізіо­терапевтичні методи лікування, дихальну гімнастику, кисневу терапію.

1.3.1. Повітряно-крапельні інфекції, які викликаються специфічними збудниками

Коклюш (кашлюк)

Збудником цього захворювання є коклюшна паличка. Внаслідок дії сонячних променів і дезінфікуючих засобів вона швидко гине у зо­внішньому середовищі. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом із краплями слизу під час кашлю та чхання. її джерелом є хво­ра дитина. Зараження проходить унаслідок близького контакту здоро­вої дитини з хворою. Найчастіше на коклюш хворіють діти від одного до п'яти років, але можуть захворіти і дорослі. У дітей імунітет зали­шається на все життя.

Перебіг хвороби. Коклюш має циклічний характер, тобто відзна­чається послідовний розвиток окремих періодів. Прихований триває від 3 до 20 днів (частіше 5-7 днів ), за ним іде катаральний період: у дітей появляється загальне нездужання, напочатку незначний, а пізні­ше сильний кашель уночі. Катаральний період триває 1-2 тижні, пере­ходить у спазматичний. У цьому періоді кашель судомний, нападами, що починаються раптово, і проявляються кашлевими поштовхами, які швидко наступають один за одним без усякого перепочинку. Це спри­чиняє затримку дихання, обличчя дитини стає синюшним, рот широко відкритий, язик висувається далеко вперед. Закінчення нападу су-

проводжується припиненням кашлю і глибоким вдихом із протяжним свистячим звуком. Тривалість цього періоду - від 2 до 8 тижнів. Потім хвороба переходить у період розв'язання. Кашель поступово перестає мати спазматичний характер і настає видужання. Через 40 днів від по­чатку захворювання дитина незаразна.

Розрізняють легку, середню і важку форми коклюшу. В дітей із важкою формою хвороби бувають ускладнення, пов'язані безпосеред­ньо з нападом спастичного кашлю (рівномірно тривалим підвищенням м'язового тонусу повітроносних шляхів). Найбільш небезпечним є крововилив у мозок. Можливі носова кровотеча, крововилив у шкіру, кон'юнктиву очей, а також нетримання сечі, випадіння прямої кишки внаслідок значного напруження черевного пресу під час кашлю.

Перебіг коклюшу в дітей раннього віку має свої особливості: прихо­ваний і катаральний періоди короткі (2-3 дні), не спостерігається типо­вого нападу кашлю, відзначається тривале нав'язливе покашлювання. У дитини перших місяців життя під час нападу кашлю може настати повне зупинення дихання. Тоді малюк синіє, втрачає свідомість, можливі судо­ми. Такий стан спостерігається декілька секунд, а пізніше появляється глибокий вдих і свідомість відновлюється. В окремих випадках само­стійне дихання не відновлюється, і тоді необхідна термінова допомога. У грудному віці кашлюк часто ускладнюється запаленням легенів.

Лікування неускладненого коклюшу полягає у правильній органі­зації режиму і догляду за дитиною. Обов'язково умовою позитивного перебігу хвороби є постійний доступ до хворого свіжого повітря, під впливом якого напади кашлю стають слабкими і нечастими. Потрібно створити спокійні умови, своєчасно і точно виконувати всі призначен­ня лікаря.

Щоб запобігти поширенню коклюшу в дитячому колективі, тре­ба вчасно ізолювати хвору дитину. Необхідно, щоб персонал, який до­глядає за дітьми, уважно слідкував за тими, що кашляють особливо в нічний час. У випадку появи в групі хворого на коклюш усю групу переводять на карантин, який відміняється тільки через 14 днів після встановлення останнього випадку захворювання. У такому разі кожна дитина, яка кашляє, вважається хворою на коклюш, і її потрібно не­гайно усунути з карантинної групи. Якщо в дошкільному закладі за­хворіє декілька дітей, то їх ізолюють в окрему групу, забезпечивши мак­симальне перебування на свіжому повітрі та доповненим харчуванням. З метою зменшення появи нападів кашлю слід усунути всі фактори, які можуть викликати кашель. Для цього можна залучити хворого до гри: нехай перевозить у машині кубики, складає пірамідки, але не можна

дозволяти гратися з піском - дитина тоді сидить навшпиньки зі стис­неною грудною кліткою. Щоб полегшити дихання, організовують гру з водою (купання ляльок, прання лялькового одягу). Це корисно, оскіль­ки діти дихають зволоженим повітрям. Обов'язково потрібно слідкува­ти, щоб вода була теплою.

Дифтерія

Це гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою-аеробом. Дифтерійна паличка виділяє екзотоксин, який зумовлює ха­рактерні симптоми цього захворювання.

Передається дифтерія від хворої дитини до здорової повітряно-крапельним шляхом під час розмови, чхання, кашлю. Попадаючи на слизові оболонки зіва, носа, ока та на ушкоджену шкіру, дифтерійна паличка спричиняє захворювання.

Хворий на дифтерію небезпечний для колективу дітей як у період клінічного прояву захворювання, так і тривалий час після видужання. У деяких хворих збудник дифтерії після видужання продовжує перебува­ти на зіві місяці й навіть роки. Таких дітей називають бацилоносіями.

Джерелом інфекції, крім хворого і бацилоносія, може бути третя особа, яка контактує із хворим, а також іграшки, книжки та інші пред­мети, якими користувалася хвора дитина. Інколи зараження на дифте­рію відбувається через продукти харчування, які були інфіковані.

Перебіг хвороби. Клінічні прояви дифтерії визначаються лока­лізацією дифтерійного ураження, а також вираженням інтоксикації. Розрізняють дифтерію зіва, гортані, носа, очей, вуха, шкіри, зовніш­ніх статевих органів. На місці «вхідних воріт» інфекції утворюється наліт брудно-білого або попелястого кольору. Ці плівки нальоту тісно пов'язані з підлеглою тканиною. Екзотоксин мікробів, всмоктуючись у кров, спричиняє інтоксикацію організму.

Найчастіше зустрічається дифтерія зіва, коли збудник спричиняє зміни в мигдаликах, язичку і піднебінних дужках.

Розрізняють три форми дифтерії зіва: локалізовану, поширену і токсичну.

Локалізована дифтерія зіва характеризується утворенням нальо­тів у межах мигдаликів та відсутністю вираженої інтоксикації.

При поширеній формі дифтерії зіва нальоти розміщені на мигдали­ках, покривають язичок, м'яке та тверде піднебіння, горло. Температура тіла підвищується до 38-39 °С, з'являється головний біль, нездужання, погіршується сон і апетит.

Токсична форма дифтерії має важкий перебіг. Захворювання по­чинається гостро, температура тіла швидко піднімається до 40 °С, ха­рактерні блювання, біль у горлі, значно погіршується загальний стан, швидко наростає інтоксикація. Місцеві прояви токсичної дифтерії ви­ражаються набряком зіва і мигдаликів, великих нальотів сіро-брудного кольору, неприємним запахом із рота. На шиї з'являється незначний набряк підшкірної клітковини.

Внаслідок дифтерії гортані на слизовій утворюється плівка і ви­ражений набряк, що спричиняє звуження її просвіту, а це викликає затруднення дихання. Виникає дифтерійний круп. Ця форма дифтерії частіше уражує дітей від одного до чотирьох-п'яти років. Ізольоване ураження гортані називається первинним крупом. Якщо спочатку ура­жена слизова зіву, носа, а пізніше процес перейшов на гортань, то це називається вторинний круп.

Дифтерійний круп (справжній) розвивається поступово: спочатку з'являється незначний грубуватий кашель, температура тіла підви­щується до 38°С; загальний стан дитини майже не змінюється. У цей період можна запідозрити гостре респіраторне захворювання.

Проте вже через добу-дві кашель посилюється, стає «гавкаючим», дихання помітно утруднене, особливо при вдиху, голос стає сиплим. Оскільки звужена запальним процесом голосова щілина із труднощами пропускає повітря, то дихання у дитини шумне, яке чути на відстані. Цей період дифтерійного крупу називається стенотичним, він триває до трьох діб. Такий стан вимагає невідкладної медичної допомоги, бо мо­же розвинутися задушення. Особливо важкий перебіг справжнього кру­пу, під час якого фіброзні плівки покривають слизову трахеї та бронхів.

Діти грудного віку найчастіше хворіють на дифтерію носа. При хворобі температура тіла може залишатися нормальною або дещо під­вищеною, явища загальної інтоксикації не розвиваються. В грудних ді­тей унаслідок порушення носового дихання затруднене ссання грудей, що спричиняє недостатнє харчування.

Через попадання збудника дифтерії на слизову оболонку ока роз­вивається дифтерія ока. Внаслідок ураження ока з очної щілини виді­ляється гнійна рідина з домішкою крові.

У дівчаток через занесення інфекції із зіву, носа може появитися дифтерія зовнішніх статевих органів.

Досить небезпечні ускладнення внаслідок дифтерії: інколи розви­вається міокардит - запалення серцевого м'яза, судинна недостатність як наслідок ураження наднирників, периферичні паралічі, неврити, парез (зменшення м'язової сили) або параліч (повна відсутність рухів)

м'якого піднебіння. Небезпечними для життя дитини можуть бути паралічі гортані, дихальних м'язів, діафрагми. Частим ускладненням дифтерійного крупу є запалення легенів.

Лікування і профілактика. Якщо виявлено симптоми дифтерії, дитину потрібно терміново госпіталізувати в інфекційну лікарню, де їй призначають відповідне лікування.

З метою профілактики поширення дифтерії у дитячому колекти­ві призначається карантин. У приміщенні, де перебував хворий, про­водять дезінфекцію. Дифтерійна паличка стійка до впливу зовнішніх факторів, тому для знезараження приміщення і предметів потрібна спе­ціальна їх обробка. Білизну, посуд кип'ятять, м'які іграшки відправ­ляють у дезкамери, а гумові миють у дезінфікуючому розчині, після чого обливають кип'ятком. У групі проводять спостереження за дітьми і дорослими, які перебували в контакті із хворими (протягом 7 днів їм вимірюють температуру, оглядають зів і ніс, досліджують слиз на диф­терійну паличку).

Якщо виявлено бацилоносія, його негайно відправляють додому (якщо він мешкає в окремій квартирі). Якщо бацилоносієм є доросла особа, яка працює в дитячому закладі, її треба усунути від безпосеред­нього спілкування з дітьми і перевести на іншу роботу. Діти допускають­ся в групи лише після того, як у них не виявлено паличок дифтерії.

Якщо у дітей, які перехворіли на дифтерію, виявлено дифтерій­ні палички, їх ізолюють не менше ніж на ЗО днів від дня клінічного видужання. Коли й після цього терміну паличка дифтерії продовжує виділятися, але вона нетоксична, таких дітей допускають у колектив. Якщо паличка виявиться токсичною, діти можуть відвідувати дошкіль­ний заклад не раніше ніж через 60 днів після клінічного видужання. Дворазовий негативний аналіз посіву слизу із зіва дає право допускати дитину в дитячий колектив.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, які роблять усім дітям, починаючи з першого року життя, є надійним засобом профілактики цієї важкої недуги. Завдяки цьому заходу кількість хворих на дифтерію значно зменшилась.

Кір

Це гостре інфекційне захворювання, яке характеризується запа­ленням слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, рота, очей. Кір спричиняється фільтруючим вірусом, який внаслідок дії сонячних про­менів, висихання швидко гине. Навіть кімнатна температура сприяє

загибелі збудника. Тому для дезінфекції при виявленні хворого на кір важливо добре провітрити приміщення.

Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом під час каш­лю та чхання. Вірус кору знаходиться в слизі хворої дитини.

Сприйнятливість до кору дуже велика у всіх вікових групах (він небезпечний для дітей до 2 років; до 6 місяців діти хворіють нечасто, до З місяців - практично не хворіють, оскільки від матері з молоком вони отримують антитіла). Діти, які перехворіли на кір, отримують стійкий імунітет.

Перебіг хвороби. Захворювання, яке викликається коревим вірусом, характеризується циклічністю, тобто проходить виразна зміна окремих періодів хвороби. Прихований період триває в середньому 9-11 днів унаслідок профілактичного введення гамма-глобуліну, може продо­вжуватися до 15-21 дня і довше. Початковий, або продромальний період характеризується підвищенням температури тіла (до 38-39 °С), з'являється нежить, кашель, почервоніння очей, у горлі та піднебінні спостерігаються яскраві червоні плями. Це найбільш заразний період. Найчастіше в цей час захворювання діагностують як гостре респіра­торне. В цей період у хворого на внутрішній поверхні щік з'являються дуже ніжні білі крапки (плями Філатова-Копліка), які нагадують манну крупу. Цей симптом характерний тільки для кору. Температура тіла під­вищується, може досягати 40 °С, виникає корева висипка, яка на пер­ший день виявляється за вухами, посередині обличчя, на шиї; на дру­гий - на тулубі, руках і стегнах, на третій - захоплює гомілки і стопи, а на обличчі починає блідніти. Висипка спочатку має вигляд окремих рожевих плям, а пізніше піднімається над поверхнею шкіри. На четвер­тий день висипання блідне, на їх місці залишається пігментація.

Перебіг кору може бути різний за важкістю форми: легкий, серед­ньої важкості, важкий та ослаблений (мітигований - у дітей, які отри­мали гамма-глобулін із профілактичною метою).

У дітей раннього віку спостерігаються деякі особливості перебігу недуги; зокрема, продромальний період може бути відсутнім, захворю­вання починається гостро з підвищення температури тіла і появи ви­сипки. Часто порушується етапність її Появи, вона одночасно виникає на обличчі й тілі. Катаральні явища можуть бути незначно виражені, але у дітей спостерігаються часті рідкі випорожнення, можливе запа­лення легенів.

Корева інфекція дає такі ускладнення: ларингіт (запалення горта­ні), бронхіт, коревий круп, запалення легенів, спостерігається розлад травних органів (проноси). Запалення кору часто ускладнюється запаленням

середнього вуха. У дітей, які перехворіли на кір, значно підви­щена сприйнятливість до вторинної інфекції (дизентерії, стрептококо­вих захворювань).

Лікування і профілактика. Дитину, яка захворіла на кір, негайно ізолюють. Лікування проводять або в домашніх умовах, або в лікарні, залежно від важкості стану.

Під час занесення кору в дитячий колектив з метою запобігання її поширення треба провести строгу ізоляцію груп дітей не тільки в спаль­нях, кімнатах для гри, але і в роздягальнях. Для, дітей встановлюється різна тривалість ізоляції від групи: із 8-го дня контакту для тих, котрі не отримали гамма-глобулін - на 17 днів; після введення гамма-глобуліну - на 21 день. Діти ясельного і дошкільного віку допускаються в дитячий заклад за умови їх ізоляції в самому закладі (карантинні групи).

Якщо дитина перехворіла на кір у віці до одного року, на неї поши­рюються такі ж профілактичні заходи, як і на тих дітей, що не хворіли, оскільки імунітет у неї нестійкий.

Для запобігання захворюванню на кір вводять гамма-глобулін. Таку профілактику проводять здоровим дітям, які не мали щеплення, від 3 місяців до 4 років у випадку контакту із хворою дитиною. Дітям старше 4 років, які мали контакт із хворими, гамма-глобулін вводять тільки в тому разі, якщо вони не отримали щеплення проти кору, осла­блені іншим захворюванням або мали одночасний контакт із двома інфекціями. Профілактика захворювання на кір за допомогою гамма-глобуліну створює пасивний імунітет, який триває не більше місяця. Тому під час нового контакту дитини із хворим на кір треба повторити введення гамма-глобуліну.

Дитина, яка перехворіла на кір, може приєднатися дитячого колек­тиву через два тижні від початку захворювання. Потрібно враховува­ти, що після кору ще протягом 1-2 місяців дитина ослаблена, тому їй потрібен щадний режим і особливо уважне ставлення дорослих: слід продовжити денний сон, увечері раніше класти спати, створити умови для більш спокійних ігор, потурбуватися, щоб дитина змогла посидіти наодинці, наприклад, поспостерігати за рибками в акваріумі. Дитина потребує додаткового харчування із підвищеною кількістю вітамінів, вона повинна отримувати більше овочів і фруктів, перебувати на свіжо­му повітрі, мати обмежене фізичне навантаження. Після захворювання на кір протягом двох місяців не можна робити дитині профілактичних щеплень.

Вітряна віспа

Захворювання викликається фільтруючим вірусом, що дуже лег­кий та має надзвичайно малу стійкість. Поза організмом людини вірус зберігається всього 10-15 хв, гине від дії прямих сонячних променів та нагрівання.

Джерелом інфекції с хвора дитина, яка стає заразною в останні дні інкубаційного періоду. Передавання інфекції проходить повітряно-крапельним шляхом; зі струменем повітря вірус може поширитися на велику відстань - сусідні кімнати, поверхи. Через речі та третю особу вірус не передається.

Перебіг хвороби. Інкубаційний період триває 11-21 день. Продромальний період частіше відсутній. Хвороба починається гостро з появою вітряної міхурцевої висипки по всьому тілі й на слизових, але спочатку на шкірі волосяної частини голови. З червоних плямочок розвиваються вітряні міхурці, пізніше в найближчі години на їх основі утворюються міхурці діаметром 3-5 мм, заповнені прозорою рідиною; їх можна порівняти із краплинкою роси. На другий день поверхня мі­хурців стає зморщеною, центр западає. У наступні дні утворюються кірочки, які поступово, протягом 7-8 днів, підсихають і відпадають, не залишаючи рубців на шкірі. Висипання зазвичай проходить не одно­часно, а ніби поштовхами протягом 2-5 днів. Унаслідок швидкої змі­ни кожного міхурця на одній ділянці тіла можна побачити висипку в різній стадії: пляма - міхурець - кірочка. Якщо занесена інфекція, на шкірі можуть залишитися рубчики.

За перебігом захворювання розрізняють легку, середньої важкості та важку форми. Легка форма захворювання проходить без підвищен­ня температури тіла та погіршення загального самопочуття, висипан­ня незначне, триває 2-3 дні. Форма середньої важкості проявляєть­ся підвищенням температури до 38-39 °С, з'являється головний біль, може бути блювання, погіршується сон і апетит, висипання у великій кількості, не тільки на шкірі, але й на слизових оболонках рота, зовніш­ніх статевих органах (триває 5-7 днів). При важкій формі температура підвищується до 39-40 °С. Самопочуття дитини значно погіршується, у неї виникає головний біль, млявість, блювання, інколи марення, від­мова від їжі. Спостерігається значне висипання на шкірі та слизових, яке триває 7-8 днів.

Ускладнення при вітряній віспі нечасті: це розвиток крупу, пневмо­нія, нефрит, енцефаліт, серозний менінгіт. Найчастіше вони спричиня­ються приєднанням гнійничкової інфекції (стафілокока, стрептокока,

пневмокока), що призводить до утворення гнійничків, а в дітей перших років життя - виникнення отитів і пневмонії.

Лікування. Дитина потребує постільного режиму в домашніх умовах протягом усього періоду висипання, ретельного гігієнічного догляду (за шкірою, порожниною рота). Вітряні міхурці можна зма­зувати 10 % розчином марганцевокислого калію або 1 % розчином брильянтової зелені, що сприяє швидшому їх підсиханню.

Профілактика полягає в ізоляції хворих дітей до п'ятого дня піс­ля появи останнього елементу висипки. Після ізоляції хворого примі­щення ретельно, багаторазово провітрюють, кварцюють. Діти, які були в контакті із хворими, переводяться на карантин з 2 до 21 дня контак­ту. Посилюється контроль під час ранкового приймання дітей, котрі не перехворіли на вітряну віспу, нових дітей у групу не приймають до закінчення карантину (протягом 21 дня після останнього випадку за­хворювання).

Скарлатина

Хвороба належить до гострих інфекційних недуг. Збудник скарла­тини ще недостатньо вивчений, проте встановлено, що для виникнен­ня захворювання важливе значення має гемолітичний стрептокок. На скарлатину найчастіше хворіють діти від 3 до 9 років, у грудному віці захворювання трапляється нечасто. Інфекція передається від хворої ди­тини до здорової повітряно-крапельним шляхом - із бризками слини, слизу з носової частини горла, а також через білизну, іграшки, книжки, якими користувалася хвора дитина. В окремих випадках передавання інфекції можливе через третю особу.

Перебіг хвороби. Прихований період триває від одного до 12 днів, початок захворювання гострий: з'являється озноб, а потім підвищуєть­ся температура тіла до 39-40 °С. Ця недуга характеризується розвитком ангіни, інтоксикації і висипання. Інтоксикація організму настає швид­ко і проявляється головним болем, блюванням, млявістю, сонливістю дитини. У перші години захворювання вона скаржиться на біль у горлі під час ковтання. Ангіна при скарлатині має особливості: слизова зіва яскраво-червона із краплинними крововиливами («палаючий зів»), тоді як тверде піднебіння бліде. Ангіна супроводиться збільшенням і болю­чістю лімфатичних вузлів шиї. Дуже характерний вигляд при скарла­тині має язик: на початку захворювання покритий білим нальотом, а пізніше набуває малинового кольору і на ньому ясно виражені малень­кі сосочки. На кінець першої доби захворювання з'являється рожева

дрібнокраплинна висипка на почервонілій шкірі, на щоках - яскравий рум'янець, тоді як носо-губний трикутник блідий. Розрізняють легку, середньої важкості, важку, а також приховану форми скарлатини.

Особливістю цього захворювання є пластинчасте лущення, яке по­чинається на другому-третьому тижні захворювання. Воно може бути малопомітним або в дуже великій кількості, інколи шкіра злізає плас­тами (починається з пальців). Під час звичайного перебігу захворю­вання на 12-15-й день перший період змінюється видужуванням, але в деяких хворих розвивається другий період хвороби, в якому в дитини з'являються деякі порушення серцево-судинної системи. Крім запален­ня серцевого м'яза, скарлатина може в пізньому періоді ускладнитися запаленням нирок, у маленьких дітей - запаленням середнього вуха. Скарлатина часто спричиняє загострення ревматизму.

За останнє десятиліття скарлатина змінила свій перебіг. Виражені симптоми трапляються нечасто, найчастіше буває прихована форма.

Лікування і профілактика. Хвору дитину ізолюють у домашніх умовах із обов'язковим дотриманням постільного режиму. При важ­кій формі захворювання або неможливості ізоляції в домашніх умовах дитину госпіталізують в інфекційне відділення. Важливим профілак­тичним заходом є раннє виявлення хворих, особливо із прихованою формою, їх наступна ізоляція. У помешканні, в дитячих закладах вста­новлюється карантин. Діти, які були в контакті з хворими, протягом 7 днів не можуть відвідувати дитячих колективів. За дорослими, що працюють у дитячих закладах, також встановлюється спостереження протягом 7 днів після ізоляції хворої дитини. Через два тижні діти, які перехворіли на скарлатину, можуть відвідувати дитячі заклади.

З метою запобігання поширення інфекції в колективі під час ранко­вого приймання дітей обов’язково оглядає медична сестра. Якщо вона запідозрить захворювання, то допускати таку дитину в колектив не можна. Виявити хворого в багатьох випадках допомагає і вихователь, який постійно спостерігає за дітьми, оскільки швидко помічає їх зміне­ний настрій, який може бути першою ознакою захворювання.

Краснуха

Хвороба викликається досить стійким до зовнішнього середовища фільтруючим вірусом. Джерелом інфекції є хвора людина та здоровий вірусоносій. Передавання інфекції відбувається повітряно-крапельним шляхом; через речі та третю особу вона не передається. Хворий зараз­ний 5-6 днів до і 10-15 днів після появи висипки.

Перебіг хвороби. Інкубаційний період краснухи триває 10-21 день. Продромальний (стадія розвитку хвороби) найчастіше проходить непо­мітно, лише інколи відзначається невеликий нежить, невисока темпе­ратура; тривалість цього періоду 1—2 дні.

Період висипання починається часто із підвищення температури тіла до 38-39 °С. Спочатку на обличчі, а через декілька годин і на тілі (зазвичай у ділянці розгинальної поверхні рук і ніг, на сідницях. спині) появляється плямиста рожева висипка. її елементи бувають різного роз­міру і форми - великі або овальні, краплинні або сосочками. Висипка розміщується на незміненій шкірі й не зливається. На другий день вона, як правило, блідне, на третій день на шкірі зберігається незначна пігментація. Характерним симптомом краснухи є збільшення розмірів лімфатичних залоз, особливо задньошийних і потиличних, які помітні до появи висипки і зберігаються ще декілька днів після її згасання.

Медикаментозне лікування краснухи зазвичай не потрібне, але по­стільний режим у період висипання і добрий догляд за хворим необ­хідний.

Профілактика захворювання полягає в ізоляції хворих дітей із колективу терміном до 10 днів. Діти, які були в контакті, не ізолюють­ся. Якщо в групі з'являються випадки краснухи, посилюється контроль за ранковим прийманням дітей, дотриманням санітарно-епідеміологіч­ного режиму. Нових дітей, котрі не хворіли на краснуху, до групи не приймають протягом 21 дня після останнього захворювання.

Епідемічний паротит

Це гостре інфекційне запалення коловушної залози, яке виклика­ється фільтруючим вірусом. Вірус унаслідок дії ультрафіолетових про­менів, високої температури і дезінфікуючих засобів швидко втрачає свою активність. Передається захворювання повітряно-крапельним шляхом, зараження можливе також через іграшки, посуд та інші пред­мети, на які попали краплинки слини хворого. Діти грудного віку на паротит хворіють нечасто, найбільше сприйнятливі до цього захворю­вання діти від 5 до 15 років; захворювання можливе і в більш старшому віці.

Перебіг захворювання. Прихований період триває від 11 до 23 днів. Хвороба починається із загального нездужання, головного болю, збіль­шення коловушної залози, болісної під час пальпації (прощупування пальцями). Біль посилюється під час розмови, жування. Припухлість триває 2-3 дні, пізніше поступово зменшується.

Перебіг захворювання може проходити в легкій, середньої важко­ сті та важкій формах. Під час легкого перебігу видужання настає на 10-й день. Середньоважка форма проявляється більш вираженою інтоксикацією, температура тіла підвищується до 38—40 °С, уражують­ся слинні залози із обох сторін. Під час такої форми хвороби можуть бути ускладнення. Перебіг важкої форми характеризується вираженим токсикозом, високою температурою (вище 40 °С), захворювання може дати множинні ускладнення (зміни інших залозистих органів і нерво­вої системи, серозне запалення м'якої і твердої оболонок мозку, слухо­вого нерва та ін.).

Лікування і профілактика. Хвора дитина повинна перебувати в постільному режимі до повного видужання. Потрібно постійно слідку­вати за чистотою порожнини рота - полоскати фізіологічним розчином або 2 % розчином борної кислоти. Запалену коловушну залозу слід обе­рігати від охолодження.

Профілактика епідемічного паротиту полягає в ізоляції хворого. Виснаженим дітям, які контактували із хворим, бажано ввести гамма-глобулін, встановлюється карантин на 21 день. Проти цього захворю­вання є вакцина.

1.4. КИШКОВІ ІНФЕКЦІЇ І ЗАХВОРЮВАННЯ У ДІТЕЙ, ЯКІ ВИКЛИКАЮТЬСЯ КОКОВИМИ БАКТЕРІЯМИ

1.4.1. Кишкові інфекції в дітей

При всіх інфекційних кишкових захворюваннях бактерії по­падають через рот. Передача заразного начала проходить через різні предмети вжитку, забруднені випорожненнями хворого і бацилоносія. Ними можуть бути ручки дверей, іграшки, книжки, газети, гроші, особ­ливо металеві, а також вода та харчові продукти.

Залежно від того, які фактори мають важливе значення в передачі збудника, розрізняють такі шляхи поширення інфекції: контактно-побутовий, харчовий і водний.

Збудники кишкових інфекцій у більшості випадків досить стійкі та тривалий час зберігаються в навколишньому середовищі, багато із них навіть при низьких температурах. Переносниками збудників кишкових інфекцій є мухи, з лап яких частинки випорожнень потрапляють на їжу. Джерелом інфекції під час захворювання шлунково-кишкового тракту с хвора людина або тварина, а також бацилоносій.

Сприйнятливість дітей до кишкових інфекцій висока. Захворюва­ність на кишкові інфекції особливо підвищується в літньо-осінній пе­ріод, що пов'язано з інтенсивною міграцією населення, великою кіль­кістю овочів і фруктів, порушенням водного режиму, наявністю спри­ятливих температурних умов для розмноження мікроорганізмів. Літо й осінь - це час найбільшого розмноження мух.

При кишкових інфекціях поряд із переважним ураженням шлун­ково-кишкового тракту спостерігаються симптоми загальної інтокси­кації: невеликий озноб, підвищення температури тіла, головний біль, кволість, ломота в суглобах, відсутність апетиту, інколи блювання. Ці явища подібні до симптомів наявності грипу або грипозних захворю­вань. Такі хворі як джерело інфекції особливо небезпечні в дитячих за­кладах. Найбільшу небезпеку для розвитку кишкових інфекцій у колек­тивах створюють хворі з легкими й атиповими формами захворювань. У дітей старшого віку дизентерія, черевний тиф можуть мати клінічний перебіг без значного порушення загального самопочуття.

Дизентерія

Захворювання спричиняється дизентерійними бактеріями, які під мікроскопом мають вигляд дрібних нерухомих паличок. Відомо де­кілька видів збудника цього захворювання: палички Григор'єва - Шіга, Шмітц-Штуцера, Зонне, Флекснера та ін.

З організму хворого або бактеріоносія дизентерійні бактерії ви­діляються з випорожненнями. Вони можуть зберігати свою життєді­яльність протягом декількох тижнів і навіть місяців. На забруднених дизентерійними паличками нічних горшках, вологій білизні, посуді, грунті вони живуть до трьох місяців, у продуктах харчування (молоко, м'ясо, хліб) - протягом декількох діб, у воді - від декількох годин до 5-6 днів. Найбільш стійкими вважаються палички Зонне.

Джерелом інфекції є людина, хвора на гостру або хронічну фор­му дизентерії, а також бактеріоносії. Хворий на дизентерію заразний із першого дня захворювання. Особливо небезпечні хворі з легкими формами дизентерії, якщо їх своєчасно не ізолюють. Хворі на хронічну дизентерію є постійним джерелом інфекції. Дизентерійні палички про­никають в рот, стравохід, шлунок, тонкі кишки і попадають у товсті кишки, де починають розмножуватися. Внаслідок руйнування мікроб­ної клітини виділяється токсин, який всмоктується, сприяє ураженню не тільки кишок, але й інших органів і систем (нервової, серцево-судин­ної тощо). У кров дезинтерійні палички, як правило, не проникають.

Перебіг хвороби. Інкубаційний період триває від 2 до 7 днів. У хво­рих виникає переймистий біль у животі, переважно в лівій частині, ча­сом рідке випорожнення, яке може доходити до 20-30 разів на день. У калі - прожилки крові та багато слизу. Температура підвищується і може досягати до 40 °С. Спостерігаються виражені явища загальної ін­токсикації організму: виснаження, млявість, головний біль, погіршен­ня апетиту, блювання, можлива втрата свідомості.

За останні роки клінічний перебіг дизентерії значно частіше про­ходить у легкій формі. Тоді загальний стан хворого майже не зміню­ється. Відзначається тільки незначна млявість та погіршення апетиту, температура тіла нечасто підвищується вище 37-37,8 °С і тримається не більше 1-2 днів. Випорожнення часто буває сформоване (у ньому є невелика кількість слизу з прожилками або згустками), інколи кашеподібне, але нечасте. Видужання, як правило, проходить на 7-10 день.

Приховані форми захворювання часто сприяють хронічному роз­витку недуги. Такі хворі відчувають постійний біль у животі, роздуття його, вурчання (проноси бувають нечасто, частіше турбують закрепи).

У випорожненнях - слиз у вигляді прожилок або згустків, відзначаєть­ся кволість, відсутність апетиту.

Для дітей двох років дизентерія небезпечна, особливо для тих, ко­трі перебувають на штучному і змішаному вигодовуванні, з порушен­ням харчування, хворі на рахіт.

Перебіг дизентерії у дітей першого року життя атиповий. У таких випадках недостатньо виражений колітичний (товстокишечний) син­дром, випорожнення майже не втрачають калового характеру, кров у них буває у вигляді прожилок. Маленькі діти неспокійні, плачуть, під час дефекації у них червоніє обличчя, часто спостерігається здуття живота. До особливостей перебігу дизентерії у дітей раннього віку на­лежить і виражена загальна інтоксикація, значне порушення всіх видів обміну речовин, але особливо водно-сольового і білкового, тому в них часто розвивається токсикоз.

Своєрідний перебіг дизентерії у дітей раннього віку не обмежуєть­ся атиповим початком, вона характеризується й вираженою схильністю до хвилеподібного перебігу. В маленьких дітей, на відміну від дітей старшого віку і дорослих, за першою фазою захворювання часто на­стає ускладнення: запалення легенів, середнього вуха з одночасним за­гостренням колітичного синдрому

Часто спостерігаються приховані форми дизентерії, при яких є не­значний біль у животі й короткочасне (1—2 дні) порушення функції ки­шок. Випорожнення напіврідке без слизу, переважно сформоване. Тоді стан хворого задовільний, інтоксикація невиражена. При такій формі за­хворювання діти часто не викликають занепокоєння. Проте відсутність своєчасного правильного лікування може спричинити затяжний процес з млявим перебігом і з наступним переходом у хронічну форму хвороби.

Лікування і профілактика. Перебіг і наслідок дизентерії залежать від вчасного розпізнання та лікування. Виявивши незначні розлади функції шлунково-кишкового тракту, необхідно терміново показати дитину лікареві. Пізнє або неправильно проведене лікування може сприяти розвитку як хронічної форми, так і бактеріоносія. Ніколи не можна проводити самостійного лікування. Дитина, яка лікується без медичного спостереження, як правило, залишається на довгий час джерелом інфекції - бактеріоносієм. Саме за рахунок таких прихова­них джерел підтримується безперервний процес поширення інфекції. Особливо небезпечні бактеріоносії, які працюють у дитячих колекти­вах та на харчових підприємствах. Такий працівник заражує продукти харчування, може передати заразний початок відразу великій кількості людей. Важливе значення для профілактики дизентерії має планове об­стеження на бактеріоносіння всіх працівників дитячих закладів.

Сальмонельоз