Вродженого і набутого імунітету до гонококової інфекції не існує.

Останніми роками статистичні показники захворюваності на гоно­рею в Україні зменшилися, особливо це стосується великих міст. Але не слід забувати, що багато хворих користується послугами приватних клінік, де не ведеться відповідний облік, частина з них займається самолікуванням,

Тому вважається, що гонорея, як і раніше, досить по­ширена, зокрема серед підлітків.

Джерело зараження - хвора на гонококову інфекцію людина.

Шляхи поширення такі ж, як і сифілісу, за винятком трансплацентарного.

Інкубаційний період триває від декількох годин до 3-5 днів. Якщо хворий у цей час лікується антибіотиками, то зазначений період роз­тягується довше, ніж на місяць.

За перебігом розрізняють:

- гонококову інфекцію з гострим перебігом, що триває не більше
2-х місяців;

- хронічну гонококову інфекцію, що триває більше 2-х місяців;

- приховану гонококову інфекцію, коли у хворих відсутні ознаки
захворювання, але в організмі є збудники гонореї.

Перші ознаки гонореї у чоловіків - скарги на свербіж і печію в уретрі (сечовидільному каналі), специфічні виділення, згодом приєд­нується ріжучий біль під час сечовиділення.

Можливими ускладненнями гонококової інфекції у чоловіків є за­палення: придатків яєчка (наслідком такого запалення, особливо дво­бічного, може бути безпліддя), передміхурової залози - простати (при­зводить до зниження потенції), сім'яних міхурців тощо.

Гонококова інфекція у жінок проявляється у запаленні сечовиділь­ного каналу, як і у чоловіків, але ці ознаки короткочасні, виражені зна­чно слабше, ніж у чоловіків: з'являється біль внизу живота, кровотеча, підвищення температури тіла; зовнішні статеві органи червоніють, у цій області турбує біль, свербіж, печія. Одним із найчастіших проявів гонококової інфекції у жінок є запалення шийки матки.

Нерідко запальний процес розвивається повільно, нехворобливо, виділення можуть бути незначні або зовсім відсутні. Не відчуваючи себе хворою, жінка стає джерелом зараження.

Можливі ускладнення гонококової інфекції у жінок - запалення матки, фаллопієвих труб, яєчників, очеревини. В деяких випадках це зумовлює безпліддя.

Принципи лікування гонококової інфекції:

1. Всебічне клінічне і лабораторне обстеження хворих з метою
встановлення точного діагнозу та можливої наявності одночасно інших
хвороб, що передаються статевим шляхом (трапляється дуже часто).

2. Одночасне лікування статевих партнерів, оскільки в разі відсут­ності такого лікування відбуватиметься повторне зараження.

3. Врахування статі, віку хворого, клінічної форми хвороби, усклад­
нень.

4. Заборона статевих контактів, вживання алкоголю хворими, до­
тримання ними режиму харчування.

5. Основними препаратами для лікування гонококової інфекції є
антибіотики, які призначаються лікарем.

Урогенітальний хламідіоз

Урогенітальний хламідіоз є найпоширенішою інфекцією, що пере­дається статевим шляхом. За деякими даними, 12-15 % всього насе­лення інфіковані хламідіями. Приблизно в 60 % випадків інфекція від­чутного занепокоєння не викликає, аж доки не з'являються серйозні ускладнення (гострі запалення органів малого тазу, невиношування ва­гітності, безплідність та інші). Причинами такого широкого поширення цієї хвороби є малосимптомний або безсимптомний перебіг, складність діагностики і лікування, відсутність специфічних засобів профілакти­ки та інші фактори, які сприяють поширенню всіх хвороб, що передаються статевим шляхом.

Показники частоти урогенітальних хламідіозів у чоловіків і жінок залежать також від соціокультурних факторів і стереотипів статевої по­ведінки. Згідно зі статистичними даними, в Україні співвідношення ін­фікованих хламідіями чоловіків і жінок становить 3/5. Вікові показни­ки захворюваності свідчать про переважне поширення хламідійної ін­фекції в чоловіків і жінок активного статевого віку - від 20 до 35років. Відзначається тенденція до збільшення захворюваності в жінок більш молодого віку. Найбільша сприйнятливість до хламідіозу спостеріга­ється у віці 17-25 років.

Почастішали випадки інфікування немовлят під час народження. Хламідіоз у дітей зазвичай безсимптомний. Збудник може не проявля­ти себе довгі роки й активізуватися на початку статевого дозрівання, викликаючи урогенітальні запальні процеси.

Хламідії – нерухомі, патогенні бактерії, що розмножуються тільки в цитоплазмі клітин. Вони легко проникають у клітину, перебудовуючи її метаболізм і забезпечуючи власне розмноження. Хламідії здатні дов­го жити в позаклітинному середовищі.

Хламідіоз - типовий приклад «повільної бактеріальної інфекції». Бактерії можуть існувати в організмі хазяїна десятиліттями або все життя, зберігаючи патогенні властивості. Однак хламідії не просто пе­ребувають в організмі. Вони включають складний каскад запальних та імунних реакцій, які призводять до поступового розвитку патологічних проявів в уражених органах.

Джерелом зараження є хворі на хламідіоз.

Інкубаційний період - від 5 до 30 днів. Вродженого і набутого іму­нітету не існує.

У чоловіків клінічно урогенітальна хламідійна інфекція проявля­ється симптомами запалення слизової оболонки уретри, яке не відріз­няється від уретритів іншої етіології. Суб'єктивні скарги хворих - не­приємне відчуття, специфічні виділення, свербіж, біль у сечовивідному каналі, часті позиви до сечовиділення.

Ускладнення: хламідійний простатит, запалення придатків яєчок, безпліддя.

У жінок клінічні прояви хламідійної інфекції різноманітні, часто спостерігається безсимптомний перебіг. Найбільш поширеним проя­вом хламідіозу в жінок є запалення шийки матки та сечовивідного ка­налу. Хворі звертають увагу на виділення, свербіж, рідко на невизначений біль внизу живота, часті позиви до сечовиділення. Ускладнення при хламідіозі такі ж, як при гонореї.

Принципи лікування урогенітальних хламідіозів.

Лікування хворих на урогенітальні хламідіози можливе лише за умови припинення статевих відносин. Вживання алкоголю, гострої їжі, пряностей, надмірне фізичне навантаження також заборонені. Оп­тимальні умови для лікування хворих можуть бути створені в стаціона­рах, які мають можливість діагностики хламідійної інфекції.

При неускладнених ранніх формах хламідіозів лікування можливе в амбулаторних (диспансерних) умовах при відповідному лабораторному контролі. Обов'язкове одночасне лікування обох статевих партнерів. Воно базується на загальних принципах комплексної терапії.

Урогенітальний мікоплазмоз

Урогенітальний мікоплазмоз належить до найбільш поширених за­хворювань сечостатевої системи людини, часто є причиною порушен­ня репродуктивної функції, інколи - інвалідності новонароджених. Це захворювання стало серйозною проблемою.

Збудником захворювання є мікоплазма - внутрішньоклітинний паразит. Вперше вона була виділена в 1954 році.

Основний шлях зараження - статевий, можливий також через предмети домашнього вжитку, медичні інструменти в акушерсько-гі­некологічних та урологічних кабінетах при порушенні правил їх дез­інфекції. Встановлена також можливість інфікування плода внутрішньоутробно та при проходженні його через інфіковані мікоплазмою пологові шляхи.

Інкубаційний період може тривати від 3 днів до 5 тижнів.

Клінічні прояви урогенітального мікоплазмозу не мають жодної специфіки, яка б відрізняла їх від урогенітальних запальних процесів, спричинених іншими збудниками, тому діагноз підтверджують тільки лабораторними дослідженнями. Клінічні прояви хвороби, ускладнен­ня та лікування такі ж, як і у випадках урогенітального хламідіозу.

У вагітних жінок, хворих на урогенітальний мікоплазмоз, у 23 % випадків має місце інфікування плода, що проявляється тяжкою клі­нічною картиною - уражаються органи дихання, очі, печінка, нирки, центральна нервова система. Приблизно 50 % дітей, народжених хво­рими на мікоплазмоз жінками, помирають після народження, у 12 % спостерігаються вроджені вади розвитку

Вірусний гепатит В (ВГЬ)

Неможливо обійти увагою ще одну вірусну хворобу - вірусний гепатит. Вірогідність передачі його статевим шляхом підтверджуєть­ся тим фактом, що збудник ВГЬ знайдено у сперматозоїдах людини Збудник гепатиту довго зберігається в зовнішньому середовищі, не гине при кип'ятінні протягом 30-40 хвилин. Місце його розмноження в організмі - ядро га цитоплазма клітин печінки (гепатоцитів). Віруси, уражаючи клітини печінки, порушують структуру та функції одного з найважливіших органів.

Основними функціями печінки, що забезпечують нормальну жит­тєдіяльність організму, є:

— знешкодження отруйних речовин, що потрапляють в організм;

— обмін білків, жирів, вуглеводів, пігментів; синтез вітамінів та їх
засвоєння; накопичення мікроелементів;

— утворення жовчі та її виділення в дванадцятипалу кишку.
Ушкодження клітин печінки призводить до різких порушень її

функцій і супроводжується такими ознаками хвороби: жовтухою (жов­тими шкірою, склерами, слизовими оболонками рота й очей внаслідок потрапляння жовчних пігментів у кров); порушенням травлення, що пов'язано із запальними процесами у шлунку, жовчному міхурі, ки­шечнику, підшлунковій залозі; загальною інтоксикацією (підвищеною температурою, болем у суглобах, відсутністю апетиту, нудотою тощо). Найбільш тяжкою формою ураження печінки при ВГЬ є так звана пе­чінкова недостатність, яка може спричинити смерть хворого.

Джерелом інфекції є хвора на ВГЬ людина або носій вірусу ге­патиту Ь. Найбільш небезпечним для передачі збудника є хворий в інкубаційному періоді та в перші 2-3 тижні з моменту захворювання.

Хвороба широко поширена. Згідно з оцінками спеціалістів у світі на­раховується більше ніж 200 мли носіїв вірусу ВГЬ. Відомо, що існують групи з високим ризиком виникнення цієї хвороби. До них належать особи, які ведуть неупорядковане статеве життя, гомосексуалісти, нар­комани; діти, народжені від матерів, що хворіли на гепатит Ь; медичні працівники хірургічних спеціальностей, стоматологи, маніпуляційні сестри, які мали професійні контакти з хворими. Найбільш високий ризик зараження існує при переливанні крові. Збудника також зна­ходять у сім'яній рідині чоловіків та на слизових оболонках жіночих статевих органів, з чим пов'язаний статевий шлях поширення захво­рювання на ВГЬ. Існують відомості про те, що серед гомосексуалістів 30 % хворіють на ВГЬ, у той час як у людей, які мають нормальні ста­теві контакти, захворювання виявляється лише у 5 % випадків.

Лікування ВГЬ здійснюється в умовах стаціонару і включає про­тивірусну терапію та заходи, спрямовані на підвищення імунітету. Іс­нують фармакологічні препарати для специфічної профілактики вірус­ного гепатиту Ь - вакцинація.

Статевий герпес

Існує два види вірусу герпесу При зараженні вірусом І типу герпес з'являється на обличчі у вигляді дрібних пухирців, а вірусом II типу - на статевих органах. Статевий герпес передається під час статевого контакту. Хвора людина є джерелом інфекції до тих пір, поки не відпа­де герпесний струп. Як правило, ранки добре видно на чоловічих ста­тевих органах, а на жіночих їх можна не помітити, особливо коли з'яв­ляються внутрішні висипання на слизовій оболонці статевих шляхів.

Інкубаційний період розвитку хвороби - від 2 до 20 днів. Інфекція проявляється, в першу чергу, у вигляді висипань - з'являються пля­ми червоного кольору, вкриті пухирцями з нагноєнням. Ранки можуть утворюватися у будь-якому місці, через яке вірус проник в організм. У людини виникає лихоманка, біль і неприємні відчуття в ділянці ви­сипання. Через 2-3 тижні ранки загоюються, але вірус залишається в організмі. Хвороба має рецидивуючий характер. її загострення може бути наслідком переохолодження; інфікування іншим збудником, що веде до зниження опірності організму; виникнення стресової ситуації або просто наслідком статевого контакту.

Статевий герпес - дуже поширена хвороба. В США кожен рік реєструється приблизно 600 тис. нових захворювань на герпес, понад 30 млн американців страждають від цієї хвороби. Відповідних статис­тичних даних щодо України немає. В той же час вчені вважають, що

 

серед представників європеоїдної раси кожна п'ята людина інфікована вірусом герпесу II типу, а серед негроїдів вірус зустрічається у трьох з п'яти людей. У 50-70 % інфікованих статевим герпесом немає симп­томів і навіть підозри на хворобу. Найбільш поширена вона серед го­мосексуалістів (46 %), безпритульних (60 %) і повій (80 %). У жінок зустрічається приблизно в п'ять разів частіше, ніж у чоловіків.

На жаль, методи лікування розроблені ще недостатньо, а існуючі не гарантують повного одужання. Значно полегшує стан хворого не­специфічна противірусна терапія. Наявність імунітету до вірусу І типу протидіє зараженню вірусом II типу. Деякий захист забезпечує вико­ристання презервативів.

Встановлено, що між виникненням раку шийки матки і наявністю в організмі жінки статевого герпесу існує пряма залежність. Герпес обох типів може передаватися від матері до дитини трансплацентарним шля­хам, що часто призводить до сліпоти, глухоти, розумової відсталості чи навіть смерті плоду або новонародженої дитини.

Профілактика хвороб, що передаються статевим шляхом

Громадська профілактика

1. Здійснення широкої санітарно-просвітницької роботи серед
населення, особливо серед дітей та молоді.

2. Проведення профілактичних оглядів працівників дитячих закла­дів, установ громадського харчування, працівників громадського транс­
порту та інших груп населення, що регламентується відповідними ін­струкціями Міністерства охорони здоров'я.

3. Обстеження осіб, що належать до груп ризику (повій, алкоголі­ків, наркоманів, гомосексуалістів тощо).

4. Всебічне обстеження вагітних, донорів, стаціонарних хворих.

5. Виявлення хворих та обстеження осіб, що були у статевому або
побутовому контакті з хворим (діти).

6. Збереження медичним персоналом лікарської таємниці щодо
цього контингенту хворих, організація анонімного платного обстежен­ня та лікування таких пацієнтів.

7. Профілактичні заходи щодо попередження алкоголізму та нарко­манії, які створюють підґрунтя для поширення венеричних хвороб.

Індивідуальна профілактика

1. Уникнення випадкових статевих контактів.

2. Використання презервативів.

3. Місцеве використання дезінфікуючих препаратів при підозрі на
інфікування одразу після статевого контакту.

4. При підозрі на зараження - негайне звернення до лікаря.

1.3. ПОВІТРЯНОКРАПЕЛЬНІ ДИТЯЧІ ІНФЕКЦІЇ

Аденовірусна інфекція

Одним із найчастіших респіраторних захворювань у дітей є аде­новірусна інфекція. Ці віруси були виділені з аденоїдів і мигдаликів. Аденовірусна інфекція передається від хворого, або вірусоносія, пові­тряно-крапельним шляхом. Найчастіше хворіють діти від 6 місяців до трьох років. Ця недуга може неодноразово передаватися, оскільки типи аденовірусів різні.

Перебіг хвороби. Прихований період цієї інфекції триває 5-7 днів. Початок захворювання гострий, температура підвищується до 38-39 °С, з'являються катаральні явища - водянисте виділення з носа у великій кількості, яке незабаром переходить у слизисто-гнійне, слизова обо­лонка носової частини горла стає червоною, часто приєднується за­палення мигдаликів. Для аденовірусної інфекції характерне запалення кон'юнктиви очей. Аденовірусний кон'юнктивіт проявляється різним ступенем ураження слизової ока. Розрізняють катаральний, фоліку­лярний і плівчастий аденовірусний кон'юнктивіт. Під час такої ін­фекції запальний процес може перейти на гортань, і тоді появляється картина важкого несправжнього крупу: у дитини з'являється грубий гавкаючий кашель, затруднений вдих, синюшність.

Аденовірусна інфекція часто ускладнюється запаленням легенів, яке найчастіше виникає після третього-четвертого дня захворювання, та запаленням середнього вуха й гайморових порожнин.

Поряд із цими важкими ускладненнями у деяких дітей аденовірус­на інфекція має приховану форму перебігу. В таких випадках у дитини при нормальній температурі тіла появляється незначний нежить.

Лікування і профілактика цієї інфекції така ж, як і під час грипу.