Культура україни другої половини хvii – XVIII століть.

Культура України другої половини ХVII – XVIII ст. розвивалася в умовах розгортання національно-визвольної війни українського народу проти іноземних поневолювачів за свою незалежність і державність. Це насамперед національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького і утворення козацько-гетьманської держави, що проіснувала понад 100 років та залишила глибокий слід в історії та культурі українського народу.

Запорізьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України, брало активну участь у протистоянні українського міщанства, православного духовенства та шляхти ополяченню та окатоличенню. Фактично Запорізька Січ поставила зброю на охорону культури та освіти (в 1620 р. 20–тисячне запорізьке військо, очолюване П.Сагайдачним, вступило до Київського братства). У школах Запорізької Січі, що продовжували традиції братських шкіл, навчання поєднувалося з вихованням і велося українською мовою. Високого рівня досягла військова музика, де особливе місце посідали духові та ударні інструменти (труби, сурми, литаври, барабани). Виникають і поширюються думи – героїчна, драматизована і водночас пройнята великим ліризмом поезія. Виконавці дум (кобзарі) часто були їх творцями. Особливою популярністю серед козаків користувалися танці, найулюбленіший – гопак. Набув поширення такий жанр театрального мистецтва, як вертеп – народні вистави у супроводі троїстих музик. В духовному житті козаки були віруючими людьми, дотримувалися християнської православної віри. Головним християнським святом на Запорожжі було свято Покрови (Богоматері), а також Миколая та Михайла. А найважливішим святом православного календаря вважалося свято Андрія Первозванного – першого поширювача у придніпровських краях християнської віри.

Важливим осередком духовної культури була Києво-Могилянська академія, поряд з якою існувала широка мережа початкових шкіл, народних училищ, гімназій, колегіумів. Курс навчання в академії тривав 12 років. В підготовчий клас поступали діти з навичками читання і письма. У трьох молодших класах вивчали 5 мов (латинська, українська, старослов’янська, грецька і польська). У двох середніх навчалися складати вірші і опановували ораторське мистецтво. У вищих класах три роки вивчали філософію і чотири – богослов’я, а також одержували знання з математики, географії, астрономії і архітектури. Навколо академії згуртувалися відомі науковці того часу, академія підтримувала тісні зв’язки з багатьма навчальними закладами Європи. Її вихованці були організаторами багатьох духовних училищ у Росії.

Друга половина ХVII – перша половина XVIII ст. – це розквіт жанру історико-мемуарної прози, серед якої виділяються три козацькі літописи: 1) “Літопис Самовидця” охоплює події з 1648 до 1702 р. (головна подія – визвольна війна 1648 – 1654 рр. проти шляхетської Польщі); 2) Літопис гадяцького полковника і судді Г. Грабянки охоплює історичні події від Б.Хмельницького до І.Самойловича; 3) Літопис Самійла Величка «Сказаніє о войне козацкой с поляками…» складається з двох томів і охоплює події з 1648 по 1700 рр. (за цією роботою він втратив зір).

У ХVIII ст. поширюються медичні знання. З’являється ряд лікарів- українців, що одержали вчений ступінь доктора медицини. У 1707 р. в Лубнах відкрита перша польова аптека, а у 1787 р. в Єлисатвеграді - перша медична школа. Велись пошуки методів боротьби з епідеміями: Мухін запровадив віспощеплення та запобіжні засоби боротьби з холерою, Д.Самойлович описав епідемію чуми і виклав методи її запобігання.

В літературі розповсюдилися полемічні жанри (трактати, діалоги, диспути, памфлети), розвивалася ораторсько-проповідницька проза, виник жанр езопівської байки, поширились сатиричні вірші.

Важливий внесок у духовну культуру зробив Г.С.Сковорода (1722 – 1794). Народився у с. Чорнухи на Лубенщині, вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Працював домашнім учителем, викладачем колегіумів; переслідуваний світською і церковною владою, у 1769 р. залишив педагогічну роботу. Він сприймав світ як боротьбу добра (високі духовні інтереси людини) і зла (збагачення, паразитизм, розбещення).

Написав 30 байок (збірка “Басні Харьковскія”) та збірку віршів “Сад божественных песней”.

Зачинателем нової української літератури став І.П.Котляревський (1769 – 1838). У 1798 р. в Петербурзі були надруковані 3 частини його “Енеїди”. Поема написана народною мовою, реалістично змальовано життя і побут, соціальні відносини. В образах Енея і троянців, богів і царів виведено селян, козаків, міщан, панів, старшин, чиновників тощо.

Значної популярності досягли інтермедії – одноактні вистави, де зображалися сцени з життя селян, козаків, міщан. Вертепна драма мала 2 частини: 1) різдвяна драма – легенда про народження Христа; 2) побутові сцени, наповнені українським гумором. Першим постійним театром був Харківський (заснований з 1798 р.).

В 1758 р. в Глухові була створена музична школа, що підготувала велику кількість музикантів і серед них композитора Д.С.Бортнянського, автора 70 концертів, 6 опер, інших творів.

В архітектурі панує бароковий стиль: троїцький храм у Чернігові, церква Різдва Богородиці в Лаврі, храм Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. Шедевром архітектури є Андріївська церква в Києві, побудована Растреллі, італійцем за походженням. Чудовою пам’яткою архітектури є собор св. Юра у Львові.

 

Тема 11. КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В ХІХ ст.

Дворянський період національно-культурного відродження

В кінці ХVIII - на початку ХІХ ст. у середовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, що проходить під гаслом: “лицем до козаччини”. Розпочинається збирання літописів, хронік та ін., на основі яких з’являються праці з історії України (“Історія Малої Росії”, “Землеописания о Малыя России”). У 1846 р. друкується визначний анонімний історичний твір “Історія русів” – перша політична історія України. Потяг до побуту, звичаїв, традицій і обрядів українського народу призвів до появи праць із фольклористики. У 1818 році з’являється “Грамматика Малорусского наречия” – перша граматика живої української мови. В 1805 р. у Харкові відкривається український університет, в якому створюються наукові товариства. Основоположником української прози став Г. Квітка–Основ’яненко (“Сватання на Гончарівці”). Разом з ним у літературу приходять історик і письменник М.Костомаров, поети А.Метлинський та Є.Гребінка. Напрям реалізму в українській літературі утвердили Т.Шевченко, І.Нечуй-Левицький, П.Мирний, О.Кобилянська, І Франко, М.Коцюбинський та ін. Центрами театрального мистецтва стали Харків і Полтава. Талановитий актор М.Щепкін перейшов від класичної манери гри до реалістичної. В архітектурі панував класицизм, а на початку ХІХ ст. – ампір. Одним з найталановитіших скульпторів цього періоду вважається І.Мартос (пам’ятники Мініну і Пожарському в Москві та А.Рішельє в Одесі). У 1853 році в Києві споруджено пам’ятник князю Володимиру Великому (проект Демут-Малиновського та Толя, спорудив П.Клодт). У розвиток живопису важливий внесок зробили Т.Шевченко, Л.Жемчужников, К.Трутовський.

Народницький період

Ділиться на романтичний – діяльність Кирило-Мефодіївського братства, і світський – діяльність “Старої Громади”. Проходить під гаслом: “лицем до народу”.

У 1834 р. в Києві був відкритий університет, навколо якого згуртувалися романтики на чолі з професором М.Костомаровим, а також П.Кулішем, В.Білозерським, М.Гулаком та Т.Марковичем. У грудні 1845 року вони заснували таємну політичну організацію “Кирило-Мефодіївське братство”. У квітні 1846 року до товариства увійшов Шевченко. Програмний документ - “Книга буття українського народу”. Мета: утворити слов’янську федерацію з центром у Києві, перебудувати суспільні відносини на засадах християнства. У 1847 році товариство було розгромлене, а більшість членів заарештовані.

У 50-х рр. студенти Київського університету створили таємний гурток “хлопоманів”. Його мета: зблизитися з селянством, ліквідувати царизм, кріпацтво, встановити республіканський устрій. У 50-х – 60-х рр. в Україні панує народництво. Його представники були переконані в тому, що християнська мораль і національна культура збереглися лише в селян. Створилися громади для поширення освіти. Перша “Українська Громада” виникла в Києві під керівництвом історика Антоновича. За її прикладом подібні організації виникають у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Громади створили на Україні цілу мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники з української мови. У 70-х рр. відбулося відродження народництва. Учасники громад – українофіли - були також і соціалістами –демократами. З’являються праці з історії Т.Марковича, М.Костомарова, П.Куліша; у Києві діє історичне товариство В.Антоновича. У 1873 р. в Києві відкрито відділ географічного товариства, яке проводило фольклорну і етнографічну роботу. Чубинський пише вірш “Ще не вмерла Україна” (опублікований у 1863 р. з нотами Вербицького).

Розвиток духовної культури

У розвитку мовознавства провідна роль належить О.О.Потебні. Його праці “Думка і мова”, “Замітки про малоруське наріччя”, “Мова і народність” актуальні і зараз. Глибокий слід у духовній культурі українського народу залишив поет і художник Т.Г.Шевченко. що своїми віршами та поемами розбудив історичну пам’ять українців. Шевченко бачив майбутнє України у рівноправній слов’янській федерації. Ідеї Шевченка продовжив М.П.Драгоманов, що виступив проти денаціоналізації; йому належать праці з історії, фольклору, етнографії та літературної критики. Важливе значення мала “філософія серця”, представник якої П.Д. Юркевич позначав сферу духовного життя “серцем”: душа знаходиться в глибині людського серця, вона є вічною, як і людина, що повністю залежить від Бога.

Мистецтво

У 60-х рр. “Артистичне товариство” в Єлисаветграді вперше поставило п’єсу Шевченка “Назар Стодоля” та оперу С.Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”. У 1882 році в Єлисаветграді створено професійний театр, де грали М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, О.Вірина.

Серед архітектурних споруд виділяються оперні театри в Одесі, Києві та Львові. У скульптурі в реалістичному напрямі працювали Л. Позен, П.Забіла.

У жанрі пейзажу реалістичний напрямок пропагували В.Орловський, С.Світославський, П.Левченко, С.Васильківський.

У музиці світову славу здобув композитор М.В. Лисенко, автор опер “Наталка Полтавка”, “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Тарас Бульба”.