Культура стародавньої греції (ііітис. До Н. Е. – і тис. До Н. Е. ).

Колискою європейської цивілізації цілком справедливо вважається Стародавня Греція (або Еллада). Щоб зрозуміти специфіку давньогрецької культури, треба взяти до уваги, що основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об’єднувала місто і навколишні землі з поселеннями. Містами-державами правили колективно їх вільні громадяни (своєрідна рабовласницька демократія), що виховувало у греків особливий світогляд. Майже всі громадяни полісів були грамотними. Ідеалом суспільства, об’єктом і змістом культури стає людина. (Навіть грецькі боги мають цілком людську подобу, чесноти і вади). Мистецтво цього періоду, на відміну від єгипетського (звіроподібні боги, грубі статуї фараонів) та близькосхідного (в зображенні богів дико і потворно переплітаються частини людського тіла і частини тіла тварин), втілює вищу ідеальну красу людини, облагороджує і одухотворює природні устремління людини. Статуї людей і богів у давніх греків були оголеними, бо греки поклонялися благородству, величі, красі і досконалості людського тіла. Культура Стародавньої Греції ділиться на кілька етапів.

1. Крито-мікенський або егейський (ІІІ тис. – ХІ ст. до н. е.) – характерний вплив Єгипту, проте пам’ятки мистецтва відтворюють красу природи і людини. Острів Крит – культура мала переважно світський, палацовий характер. Найбільший палац споруджений у м. Кнос. Дво- або триповерхова споруда, система водопостачання, каналізації, освітлення, вентиляції. Багато кімнат, коридорів, заплутаних переходів (легенда про Лабіринт, Мінотавра, Тезея та нитку Аріадни). Фрески на стінах, мистецтво карбування на дорогоцінних сосудах і келихах, культ бога-бика. Все зруйновано внаслідок природної катастрофи (землетрус, виверження вулкана на о. Тіра).

Мікенська цивілізація розвивалася під впливом критської культури. Греки-ахейці будували свої міста, царські палаци на високих пагорбах („акрополь” – верхнє місто), використовували кам’яні брили вагою 5-6 т кожна – „циклопічне” мурування. Багаті фрески, прикраси з золота для одягу, зброї. Культура знищена від навали племен дорійців у ХІІ ст. до н.е.

2. Героїчний або гомерівський, бо основні дані про нього отримали з епічних поем Гомера, який жив у архаїчний період (ХІ- VIIІ ст. до н. е.). З цього періоду до нас дійшло мало пам’яток, бо основними будівельними матеріалами були дерево і невипалена цегла. Найбільш яскравими пам’ятками цього періоду є вази, прикрашені геометричним візерунком, пізніше – розписами фігур тварин, птахів та людей. Виникають цикли міфів – сказань про божества і героїв, формується поклоніння пантеону олімпійських богів-небожителів на чолі з Зевсом.

3. Архаїчний період (VII-VI ст. до н. е.). Це період написання Гомером “Іліади” (Троянська війна) і “Одисеї” (повернення царя Одисея з Трої до Ітаки). В цих поемах згадуються військові лікарі, які користувались великою пошаною. В літературі того часу поширені міфи про богів, героїв (подвиги Геракла), панує епічна і лірична поезія. Із поетів слід виділити Архілоха, Алкея, Анакреона і Сапфо (відкрила на о. Лесбос школу для дівчат). В архітектурі світське будівництво відійшло на другий план, будуються численні культові споруди. Храми Стародавньої Греції, що були спочатку дерев’яними, оновлюються деталями з міцного і легкого в обробці матеріалу – невипалена цегла, теракота (випалена кольорова високоякісна гончарна глина), глиняна черепиця, а в VI ст. до н.е. – перехід до кам’яної архітектури. Виникають 3 архітектурні ордери: дорійський, іонійський та коринфський. Дорійський (давньогрецька область Доріда) – відзначається простотою і масивністю. Колона важка, без бази, капітель прямокутна, строгість пропорцій. Храм Зевса в Олімпії, архітектор Лібон (468-456 р. до н.е.). Іонійський (давньогрецька область Іонія) – відзначається легкістю пропорцій, колона поступово звужується догори, є базис, капітель прикрашена волютами. Храм Артеміди в Ефесі – одне з семи чудес світу. Коринфський (давньогрецька область Корінф) – легкий, з пишними прикрасами. Колони витончені, високі, з базисом, капітель прикрашена акантами. Розквітають міста-держави Афіни, Спарта, Аргос, Корінф, Фіви.

З філософів найвидатнішим був Геракліт, за вченням якого світ існував як живий вогонь, що закономірно спалахує і згасає (найбільш відомі вирази: все тече, все змінюється; в одну й ту ж річку не можна ввійти двічі). Інший філософ і математик Піфагор вважав, що світ складається з кількісних закономірностей, які можна вирахувати, тому серед наук перше місце займає математика.

Важливим фактором культурного розвитку Греції вважаються ігри на честь деяких богів. Олімпійські ігри на честь верховного бога Зевса (з 776 р. до н.е., один раз на 4 роки), Тіфійські – на честь бога поезії Аполона, Істмійські – на честь бога морів Посейдона та ін.

4. Класичний період (V-ІV ст. до н.е.) – період розквіту давньогрецької культури. Найдавніше мистецтво театру належить Стародавній Греції, де ритуальне заклання козла на честь бога Діоніса породило „козлину пісню” – „трагос оде” – трагедію. Водночас пісня веселої команди Діонісових сподвижників – „коммос оде” – породила комедію. П’ятеро видатних драматургів Еллади - “батько трагедії” Есхіл і його молодший сучасник Софокл, родоначальник психологічної драми Евріпід та автори комедій Аристофан і Менандр – ще задовго до нашої ери на все майбуття заклали основи світової драматургії і театру. Філософи: Демокріт, що розробив атомістичне вчення (все складається з атомів, що рухаються і створюють різні комбінації, внаслідок чого виникає багатоманітність речей); Сократ, який вбачав шлях до досягнення істини у самопізнанні (моральне вдосконалення, віра в силу розуму); Платон, що пояснював життя як поєднання “ідей” (безтілесні форми речей) з “матерією” (буття); та Арістотель, що зробив внесок до природознавства, історії, теорії літератури, права, основ формальної логіки. У стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань – історія. „Батько історії” – Геродот.

Визначне місце займає давньогрецький лікар Гіппократ (460-377 рр. до н.е.), який був переконаний, що лікар повинен лікувати не хворобу, а хворого, беручи до уваги його індивідуальні особливості, середовище, режим і характер захворювання. Книга „Гіппократів збірник”, що об’єднує близько 70 творів, написана ним самим, йог учнями та послідовниками. Гіппократові належать твори „Прогностика”, „Епідемії”, „Про рани голови”, „Про переломи” та ін. У знаменитій „Клятві Гіппократа” визначалися принципи взаємовідносин лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним твором самого Гіппократа, скоріше це збірник професійних зобов’язань, які зустрічалися раніше, проте значення його велике, і як кодекс лікарської етики він, певною мірою, використовується і нині.

В цей період розвивається реалістична скульптура (мармур, бронза). Скульптор Фідій – статуя Зевса у храмі в Олімпії – одне з семи чудес світу. Скульптура Афродіти з острова Мілос (Венера Мілоська), скульптурна група „Лаокоон”, „Колос Родоський” (висота 35 м) - одне з семи чудес світу.

Архітектура. Комплекс споруд Афінського Акрополя, головний храм Афін – Парфенон, Фароський маяк в Олександрії – одне з семи чудес світу.

Живопис – розписи на вазах в геометричному, „килимовому”, чорно- і червоно фігурному стилі.

Система елліністичної освіти. І етап – вчились читати, писати, рахувати, займались гімнастикою і музикою. ІІ – вивчення іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. ІІІ (вищий) - вивчення філософії і риторики.

5. Дещо окремо знаходиться елліністичний період – (остання третина ІV- І ст. до н.е. (завоювання Олександра Македонського та розпад імперії після його смерті). Відбулось відокремлення спеціальних наук від філософії. Створюються бібліотеки, найбільші з них в Александрії (700 000 сувоїв) і Пергамі. Евклід створив “Начала” – підручник з геометрії; Аристарх висловив здогад про обертання Землі навколо Сонця; Гіппарх уточнив календар, відстань від Землі до Місяця, розробив поняття довготи і широти; Ератосфен обчислив довжину кола земної кулі, а ботанік Феофраст написав історію рослин.

Починаючи з ІІ ст. до н.е. Греція поступово підпадає під владу Риму. Але, як писав Горацій, „полонена Греція перемогла некультурного переможця”. Гордовитий завойовник Рим змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади. Спочатку Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їх імена на латинський лад, скульптори і художники копіювали грецькі зразки, поети і драматурги переспівували сюжети грецької поезії і драми, навіть римська наука спочатку була двомовною.