Тема 4: культура Середньовіччя.

Доба Середньовіччя – це досить тривалий історичний період, надзвичайно насичений подіями в культурному житті людства. Термін «Середні віки» з’явився у ХV ст. в Італії. Цей період умовно поділяють на три основні етапи:

раннє Середньовіччя – VІІ - VІІІ ст.;

зріле Середньовіччя - ІХ – ХІІ ст.;

пізнє Середньовіччя - ХІІІ – ХVст.

Найважливішим фактором формування і розвитку культури Середньовіччя стали християнська релігія і церква. В ІV ст. в християнстві назріває розкол, в результаті якого християнство поділилось на католицизм (Захід) і православ’я (Схід) і сформувало дві гілки європейської культури.

Раннє Середньовіччя. Світ існує не інакше як опосередкований богом, а сама ідея бога як вищого, всеохоплюючого начала займає центральне місце в середньовічній картині світу. Основним принципом світобудови стала ієрархія різних її рівнів. Верхній світ – це світ небесний, нетлінний, вічний, незмінний і довершений у своїй організації. С віт земний – мінливий, недосконалий, підпорядкований занепаду і зникненню. Час земного життя людини і всього людства є лише відблиском майбутнього “небесного світу”, а тому постає замкненим і конечним. Місце людини в божественній ієрархії особливе, оскільки саме в ній з'єднується в єдине ціле духовне і матеріальне, божественне (душа) і земне (тіло). З одного боку, людина – вищий акт творіння і все в цьому світі повинно слугувати їй. З іншого - гріхопадіння призвело до того, що людина в тяжкій праці повинна добувати собі на хліб насущний; її життя стало тяжким випробуванням на відповідність “небесному світові”, і цей світ стає єдиною надією християнина.

Раннє Середньовіччя характеризує перш за все Візантія. Імператор Костянтин заснував у 324 р. Константинополь – так званий Новий (або Другий) Рим. Будуються палаци, храми з багатим іконописом, філософія тісно пов’язана з християнством. У 425 р. було засновано Константинопольський університет, в якому викладалися „вільні мистецтва”, філософія, фізика, біологія, медицина і право. У Візантії здійснювалася цілком конкретна наукова робота по дослідженню, збиранню і систематизації різноманітних фактів тогочасної дійсності, з’являлися нові винаходи. ІV ст. – географ Касторій уклав карту шляхів від Британських островів до о. Цейлон. З’явилися багато коментуючих праць з математичних дисциплін. Сінесій Кіренський значно вдосконалив астролябію. Архітектор Софійського собору Анфімій написав твір „Про дивовижні механізми” (є пояснення оптичних властивостей запалювальних дзеркал). Був відкритий „ грецький вогонь ” – запалювальна суміш, що не гасне у воді.

В архітектурі з ІVст. виникають типи храмів, відмінні від античних, - видовжені і поділені на поздовжні внутрішні площі церковні базиліки (з грецької – „царський будинок”), поруч з ними центричні купольні споруди. Найбільшого поширення набувають дві синтетичні форми, що гармонійно поєднують базиліку з купольною конструкцією, - купольні хрестоподібні в плані та купольні прямокутні в плані. Шедевром серед прямокутнокупольних базилік є х рам Святої Софії в Константинополі. Оскільки західна архітектура раннього Середньовіччя перебувала в занепаді, візантійське зодчество відігравало провідну роль, а з VІ – VІІ ст. активно поширювалося й на Заході.

В цей же період активно розвивається арабська культура і цивілізація, самобутність якої визначала передусім релігія ісламу. Засновником ісламу є пророк Мухамед (Мухаммад, Магомет), а головним священним текстом – Коран. Арабська мова Корану стала основою для виникнення арабської літературної мови. Іслам об’єднує всі кочові племена арабів, вони борються за розширення території свого впливу. Але вже в середині VІІ ст. відбувається поділ мусульман на шиїтів і сунітів, який зберігається до цього часу. Суніти, крім Корану, визнають священним і недоторканим усне передання перших послідовників Мухамеда, так звану суну, яка разом з Кораном становить основу мусульманського права – шаріату. Посада імама виборна. Шиїти вважають імамів повноправними носіями божественної влади і ними мають право бути кровні нащадки з роду Мухамеда.

З VІІІ ст. розвиток арабської культури відбувається в щільній взаємодії культур підкорених і сусідніх з Халіфатом народів. Столицею Халіфату до 762 р. був Дамаск, потім Багдад – один з найбільших ісламських мегаполісів. Процвітає архітектура – мусульманські мечеті. Великі досягнення в математиці, медицині, природничих науках. „Князь вчених” – Ібн Сіна (Авіценна).

Період ІХ-ХІІ ст. в цілому є добою розквіту культури Візантійської імперії, а також активного зростання культурно-цивілізаційного рівня середньовічного Заходу. Цей відтинок часу в історії світової культури має назву періоду зрілого Середньовіччя. Характер розвитку візантійської культури носив художній напрям. Архітектура, храмовий живопис (фрески, мозаїки), книжкова мініатюра, іконопис (виникають іконостаси), поезія, проза, музика, ораторське мистецтво переживають небувалий розквіт. На рівень справжнього мистецтва піднесено придворний церемоніал. Розквітає як мистецтво садово-паркова культура.

Своєї довершеності “середньовічна картина світу” Західної Європи досягла у Х-ХІІ ст. Для середньовічної людини світ обмежувався домівкою і видноколом. Все, що було за межами, сприймалось, як “ чуже” і “вороже”. Пороте середньовіччя не було нерухомим. Найманці, ремісники, пілігрими, втікачі–селяни, купці, хрестоносці порушували сталість простору, розширювали горизонт середньовічного світобачення.

Саме в цей час формується романський художній стиль, для якого було характерним пробудження інтересу до людської особистості. Були зроблені перші літературні записи середньовічного епосу та героїчних пісень:

1. “ Пісня про Роланда ”(1100 р.) – одна з вершин середньовічної поезії. Ця поема (4002 вірші) розповідає про героїчну смерть Роланда, племінника Карла Великого, під час битви з маврами в Ронсевальській ущелині, про зраду вітчима Роланда Ганелона та про помсту Карла Великого.

2. Іспанський героїчний епос “ Пісня про мого Сіда ” (1140 р.) розповідає про історичну особу - Руя Діаса (якому араби дали прізвисько „Сід” - пан), що відіграв значну роль у звільненні Іспанії від маврів і став національним героєм.

3. Героїв німецького епосу більше цікавлять особисті й сімейні інтереси. „Пісня про Нібелунгів” схожа на легенди про давніх германських богатирів, з любов’ю і помстою, феодальною честю і зрадою.

У цей період почала формуватися схоластика (від лат. - школа). Головною проблемою було питання про співвідношення знання і віри. Виходячи з тези про зверхність віри над розумом схоластика порушила філософську проблему про відношення загального до одиничного.

Проте найповніше романський стиль відобразила архітектура. Головними типами архітектурних споруд були: храм, монастирський ансамбль і феодальний замок. Їхня архітектура відповідала вимогам суворого і небезпечного часу. Замки і храми були масивними спорудами з товстими стінами, маленькими вікнами і великою кількістю башт. Спочатку це просто кам’яні стіни, іноді з середини прикрашені вишитими килимами (гобеленами), пізніше почали вибілюватися, потім прикрашатися розписами і декором.Склад різнокольорових стійких фарб тримався в секреті. Розвивався фресковий живопис та іконопис. Внутрішній і зовнішній інтер’єр храмів, монастирів, замків почав прикрашатися скульптурами.

Романський храм – це тринефне продовжене приміщення, що перетинається 1-2 трансептами. Внутрішній інтер’єр складається з нартексу, тобто притвору, поздовжнього корпусу базиліки, трансептів, абсиди з вівтарем, капели.

Пізнє Середньовіччя в Європі починається з ХІІІ ст. Посилюються позиції Ватикану. Хрестоносці захопили й пограбували Константинополь (1204 р.), на Захід потрапили численні реліквії (Туринська плащаниця та ін.). З цього часу не могло бути й мови про поєднання церков. Четвертий Лютеранський собор (1215 р.) ввів інквізицію (жорстоку боротьбу церковників проти єресі), яка проіснувала з ХІІІ ст. до ХVІІІ ст. і вписала в європейську історію трагічні сторінки.

Розвивається наука і освіта. Середньовічні університети складалися щонайбільше з 4 факультетів: молодшого (артистичного, де вивчали „вільні мистецтва”) і трьох старших – богословського, правового, медичного. Найбільш відомі – Оксфордський (Англія), Шартр, Сорбона (Франція). Вони стали осередками освіти, виразниками культури. З ними щільно пов’язані процеси зачатків культури Відродження.

Настає період визволення міст з-під влади феодалів, формування інституту лицарства, втрати церквою монополії на культуру.

У другій половині ХІІ ст. виникає новий стиль культури – готика. Виразником її у суспільному житті є лицарська культура, яка має такі складові:

1. Куртуазність – складний комплекс ритуалів, звичаїв, манер, придворних та військових розваг.

2. Лицарські турніри – прилюдні змагання лицарів у вмінні володіти зброєю.

3. Лицарська література, яка складалася з:

а) поем – провідна тема – кохання, що трактується як почуття, котре, захопивши людину, облагороджує її і надихає на прекрасні і піднесені вчинки;

б) лицарських романів - головною є тема кохання та авантюрні подвиги, що здійснюються заради особистої слави.

Лицар повинен бути християнином, обороняти церкву і християнську віру, захищаим слабких і беззахисних, любити батьківщину і мужньо її обороняти, боротися з „невірними” і служити своєму сюзерену.

В готичну епоху зберігає свого провідну роль архітектура, сягаючи найвищого злету. Складається тип готичного собору. Масивні стіни „приховуються” за численними прикрасами. Стрільчаті арки, стрільчаті вікна, витягнутість вгору всієї будівлі, різнокольорові вітражі.Над головним входом собору розміщували велику круглу розетку, яка символізувала „всевидюще око” Бога. На відміну від романського храму готичний не перебуває у спокої, а ніби виростає на очах. Для готики характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчастих шпилів, у стінах – величезні вікна з кольоровим, мальовничо розписаним склом (вітражі). Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, пишне оздоблення надавали готичним соборам динамічності, пробуджували релігійно-містичні почуття. Однією з величних споруд готичного стилю є Собор Паризької Богоматері (Нотр-Дам де Парі) (1163-1208). Це велетенська п’ятиповерхова будівля майже без виступаючих крил трансепту. Гігантський внутрішній простір центрального нефа (висота 35 метрів) домінує над низькими і менш освітленими боковими нефами. У глибині центрального нефу знаходяться вівтар, освітлений свічками і неземним сяйвом велетенським вітражів. Знамениті готичні собори – Шартрський, Ам’єнський, Рейнський, Кельнський, Страсбургський, Міланський.

Стрункі, спрямовані у височінь велетенські готичні собори і гордовито–святкові міські ратуші стверджували велич феодального міста. Зростає питома вага цивільних будівель: ратуші, будинки купецький гільдій, будинки заможних городян.

Значне місце в середньовічній культурі займав театр, що був найбагатішим на народні елементи: танці, народні пісні, клоунади та елементи карнавалу. Він мав дві течії: перша течія брала свої витоки у народних іграх, а друга - в жанрі літургійної драми.

Таким чином, середньовічна культура має дві характерні риси: по-перше, глибокий і дуже складний зв’язок з релігією і, по-друге, культура у рамках релігійного світобачення, не вступаючи з ним у відкриту суперечність, прагнула в своїх проявах реалізувати уяву та ідеї широких верств народу.

Додаток до теми.

Абсида – (від грец. - свод) виступ будівлі, напівкруглий, з гранями або прямокутний в плані, перекритий напівкуполом або замкнутим напівзводом. У християнських храмах абсида – вівтарний виступ, зорієнтований на схід.

Базиліка (з грец. - царський будинок) – прямокутна в плані будівля, розділена всередині повздовжними рядами колон або стовпів на кілька (3-5) частин, так званих кораблів або нефів; середній неф, що завершується абсидою, вищий і ширший за бокові і освітлюється через вікна над дахами бокових нефів; вхід у Б. за звичай через нартекс.

Нартекс -притвор, вхідне пприміщення, за звичай з західного боку християнських храмів. Зустрічається подвійний Н. – зовнішній (екзонартекс) і внутрішній. Н. придзначається для осіб, що не мають права входити всередину головного приміщення храму.

Неф ( з лат. – корабель) – видовжене приміщення, частина інтер’єру, обмежена з однієї або обох повздовжніх сторін рядом колон або стовпів.

Трансепт (з лат. за і огорожа) – поперечний неф в базилікальних і хрестоподібних в плані храмах. Трансепти виникли в ранньохристиянських храмах, коли ускладнення обрядів вимагало збільшити простір між алтарем і абсидою. Перехід від продольних нефів до трансептів оформлявся напівкруглою аркою.

Капела (з італійської – часовня) – невелика споруда або приміщення для молитв одного знатного сімейства, для зберігання реліквій, розташування півчих і т.п. К. знаходились в храмах (бокових нефах або навколо хора), а також в замках і палацах. Будувались і окремо розташовані К.