Тема 6 : Контроль витрат і стимулювання економії ресурсів

План

1. Роль і значення контролю в управлінні витратами.
2. Завдання і види контролю.
3. Методи контролю витрат.
4. Функції витрат, як засіб оцінювання роботи підрозділів центрів витрат.

Список використаних джерел

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. № 318, із змінами і доповненнями // Система комплексного інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:Еліт». – ІАЦ «ЛІГА»,2007.

2. Ананькинв Е.А., Данилочкина Н.Г. Управление затратами.-М.: ПРИОР,1998. - 64 с.

3. Анкинсон Э., Банкер Р., Каплан Р., Янг Р. Управленческий учет. – 3-е узд.: Пер. С англ. – М.: Изд. дом «Вильямс»,2007. – 480 с.

4. Атамас П.Й. Управлінський облік: 2-ге вид. навчальний посібник – К.: Центр учбової літератури,2009. – 440 с.

5. Грещак М.Г., Гордієнко В.М., Коцюба О.С. та ін. Управління витратами: Навч. посіб. / За заг. ред. Грещака М.Г. – К.:КНЕУ,2008. – 264с.

6. Давидович І.Є. Управління витратами: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури,2008. – 320 с.

7. Дойл Д. Управление затратами. Стратегическое руководство. – М.: Волтерс Клувер,2006.-264с.

8. Котлярів С.А. Управление затратами. – СПб.:Питер, 2001. – 160с.

9. Лень В.С. Управлінський облік: Навч.посіб. – 2-ге вид., випр.. – К.: Знання-Прес, 2006. – 317 с.

 

Роль і значення контролю в управлінні витратами.

Контроль є однією з функцій управління витратами підприєм­ства. Контроль необхідний як функція управління взагалі, так і в час­тині формування собівартості продукції, оскільки він за­безпечує виконання оперативних управлінських рішень щодо ви­трат, а також вимірювання та оцінку ефективності діяльності підприємства в цілому та за окремими підрозділами. Існують розбіжності у тому, який це повинен бути контроль з точки зору його ефективності: внутрішньовідомчий чи позавідомчий, залеж­ний чи незалежний, який би здійснювався у формі ревізії чи пе­ревірок тощо.

Отже, з усіх видів контролю пріоритетного значення набуває внутріш­ньогосподарський контроль, тобто контроль, що здійснюється відповідними посадовими особами всередині підприємства чи організації.

Контроль дає змогу попередити витрати непродуктивного ха­рактеру, ліквідувати негативні моменти в частині формування як прямих (основних), так і непрямих (накладних) витрат.

У сучасних умовах господарювання він повинен бути викори­станий як засіб підвищення ефективності господарювання, одер­жання максимальної віддачі від вкладених коштів.

Правильно поставлений внутрішньогосподарський контроль сприяє вияву і мобілізації внутрішніх резервів виробництва, впровадженню всього нового та прогресивного і, як наслідок цього, веде до зниження собівартості та підвищення ефективності за рахунок інтенсифікації економіки підприємства.

До основних завдань системи контролю витрат можна віднести:

― систематичне дослідження динаміки витрат і факторів, які на неї впливають;

—виявлення відхилень фактичних показників витрат від за­планованих чи нормативних;

—аналіз виявлених відхилень;

—обґрунтування необхідності здійснення коригуючих захо­дів під час виконання планових завдань;

—участь у розробленні коригуючих заходів та плануванні ви­трат.

 

Завдання, види контролю

Важливою складовою управління витратами, без якої неможлива повноцінна реалізація інших управ­лінських функцій, є контроль. У широкому розумінні контроль витрат можна визначити як перевірку фактичних показників споживання ресурсів та здійснення витрат у процесі діяльності підприємства їх запланованим (нормативним) значенням.

До основних завдань контролю витрат належать:

• моніторинг — систематичне відстеження динаміки витрат і факторів, що на неї впливають;

• виявлення відхилень фактичних показників рівня витрат від їх запланованих значень;

• аналіз відхилень, обґрунтування необхідності здійснення ре­гулюючих заходів під час виконання планових завдань, участь в їх розробленні.

Система контролю витрат на підприємстві містить функції об­ліку та аналізу.

Загальну схему контролю витрат представлена на рис.2.1

 

Рис. 2.1. Загальна схема контролю витрат.

 

З метою контролю та регулювання рівня витрат підприємства їх класифікують за ступенем регулювання, напрямом впливу на результати діяльності, за відношенням до нормативів (табл.2.1).

Таблиця 2.1

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ

У ПРОЦЕСІ ЗДІЙСНЕННЯ ЇХ КОНТРОЛЮ

Ознака класифікації	Види витрат
1.Ступінь урегульованості	Регульовані – витрати, розмір яких залежить від регулюючого впливу на них дій управлінців різних рівнів. Нерегульовані витрати – виникнення яких не залежить від керівника центру витрат (зумовлені впливом зовнішніх факторів).
2.Напрям впливу на результати діяльності	Ефективні – витрати, в результаті здійснення яких підприємство одержує доходи від реалізації продукції, для виробництва якої вони передбачалися. Неефективні – витрати непродуктивного характеру, у результаті здійснення яких не очікується одержання доходів.
3.За відношенням до нормативів	Витрати в межах норм (кошторисів) – котрі відповідають установленим нормам (або кошторисам) за їх видами і статтями. Витрати, що відхиляються від норм (кошторисів) – котрі не відповідають установленим нормам (або кошторисам) за видами та статтями.

 

Залежно від низки факторів (характер контрольованих показ­ників, ступінь їх календарного узагальнення, призначення ре­зультатів контролю) може різнитися частота контрольних опе­рацій. За цією ознакою виділяють поточний, періодичний і разо­вий контроль

Поточний контроль виконується щоденно. Його зміст полягає в безперервному відстеженні руху матеріальних цінностей, неза­вершеного виробництва і продукції. Основним інструментом по­точного контролю є оперативний облік. Цей вид контролю дає можливість своєчасно фіксувати і реагувати на неприпустимі відхилення в ході виробничого процесу.

Періодичний контроль здійснюєтьсяіз встановленою регуляр­ністю (раз в тиждень, раз в декаду, раз на місяць тощо), виходячи з сформульованих управлінських потреб. Як правило, періодичність та інтервали аналізу звітів періодичного контролю збігаються з періодами планових завдань. Інформаційну базу звітів періодичного контролю становлять дані оперативного і бухгал­терського обліку контрольованих показників.

Разовий контрол ь не має наперед визначеної регулярності і мети. Його зміст встановлюється в кожному окремому випад­ку. Переважно він має форму інвентаризації активів (мате­ріальних, фінансових), ревізії діяльності чи аудиторської пе­ревірки.

За часом здійснення розрізняють такі види контролю: поперед­ній, проміжний, заключний.

Попередній контроль виконується до початку дій по реалізації планів. Він охоплює перевірку планів на внутрішню несуперечність, реалістичність, прогресивність, контроль ресурсів (кадро­вих, матеріальних, фінансових).

Проміжний контроль проводять безпосередньо під час вико­нання планових завдань. Він спрямований на поточне регулю­вання роботи з виконання планів витрат. Проміжний контроль може бути різним за своєю конкретною метою і, відповідно до цього, різним за частотою контрольних операцій. Він повністю охоплює поточний і періодичний види контролю, а також може мати форму разового контролю.

Заключний контроль здійснюється наприкінці планового періоду. В його межах дається оцінка ступеня виконання за­планованих показників витрат у цілому. Заключний контроль дозволяє визначити напрями економії ресурсів. Крім того, він є важливим з психологічного погляду і може свідомо ви­користовуватися як засіб спонукання працівників, задіяних у виконанні планових завдань, до покращання використання ними господарських (матеріальних, грошових, людських) ре­сурсів.

Співвідношення між видами контролю за різними класифіка­ційними ознаками показує рис. 2.2.

 

 

 

 

Рис. 2.2. Схема співвідношень між видами контролю за різними класифікаційними ознаками

 

Ступінь виконання плану за контрольованим показником ви­трат може оцінюватися як у відносній, так і в абсолютній формі:

Р_пл = * 100%, де

Р_пл — ступінь відносного виконання планового завдання за до­сліджуваним показником витрат, %;

А_ф , А_пл— фактичне і планове значення даного показника ви­трат у встановленому вимірі.

А=А_ф-А_пл,, де

А— загальне абсолютне відхилення фактичної величини до­сліджуваного показника витрат від запланованої.

Зрозуміло, що умовою дотримання планового (нормативного) рівня витрат є справедливість співвідношення А_ф А_плі, відповід­но, співвідношень Р_ПЛ 100 % та А 0.

На основі поглибленого аналізу виявляється причинна струк­тура відхилень:

А = , де(2.3)

 

— кількість факторів (причин), що обумовили розглядуване
відхилення;

А — відхилення внаслідок впливу і-го фактора.

Методи контролю витрат.

У сфері промислового виробництва близько 70—80 % усіх витрат на виготовлення продукції становлять витрати за сирови­ною, матеріалами, купівельними комплектуючими виробами, ро­ботами і послугами виробничого характеру, а в м'ясній, бавовно-переробній та деяких інших галузях цей показник сягає рівня біль­ше 90—95 %. Звідси виникає необхідність суворого контролю за

використанням сировини і матеріалів у виробництві. Методи кон­тролю споживання матеріальних ресурсів залежать від субстанційних особливостей застосовуваних сировини і матеріалів, а та­кож технології виробництва.

Коротко охарактеризуємо найпоширеніші методи контролю витрачання сировини та матеріалів.

1. Метод сигнального документування застосовується для фіксації відхилень, які виникли внаслідок зміни або наднормативного витрачання сировини чи матеріалів.

За даного методу на відпуск матеріалів понад норму або на їх заміну оформлюються спеціальні документи (вимоги, акти заміни тощо), що сигналізу­ють про наявність відхилень. Перевагами цього методу можна назвати його простоту і точність. Проте він дозволяє враховувати лише частину відхилень, які виникають у даному підрозділі.

2. Метод розкрою партіями використовується в ситуації, коли з одного матеріалу виготовляється одночасно декілька деталей або заготовок.

На кожну партію матеріалів, що відпускається у виро­бництво, оформляється розкрійний лист або картка, де вказується кількість матеріалу, поданого до робочого місця, кількість заго­товок і відходів, що мають бути отримані, а також фактична кіль­кість отриманих заготовок і відходів.

Економія або перевитрати матеріалів визначаються шляхом порівняння фактичного споживання матеріалів з їх витрачанням за нормою. На основі аналізу виявлених відхилень у розкрійному листі вказують їх причини та осіб, відповідальних за розкрій матеріалів.

3. Метод попередніх розрахунків за фактичною рецептурою
є різновидом методу сигнального документування. Застосовується
в галузях, де відхилення від норм витрачання матеріально - речо­вих ресурсів спричиняються структурними зрушеннями в складі вихідної суміші (металургійна, нафтохімічна, харчова тощо).

Ви­явлення вказаних відхилень здійснюється шляхом зіставлення
фактично використаного набору матеріально-речових ресурсів з
величиною їх витрачання за нормативною технологією. При цьо­му нормативний набір визначається як добуток обсягу фактично
завантаженої суміші на передбачене технологією процентне спів­
відношення матеріально-речового ресурсу кожного виду (гатун­ку, марки) в загальному завантаженні.

4. Метод наступних розрахунків за даними інвентаризації використовується у тих випадках, коли звернення до інших методів неможливе або недоцільне. Його сутність полягає у визначенні фактичних витрат певного матеріалу на підставі даних про вхідні залишки на робочих місцях, надходження протягом розрахунко­вого періоду (зміна, доба, тиждень, місяць) зі складу, величини повернень і залишків на робочих місцях на кінець розрахункового періоду.

Відхилення встановлюється як різниця між фактичними і нормативними витратами певного матеріалу за аналізований пе­ріод. Цей метод дозволяє фіксувати відхилення за окремими ви­конавцями, бригадами, ділянками або цехом в цілому за зміну, добу, тиждень, місяць.

Bapто додати, що аналіз відхилень для підконтрольних пози­цій витрат здійснюється в цілому за такими напрямами:

• характер локалізації— місця виникнення, причини, винуватці;

• спосіб виявлення— за явними сигналами або розрахун­ковий;

• час виявлення — до початку виконання планового завдання, під час виконання, після виконання;

• відношення до готового виробу — індивідуальні, загальні;

• ступінь впливу на витрати — збільшуючі, зменшуючі;

• форма фіксування — документ про заміну, карта розкрою, інвентаризаційний акт, техніко-економічний розрахунок.