Розвиток фінансової системи в Київській Русі.

У Київській русі в період раннього феодалізму (IX - XII ст.) основнимиджерелами доходів казни були данина від населення, торговельна діяльністькнязя, різні мита, збори, що мали суть податкових платежів, а також платаза надання послуг органами судочинства, надання позик.

 

Організацією збору данини займалися самі князі або їхні підлеглі.Данину платили найчастіше натурою: хутром, шкірами, медом, збіжжям, худобоюі збирали її із власного люду, а також з підкорених у війнах народів.Збирали її з усього, з чого тільки можна було. Варто вдатися до історичнихфактів, аби пересвідчитися, в далекі часи народ ніс на собі важке ярмоданини. "Так, у полян, які вже були землеробами й скотарювали, знаходимоперші сліди земельної податі, вони платили данину хозарам від рала (плуга)по шелягу за рало... " [4, c.105] Вперше згадується данина в " Повістівременних літ" як воєнна контрибуція, накладена на підкорені племена. Першіруські князі по відношенню до своїх сусідів вели себе як завойовники,збирали данину з вигодою для себе, не піклуючись про долю своїх підданих.Потім, коли, почалась розбудова Києва, потреби зростали, що призвело дозбільшення розміру данини і викликало незадоволення племен, з якихзбиралась дань.Розвиток торгівлі мав велике значення для Київської держави. Якщо знатьзахідноєвропейських країн була зацікавлена в розвитку торгівлі, то київськікнязі та їхнє оточення докладали чимало зусиль для її процвітання.Податкові платежі поступали в різних формах - дань, подать (урок, дари,оброк), поклони, корми, побори. Величина податків залежала від різних умов.Племена або селища, що провинилися перед князем, платили більші податки.Наприклад Ольга збільшила данину древлянам за те, що вони вбили її мужакнязя Ігоря.Розширення міжнародних зв'язків, торгівлі в Київський державі призвелидо появи грошей універсального товару - посередника, який охоче брали наобмін власники всіх інших товарів. Гроші мали постійну вартість. Танайголовніше, що цей товар міг ділиться на однорідні частини, які незмінювали своєї купівельної спроможності, що особливо було зручно приздійснені дрібних торгових операцій. Перші монети на території Українивідносяться до II —ІІІ ст. Це були римські монети, але вони не набулипоширення в Україні. У VI - VII ст. з'явилися сасанідські монети. Давньоруська держава мала свою грошову систему в формі "кунних" грошей,дуже просту і популярну в користуванні. За гроші слугували хутра куниці абобілки. Архаїчність і зручність цієї системи не викликають сумніву: шкурами,як грошовими знаками, людство користувалося від найдавніших часів аж до початку XX ст.

 

 

34. Літописання в Київській Русі.Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але йсередньовічної Європи, було літописання. Літописи – історичні твори вКиївській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідьвелася за роками. В літописах розповідь про події кожного рокупочиналися словами: «в літо»; звідси назва «літопис».В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року 1, Києво-Печерське 1073року 2 і Новгородське зведення 1079 року 3. На їхній основі виникло такзване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року 4, що булоосновою «Повісті минулих літ» («Повісті временних літ»)5. Від неї берутьпочаток Лаврентіївський літопис (1116 р.)6 та Іпатіївський літопис(близько 1118 р.)Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної,культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історіїруських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючиофіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські,народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події,пов’язані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнулипоказати історію Русі в зв’язку з історією сусідніх племен і народівнеслов’янського походження. Відомості з життя міського населеннянаводилися лише тоді, коли йшлося про зміну князів, феодальні війни іміські повстання. Літописці дуже мало висвітлювали життя сільськогонаселення, землеробство і соціальні відносини в Київській Русі.Найдавніша хронологія ранніх літописів дуже умовна, з кінця Х ст. вонастала точнішою і лише з ІІ половини ХІ ст. в літописах відчуваютьсязаписи учасників подій. За невеликим винятком, усі події літописцівисвітлювали з позицій окремих князів і феодальної верхівки взагалі. Налітописах значною мірою відбилося і те, що їх писали ченці, які причиниподій пояснювали втручанням божественних сил. У зв’язку з тим, щолітописні списки є зведенням ряду літописів, їхні свідчення часто маютьсуперечливий характер.У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрахтогочасних князівств. Відзначаються цінністю фактичного матеріалулітописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський.Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події йкласову боротьбу в Новгороді ХІІІ – ХV ст.. Галицько-Волинський літопис,що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється надві частини. У 1-й частині в центрі уваги літописця найважливіші подіїГалицької (1201-1261 рр.), а в другій – Волинської (1262-1291 рр.)земель: боротьба князів проти боярської знаті, бої і перемоги руськихвійськ у боротьбі проти монголо-татар, німецьких лицарів, литовських іпольських загарбників. Літописці пропагували ідею сильної князівськоївлади. Владимиро-Суздальський літопис, що починається «Повістю минулих літ»,розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській,Ростовській, Після процесу роздроблення Київської Русі та Галицько-Волинської державиТверській та інших землях. Тривалий час у російській та українській історіографії точилися гострісуперечки щодо вірогідності літописних відомостей. Одна частинаісториків, зокрема В.М.Татищев вважала, що дані літописів маютьвірогідний характер 9, а друга - А.-Л.Шлецер, М.Т.Каченовський та інші заперечувала цінність літописів як історичних джерел 10, особливовірогідність їхніх відомостей з історії Київської Русі. Згодом історикина основі глибокого аналізу змісту літописів довели важливе значення їхяк джерел для вивчення історії України, Росії та Білорусії з давніхчасів до ХVІІ ст., іноді й до ХVІІІ ст. включно.Деякі дослідники, зокрема М.Брайчевський, Б.Рибаков вважають, що окремізаписи історичного характеру велися у Києві ще за князя Аскольда,тобто з ІІ половини ІХ ст.. Відголоски так званого «Літопису Аскольда»збереглися у пізнішому Никонівському літописі. Перший літописний звід -історичний твір, у якому підбиваються підсумки діянням ВолодимираСвятославича та його попередників, - написано у 996-997 рр. Літопис,який дослідники умовно назвали Найдавнішим Київським зводом, булонаписано у 1037-1039 рр. при Софійському соборі. Можливо, авторомйого був державний, політичний, церковний діяч та письменник Іларіон. Закінчується він великою статтею з похвалою Ярославу Мудрому. Саме зцього часу – кінця Х - початку ХІ ст. – формується літописна традиція.Літописання ведеться й у Десятинній церкві, й у Києво-Печерськомумонастирі. Саме тут на початку ХІІ ст. (1113 р.) створюється літописнийзвід, названий автором «Повістю минулих літ».У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри уЧернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжуєтьсялітописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещозмінюються: з’являються сімейні та родові князівські літописи, життєписикнязів, повісті про князівські злочини.Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменомМойсеєм було складено Київський літописний звід. Академік ХVІІІ ст. Г.Міллер, вражений широтою літописної інформації ірівнем систематизації, писав, що Нестор і його наступники створилисистему руської історії настільки повну, що жодна нація не можепохвалитися таким скарбом.

35. Основні редакції та проблема авторства “Повісті минулих літ”

Починаючи з XI ст. і аж до кінця XVI сторіччя на Русі велися систематичні порічні записи про події, що відбулися: про народження або смерть князів, про війни і дипломатичні переговори, про будівництва фортець і освячення храмів, про пожежі міст, про стихійні лиха – повені, засухи або небувалі морози. Літопис і був зведенням таких щорічних записів. Літописи велися в монастирях і в княжих резиденціях. Вони були не тільки способом фіксації подій, що відбулися, але і найважливішими документами – на літописи посилалися в різного роду династичних і політичних суперечках.

В даний час відомо більше двохсот списків літописів. Одним з найстародавніших і відоміших є «Повість минулих літ» - літопис, що отримав свою назву за першими словами тексту і що оповідає про події руської історії середини IX - початку XII ст.

Традиція називає автором «Повісті» ченця Печерського монастиря в Києві Нестора. Довгий час вважалося, що Нестор був родоначальником руського літописання, але пізніше було встановлено, що ще до нього існували літописні зведення. Ще до роботи над «Повістю минулих літ» він написав «Житіє Бориса і Гліба» і «Житіє Феодосія Печерського». У «Повісті минулих літ» Нестор поставив перед собою грандіозне завдання: рішучим чином переробити розповідь про якнайдавніший період історії Русі - «звідки є пішла Руська земля».

При Володимирі Мономаху, ігумен Сильвестр за дорученням великого князя в 1116 році складає другу редакцію «Повісті минулих літ». Ця редакція дійшла до нас у складі Лаврентіївського літопису. У 1118 році у Видубіцькому монастирі невідомим автором була створена третя редакція «Повісті минулих літ». Вона була доведена до 1117 р. Ця редакція краще всього збереглася в Іпатіївському літописі. У обох гіпотезах є багато відмінностей, але обидві ці теорії доводять, що початок літописання на Русі є подією величезної важливості. При складанні "Повісті минулих літ" були використані багатообразні джерела - усні і письмові, іноземні і руські.