Два погляди на ухвалення рішень

Серед авторів книг на тему ухвалення рішень слід особливо згадати X. А. Саймона. Саймон вважає, що існує два різні погляди на людину як на особу, що ухвалює рішення. Перший, класичний погляд зводиться до того, що люди мають наступні характеристики відносно ухвалення рішень:

• вони абсолютно раціональні

• чудово розуміють суть проблеми

• мають цілі, що не суперечать одна одній

• ясно бачать альтернативи

• шукають прийнятне рішення.

На противагу цьому, Саймон пропонує «поведінкову» модель, згідно якої менеджер постає у формі, що менш ідеалізується: він долає труднощі часто шляхом компромісів, просуваючись «повзком», не розробляючи довготривалих планів. Звичайно, його не можна назвати абсолютно раціональним і таким, що володіє повним знанням суті вирішуваних проблем. Тут ми бачимо різницю між тим, що повинно бути, і тим, що є насправді. На такий підхід є безперечним, що багато рішень ухвалюються ірраціонально, тому що вони приймаються під тиском або тому, що менеджеру не вистачило часу як слід обдумати проблему і ретельно оцінити всі альтернативи. Таких недоліків повністю уникнути неможливо, але можна звести до мінімуму частку їх прояву за допомогою наступних заходів:

Ø шляхом належного, ретельного планування

Ø шляхом встановлення добрих і загальнообов’язкових (але при цьому гнучких) правил ухвалення рішень, а також

Ø шляхом спроб передбачити майбутнє і роздумів над ним.

Остання позиція — це в основному робота з прогнозування майбутнього.

Інакше кажучи, щоб не ухвалювати скороспішних рішень, прагніть передбачити, що може трапитися з бізнесом в майбутньому.

Честер Барнард, один з найважливіших ранніх мислителів, що займалися менеджментом, написав в 1938 році (Барнард «Функції посадовця», видавництво Гарвардського університету, 1968 рік), що в тонкому мистецтві ухвалення рішень слід уникати чотирьох ситуацій:

1. Не вирішуйте неактуальних питань.

2. Не ухвалюйте рішення дуже рано.

3. Не ухвалюйте рішення відносно того, на що Ви не можете вплинути.

4. Не ухвалюйте рішення, яке повинен прийняти хтось інший.

Щоб популярніше висловити ці думки, ось приклади на тему цих чотирьох «не»:

1. Не вирішуйте, що робити з виграшем у футбольному тоталізаторі (поки не виграєте!),

2. Не вирішуйте, скільки грошей витратити на відпустки на п'ять років вперед, Ви ще не знаєте, скільки коштують ці канікулярні поїздки і яке у Вас буде фінансове становище.

3. Не вирішуйте, яким чином забезпечити зрошування пустелі Сахари, якщо у Вас немає можливості зробити це або допомогти в здійсненні цього проекту.

4. Не потрапляйте в пастку, в яку Вас заманюють люди, що питають у Вас: «Як ти думаєш, що мені купити тещі на Різдво?»

 

Тема 6.

Поняття психотерапії, її різновиди

2 год.

1. Емоції та їх вплив на діяльність людини
2. Неврози та психологічні кризи
3. Стрес та мінімізація стресу
4. Різновиди психотерапії

Питання 1.

Емоції - це узагальнені чуттєві реакції, що виникають у відповідь на:

· різноманітні за характером екзогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали,

· об'єктивні явища реального життя, при цьому вони відбивають в свідомості не образ предмета, а переживання.

· потреби людини, які мозок оцінює на основі раніше набутого індивідуального досвіду. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.

Емоції обов'язково спричиняють певні зміни

У фізіологічному стані організму.

За впливом на життєдіяльність всі емоції поділяються на дві групи:

• стенічні, що підвищують життєдіяльність організму і дієздатність людини;
• астенічні, що пригнічують дієздатність людини, знижують енергію суб'єкта.

Добре організованому процесу підприємницької діяльності притаманні стенічні емоції, проте в певних умовах і в окремих працівників можуть ви­являтись і астенічні емоції. Емоційний тонус і переважання стенічних або астенічних емоцій може перетворюватися в особистісну й характерологічну рису працівників.

Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції:

o Прості (нижчі) — переживання, пов'язані із задоволенням або незадово­ленням фізіологічних потреб.

o Складні емоції виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. Переживання життєвого змісту явищ і властивостей світу, або емоцій,— необхідна передумова людської активності.

Емоційні процеси забезпечують передусім

енергетичну основу діяльності, вони є її мотивами.

Емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. Вони також забезпечують селективність сприйняття — вибір об'єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення.

Розрізняють три пари найбільш простих емоційних переживань:

o Задоволення — невдоволення. Емоції задоволення (приємного переживання) або невдоволення (неприємного переживання) біологічно розвивались як відображення зв'язку організму з зовнішнім середовищем і встановленням у процесі цього зв'язку вимог, які людина ставить до середовища. В їх основі лежать безумовні рефлекси. Більш складні переживання «приємного» і «неприємного» розвиваються у людини за принципом умовних рефлексів, як почуття. Емоції задоволення — невдоволення, що супроводжують виконання будь-яких дій, відіграють основну роль у перетворенні їх у звичку.

o Напруга — розслаблення.

o Збудження — заспокоєння.

У житті людини

Виявляються різноманітні емоційні переживання,

Які розізнюються за специфікою плину

І впливу на її діяльність —

це страх, настрій, пристрасть, афект тощо.

Страх — емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному або соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх у людини ви­кликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом страху в людини виникають вегетативні дисфункції, з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили панічного страху, жаху, він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння, за­хисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюваннях (фобії).

Настрій — відносно тривалий, стійкий психічний стан помір­ної або слабкої інтенсивності, що виявляється як позитивний або негативний емоційний фон психічного життя індивіда. Настрій може бути радісним або сумним, бадьорим або пригніченим. Джерелом виникнення того чи іншого настрою є, як правило, стан здоров'я або становище людини серед людей. Разом з тим настрій, у свою чергу, впливає на ставлення людини до свого оточення: неоднаковим воно буде у радісному настрої і, напри­клад, у пригніченому.

Пристрасть — це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людини і призводить до зосере­дження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань. Причини формування пристрастей різні. Вони можуть визначитися усвідомленими ідейними переконаннями, виходити з тілесних потягів. Пристрасть нерідко є рушійною силою великих справ, подвигів, відкриттів. Наприклад, у медицині багато прикладів, коли "ради врятування людини, з метою вивчення тяжких захворювань та розробки методів боротьби з ними лікарі проводили досліди на собі.

Афект — сильний і відносно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин; характеризується яскраво вираженими руховими виявами а змінами у функціях внутрішніх органів.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти:

o У стані фізіологічного афекту людина, незважаючи на потрясіння, що виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю або контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник.

o Патологічний афект здебільшого спричиняється відно­сно слабким подразником, наприклад незначною образою.

З точки зору психології усе розмаїття підходів до співробітни­цтва партнерів по бізнесу можна звести до чотирьох голо­вних компонентів:

а) підтримка;

б) розуміння;

в) повага;

г) співчуття.

• Підтримка — одна з найважливіших умов правильних взаємин менеджера та працівника. Підтримка у цьому випадку озна­чає прагнення менеджера бути корисним для працівника. Одначе це не означає, що менеджер повинен взяти на себе всю відповідальність за виконання роботи і настрій працівника. Тут повинні допомагати й інші члени колективу, а у разі наявності потреби — і родина, близькі, друзі працівника. Однак головні ресурси, вірогідно, приховані у самому працівнику, їхнє повне розкриття й використання стане можливим, якщо працівник усвідомить: менеджер прагне допомогти, а не намагається примусити. Таким чином, він відповідає за моральну підтримку працівника, тобто активізує роль останнього у виробничому процесі.
• Ефективність цих заходів насамперед залежить від самого бажання працівника оговтатися і, нарешті, від його впевненості в успіху. Згода працівника на активну участь у виробничому процесі провіщає сприятливий результат.
• Розуміння працівника — це підґрунтя, на якому закріплюється довіра, адже працівник переконується, що його скарги зафіксовані у свідомості партнера і він їх активно осмислює. Розуміння може бути виражене і невербальним шляхом: поглядом, кивком голови тощо. Тон та інтонація здатні демонструвати як порозуміння, так і відстороненість, незацікавленість. Якщо партнер переконується у нерозумінні і небажанні зрозуміти, то він автоматично перетворюється з помічника на супротивника. Взаємини партнерів заходять у безвихідь.
• Повага передбачає визнання цінності працівника як індивіда і серйозності його тривог. Йдеться не тільки про згоду вислухати людину, головне— продемонструвати, що її слова є вагомими для менеджера: необхідно визнати значущість подій, які мали місце в житті працівника, і особливо тих, що становлять інтерес з погляду менеджера-професіонала. Доцільно буває похвалити працівника за терпіння, за скрупульозне виконання ваших розпоряджень. Якщо працівник показав вам результати своїх звітів, діаграми тощо, покажіть, наскільки корисною виявилася ця інформація, тоді у такий спосіб виникне позитивний зворотний зв'язок. Однією з найнебезпечніших і деструктивних звичок менеджера є схильність до принизливих зауважень щодо своїх працівників. Працівник, який випадково почув, як менеджер насміхається з нього у колі друзів, мабуть, ніколи цього не забуде і не пробачить. Аналогічна ситуація може виникнути під час збирання інформації щодо формування якогось нового звіту, коли менеджер постійно робить зауваження з приводу неточних висловлювань (формулювань) працівника, супроводжує зауваження відповідною незадоволеною мімікою обличчя, «нервовими» рухами рук.
• Співчуття — ключ до співпраці між менеджером та працівником. Необхідно вміти поставити себе на місце працівника, подивитися на світ його очима. Співчуття — це певною мірою своєрідна екранізація (поглинання) почуттів іншого на свою духовну сферу. Співчувати — значить відчувати іншого всім своїм єством. Співчуття починається з факту нашої присутності, інколи мовчазної, з очікування, коли працівник заговорить.

Менеджер повинен терпляче вислухати працівника, навіть коли він повторюється. Співчуття можна висловити досить просто, поклавши руку на плече працівника, що створює певний позитивно-емоційний настрій, на якому можна будувати взаємодовіру.

Одначе таке ставлення зовсім не означає «переходу на особистості», «панібратства» або «вседозволеності». Дистанція ж менеджером та працівником повинна завжди витримуватись, о на певному часовому відрізку взаємин буде гарантувати ме­неджеру збереження свого авторитету й гідності., Звичайно, часом мають місце і порушення емоцій. Патологічна зміна емоцій виявляється по-різному: депресією, апатією, і емоційною лабільністю тощо.

До хворобливих змін емоційного стану належать:

o Депресія — афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим настроєм, мисленнєвою і руховою загальмованістю. Особи, які перебувають у депресивному стані, охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки. Особи, що перебувають у стані депресії, прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто в таких осіб можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.

o Маніакальний синдром — це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням на­строю, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності. При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для інших працівників.

o Ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і безтурботності, що не відповідає об'єктивним обставинам.

o Дисфорія — пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії.

o Амбівалентність почуттів — неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об'єкта, що їх відчуває людина одночасно.

o Апатія — стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для осіб, хворих на шизофренію.

Спостерігаються й інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції — перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів.