Агротехнічні заходи регулювання поживного режиму.

Поживний режим ґрунту - це зміни вмісту в ґрунті доступних для рослин поживних речовин протягом вегетаційного періоду, які залежать від валових запасів поживних речовин, умов їх мобілізації та внесення добрив.

Заходи регулювання поживного режиму ґрунтів поділяють на групи: 1) поповнення запасів поживних речовин у ґрунті; 2) забезпечення процесу перетворення елементів живлення з недоступної в засвоювану рослинами форму; 3) створення умов для кращого використання рослинами поживних речовин; 4) запобігання втратам поживних речовин з ґрунту.

Запаси поживних речовин у ґрунті поповнюють здебільшого за рахунок внесення мінеральних та органічних добрив. Слід зазначити, що хоч застосування добрив у нашій країні постійно зростає, вони ще не повністю забезпечують позитивний баланс поживних речовин у землеробстві. На Україні на 1 га орних земель добрив вноситься більше, ніж в середньому по країні, проте і тут баланс азоту і калію поки що від'ємний йому збільшення постачання мінеральних добрив сільському господарству є неодмінною умовою оптимізації поживного режиму ґрунтів.

Важливим джерелом надходження в ґрунт азоту є біологічна фіксація його з повітря азотфіксуючими мікроорганізмами ґрунту (азотобактер, клострідіум) та бульбочковими бактеріями, які живуть на корінні бобових рослин.

Азотобактер належить до аеробних мікроорганізмів, зустрічається в різних ґрунтах і за рік може зв'язувати до 50 кг азоту на 1 га. Для нього необхідна слабокисла чи нейтральна реакція ґрунту, добра аерація, оптимальна температура (25 - 30 °С), високий вміст у ґрунті фосфору і кальцію. Отже, вапнування, внесення фосфорних добрив, правильний обробіток ґрунту, меліорація поліпшують умови життєдіяльності азотобактера і сприяють збільшенню фіксації атмосферного азоту.

Бульбочкові бактерії з атмосферного повітря зв'язують азоту в кілька разів більше, ніж ті, що вільно живуть у ґрунті. При цьому бобові рослини не тільки значною мірою забезпечують потребу в азоті за рахунок азотфіксації, а й сприяють нагромадженню сполук азоту в ґрунті, що істотно поліпшує його поживний режим. За узагальненими дослідними даними, на кожну тонну врожаю сухих речовин основної і побічної продукції багаторічні бобові трави фіксують з повітря 30 - 33 кг/га, люпин і кормові боби – 20 - 27, горох – 10 - 15 кг/га азоту. Значно збагачують ґрунт на азот багаторічні трави (60 - 110 кг/га), кормовий люпин і боби (15 - 30 кг/га). При вирощуванні гороху запаси азоту в ґрунті зменшуються на 10 - 60 кг/га, оскільки з його врожаєм азоту виноситься більше, ніж залишається в ґрунті з рослинними рештками.

Інтенсивність азотфіксуючої діяльності ґрунтової мікрофлори може підвищуватися за рахунок вапнування кислих ґрунтів та гіпсування засолених, інокуляції, застосування фосфорних, борних і молібденових добрив, створення в ґрунті сприятливого водного, повітряного і теплового режимів.

Деяка кількість азоту надходить в ґрунт з опадами (3 – 6 кг/га) у вигляді ІМН₄, МО₂ і NО₃. Природні джерела поповнення запасів інших елементів живлення рослин дуже незначні.

Як уже зазначалось, в усіх ґрунтах запаси поживних речовин порівняно з потребою в них рослин досить великі і водночас їх часто не вистачає навіть на родючих ґрунтах. Пояснюється це тим, що лише незначна частина поживних речовин доступна для рослин (за даними О. В. Петербурзького близько 1 % загального вмісту їх у ґрунті). Основну кількість поживних речовин ґрунт містить у вигляді нерозчинних сполук, недоступних для рослин. Завдання землеробства - створити в ґрунті сприятливі умови для перетворення недоступних речовин у доступні форми, що здійснюється мікроорганізмами. За участю мікроорганізмів у ґрунті відбувається мінералізація органічних речовин, внаслідок чого поживні речовини перетворюються з органічних у мінеральні доступні для рослин сполуки.

Для збільшення доступних форм азоту в ґрунті велике значення мають процеси амоніфікації та нітрифікації. Під час амоніфікації з білкових сполук утворюється аміак, здатний засвоюватися корінням рослин і мікроорганізмами, утримуватися ґрунтом в обмінному стані, вилучатися в атмосферу. Під час нітрифікації аміачний азот перетворюється в нітратний і стає найбільш рухомою формою в ґрунті, легкодоступною для рослин.

Нітрифікація найбільш інтенсивно відбувається при температурі 30 - 35 °С, у добре аерованих зволожених ґрунтах із слабокислою і нейтральною реакцією. Цьому сприяють усі заходи окультурення ґрунту, зокрема створення оптимальної щільності, вапнування кислих ґрунтів, осушення заболочених земель, зрошення в посушливих умовах.

Під впливом спеціальних бактерій за рахунок розкладання складних органічних і мінеральних сполук у ґрунті збільшується кількість доступних форм фосфору, калію та сірки.

Розпушування ґрунту під час обробітку посилює аерацію і мікробіологічну діяльність, сприяє мобілізації доступної для рослин фосфорної кислоти.

Кількість мікроорганізмів у ґрунті значно збільшується під впливом добрив. У тривалих дослідах в Уманському сільськогосподарському інституті (3. В. Геркіял) у варіантах з органічною, органо - мінеральною і мінеральною системами удобрення в шарі ґрунту 0 - 20 см мікроорганізмів було відповідно в 2,6, 2,1 і 1,8 рази більше, ніж без застосування добрив. Численні досліди свідчать, що більшість гербіцидів пригнічує життєдіяльність різних груп ґрунтових мікроорганізмів, через що порушується поживний режим ґрунту.

Доведено також, що при кращій забезпеченості ґрунту водою перехід елементів живлення з недоступних та важкодоступних для рослин форм у водорозчинні збільшується в 10 - 15 разів. Тому здійснення заходів нагромадження і зберігання вологи в ґрунті сприяє поліпшенню його поживного режиму.

Розчинність фосфорних сполук збільшується при підвищенні темпе­ратури ґрунту. Висока температура влітку при оптимальному зволоженні прискорює розчинність фосфатів, по­холодання, навпаки, ослаблює.

Рослини використовують лише частину рухомих форм поживних речовин, що містяться в ґрунті. Підвищенню коефіцієнта використання поживних речовин з ґрунту сприяють створення сприятливих водно - фізичних умов та реакція ґрунтового розчину, оптимізація співвідношення елементів живлення, чистота поля від бур'янів, хвороб та шкідників, правильне чергування культур у сівозміні та ін. Цьому сприяє своєчасний і якісний обробіток ґрунту, впровадження раціональних сівозмін, знищення бур'янів та інші агротехнічні заходи.

В землеробстві необхідно застосовувати заходи, які максимально зменшують втрати поживних речовин з ґрунту. Поживні речовини втрачаються з ґрунту в розчинному стані з поверхневим і низхідним стоком води, а в увібраному стані і в органічних речовинах - разом з ґрунтом, що виноситься з поля під час водної та вітрової ерозії. Крім того, азот втрачається під час процесу денітрифікації, тобто відновлення окисленого азоту. За даними Г. С. Пироженка, Л. А. Шевченка, В. В. Лахматка, на дерново - підзолистих піщаних ґрунтах із шару 0 - 100см вимивалося 13,9 - 26,8 кг/га азоту. Щорічні втрати кальцію на легких ґрунтах Полісся становлять 42 - 60 кг/га, калію - 1,7 - 2,3 кг/га, втрати фосфору незначні. Втрати газоподібного азоту на Поліссі становлять 20%, у Лісостепу - 15 %.

Отже, всі заходи поліпшення водного і повітряного режимів, боротьба з ерозією і бур'янами сприяють зберіганню поживних речовин у ґрунті. Щоб запобігти втратам нітратного азоту з ґрунту, доцільно вирощувати проміжні культури для одержання другого врожаю або на зелене добриво, застосовувати мінімальний обробіток ґрунту, що зменшує інтенсивність нітрифікації. Для сповільнення процесу нітрифікації іноді застосовують хімічні речовини (інгібітори).

 

Контрольні запитання

1. Значення ґрунтової вологи для життя рослин.

2. Водний режим ґрунту та його регулювання.

3. Значення і склад ґрунтового повітря.

4. Повітряний режим ґрунту і його регулювання.

5. Роль тепла в житті рослин.

6. Тепловий режим ґрунту та його регулювання.

7. Потреба рослин у поживних речовинах та запаси їх у ґрунті.

8. Поживний режим ґрунту та його регулювання.

 

БУР’ЯНИ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ