З досвіду найуспішніших програм впровадження жіночого презервативу, або безпечнішими статеві акти роблять не засоби, а люди

 

«Жіночий презерватив (...)—це могутній символ жіночого вибору.

Його коконоподібний вигляд нагадує нам про психологічну потребу жінок в усамітненні, визріванні, перетворенні та відродженні.»

 

— з інтерв’ю з Берніс Стотт, радником з ВІЛ/СНІДу

та художницею, під час відкриття виставки її творів у Ква-Зулу Наталі, ПАР, 2006 р.

 

Берніс Стотт, яка працювала з багатьма неурядовими організаціями в програмах боротьби з ВІЛ/ІПСШ, добре розуміє, що залучення художніх засобів до пропагування жіночого презервативу здатне позитивно вплинути на його прийнятність серед потенційних користувачок. Але безумовно більш важливими з точки зору збільшення кількості захищених статевих актів і подальшого очікуваного зниження рівня поширеності ІПСШ і ВІЛ є (а) чітке визначення цільової аудиторії та ретельно продуманий зміст інформаційно-пропагандистських заходів, (б) професійна підготовка виконавців проекту, (в) особисте спілкування з потенційними користувачками, (г) широке залучення санітарної освіти з питань репродуктивного здоров’я та профілактики ВІЛ/ІПСШ на тлі практичних занять з використання презервативу, (д) постійний та достатній запас засобів, а також (е) їхнє змішане розповсюдження через приватні та державні канали. Саме це довів досвід впровадження жіночого презервативу в Південно-Африканській Республіці(див., напр., Beksinska et al, 2006; Mantell et al, 2001).

 

На сьогоднішній день ПАР має одну з найпотужніших у світі національних програм розповсюдження жіночого презервативу. Вона була ініційована в 1998 р. державними органами охорони здоров’я за участю НУО «Міжнародна організація здоров’я родини». Початком програми фактично стало пілотне впровадження жіночого презервативу в 19 клініках планування сім’ї, 2 осередках, де працюють ЖКС, а також широка кампанія соціального маркетингу, яку організувала місцева організація «Товариство здоров’я родини» у 8 з 9 провінцій країни.

 

Опитування 198 учасниць пілотної фази показали, що це були переважно молоді жінки у віці від 20 до 29 років, користувачки гормональними контрацептивами, які вирішили скористатися жіночим презервативом здебільшого як засобом попередження ІПСШ/ВІЛ (77%). Одна третина учасниць (32%) повідомила, що їхні партнери відразу погодилися на використання жіночого презервативу, хоча інші відзначили деякий початковий спротив. Три відсотки чоловіків категорично відмовилися від використання нового засобу.

 

Кількість розповсюджених жіночих презервативів у Південній Африці за останні роки зросла майже вдвічі —з 1,3 млн одиниць у 2002 р. до 2,4 млн у 2005 р.[24] Своїм успіхом південноафриканська програма завдячує добре спланованій координації (щоквартальні наради національної робочої групи у складі представників Міністерства охорони здоров’я, зацікавлених НУО та організацій, що займаються соціальним маркетингом), оперативній технічній підтримці на місцях (інформаційні буклети для споживачок, вагінальні моделі для демонстраційних цілей), ретельному моніторингу, контролю та постійному аналізу заходів з розповсюдження, всебічній підготовці розповсюджувачів і допоміжного персоналу, регулярному інспектуванню та оцінці якості реалізації заходів. Актуальне завдання порядку денного сьогодні—це більш активне залучення приватного сектору до програмних заходів.

 

Досвід багатьох аналогічних програм в інших країнах продемонстрував користь організації груп взаємодопомоги та підтримки серед користувачок жіночого презервативу з метою ознайомлення з засобом більш широкого загалу жінок, а також обговорення та поширення ними стратегій заохочення чоловіків-партнерів до захищеного сексу. Це вносить ґендерну перспективу в програмні заходи, тому що не тільки допомагає жінкам опановувати мистецтво використання жіночого презервативу, але й надає їм більшої впевненості в собі та сприяє зростанню їхньої самосвідомості.

 

Цікавий ґендерний підхід до планування та реалізації програмних заходів використовується в Бразилії (див. Barbosa, Kalckmann, Berquу & Stein, 2007; Brazilian Ministry of Health, 2002; Population Council, Horizons, 2001; Telles Dias, Souto & Page-Shafer, 2006). Організатори впровадження жіночого презервативу в країні визнали ключовим моментом програмного успіху розуміння жінками своєї біологічної вразливості до інфікування ВІЛ/ІПСШ і усвідомлення необхідності більш надійного захисту під час статевих стосунків. Ґендерна проблематика глибоко освітлюється в програмі тренування медичних робітників і розповсюджувачів з державного та громадського секторів, яких залучають до участі в широкомасштабному впровадженні жіночого презервативу. Також вони допомагають створювати жіночі групи взаємної підтримки на місцях.

 

Але головним чинником успіху бразильської програми стала, звичайно, активна політична підтримка уряду, яка втілювалася в адміністративно-регулятивних заходах на національному, штатному та місцевому рівнях.

 

Вперше жіночий презерватив з’явився в країні в 1997 р. під назвою Reality завдяки соціально-маркетологічним зусиллям компанії DKT. А вже в 1999 р. Національна програма боротьби зі СНІДом почала його безкоштовне розповсюдження під невибагливою назвою “preservative feminine” через державний сектор.[25] Цільовою аудиторією були обрані ЖКС, ВІЛ-позитивні жінки, пацієнтки венерологічних клінік, СІН та їхні регулярні партнери, а також жінки, яким загрожує фізичне насильство.

 

Не оминули увагою й чоловіків взагалі. Як відомо, Латинська Америка є історичним форпостом агресивної маскуліноцентричної культури «мачизму», що ґрунтується на психологічному тиску та контролю над жінками, які створені буцімто для того, щоб обслуговувати потреби чоловіків. Тому на боротьбу з такими поглядами були кинуті зусилля численних громадських організацій, а під час футбольних матчів на стадіонах серед вболівальників навіть розповсюджували еротичні часописи, в яких весело й невимушено йшлося про переваги використання жіночого презервативу.

 

Впровадженню державної програми передувало масштабне вивчення прийнятності презервативу, яке Міністерство охорони здоров’я проводило протягом року. В опитуванні прийняли участь 2400 жінок репродуктивного віку, різного етнічного походження та з різного соціокультурного оточення. Результати перевершили навіть найсміливіші очікування—70% респонденток висловили своє схвальне ставлення до засобу.

 

Активна прихильність уряду Бразилії боротьбі з ВІЛ/СНІДом та залучення ґендерної проблематики до програми його попередження безперечно є двома важливими факторами довготривалого успіху. Починаючи з 2000 р. до кінця 2005 р. Міністерство охорони здоров’я розповсюдило серед населення країни 8 млн жіночих презервативів, а загальна кількість засобів, що розповсюджується сьогодні через державні та приватні канали сягає 4 млн одиниць на рік.

 

Інноваційну стратегію розповсюдження жіночих презервативів у містах Зімбабве розробили в 1997 р. НУО «Міжнародні послуги населенню» (PSI) та її партнери—Зімбабвійська національна рада з планування сім’ї, Національна програма протидії СНІДу, а також компанія Johnson & Johnson (див. Endsley, 2005a та 2005b; Hales, 2004; Kerrigan et al, 2000; Meekers, 1999 і MOHCW, 1998). Програма соціального маркетингу контрацептивного засобу Care, як PSI позіціонувала виріб «Компанії жіночого здоров’я» на зімбабвійському ринку, супроводжувалася активною рекламою в місцевих мас-медіа, і до цього часу вважається наймасштабнішою кампанією такого ґатунку на Чорному континенті.[26] Жіночий презерватив розповсюджувався через традиційні торговельні точки—лікарні, аптеки, крамниці. Але продажі були не такими високими, як очікувалось. Тому PSI та її партнери почали шукати нову маркетингову стратегію, яка б давала жінкам можливість ближче познайомитися з новим методом перед тим, як його придбати.

 

Вони вирішили дати можливість жінкам купувати презерватив Care в дружній, доброзичливій обстановці. Зручну та звичну атмосферу могли забезпечити жіночі салони-перукарні, які полюбляють відвідувати навіть зімбабвійки з невисокими доходами. Переважно жіноче оточення в цих салонах давало змогу майбутнім споживачкам неквапливо оглянути продукт, обговорити його можливості та навіть подивитися демонстрацію його використання. З цією метою PSI та її партнери провели тренінги для робітниць з більше ніж 230 салонів-перукарень переважно в бідних кварталах Хараре та Мутаре. В програму тренінгу входили наступні практично-освітні компоненти: (i) ознайомлення з питаннями передачі ВІЛ/СНІДу та загальними даними про його розповсюдження в регіоні, (ii) загальна інформація про передачу ІПСШ, ознаки та симптоми найбільш поширених захворювань, (iii) технічні характеристики чоловічих кондомів, (iv) інформація про жіночий презерватив Care (зокрема демонстрація правильного користування ним та інструктаж з усунення використаних засобів) і (v) напрацювання навичок ефективного обговорення питань безпечнішого сексу з партнерами. Також майбутніх консультанток, які мали працювати по методу взаємного навчання («рівна рівній»), вчили, як починати розмову про презерватив Care з відвідувачками салонів і пропонувати їм товар.

 

Для забезпечення підтримки учасницям програми та моніторингу її реалізації відповідальні особи двічі на місяць заходили до салонів, щоб поповнити запаси презервативів і відповісти на всі питання, що виникали.

 

Ініціатива з використання жіночих салонів-перукарень як осередків розповсюдження Care допомогла не тільки підвищити рівень поінформованості зімбабвійок у питаннях захищеного сексу, але й сприяла 85-відсотковому підвищенню рівня використання жіночих презервативів у країні за останні 6-7 років. Тільки в 2005 р. PSI та її партнери реалізували більше ніж 900 тис. презервативів Care в містах Зімбабве, і з них 40%—через жіночі салони-перукарні. А в цілому з червня 1997 р. до кінця 2005 р. в країні було продано понад 4 млн жіночих презервативів під назвою Care.[27]

 

Таким чином, досвід національних програм, про які йшлося в цьому розділі, по-перше, свідчить, що достатній рівень практичного навчання та підтримки дає можливість жінкам зрозуміти всі переваги цього нового методу профілактики ВІЛ/ІПСШ, зробити його використання більш зручним і комфортним, а також дійсно навчитися ефективно захищати своє здоров’я. Адже безпечнішими статеві акти роблять не засоби, а люди.

 

По-друге, досвід різних програм з впровадження жіночого презервативу нагадує про необхідність їхнім розробникам і виконавцям завжди бути готовими долати перешкоди у вигляді глибоко вкорінених звичок, упередженості з боку деяких працівників сфери охорони здоров’я, проявів ґендерної нерівності, міфів і хибних уявлень, пов’язаних з питаннями сексуальності та використання презервативів тощо.

 

З такими явищами соціальної та психологічної інертності завжди стикаються піонери, які уторовують шляхи для новітніх технологій. Але й тут важливим є вміння чіткого визначення необхідних ресурсів і зусиль, що мають відповідати тому соціальному контексту, в якому вони застосовуються. Адже питання економічної собівартості посідають одне з перших місць при оцінці будь-якої програми.

 

Наприклад, як продемонстрували Hoke et al (2007) у своєму 12-місячному дослідженні впливу альтернативних стратегій популяризації чоловічих кондомів і жіночих презервативів (взаємна освіта користувачок і взаємна освіта користувачок, яка доповнюється ще індивідуальними консультаціями в клініках) на зниження рівня поширеності ІПСШ серед 901 ЖКС на Мадагаскарі, немає потреби в залученні інтенсивних заходів з впровадження жіночого презервативу серед тих категорій населення, які вже знайомі з використанням чоловічих кондомів і регулярно користуються доступними профілактичними засобами.

 

 

8. Економічна ефективність

 

Зупинимося докладніше на питанні економічної доцільності інвестування коштів у програми широкомасштабного розповсюдження жіночих презервативів з метою скорочення нових випадків інфікування ВІЛ/ІПСШ.

 

Singh, Darroch, Vlassoff & Nadeau (2003) прийшли до висновку, що належним чином організовані профілактичні заходи можуть у 28 разів бути рентабельнішими за лікування ВІЛ. Gutierrez et al (2004) вважають, що програми розповсюдження жіночих презервативів є набагато дешевшими від багатьох інших методів боротьби з ВІЛ/СНІДом, зокрема, антиретровірусної терапії (АРТ), вартість якої, з урахуванням комерційних цін, може складати від USD300 до USD1200 на одну особу на рік у країнах, що розвиваються.

 

Економістами з питань охорони здоров’я були розроблені моделі для розрахунку переваг інвестування коштів у програми розповсюдження жіночих презервативів порівняно з вартістю інших заходів профілактики та лікування ВІЛ/ІПСШ. Такі моделі мають на меті допомогти донорам, керівникам відповідних відомств і менеджерам відповідних програм краще зрозуміти потенційний внесок використання жіночих презервативів у національні програми охорони здоров’я та зменшення негативних наслідків незахищених статевих актів. Одна така модель, що враховує різні сценарії використання нового жіночого презервативу FC2, була розроблена на замовлення FHC для оцінки скорочення витрат у державному секторі охорони здоров’я в Південно-Африканської Республіки (ПАР) та Бразилії (див. Holtgrave, 2005). Так, за допомогою цієї моделі, було підраховано, що в Південній Африці гіпотетичне впровадження лише 4 млн жіночих презервативів (при середній вартості одиниці продукції USD0,77, її розповсюдження та засвоєння правил користування) може попередити 1740 випадків ВІЛ-інфікування, заощадивши при цьому для державної системи охорони здоров’я приблизно USD980 тис. За допомогою іншої моделі було підраховано, що інвестування USD4000 у розповсюдження жіночих презервативів серед 1000 гіпотетичних ЖКС в сільських районах ПАР може попередити багато випадків інфікування ВІЛ, сифілісом і гонореєю, заощадивши для державного сектору охорони здоров’я коштів на суму понад USD9000 або приблизно USD9 з розрахунку на одну ЖКС (Marseille, Kahn, Billinghurst, Saba, 2001).

 

Розглянемо докладніше ці два дослідження.

 

Dowdy, Sweat & Holtgrave, (2006) оцінили собівартість та потенційну рентабельність однорічної програми широкомасштабного розповсюдження жіночих презервативів в Бразилії та ПАР—країнах, які мають різний рівень поширеності епідемії ВІЛ/СНІДу. Дослідниками була підрахована кількість потенційно попереджених нових випадків щорічного інфікування ВІЛ, а також вартість лікування кожного такого випадку за умови широкого розповсюдження нітрілового жіночого презервативу FC2 в межах державних програм серед сексуально активного населення обох країн. Демографічні дані були взяті з останніх переписів і опитувань населення Бразилії та ПАР. В моделі для Бразилії було представлено 25 млн 300 тис. чоловіків і жінок віком від 15 до 49 років; рівень поширеності ВІЛ серед чоловіків становив 0,9%, а серед жінок—0,5%. Для розрахунку південноафриканської моделі кількість сексуально активного населення становила 16 млн 800 тис. осіб; рівень поширеності ВІЛ серед чоловіків був 15,9%, а серед жінок—21,6%.

 

При моделюванні враховувалися численні показники поширеності ВІЛ і гіпотетична частка випадків правильного використання презервативів, а також вартість АРТ. Такі показники, як попередження вагітності та ІПСШ, а також витрати, які не стосуються державного сектору охорони здоров’я, не розглядалися.

 

Отримані результати підрахунків витрат на впровадження програм розповсюдження FC2 порівнювалися з середньою вартістю надання щорічних послуг з АРТ на одного ВІЛ-інфікованого пацієнта.

 

Дослідники дійшли висновку, що, завдяки широкомасштабному розповсюдженню жіночих презервативів FC2 в Бразилії та ПАР, можна щороку попереджати сотні і навіть тисячі нових випадків ВІЛ-інфікування—причому сума витрат для уряду або донорів у цьому випадку буде значно меншою за вартість АРТ. Також було підраховано, що завдяки розповсюдженню лише 16,6 млн жіночих презервативів FC2 у Південній Африці можна запобігти майже 10 тис. новим випадкам інфікування ВІЛ. А за умови розповсюдження 53,7 млн одиниць FC2 ця цифра може дорівнювати попередженню 32 тис. нових випадків ВІЛ-інфікування. При цьому можна заощадити від USD5,3 млн до USD35,7 млн, якщо порівняти доларову вартість заощаджених витрат у галузі охорони здоров’я з вартістю розповсюдження жіночих презервативів. Таким же чином для Бразилії було підраховано, що розповсюдження 26,2 млн жіночих презервативів може попередити 600 нових випадків ВІЛ-інфікування. А за умови розповсюдження 84,8 млн одиниць FC2 можна попередити 2 тис. нових випадків. В цілому в Бразилії можна заощадити державних коштів від USD1,1 млн до USD27 млн. Автори дослідження зробили загальний висновок, що FC2 може бути корисним і економічно вигідним доповненням до чоловічого кондому в профілактиці ВІЛ.

 

Marseille, Kahn, Billinghurst & Saba (2001), в свою чергу, оцінювали економічну ефективність розповсюдження жіночих презервативів з метою попередження ВІЛ-інфікування та інших ІПСШ серед ЖКС та їхніх клієнтів у провінції Мпумуланга Південно-Африканської Республіки. З цією метою порівнювалися ефективність поточного рівня використання чоловічих кондомів з гіпотетичним очікуваним комбінованим рівнем використання чоловічих і жіночих презервативів—за умови однорічного розповсюдження жіночих презервативів серед гіпотетичної кількості1000 ЖКС, кожна з яких обслуговує в середньому 25 клієнтів на рік. За допомогою імітаційної моделі підраховувалися витрати державного сектору охорони здоров’я. При цьому враховувалися інкубаційний період ВІЛ-інфікування до 5 років, сифілісу—до 1 місяця, гонореї—до 2 тижнів, а також гіпотетичне використання жіночого презервативу в 12% випадків пенісно-вагінальних контактів. Імітаційне моделювання розповсюджувалося також на так званих «не-ЖКС», які мають приблизно до десяти випадкових партнерів на рік. За результатами підрахунків така гіпотетична програма розповсюдження жіночих презервативів може попередити 5,9 нових випадків інфікування ВІЛ, 38 випадків інфікування сифілісом і 33 гонореєю. При цьому державний сектор може заощадити USD9116. Одновимірні аналітичні розрахунки дали наступні результати: гіпотетична програма розповсюдження жіночих презервативів дає можливість заощадити USD2216 навіть за умови 80-відсоткової ефективності фемідому замість очікуваних 95% у базовому сценарії; або заощадити USD5365, якщо припустити 25% випадків ВІЛ-інфікування робітниць секс-індустрії замість очікуваних 50%. А якщо кожна ЖКС матиме 10 клієнтів на рік замість 25, сума заощаджених коштів складатиме USD8930. Навіть, якщо знизити ефективність використання фемідому лише до 25% випадків замість очікуваних 75% у базовому сценарії, то програма все ж таки заощадить USD645, попередивши 2,0 нових випадкі ВІЛ-інфікування. Якщо ж до такої програми залучити ще «не-ЖКС», які мають лише десять випадкових партнерів на рік, сума заощаджених коштів складатиме USD6484. Таким чином, було доведено, що у добре спланованої програми розповсюдження жіночих презервативів серед ЖКС та інших жінок, які мають безладні статеві стосунки в сільських районах Південної Африки, є всі шанси стати не тільки рентабельною, але й заощадити державні кошти,—звісно, за умови ретельного громадського контролю, якого так бракує в багатьох постколоніальних країнах.

 

Іншими дослідниками були отримані тотожні результати, які дозволяють зробити загальний висновок, що кількість захищених статевих актів зростає за умови наявності жіночих презервативів (нарівні з чоловічими кондомами) і їхньої забезпеченої доступності (див., Barbosa, Berquу & Kalckmann, 1999; Fontanet et al, 1998); Latka et al, 2000; Musaba et al, 1998). Навіть, коли показники використання жіночих презервативів не є високими, більша кількість захищених статевих актів і потенційні кошти, заощаджені на лікуванні ВІЛ/ІПСШ, не лише виправдовують витрати на впровадження програм з розповсюдження жіночих презервативів, але й знижують їхню собівартість,—особливо, коли ці програми націлені на групи підвищеного ризику ураження ВІЛ/СНІДом (див. Marseille, Kahn, Billinghurst & Saba, 2001).

 

Зауважимо лише, що незважаючи на високу економічну ефективність стратегії, націленої на попередження ІПСШ саме серед так званих груп підвищеного ризику, вона може надати використанню жіночого презервативу негативного відтінку в очах людей, які знаходяться в сталих партнерських стосунках. Чоловіки-партнери в таких парах можуть сприймати запрошення до захищеного сексу як недовіру та особисту образу.

 

 

9. Огляд досліджень з прийнятності жіночого презервативу, або Кожний метод потребує суворої оцінки

 

«Сократ мені товариш, але істина

є ще більшим товаришем»

 

— Аристотель

 

Значний пласт досліджень жіночого презервативу в країнах з високим рівнем поширеності ВІЛ серед дорослого населення присвячено його прийнятності серед жінок з найбільш уразливих до інфікування груп, зокрема, ЖКС. Здебільшого ці дослідження проводяться в межах програм боротьби з ВІЛ/СНІДом, які спонсоруються міжнародними організаціями та західними благодійними фондами, тому їхні звіти та висновки переважно бувають оптимістичними і з наукових видань передруковуються зі значними купюрами в збірках на кшталт «Колекція кращого досвіду ЮНЕЙДС» тощо.

 

Із загальної кількості 47 переглянутих автором для написання цього розділу статей та звітів щодо прийнятності жіночого презервативу 38 досліджень стосувалися вивчення прийнятності засобу на короткостроковій основі (6 місяців і менше) та лише 9 на довгостроковій (від 6 місяців і довше).[28]

 

Цікаво, що в жодному з цих досліджень не знайшлося чіткого визначення прийнятності, хоча вона типово оцінювалася за такими підставними, як (i) гіпотетична прийнятність жіночого презервативу, або бажання ним скористатися (перед використанням), (ii) реальний вибір, або надання переваги (жіночому презервативу) поміж іншими бар’єрними засобами, (iii) вдоволеність (після використання). Ці головні чинники вважаються більшістю дослідників достатніми для підтвердження майбутнього постійного використання жіночого презервативу.

 

Звичайно концепція прийнятності значною мірою залежить від індивідуальних преференцій споживача, технічних характеристик методу, наявності засобів та їхньої доступності, згоди та/або вибору партнера, динаміки партнерських стосунків, а також соціокультурного контексту, в якому відбувається індивідуальний акт прийняття рішення щодо методів контрацепції або захисту від ВІЛ/ІПСШ. Але чи можна вважати прийнятність засобу або його вибір надійними показниками його постійного використання?

 

Своє критичне ставлення до такого підходу висловили Minnis, Shiboski & Padian (2003). Вони протягом одного року вивчали, чи є якійсь зв’язок між показниками прийнятності та використанням того чи іншого засобу бар’єрного захисту з тих, що продаються в аптеках без рецептів, а саме жіночого презервативу, чоловічого кондому та вагінальних сперміцидних гелів і пінок. В дослідженні приймали участь 510 мешканок Сан-Франциско та його околиць віком від 15 до 30 років і різного соціоетнічного походження. Результати виявилися досить цікавими: ані гіпотетична прийнятність, ані вибір засобу не підтвердили його постійне використання. Менш ніж 50% учасниць, які обрали один з підконтрольних жінці засобів, користувалися ним протягом року. Так само вдоволеність засобом не була пов’язана з його подальшим використанням (лише 14,3-51,4% задоволених споживачок користувалися засобом повторно). Попри це, розчарування методом дійсно виявилося показником відмови від нього або значно рідшого використання (лише 0-15,3% розчарованих споживачок скористалися несприйнятливим методом удруге). Чоловічі кондоми використовувалися значно частіше, незважаючи на початкове незадоволення. Дослідники зробили висновок, що відсутність взаємозв’язку між гіпотетичною прийнятністю засобу, його реальним вибором і вдоволеністю від використання свідчить про необхідність переглянути методики оцінки прийнятності як показника майбутнього використання цього засобу. Хіба коректніше буде більше уваги приділяти напр., контексту (тобто взаємовідносинам партнерів та конкретним ситуаційним факторам), в якому засіб використовується або приймається рішення щодо його використання?

 

Приймаючи до уваги все вищезгадане в цьому розділі, стисло розглянемо результати вивчення прийнятності жіночого презервативу в різних соціоекономічних контекстах, що проводилося різними дослідниками в більш ніж 40 країнах Африки, Азії, Європи, Центральної та Південної Америки за останні 17 років. На підставі існуючої літератури можна зробити висновок, що від 50% до 70% жінок та їхніх партнерів-чоловіків в усьому світі прихильно ставляться до використання жіночого презервативу. Наприклад, у Коломбо в Шрі Ланці жіночий презерватив сподобався 90% опитаних вуличних ЖКС, і з них майже 70% віддали саме йому перевагу в повсякденних справах на противагу чоловічому кондому (див., напр., Usmani, 2002). ЖКС з Бангладеш повідомили, що жіночий презерватив може стати в нагоді, коли їх змушують до групового сексу (див. Usmani, 2002). А в Того 82% ЖКС висловилися на користь використання жіночого презервативу не тільки на роботі, але й у стосунках зі своїми постійними партнерами та чоловіками (див., напр., листівку FHC “Case Study. FC Female Condom In Togo: The Soeur a Soeur Project”). В сільській місцевості в Зімбабве, в якій до проведення опитування ніхто не мав досвіду використання жіночого презервативу, він сподобався 93% респонденток. Причому молоді жінки у віці від 20 до 39 років більш схвально поставилися до цього засобу (83% респонденток) порівняно з жінками від 40 років і старше (11% респонденток). Цікаво, що не тільки чоловіки, але й жінки зауважили, що запровадження засобу у подружніх стосунках буде проблематичним через загальну стигматизацію презервативів у місцевій культурі. Більш ніж 80% жінок висловили думку, що їм знадобиться попередній дозвіл їхніх партнерів на використання жіночого презервативу (див. Francis-Chizororo & Natshalaga, 2003). У 1999 р. в Бразилії, завдяки державній підтримці програми розповсюдження презервативів, рівень прийнятності жіночого презервативу серед 2000 відвідувачок державних закладів охорони здоров’я досяг 97%. Крім того, 56% їхніх партнерів також висловили своє прихильне ставлення до субсидованих презервативів Reality (див. Barbosa, Berquу & Kalckmann, 1999). Тотожні результати були отримані в інших країнах світу. Жіночий презерватив не тільки сподобався широкому загалу користувачок, але й надав їм наснаги та більшої упевненості в своїй захищеності.

 

Нижче дещо схематично подані дані дев’яти найбільш характерних, на думку автора цього огляду, досліджень прийнятності жіночого презервативу в країнах з різним рівнем поширеності епідемії ВІЛ/СНІДу.

 

Табл. 4. Стисле викладення результатів вивчення прийнятності жіночого презервативу

В деяких країнах

Країна/автори/ рік/цільова група	Прийнятність серед користувачок	Прийнятність серед партнерів	Інші результати
Індія Sankaran et al (1998) (цитується та коментується в Usmani, 2002) Пілотне вивчення прийнятності жіночого презервативу серед 58 учасниць (28 домохазяйок з бідних кварталів Ченнаї (до 1996 р. Мадрас), 15 домохазяйок і 15 ЖКС з його околиць) протягом 15 днів. 67% учасниць у віці між 23-32 роками, 19% у віці між 19-14 роками; 38% з них неписьменні, 16% мали початкову освіту, 41% неповну середню освіту та 5% закінчили середню школу. Кожна з учасниць отримала 3 жіночих презервативи для випробування та невеличке матеріальне заохочення. (NB: Перший в Індії випадок інфікування ВІЛ/СНІДом був зареєстрований саме в курортному місті Ченнаї в 1986 р.)	Більшості жінок та їхнім партнерам сподобався жіночий презерватив. Багато з них (до 28%) зверталися до організаторів дослідження до чотирьох разів, щоб отримати ще примірники засобу, що справив на них враження (див. коментарі travel.ru в розділі 5— DK). Опитані ЖКС висловили своє бажання купувати в майбутньому презервативи, якщо вони будуть субсидовані.	Чоловіки та клієнти в цілому прихильно поставилися до нового бар’єрного засобу контрацепції та захисту.	Висновок авторів: потрібні нові та більш глибокі дослідження прийнятності та ефективності жіночого презервативу (спонсоровані західними та місцевими донорами, в тому числі Hindustan Latex Limited—партнером «Компанії жіночого здоров’я»— коментар мій. DK).
Кенія Ruminjo et al (1996) 48 пацієнток трьох приватних гінекологічних клінік в Найробі випробували 113 жіночих презервативів протягом двохетапного дослідження. На першому етапі кожна учасниця отримала 2 чоловічих кондоми та 2 жіночих презервативи для використання протягом наступних трьох тижнів. На другому етапі кожна з 12 учасниць, що залишилися, отримала додатково ще 4 жіночих презервативи.	В цілому, задоволеними жіночим презервативом залишилися 84% учасниць і 55% з них заявили, що будуть ним користуватися в майбутньому. На першому етапі 39% надали перевагу жіночому презервативу, в той час як 37% висловили свою лояльність до обох методів без будь-яких особливих преференцій. Ті, хто стійко протримався до кінця дослідження, стовідсотково віддали свої голоси на користь підконтрольному жінці методу, зауваживши що його комфортність та легкість використання поліпшуються з практичним досвідом.	Хоча більшість партнерів-чоловіків (55%) висловили своє схвальне ставлення до жіночого презервативу і лише 39 відсоткам він не сподобався, саме незгода чоловіків на подальше застосування методу була причиною вимушеної відмови 36 учасниць від участі у фінальному етапі дослідження.	Негативні аспекти, про які повідомлялося найчастіше: дуже великий фіксований розмір виробу, а також початкові труднощі з введенням і дискомфорт від внутрішнього кільця. Було зареєстровано 3 випадки (2,7%) розриву презервативу та 11 випадків (10%) зісковзування під час коїтусу. Автори зробили висновок про необхідність більш широких досліджень з прийнятності, безпечності та економічної ефективності перш ніж програмувати широкомасштабне розповсюдження жіночих презервативів у країні.
Китайська Народна Республіка Xu et al (1998) 30 подружніх пар-відвідувачів клінік Шанхайського інституту планування сім’ї та Шанхайської комісії з планування сім’ї випробували по 10 жіночих презервативів Reality кожна.	90,0% пар визнали Reality прийнятним методом; 55,2% респондентів віддали йому перевагу порівняно з чоловічими кондомами. 76.3% жінок і 80.7% чоловіків звітували про те, що Reality не спричинив ніяких коітальних проблем, хоча 38.7% жінок і 34.0% чоловіків скаржилися на дискомфорт від внутрішнього кільця. Комфортність використання та статеве задоволення значно покращилося після напрацювання досвіду протягом перших п’яти випадків користування.	Див. попередню графу.	Автори зробили висновок, що (принаймні в Шанхаї— мій коментар мій. DK) впровадження жіночого презервативу як важливого контрацептивного засобу може вимагати ретельного навчання та тренувань.
Коста-Ріка Madrigal, Schifter & Feldblum, (1998) Двотижневе пілотне дослідження серед 51 ЖКС в Сан-Хосе, якому передував інструктаж з використання жіночого презервативу. Дослідження супроводжувалося двома опитуваннями. (Згідно з даними 1993 р., рівень поширеності контрацептивних засобів у країні дорівнював 75%. Із загальної кількості жінок репродуктивного віку 99% чули або мали уяву про чоловічий кондом, але лише 16% ним користувалися регулярно)	Під час першого опитування 51% ЖКС висловили своє повне задоволення запропонованим методом і 45% визнали його задовільним. Під час другого опитування 67% опитуваних заявили, що віддають перевагу жіночому презервативу на відміну від чоловічого.	За словами опитаних ЖКС, більше половини їхніх клієнтів залишилися дуже задоволеними або прихильно сприйняли новий метод захисту.	Проблеми, на які найчастіше вказували респондентки під час першого опитування: труднощі з введенням (61%) і дискомфорт під час використання (43%). Під час другого опитування кількість цих скарг значно зменшилася: відповідно 22% та 25%. Автори рекомендують популяризацію цього методу в межах програми боротьби з ВІЛ/СНІДом.
Кот д’Івуар Deniaud et al (1996) Перше дослідження в західній Африці. 135 жінок (із них 52 ЖКС, 62 молоді незаміжні жінки з Абіджану, 21 торговка з регіону Ґуро). Три фази: від індивідуальних опитувань, інструктажу до пробного використання. 124 жінки погодилися використати 10 або 20 “capotes de femmes” (жіночих презервативів) кожна.	В заключній фазі тестування приймали участь 86 жінок (70%). Всі з 44 ЖКС, які приймали участь у тестуванні до кінця (84%), висловили бажання й надалі користуватися жіночим презервативом. 65% від загальної кількості незаміжніх учасниць з Абіджану приймали участь у заключній фазі та висловили намір і надалі використовувати “capotes de femmes”. 9 із 21 торговки дійшли до «завершального туру», зауваживши, що “capote de femmes”—це гарна можливість зберегти свою автономію в статевих стосунках.	55% ЖКС повідомили, що не попереджали своїх клієнтів про використання жіночого презервативу.	Дослідження продемонструвало наявну потребу принаймні деяких категорій жінок з Берегу Слонячої Кістки в підконтрольних їм механічних методах захисту, зацікавленість і значні очікування. Автори рекомендують комбінувати розповсюдження субсидованих “capotes de femmes” із навчальним компонентом.
Малаві Zachariah et al (2002) 88 ЖКС з сільської місцевості використовували 272 жіночих презервативи.	86 ЖКС (98% від загальної кількості) висловили задоволення від досвіду користування, 80% надали перевагу жіночому презервативу в порівнянні з чоловічим кондомом, 92% висловили готовність користуватися ним у повсякденній роботі.	Негативне ставлення деяких наступних партнерів до повторного використання жіночих презервативів, що залишилися після попереднього вжитку, а також технічні проблеми з повторним використанням, з якими стикалися 6% користувачок після прання засобів і 2% користувачок, які ніколи не прали і не ополіскували використані засоби перед повторним вживанням.	Проблеми, які зустрічалися найчастіше: забагато лубриканту (32%), занадто великі розміри засобу (16%), дратуюче шурхотіння під час використання (11%). Автори рекомендують провадити інструктаж з використання в закладах секс-обслуговування Малаві.
ПАР Smit, Beksinska, Gowri & Mabude (2006) Короткострокове рандомізоване перехресне дослідження FC1 і FC2 в Дурбані. 276 учасниць, з яких у заключній фазі прийняла участь 201 жінка. Тестувалася прийнятність 1910 презервативів FC1 і 1881 презервативів FC2.	FC1 сподобався 50,9% учасниць, FC2 знайшли прийнятним 55,1% опитаних. Перевагу FC1 для подальшого використання дали 29,5%, а FC2—36,6%. Ніякої різниці між двома типами не знайшли 33,8% учасниць.	Не враховувалася.	Негативні аспекти, про які повідомлялося найчастіше: забагато лубриканту (FC1=30,3%, FC2=31,5%) та неестетичний зовнішній вигляд (FC1=29,8%, FC2=34,0%). Практично однаковий рівень прийнятності для обох типів презервативів, а також практично однакова ефективність використання: бгання (попадання зовнішнього кільця в піхву) спостерігалося в 3,14% випадків для FC1 і в 2,98% випадків для FC2. Зісковзування спостерігалося в середньому в 0,37% випадків для обох типів презервативів.
Таїланд Jivasak-Aprimas et al (2001) Структуроване опитування 148 ЖКС після 8-тижневого пілотного випробування жіночого презервативу. Кожна ЖКС використовувала в середньому 2,8 жіночих презервативів протягом 1 тижня.	Загальний рівень прийнятності сягав 68%, незважаючи на те, що 31% користувачок мав труднощі з введенням, 37% скаржилися на біль від внутрішнього кільця, а 22% реєстрували свербіж. Головна причина такого прихильного ставлення—сподівання, що жіночий презерватив є більш надійним засобом захисту на відміну від чоловічого кондому.	Відмова клієнтів платити за захищений секс з використанням жіночого презервативу—головна причина відмови <