Бунтарські мотиви соціально-психологічної повісті Марка Вовчка “Інститутка”.

Письменниця досягла в ній класичної довершеності сюжетно-композиційної організації, гармонії змісту й форми. «Інститутка» — найяскравіший зразок індивідуальної творчої манери Марка Вовчка як українського прозаїка. І. Франко вважав, що цей твір проникає «найглибше в суть кріпацького лихоліття». Після викривальної поезії Шевченка «Інститутка» була найвизначнішим антикріпосницьким твором.У повісті зображена доля села напередодні ліквідації кріпацтва. В конкретних явищах, що відбуваються переважно в одному поміщицькому маєтку, відтворено кріпосницьку дійсність у її найтиповіших виявах. В основі сюжету — реальний соціальний конфлікт, який відбиває протиборство двох основних антагоністичних сил того часу. В загостренні соціального конфлікту повісті відтворюється процес посилення реальних класових суперечностей між кріпаками, доведеними до нестерпних страждань, і поміщиками, до краю розбещеними своїм повновладдям над кріпаком. Зображення суспільного життя в його розвитку, розкриття характерів у їх еволюції, соціальній детермінованості — все це були важливі художньо-естетичні явища процесу формування в українській прозі творчих принципів реалізму. У повісті зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Поміщиця-внучка показується ще жорстокішою й аморальнішою кріпосницею, ніж стара пані Те, що представники молодого покоління кріпаків на відміну від терплячої бабусі-кріпачки протидіють панським знущанням, прагнуть позбутися влади поміщиків, виражає думку про наростання антикріпосницьких настроїв у суспільстві. Головна героїня — Устина — хоч і не підноситься до активного протесту проти панських знущань, але її ненависть до панів зростає, її симпатії на боці волелюбного Назара й рішучого Прокопа. Разом з чоловіком, відданим панами в солдати за вияв протесту проти катування кріпаків, Устина звільняється від влади поміщиків і працює наймичкою в місті. Кріпосників змальовує Марко Вовчок у сатиричному плані. Викриття розгульного, паразитичного панства в збірному сатирично-памфлетному динамічному портреті його («Все теє регочеться, танцює, їсть, п'є; все теє гуляще, дак таке випещене! Інша добродійка у двері не втовпиться») та індивідуалізованих образах інститутки, пана, старої пані досягає великої художньої сили. В образі інститутки, виписаному різкими штрихами, узагальнені найхарактерніші риси експлуататора-самодура, хижака, породженого кріпосницькою системою. Поданий у розвитку, цей характер розкривається переважно в дії, вчинках, а також через бачення й оцінку різних персонажів. Так, крім інших способів характеристики, пані інститутці даються прямі оцінки оповідачкою Устиною («недобра», «немилосердна», «охижіла», «тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить», «все злісливіша, все лютіша»), Назаром («дивиться так, що аж молоко кисне»), Катрею («вона вже й оком своїм нас пожерла»), Прокопом, панами-сусідами. Виступає інститутка і з самохарактеристикою (науку «я в одно ухо впускала, а в друге випускала», «Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу»). Твір художньо переконує, що паразитичне існування й повновладдя над кріпаком становлять загрозу морально-духовного виродження панівної верхівки, втрати нею людських рис. Добір багатьох засобів зображення інститутки підпорядкований саме цій ідеї. Образом чоловіка інститутки Марко Вовчок спростовує думку про істотну залежність долі кріпаків від доброти та освіченості їхніх панів. Пан-лікар показаний і освіченим, і добрішим за жінку, але від того кріпакам не легше, бо, зрештою, він підкоряється жорстокій і владній дружині, своєму класовому оточенню й загалом кріпосницьким порядкам.
В «Інститутці» Марко Вовчок піднімається на вищий, ніж в оповіданнях, рівень у створенні характерів.-Це досягається, зокрема, відповідною семантичною витриманістю стилю мовних партій героїв, застосуванням художньої деталі. Цим твором письменниця започаткувала соціально-проблемну повість в українській літературі. Відображуючи життя в оповіданнях і повісті «Інститутка» переважно в межах конкретних картин невеликого масштабу, Марко Вовчок підводить, однак, до висновків широкого суспільного змісту — про антигуманну сутність, неприродність усього суспільного ладу. В українській прозі зароджувалася радикально-демократична концепція розуміння народного життя, соціальної дійсності. Серйозне якісне зрушення в розвитку прози полягало також у відмові від одвертого дидактичного моралізаторства, хоча нерідко виявляється характерна для просвітительського художнього мислення спрямованість на усунення вад суспільства через його вдосконалення та перевиховання людини.

72. Ідейне багатство історичної повісті Марка Вовчка “Маруся”.
Твір «Маруся» - це історична повість, яка призначалася в першу першу дітям. Але дивлячись на ідейну своєрідність повісті наскільки вона дитяча можна посперечатися. У «Марусі» М.В. вперше звертається до України, в імя якої ідуть герої повісті. Цей твір уперше був опублікований у 1871 року. У ньому авторка змалювала події 60х років ХVІІ ст.. Уміння знайти вихід із скрутих обставин, готовність жерствувати своїм життям заради інтересів старшого товариша. Герої повісті «Маруся» боролися за збереження суспільних відносин на Україні, запроваджених Б. Хмельницьким, за єдність укр.. народу, його земель, за спокійне щасливе життя. Маруся гине смертю хоробрих. Подвиг маленької героїні сприймається як патріотичний, а повість у цілому викликає жвавий інтерес. Взагалі ця повість – один з кращіх творів доробку М.В. Не дарма вона була перекладена на кілька європейських мов, у тому числі французькою.

73. Переосмислення народної казки (“Дев’ять братів і десята сестриця Галя”) та легенди (“Кармелюк”) у творчості Марка Вовчка.
Велику роль у творчості Марко Вовчок відіграла народна творчість. Вона інтерпретує народно-поетичний матеріал по-своєму, як художник і як соціолог. Усна народна творчість допомагає проникнути й оцінити його з позицій закріпаченого селянства. Між творами Марко Вовчок і народно. Піснею існує глибокий внутрішній зв'язок, який полягає у драматизмі конфліктів, увазі письменниці до соціальних прагнень народу, духовного світу простої людини.
Фольклорним сюжетами й мотивами письменниця користувалася як риштуванням, за допомогою якого з життєвого матеріалу створювала свої оповідання. Жанрова своєрідність казок Марка Вовчка полягає в тому, що в них майстрено поєднано особливості народної казки й літературної повісті чи оповідання, реалістична суть змальованих образів поєднується з засобами її розкриття. В основі лежить фольк. Сюжет, але вона його розкриває по-своєму. Прикладом цього може бути казка «Дев’ять братів і десята сестриця Галя». Цей твір побудований на поширеному в Україні та в багатьох слов’янських країнах баладному сюжеті про братів, які вбивають своїх товаришів,а потім знеславлюють сестру.
У баладі присутня тема кровозмішення і каяття за вчинене. Саме цей мотив споріднює укр.. народну баладу з фольк.Інших народів. Але це все Марко Вовчок не висвітлює у своїй казці. Її хвилює тема соціальної нерівності.
Закінчення казки Марка Вовчка само по собі цілком звичайне для прозових творів романтичного стилю, навіть за умов загибелі трьох осіб(Галі, її чоловіка та брата) Тож, у казці «Девять братів…» можна побачити типові для українсько фольклору моменти: звернення до історичного сюжету, переказів, пов’язаних з народною боротьбою проти поневолювачів. Щодо легенди про Кармелюка – то це один з найкращих творів доробку Марка Вовчка. У її основу покладено фольк. Матеріал. У легенді розповідається про ватажка селянського руху на Поділлі у ХІХ ст..
З усною творчістю пов’язана вся образна система, сюжет і композиція повісті «Кармелюк», а найголовніше – ідейне спрямування. Фольклорного похлдження також сюжет твору. Тут Марко Вовчок використала народну пісню «Повернувся з Сибіру» та народні перекази. Слід підкреслити, що письменниця не йшла сліпо за фолькл. Зразками. Вона надає своєму матеріалу виняткової художньої прозорості. Фольк про Устима Кармелюка відбиває антологізм феодально-кріпосницького суспільства. Марко Вовчок у своїй повісті не згадує про кріпацтво. Її герой виступає проти соц.. нерівності в нових соц..- економічних умовах.