Сутність та види господарського обліку.

Сутність та види господарського обліку.

У широкому розумінні облік означає спостереження, вимірювання та реєстрацію важливих для людини природних та суспільних явищ, які впливають на її життєдіяльність. Зокрема, таким явищем є господарська діяльність – будь-яка д-ть, що пов’язана з вир-вом, обміном і споживанням матеріальних та нематеріальних благ. Субєктами господарської д-ті є фіз. та юр. особи. Господарський облік являє собою процес відображення кількісних і якісних характеристик господарської діяльності з надання повної і правдивої інформації для прийняття рішення.

Господарський облік поділяють на 3 види:

1) Оперативний – використовується для спостереження і контролю за окремими операціями і процесами з метою управління ними в період їх здійснення;

2) Статистичний – вивчає і контролює масові суспільно – економічні та окремі типові явища і процеси;

3) Бухгалтерський – відображає господарську діяльність підприємств, організацій і установ.

Основні принципи ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Принцип бух обліку – це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінюванні та реєстрації госп операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності. Принципи:

1) Обачність – застосування в бух обліку методів оцінювання, які повинні запобігати недооцінці забовязань та втрат і завищенню оцінки активів і доходів п-ва.

2) Повне висвітлення – фін звітність повинна містити всю інф-ю про фактичні й потенційні наслідки госп операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

3) Автономність —що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства

4) Послідовність — принцип постійного (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

5) Безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюються, виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

6) Нарахування та відповідність доходів і витрат — принцип для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, здійсненими для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

7) Превалювання змісту над формою —операції обліковують відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

8) Історична (фактична) собівартість —пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання.

9) Єдиний грошовий вимірник —вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності в єдиній грошовій оцінці.

10)Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Ведення бух обліку і складання фін звітності регламентується національним положенням бух обліку (ПСБО), які розробляються і вдосконалюються з урахуванням вимог міжнародних стандартів та особливостей системи обліку України.

 

Предмет та метод бухгалтерського обліку.

Предметом бухгалтерського обліку в широкому розумінні є все те, що відображається в обліку, тобто господарська діяльність. У вузькому розумінні предметом обліку виступають дії та події господарської діяльності, які трансформуються у свої сукупності в певний стан і результати господарської д-ті. Предмет обліку обмежується рамками господарюючого суб’єкта і складається з окремих елементів – об’єктів. Під об’єктом розуміють конкретний засіб, джерело його утворення та їх рух у процесі розширеного відтворення.

Таким чином, предметом бух обліку є господарські засоби, джерела їх утворення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві, та їх результат.

Метод бух обліку – це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет. Методи:

1) Хронологічного і систематичного спостереження;

2) Вимірювання господарських засобів і процесів;

3) Реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;

4) Узагальнення інформації з метою звітності.

Облікові дані формуються за допомогою таких елементів методу:

· Документування;

· Інвентаризація;

· Оцінювання;

· Калькулювання;

· Рахунки;

· Подвійний запис;

· Бухгалтерський баланс;

· Фінансова звіність.

 

Рах бухгалтерського обліку, їх зміст та будова.

Бух рахунок - спосіб систематичного спосте­реження, поточного групування та відображення інф про стан та зміни в складі окремих об’єктів обліку. Для кожної групи засобів, джерел їх формування та господарських процесів відкри­вають рахунок.

У результаті господарської діяльності А та П мо­жуть збільшуватися або зменшуватися, що відображається на ра­хунках окремо. З цією метою рахунок бухгалтерського обліку побудовано у вигляді двосторонньої табл, ліву сторону якої називають “дебет”, а праву - “кредит”. Шифр і назву рахунка за­значають посередині таблиці.

Об’єкт обліку х-ться наявністю на певний момент ча­су засобів або джерел, тому спочатку за рахунком відображають цей стан, який назив початковим залишком. Після цього за рахунком відображають суми госп операцій, які спричинили зміни в складі відповідного об’єкта обліку. Збільшення об’єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення - на протилежній. На підставі інф про поч с-до об’єкта обліку та зміни протягом звітного періоду визначають с-до на кінець звітного періоду. Узагальнена інф про зміни в складі об’єкта обліку, відображена за дебетом і кредитом, назив оборотом. Підсумки записів за дебетом рахунка назив де­бетовим оборотом, за кредитом - кредито­вим оборотом.

Залежно від виду об’єктів обліку бух рах поділяють на:

· Активні - для обліку наявності та руху за­собів і відкриваються для об’єктів, які відображ в активі бух балансу.

· Пасивні - для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для об’єктів, які відображ в пасиві балансу.

При відкритті рах початкові с-до в них записують на підставі даних статей балансу. Оскільки госп засоби роз­міщені на лівій стороні балансу - активі, то й с-до за А рах записують зліва у дебеті. Джере­ла госп засобів відображ в балансі праворуч, то с-до за П рах записують справа в кредиті. Таким чином, сума всіх залишків за А рах відображає заг вартість госп засобів і = підсумку активу балансу, а сума всіх залишків П рах відображає заг обсяг джерел формування засобів і = підсумку пасиву балансу. З тієї сторони рах, де показу­ється залишок, відображається збільшення об’єкта обліку, а з протилежного - зменшення.

Х-р записів за активними і пасивними рах:

Активний рахунок
С-до початкове (поч. залишок)	---
+
+Оборот за Дебетом	Оборот за Кредитом +
С-до кінцеве (залишок)

Пасивний рахунок
---	С-до початкове (поч. залишок)
+
+Оборот за Дебетом	Оборот за Кредитом

Оборотна відомість: види, призначення і порядок складання

Оборотні відомості складають і за синтетичними, і за аналітичними рахунками. В них відображають обороти по дебету і кредиту рахунків, а також залишки (сальдо) на початок і кінець звітного періоду (місяця). Оборотна відомість за синтетичними рахунками будується у вигляді багатографної таблиці за контокорентною формою

Облікові регістри в с-мі Б

Обліковий регістр — це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій У системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації.

Інформація, що міститься в ОР,використовується для оперативного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і підприємства в цілому, а також для складання звітності.

Регістри БО мають містити назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. ОР складаються щомісяця і підписуються виконавцями та головним бухгалтером або особою, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства..

За своїм зовнішнім виглядом облікові регістри поділяють:

Бухгалтерські книги застосовують для ведення записів із синтетичного й аналітичного обліку. В них всі листки зброшуровано, пронумеровано, на останній сторінці вказано кількість сторінок, з підписом керівника, головного бухгалтера, а також скріплено печаткоюна книги, картки й окремі листки..

Облікові регістри-картки. Картки не скріплюються між собою і зберігаються у спеціальних ящиках.

Облікові регістри-листки мають стандартний формат, кожний з них призначений для обліку певних операцій і залежно від цього має специфічний зміст. За обсягом змісту: регістри синтетичного й аналітичного обліку та комбіновані.

За осягом змісту ОР поділяються на:

Синтетичні ОР — це регістри, в яких облік ведуть за синтетичними рахунками: Головна книга, Журнал-ордер, Журнал-Головна.

Аналітичні ОР — це регістри, в яких облік ведеться за аналітичними рахунками.

Комбіновані регістри систематичного обліку -поєднують синтетичні й аналітичні записи.

За видами бухгалтерських записів:

Хронологічними називаються регістри, призначенням яких є реєстрація операцій у порядку хронологічної послідовності їх виконання та оформлення.

Систематичними називаються облікові регістри, в яких виконується групування однорідних операцій на синтетичних і аналітичних рахунках. Комбінованими називаються регістри, в яких одночасно поєднуються хронологічний і систематичний записи.

Оцінка як елемент методу БО

Оцінка — це спосіб грошового вимірювання об’єктів бух.обл.,сутність якого полягає в перерахунку натуральних та грошових характеристик об’єктів обліку у вартість. Оцінка ГЗ(госп.засоби) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови. Ціна як грошове вираження вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь-яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративні, збутові тощо); прибутку; податків; торговельних націнок (знижок). Основою формування ціни виробника продукції є собівартість виробництва продукції. Визначення собівартості є прерогативою управлінського обліку.

В основу оцінки ГЗ покладено оптові, роздрібні, середньозважені, розрахункові, облікові та інші ціни. Найбільш поширеними є оптові та роздрібні ціни.

Оцінювання будується за принципами:

-реальність оцінки забезпечує об'єктивну відповідність грошового вираження об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій.

-адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

- однаковість забезпечує єдністьі незмінність оцінки протягом тривалого часу і на всіх суб'єктах господарювання.

Існують такі грошові оцінки:

-Економічні використовують, визначаючи цінність майна при його реалізації чи придбанні.

-Юридичні можуть бути обмежені двома групами оцінок, які випливають з укладених угод (договорів), обумовлених необхідністю відшкодування заподіяної шкоди.

-Статистичні характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами; використовуються в макроекономічному обліку й аналізі.

-Експертні проводять, як правило, фахівці; це самостійний вид оцінки в бухгалтерському обліку, не позбавлений, як відомо, суб'єктивізму.

-Страхові розраховують індивідуально для кожного страхового об'єкта; остаточно встановлюються після перевірки страховою організацією даних, наданих їй страхувальником.

 

Облік процесу постачання.

Процес постачання полягає в забезпеченні підприємства необхідними для його діяльності засобами Придбані запаси в обліку оцінюються за фактичною собівартістю, яка складається з:

· купівельної вартості запасів за вирахуванням непрямих податків (ПДВ), які відшкодовуються підприємству;

· сум ввізного мита;

· сум непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;

· транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) (на транспорту­вання, страхування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо);

· інших витрат, які пов’язані з придбанням запасів і дове­денням їх до стану, в якому вони придатні для викорис­тання в запланованих цілях.

Облік процесу постачання ведеться з використанням рахунків:

запасів - 20 “Виробничі запаси”, 22 “Малоцінні та швид­козношувані предмети”, 28 “Товари”;

грошових коштів - 30 “Каса”, 31 “Рахунки в банках”, 33 “Інші кошти”;

розрахунків - 371 “ Розрахунки за виданими авансами”, 62 “Короткострокові векселі видані”, 63 “Розрахунки з поста­чальниками та підрядниками”, 64 “Розрахунки за податка­ми й платежами”, 68 “Розрахунки за іншими операціями”.

Документальне оформлення операцій придбання проводиться з використанням: договору купівлі-продажу, рахунку (рахунку- фактури), накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, прибуткового ордера, довіреності, платіжного доручення тощо.

 

 

Облік процесу виробництва.

Процес виробництва являє собою сукупність операцій з виго­товлення продукції, виконання робіт та надання послуг, що здій­снюються в результаті взаємодії та витрачання трьох факторів виробництва - засобів праці, предметів праці і живої праці. Всі витрати, пов’язані з процесом виробництва, в сукупності станов­лять виробничу собівартість виготовленої продукції. Витрати виробництва - це виражені в грошовій формі поточні витрати матеріальних, трудових та фі­нансових ресурсів на виробництво продукції. Витрати можуть здійснюватися шляхом: виплати грошових коштів; зменшення негрошових активів; виникнення заборгованості за прийнятими до оплати рахун­ками, виданими векселями, за нарахованою заробітною пла­тою, платежами до бюджету та позабюджетних фондів.

Для правильного розрахунку собівартості продукції в облі­ку виробничі витрати диференціюються за способом віднесення на конкретні види продукції, процеси або стадії виробництва на прямі і непрямі. Прямі витрати безпосередньо пов’язані з вироб­ництвом конкретного виду продукції і в момент їхнього виник­нення можуть бути відразу включені до собівартості цього виду продукції. Непрямі витрати пов’язані з виробництвом кількох ви­дів продукції, тому прямо до собівартості конкретного продукту можуть бути віднесені лише наприкінці місяця на основі розподі­лу за певним критерієм.

Облік витрат виробництва ведеться на активному калькуляцій­ному рахунка 23 “Виробництво”, за дебетом якого відображаються понесені витрати на виробництво продукції, а за кредитом - факти­чна собівартість виготовленої продукції. Сальдо за дебетом раху­нку 23 означає залишки незавершеної виробництвом продукції, які встановлюються шляхом проведення на кожну звітну дату ін­вентаризації.

До виробничої собівартості продукції (робіт і послуг) вклю­чаються такі витрати:

· прямі матеріальні витрати (вартість сировини і матеріалів та основних матеріалів);

· прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші ви­плати робітникам);

· інші прямі витрати (відрахування на соціальні заходи, амо­ртизація,);

· загальновиробничі витрати (витрати на управління та обслу­говування виробництва,).

Оскільки розрахувати фактичну собівартість виготовленої продукції можна лише по завершенні звітного переоду, випущену з виробництва готову продукцію обліковують за плановою собі­вартістю, яка коригується до рівня фактичної після інвентаризації залишків незавершеного виробництва наприкінці місяця. Факти­чна собівартість виготовленої продукції розраховується як сума незавершеного виробництва на початок та виробничих витрат за місяць, зменшена на залишок незавершеного виробництва на кі­нець періоду.

Відхилення планової собівартості від фактичної означає:економію (фактична собівартість менша за планову);перевитрати (фактична собівартість більша за планову).

Облік процесу реалізації

Для відображення виручки від реалізації, нарахованої чи одержаної підпр-вом у звітному періоді, використ-ть рах-к 70 "Доходи від реалізації'

Для отримання показника чистого доходу в Дт 70 відносяться податки, такі як ПДВ, акцизний збір, інші обов'язкові податки і збори, що сплачуються з виручки від реалізації, а також та частина доходу, яка належить ін. підпр-вам.

Реалізовані товари списуються з Кт 28 "Товари” Дт 90 "С\б реалізації ".

Рахунок 90 "С/б реалізації" призначений для відображення виробничої с/б готової продукції (робіт, послуг) або с/б товарів, які були реалізовані протягом звітного періоду.

У кінці звітного періоду рахунки доходів і витрат закриваються списанням їхнього сальдо на 79 "Фінансові результати'.

Отже, зіставлення чистих доходів від реалізації та с/б реалізованої продукції дає змогу визначити валовий фін. рез-т (прибуток або збиток), який показується окремою статтею в Звіті про фінансові результати

Проводки (рез-т осн. дія-ті):

1) Відображено виручку від реалізації продукції: Дт 36 "Розрах. з покупц. і замовн." Кт 70 "Доходи від реалізації";

2) ПДВ, акцизний збір, ін. податки і обов'язкові платежі: Дт 70 Кт 64 "Розрахунки за податками і платежами”;

3) Списана купівельна вартість товарів (виробнича с/б готової продукції): Дт 90 "С/б реалізації" Кт 28 "Товари";

4) Списана в кінці місяця або звітн. року різниця між доходом (виручкою) від реалізації і сумою податків, які підлягають сплаті з виручки: Дт 70 Кт 791 "Результат основної дія-ті";

5) Списана в кінці місяця або звітного року с/б реалізації на фінанс.-результ-й рахунок: Дт 791 Кт 90.

 

 

Сутність та види господарського обліку.

У широкому розумінні облік означає спостереження, вимірювання та реєстрацію важливих для людини природних та суспільних явищ, які впливають на її життєдіяльність. Зокрема, таким явищем є господарська діяльність – будь-яка д-ть, що пов’язана з вир-вом, обміном і споживанням матеріальних та нематеріальних благ. Субєктами господарської д-ті є фіз. та юр. особи. Господарський облік являє собою процес відображення кількісних і якісних характеристик господарської діяльності з надання повної і правдивої інформації для прийняття рішення.

Господарський облік поділяють на 3 види:

1) Оперативний – використовується для спостереження і контролю за окремими операціями і процесами з метою управління ними в період їх здійснення;

2) Статистичний – вивчає і контролює масові суспільно – економічні та окремі типові явища і процеси;

3) Бухгалтерський – відображає господарську діяльність підприємств, організацій і установ.