Пит. найбільш зацікав. держав

The most inter. state The most cons. state

 

Договір не є чинним, якщо не має найбільш зацікавленої держави (ГЕС на р. Дунай)

 

5) Порушено процес укладання договору

Укладання під загрозою сили, шахрайство, обман

 

6) Повноваження на укладання договору
Ex-ofiz:

Президент
Міністр ЗС
Глава Уряду

+ особа, що має відповідні до своєї посади повноваження

(повноваження, директива на укладання договору, наприклад Кучма в Мінську)

 

Ієрархія МД:

· Статут ООН

· Договір, що містить імперативні норми (jus cogens) Конвенції>договори

· Договір від імені держави (уряду, глави) >міжвідомчі, міжрегіон тощо

· універсальні>регіональні (на практиці все узгоджуєьться) універсальні: загальні принципи, регіон: конкретні (смертна кара в арабів)

· письмові>усні (хоча усні наділені усіма правами згідно з Віденською конвенцією)

Згода на обов’язковість:

· підпис

· параф

· ратифікація

30 ратифікаційних грамот – дійсність конвенції

· підпис

· підпис ad-reterentum

 

 

Одна із рис міжнародної правосуб’єктності – залежність від часу (відсутність чітких критеріїв, відповідність яким кваліфікує утворення суб’єктів права)
! Серед практиків доктрини МП-правосуб’єктності домінує думка, що у випадку держави правоздатність та дієздатність збігаються. Вони також допускають часткове обмеження або повну ліквідацію дієздатності держави.
! Розвиток інституту правосуб’єктності завжди 2 діалектичні ***:
1) чинні суб’єкти МП усіляко обмежують появу нових
2) потенціальні суб’єкти усіляко обстоювали диверсифікацію суб’єктів МП
! Перше визначення міжнародної правосуб’єктності Г. В. фон Лейбніц (німецькі князі vs Людовік 4-ий).

Три моменти:

· Для розвитку МП: не лише як держ., а і окремої особи, наділеної певними благами (міжнародною правосуб’єктністю)

· Для розвитку інституту міжнародної правосуб’єктності: визнання ключовим його елементом свободи особи, тобто вияву власної волі

· Для розвитку тієї частини цього інституту, яка стосується участі суб’єктів у МО: пов’язув. союзів з договорами; не лише державне членство. МО є новою цивільною особою з правами, відмінними до його членів

! У ХІХ ст. При визначенні міжнародної правосуб’єктності суверенну особу змінено на суверенну державу > Простий крок призвів до структурних і далекосяжних змін у розв. інст.: держава стала єдиним суб’єктом МП

! Два основних погляди на інститут міжнародної правосуб’єктності:
1) повні (особливі) права та обов’язки (радянська школа) однак одразу неможливість обмеження чи кодифікації. До прав і обов’язків згодом додали легітимність суб’єкту, наявність у нього міжнародної договірної правоздатності. Міжнародна правосуб’єктність – це діяльність щ. (хз, что ето значіт) МП у його сфері.
Ця концепція визначає держави однаковими, але не рівними. (лише у статуті ООН зафіксовано зворотнє. – Гравов, 1911, Сквелла (Чилі)
Одним із результатів цього підходу є винекнення теорії про особлив., специфіч., функціон. Суб’єктів МП.

МП-суб. VS МП-статус

2) МПС – це лише юридична властивість, яка передбачає можливість суб’єкта мати права та їх реалізовувати, а не самі права.
Правосуб’єктність – це здатність суб’єкта брати участь у МВ, незалежно від реальної участі.
Показовою у цьому плані є теза В. Буткевича про те, що: Для суб’єкта МП важлива не лише здатність володіти правами та обов’язками, а й реалізовувати свій міжнародно-правовий статус, який крім прав і обов’зяків містить свободу суб’єкту, його законні інтереси тощо.
Радикальна теорія цього напрямку: (Савінья, Ієринга, Кельзен) МПС – політична заангажованість інстит., виключно формальна концепція, єврестична конструкція та нормативно пуста категорія, оскільки ані права, ані обов’язки НЄ впливають автоматично на надання правосуб’єктності.

2 Кельзон – «суб’єктність права – це персоніфікована єдність юридичних норм». Загалом можна стверджувати, що людина – персоніфікована одиниця юридичних актів, держава – персоніфікована єдність людей, а МО – персоніфікована єдність держав-членів

! Правосуб’єктність – це здатність тих чи інших суб’єктів брати участь у правовідносинах, а також включає права і обов’язки, зумовлені цією здатністю.

Міжнародні субєкти:
1) Нормотворчі і правореалізуючі (держава, МО)
2) Правореалізуючі (індивіди)

! Консультативний висновок МС ООН від 11 квітня 1949 у справі відшкодування збитків, понесених на службі ООН: Бути суб’єктом МП значить мати здатність володіти міжнародними правами та обов’язками, а також можливість підтримувати ці права зверненнями, заявами у міжнародних судових інстанціях

Після 1957 р. нова вимога - брати участь у створенні норм МП і мати повноваження по забезпеченню виконання норм МП (виходячи з цього критерію, майже половина держав – невизнаних і залежних, і МО випадають з кола суб’єктів МП, оскільки вони мало беруть участь у міжнародному правотворенні.

Міжнародна правосуб’єктність вільних міст:

ВМ – держава-місто, що володіє внутрішнім самоврядуванням, і функціонал. МП (Великий Новгород, Ганзейський союз). У 19-20 ст. статус вільних міст визначався міжнародно-правовими актами, а потім резолюціями ЛН та ГА ООН.
Обсяг міжнародної правосуб’єктності вільних міст визначався міжнародними угодами і конституціями таких міст. Останні не є державами у класичному розумінні, але й не є підконтрольними територіями, тобто займають проміжне положення. Вільні міста не володіють повним самоврядуванням. Разом з тим вони підкоряються тільки МП. Для мешканців таких міст створене спеціальне громадянство. Багато міст мали право укладати договори та вступати в МО.
Гарантом статусу вільних міст виступають або група держав або МО. Невід’ємною ознакою міста-держави є демілітаризованість та нейтральність.

 

 

2. У 1952 році професор Брігс у роботі «Право народів» зазначає, що термін «джерела» може розглядатися у таких значеннях:

 

· Підстава виникнення зобов’язання у МП

· Як фактори впливу на розвиток МП, які окремі актори розглядають як матер. Джерело МП

· Як форма закріплення і документальний доказ існування джерела

! Шварценбергер – 2 поняття – law-creating, law-determing. При цьому перше стосується міжнародних договорів, звичаїв та загальних принципів права, тоді як друге – джерел, додаткових засобів визначення змісту норм, тобто юридичної практики та доктрини.
! Лукашук - МП слугує для обслуговування МВ. Для виникнення джерел МП необхідна угода, яка виражає узгоджену волю держав. Без угоди немає норми МП. Відповідно є лише 2 джерела МП – договір та звичай. Така позиція базується на так званому класовому підході до розуміння джерел права в цілому як специфічних способів вираження волі панівного класу. (в розрізі МП така позиція характерна для всіх радянських науковців)
У Гаазькій конвенції щодо створення Міжнародного призоаого (???) суду 1907 р. (ст.7) Маємо ієрархічний підхід до визначення джерел МП через використання загальних принципу права Lex spezialis derogate legi generali.
Якщо рішення по врегулюванню спору є в цій конвенції, Суд має застосовувати її положення. Якщо таких положень немає, суд використовує звичаї МП. Якщо звичаї відсутні, користуються загальними принципами права.
!!! Конвенція так і не вступила в дію

! Стаття 38 МС ООН:
d) із застереженнями, вказаними в статті 59* судові рішення та доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів з публічного права різних націй як допоміжний засіб для визначення правових норм. Це положення не обмежує право суду вирішувати справу ex aiquo et bono, якщо сторони з цим погоджуються.
! Цей принцип так і не був використаний на практиці

! МС ООН – один з 6 головних органів ООН (стаття 7) і її головний судовий орган.
х Рішення суду обов’язкове лише для країн-учасниць і лише у даній справі.
! Незважаючи на те, що статут МС ООН (1945) визнає доктрину і рішення суду додатковими джерелами МП це НЕ свідчить про ієрархію джерел. До того ж в основу системи джерел МП покладено не принцип Lex spezialis derogate legi generali, а принцип jus cogens.

! Недоліки статті 38: не враховує регіональні звичаї, їхню наявність підтверджує як практика держав, так і практика МС.
Статут суду взагалі не згадує таке джерело виникнення та закріплення міжнародних зобов’язань як односторонні акти суб’єктів МП, хоча ними можуть створюватись нові права та обов’язки.
! Практика окремих МО свідчить про виникнення іншого автономного джерела МП. Зокрема, ВООЗ, ВМО, ІКЛО в межах своєї компетенції призначають стандарти поведінки. Формально такі стандарти не містять зобов’язань (софт лоу) навіть для держав-членів.

3. Впрерше систему МП намагався сформулювати Г. Гроцій. Усе МП він поділив на природне і позитивне. Норми природного права склав в систему, а позитивного – ні. Бо те, що виникло шляхом встановлення – змінне у часі й просторі. Позитивне право він все ж поділив на божественне і людське. Людське – внтрішньодержавне право, право міжнар. І права у «точному і власному сенсі» Передбачає обов’язок відшкодування збитків.
Вольф поділяв МП на природне, позитивне, договірне, звичєве.

Є де Ваттель: норми, що регулюють статус нації (норми про відносини між націями/право війни/посольства/відновлення миру)
За Ф. Лістом, система МП охоплює: статус суб’єктів МП, МПВ, міжн-прав регулювання, міжнародні конфлікти.
! Після 2-ої світової за побудовою Даама система МП складається з: норма та інститутів МП, які визначають правове становище суб’єктів в МПВ; норм та інститутів, які стосуються території та простору за межами державного суверенітету, норм та інститутів, що стосуються безпеки, заборони сили; правових угод і договорів; норм, що регулюють питання міжнародної деліктоздатності.
! МПС не равно НПС
Лукашук: СМП – комплекс юридичних норм, що характеризуються принциповою єдністю і одночасно впорядкованим розподілом на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути). Матер. системоутвор. фактором для МП є система МВ, яку МП покликане обслуговувати. Основними юридичними і морально-етичними системоутворюючими факторами є цілі та принципи МП.
Структура – це внутрішня організація системи, місцезнаходження її елементів, характер їхнього взаємозв’язку. Тобото структура – це внутрішня форма системи, визначена впорядкованість її частин.
Система МП опирається на комплекс цілей і принципів, має характерну структуру, методи формування і функціонування, розвивається відповідно із властивими їм закономірностями. Лише в досить організованій системі МП може виконувати свої функції.
! Професор Василенко: підсистемами системи МП є принципи, галузі та інститути, що складають найголовніші інваріантно структурно пов’язані правові масиви, виконує роль структурної основи системи.
! Ядро системи МП (Бекяшев) – імперативні норми.
! нігерійський професор Т.Елайес: сучасна система права закладена статутом оон
Гонсалес: розвиток МП грунтується на багатосторонньому співробітництві держав
! Сучасне МП характеризується також процесом кодифікації і прогресивного розвитку МП. У 1946 р. ГА ООН створила Комітет з питань прогресивного розвитку МП та його кодифікації.
Прогресивний розвиток МП – завдання, пов’язані з розробкою проектів конвенцій з питань, які МП ще не врегулювало або в яких право було не досить розвинене на практиці.
Кодифікація МП – точне формулювання і систематизація права у тих галузях, де є норми, встановлені широкою практикою держав, прецедентами і доктринами.
+ Комісія МП ООН
! Закономірності розвитку МВ знаходять своє відображення в принципах МП. Ці принципи можуть охоплювати всю правову систему, окремі групи галузей, інститути і навіть окремі групи норм. Фельдман стверджує, що виникнення таких принципів є індикатором необхідності створення нового інституту або галузі.

Загальну система інституту МП – це сукупність норм, яка забезпечує стійкість системи права та не входить до жодної галузі МП. Це те ядро, навколо якого форулюються галузі МП.
Галузь МП – комплекс однорідних норм певного функціонального призначення:

· Основна

· Комплексна

· Традиційна

· Профілююча

Профільна – масив норм регулювання конкретного виду МВ
Традиційна – галузь яка склалася в так званому класичному МП: дипломатичне, право міжнародних договорів тощо
Комплексні – регулюють складні структури МВ.

Основні галузі МП:

- Насел в МП

- Правові режими теиторії в МП

- Право МД

- Морське, повітряне, космічне право

- Право МБ

- Гуманітарне право

- Міжнародна боротьба зі злочинністю

- Міжнародно-правова відповідальність

- Міжнародне економічне право

- Міжнародне екологічне право

- Міжнародне атомне право

НОРМИ: імперативні, диспозитивні, матер. (регулюють конкретні відносини між суб’єктами), процесуальні (процес створення і застосування МП), універсальні, рег., партикулярні, принципи (основні ідеї, узаг. права вищої юридичної сили), чітко визначені норми, невизначені, альтернативні, факультативні.

Лукашук трансформував визначення (функції соц.права) стосовно МПП – це основні напрями його впливу на соц. середовище, що окреслюються його суспільним призначенням.
Функції права не лише іманентні праву, вони породжують всю систему відносин в міжнародному середовищі.
Малахов пише про 4 функції права: нормотворча, упорядкувальна, примусова, суд

Іманентні функції

 

Зовнішні функції: суддя міжнародного суду оон Беджаці: мир, розвиток, людське щастя, екологічне збереження планети.
Лукашук: функція гармонізації національних інтересів держав з загальнолюдськими інтересами ну і так далі.
Жан Туогоз(???): сутність юридичних норм та інститутів, які регулюють відносини в світі з метою встановлення в світі миру, справедливості.

 

Природно-правова: (jus cogens) це норми вищого порядку над волевстановленими людьми нормами і походять вони з вищого (природного) розуму.

В доктрині часто ототожнюють основні принципи (імперативні), викладені в Декларації ООН «Про принципи МП» 1970 року, з нормами jus cogens; однак це не абсолютно рівнозначні поняття: jus cogens є показником міри імперативності норми.

Віденсьска конвенція про право договорів (1969 і 1986), ст. 53: імперативна норма МП є нормою, прийнятою і визнаною міжн. Співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої не допускається і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального МП, що носить такий же характер.

↑

де Аречага: таке визначення не в змозі осягнути справжню сутність jus cogens, адже воно базується на правових недоліках правила, а не на своїй внутр. природі. Вони не є нормами jus cogens через те що від них не допускаються відступи. Імперативні норми тоді є нормами jus cogens коли володіють їх характером.

До того ж, імп. норма може приймати тільки ту форму, на яку погоджуються найбільш важливі та представницькі держави; в кінцевому рахунку вона опирається на вимушену або так звану згоду по факту чи мовчазну згоду більшості членів світ. спільноти.

Однак врешті для держави важко протистояти утворенню імп. норми через пол., дип, психол. фактори, які стримують їх від критики цінностей, якими дорожать інші держави.

Однак вплив концептивного бачення jus cogens максимізувати не слід:

- Певні імп принципи безперечно належать до jus cogens

- Імп. принципи так необхідні для захисту осн. інтересів міжн. Співтовариства, що їх порушення було визнане як порушення проти цього співтовариства в цілому (до них належить заборона рабства, геноцид, апартеїд, масове забруднення атмосфери або морів, катування …)

* Inernetional law, Dassese (Oxford)

Основні принципи МП vs Загальні Принципи МП (за В. Буткевич):

- Заг. п. МП не мають чіткої фіксації в жодному мп документі, а осн. принципи МП закріплені у Декларації по МП 1970 р та підсумковому акті ОБСЄ.

- ЗП МП мають особливу форму абстрактних, узагальнених і базових положень для всіх інших міжн.-прав. норм, а ОП МП є найважливішими у міжн. практиці, складають ядро сучасного МП і є системою норм особливого роду – наділеними вищою імп. юр. силою.

 

jus cogens vs ІП МП:

1) Рад. школа – над. ІП МП статусу jus cogens (згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про права міжн. договорів 1969 це імп. норма, відхилення від якої недопустиме і яка може бути змінена тільки наступною нормою, що мала б такий же хар.)

2) Над. імп. хар. не всім принципам, а певній частині, напр.: принцип невтр. у вн. справи, незастосуванняя сили або погрози силою, принцип мирного вирішення спорів, дотримування прав людини та осн. свобод.

3) ОП МП не набуває статусу jus cogens, оскільки це не закріплено у жодному документі.

На сьогодні авторитетною є думка-рішення МС ООН про те що осн. нормами що претендують на статус jus cogens є заборона застосування сили, работоргівля, піратство, геноцид, тортури.

1. Проблема правонаступництва багато в чому проявляється в неможливості однакового трактування правонаступництва держ. урядів та МО

! Проблема правон. урядів була вирішена на осн. заг. принципу «носієм прав та обов’язків виступає держава; уряд є органом держави і зміна уряду на права та обов’язки держави не впливає»

! (1971 р) Відносно правон. МО встановлено, що воно здійсн. на нац. основі, а не на територіальній, що більше хар. для правон. держав. Відповідно, відсутн. тер. елем. передбачає визначення правон. як «заміщення правочинностей». Критик терміну «правон.» ісп. вчений Гонсалес Когнос відзначає його неточність у зв. з ігноруванням МО і тому він пропонує термін «заміщення правоочинностей міжн. об’єктів»

! Поняття «правон. держав» передбачає: 1) визначення витоків, за якими воно відб.; 2) констатація того що права і обов’язки одн. держави переходять до іншої.

1 компонент: фактичне правон. (succession in fact)

- Броунлі: перехід сув. влади від одн. правителя до іншого

- О*Коннел: тер. зміни

- Оппенгейм (більш абстрактне): зміни у статусі міжн. особи

- Захарова (рос. школа): дає перелік факт. ситуацій що зумовл. правонас. (у випадку народж. нової держави, зміни статусу міжн. правос. держави що пов’язано з її договірною компетенцією, входження держави у склад іншої без збер. своєї нац. правосуб’єктності, перехід частини тер. від одн. держави до ін.)

 

- Фердросс, Анцилотті, Кожевников: соц. революція не є підставлю що торкається пит. міжн. правосуб., тому не вимагає правонаступництва.

- Крилов, Кваков: навпаки - вн зміни здатні викликати припинення правосуб. (оскільки правонас. мало місце після змін пол. устроїв у Рос. 1917, Кит. 1949, Кубі 1959); підставою для правонас. стала зміна сусп.-ек. формації

2 компонент: перехід прав і обов. від одн. МС до іншого в рез. певних подій і ситуацій (succession in law - Джонс)

Гроцій (класичне мп) – теорія унів. правонас. (в ООН римське право) – правонаступник в силу набуття прав і об. мислиться як така ж особа, від якої ці права та об. були набуті.

- за аналогією від спадкув. у цив. праві

Інша радикальна теорія (Кіт, Кавальєрі): не існує юр. зв’язку між держ.-попередницею і держ.-наступн., бо існує розрив між ліквідацією одного сув. та набуттям іншого, що дає держ.-правонаст. право обирати все, що вона приймає і відмовляється від того, що не співпадає з її інтересом. Правонас. не має заг. механізму та зал. від суб’єктивної волі держав.

- Tabula rasa (теорія «чистої дошки») – взята на озбр. рад. вчен., кр. Аз. та Аф.)

! Бартош: суперечки відносно інст. правонас. поч. уже у визаченні самого поняття

Кельзен: і самі тер. зміни і наступництво прав та обов. цією та ін. державою

Сварліем: заміщення одн. держ. іншою на одн. тер. є правонас., у той час як правове наст. є юр. заміною за таких обставин однієї держави іншою.

Ігнатенко: МП – це сувер. одностор. чи узгоджений з ін. державами акт прийняття держ.-правонас. індивід. прав та об. держ-попередниці

*1923 Арбітраж Тіноко (ВБ vs Коста-Ріка)

За Касесом (?) лише такі зміни на тер. держ. як злиття, розпад чи вкл. вимагають правонас. + після відділення тер. держава прод. існувати як легал. суб’єкт, а відділ частини може набути міжн. визн. державності.

! Правонас. відн. держ. власності, держ архівів і держ. боргів:

Наступництво договорів

- локальні договори – оскільки вони прикр. до певної тер., то не зал. від факту правонас. держав, тому є обов’язк. для даного утв.

- нелокальні – не стос. конкр. тер, двоступенева сист:

1) нові незал. держави – «чистого листа» - не пов’яз. договор. через врахування їх піднеаольного стану в процесі колонізації; 2) інші країни – через прагнення до міжн. стабільності держави зв’яз. кол. договор.

(договори по прав. людини – обов’язкові)

Активи і держ. архів:

- визнач. того що належ. держ. повинні бути взяті з відп. нац. законодавства що є чинним на момент правонас. (ст. 9 1983 р)

- якщо активи є дійсно публ, тоді держава що має контр. над тер. їхнього базування має переважне право на їх наступн. від попер. держ.

Борги:

! коли держ. розпадається та утв. нові, держ. борг попер. переходить до держ-наступниць у рівних пропорціях (1983 р, ВК – ст. 40)

Членство в МО:

- якщо держ. обєднуються, то їм необх. знову подавати заявку на членство

- якщо розпад., то нові держави мають всі подати заявку на членство за власним бажанням

- якщо нова держ. вин. в результ. рецесії – подавати заяву на членство

Обєкт дії норм правонаст. може бути: держ. тер., держ власність в країні та закордоном, держ угоди, борги, архіви, членство у МО

! Правонаст. держ кордонів: правон. держ. не стосується установл. кордонів, прав та об. стосовно кордонів (практика країн ЛА та Афр.), так само правонас. не є підставою для зміни чи припин. дії міжн. дог. щодо тер. кордонів

! Підтвердж. того факту, що ООН є правонас. Ліги Націй – резолюція ГА 1971 р. та припинення мандату ПАР на управ. нею

! Правонас. при поділі тер. – всі міжн. зобов. знаходяться в силі стосовно збер. частини тер.

! При обєднанні тер. – дог. всіх членів є дійсними якщо обєднання не супереч. об’єкту

! При переході тер. – дог. держ.-попер. втрачають силу з моменту їх переходу до тер ін. держ.

 

Укр. є повною правонас. УРСР і частково СРСР.

Пит. правонас. СРСР і Укр почало верг. шляхом уклад. дог.:

1. Меморандум про взаємороз. щодо боргу ін. кредитор. СРСР та його правонаступників (28.10.1991р) – принцип солідарної відповіді

2. Комюніке від 24.11.91 (виклад взаємних зобов’язань республік)

3. Угода про розподіл всієї власності СРСР за корд. (06.07.92) – частка активів Укр в акт. колишн. СРСР – 16% (однак повноцінна оцінка власн. не була проведена; до того ж в угоді зазнач. що пит.. про оцінку і розподіл Алмазного фонду СРСР повинно рег. спец. угодою – але її не було, як і оцінки вартості).

4. Протокол від 16 січня 1993 р. – Укр бере на себе обов. сплатити борги СРСР відп. до своєї частки (до 31 березня 1991 р. мала бути уклад. угода про упр. та розподіл акт. кол. СРСР, однак її 8 лютого порушив указ Єльцина про держ. власн. кол. СРСР).

5. Угода між Укр. та РФ про врег. пит. правонас.щодо зовн. боргу та активів від 9 грудня 1991 р. – не ратиф. через те що РФ не надала дані про активи і пасиви СРСР.

Нещодавно (13.08.14) була створена Міжвідомча роб. група з вивчення можливих шляхів захисту інт. держ. у вир. пит. правонас. щодо зовн. боргу та акт. кол. СРСР, однак остат. розгул. цього пит. ще попереду.

!Міжн угоди щодо право наст. Укр:

1. Мінська угода (Укр, Рос, Біл) – створення СНД – 8.12.91 (СРСР – більше не існує)

2. Алма-Атин. декларація країн СНД від 21.12.91 (вик. міжн. забовязань за дог. СРСР)

3. постанова ради голів держав СНД 21.12.91 – РФ – прод. чл. СРСР в ООН, вкл. РБ

4. Меморандум про порозуміння з пит. правонаст. щодо догов. кол. СРСР (6.06.92) – питання щодо правонаст. вир. кожна держ. самост.

Угода між Укр і США – 10.05.95

5. Угода про майно кол. СРСР за корд. – 30.12.91

6. 6 липня 1992 – угода про розпад. усієї власн. СРСР за корд.