Специфічність міжнародного права

 

- універсалізм (співпадаючі норми - універсальні, регіональні, партикулярні);

- координаційність (узгодження воль суб’єктів як незалежних утворень);

- право різних спільнот (строкатість суб’єктів).

 

Примирительная теория права (Бернан, Аннерс та ін.): Право возникло для упорядочивания отношений между отдельными родами. Рода сначала враждовали друг с другом, позже они заключили перемирия, затем определённые правила, которые трансформировались в договора примирения, в которых устанавливались определённые санкции за нарушение договора. Со временем отношения усложнялись, количество договоров и нарушений этих договоров возрастало и в последующем возникло право. Право не могло возникнуть внутри рода, так как внутри одного рода конфликты почти отсутствовали, а если и возникали, то разрешались очень быстро.

 

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІДНОСИНИ (МПр)

МПр - суспільні відносини врегульовані правом; є результатом взаємодіїі права та його суб’єктів.

 

МПр - мета та кінцева дія МП.

 

Особливості МПр у порівнянні з НПр:

- не всі відносини у національній системі є правовими (людина - церква не ругл. правом);

- у МВ немає неправових відносин, оскільки право врегульовує усі відносини, що виходять за межі держав;

- відносини між різними суб’єктами - різні МПр;

- координаційний характер МПр;

- носить характер узгодження інтересів суб’єктів.

 

Для настання МПр важливим є наявність юридичного факту - дія, факт, явище, що має юридичну значимість (укладання чи розірвання договору, початок військови дій, створення МО, визнання держави тощо).

 

МПр виникають з індивідуального акту суб’єкта, реалізовують загальні норми права.

 

Міжнародні правовідносини в МПП та МПрП мають відмінності:

1) в міжнародному публічному праві: владний характер, суверенність суб’єктів, МПр є публічно правовими;

2) в міжнародному приватному праві: гібридний характер (публічно та цивільно правові, міжнародно- та національно-правові), національно правові з міжнародним аспектом, підлягають законам щонайменше двох країн, МПрП вирішує чиє право застосовується, колізійні норми (місце знаходження особи, суду, місце дії)

 

Права сторін в МПр кореспондуються обов’язками інших сторін (і навпаки).

 

Права - можливість домагатись певних благ.

Обов’язок - відповідна активна чи пасивна поведінка, що є необхідною.

 

Законний інтерес - цінність, важлива для всього суспільства: стягнення податку - індивідуальна цінність, питання навколишнього середовища - законний інтерес. Аналогічне поняття - і в МП.

 

Комплекс норм - erga omnes - цінність для всієї міжнародної спільноти.

 

Конвенція про заборону хімічної зброї - мають дотримуватись усі без виключення, оскільки вона регулює принципові питання для життєдіяльності спільноти.

 

Джерела міжнародних зобов’язань = джерела МП, але окремо стоїть односторонній акт держави (не є джерелом МП) (наприклад, відмова України від ядерної зброї) - до 70-х р. можна було відмовлятись, бо у 1974 р. Франція порушила зобов’язання не випробовувати ядерну зброю. У цьому ж році МС ООН заборонив поруш. одност. зобов. (не мати, не випроб. зброю, не вступ у воєнні блоки, а не заяви дипломатів).

 

Односторонній акт має бути здійснений належним представником держави та підтверджений конк’юдентними діями.

 

Міжнародна відповідальність суб’єктів: за порушення своїх зобов’язань та за порушення прав інших держав (агресія).

 

Поділяються за суб’єктами:

- держави (імперативні норми, договорні зобов’язання) - загальний принцип: держава в цілому несе відповідальність за дії своїх посадових осіб та своїх інститутів.

- фізичні особи (МКС, 2002) - лише у випадку скоєння злочинів проти людства (геноцид, агресія, масові вбивства тощо); за інші (наркотрафік, торгівля людьми тощо) - відповідальність по НП, але МП вимагає від держав встановлення відповідальності за такі дії.

 

Воєнні злочини - найтяжчі злочини проти світового порядку і МП (злочини проти людяності, геноцид, масові розстріли та депортації тощо) - відповідальність за МП

Військові злочини - військово-дисциплінарні правопорушення військовослужюовцями (самовільне залишення місця служби, порушення правил поведінки зі зброєю тощо) - відповідальність за НП

 

МІЖНАРОДНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ (МПС)

С-ма МП - система норм, поділяється на галузі (залежно від предмету регулювання - космічне, морське, повітряне, гуманітарне, право дипломатичних зносин тощо).

 

Кожа галузь поділяється на інститути (галузеві - інститут відкритого моря, інститут ратифікації/ міжгалузеві - інститут джерел МП, інститут міжнародної правосуб’єктності, міжнародної відповідальності тощо).

 

Інститут міжнародної правосуб’єктності - види суб’єктів, права, обов’язки, відносини.

 

У МП питання МПС - найважливіше, оскільки не існує вичерпного переліку суб’єктів, як у НП, немає консенсусу щодо того, кого вважати суб’єктом.

 

Вимоги до суб’єкта: наділеність правами та обов’язками, відповідність певним категоріям:

- зовнішня обособленість (автономний, незалежний суб’єкт, окрема особа);

- персоніфікація (суб’єкт є особою);

- здатність здійснювати свою персоніфіковану обособлену волю (дієздатність)

 

Види суб’єктів:

- постійні (держава, МО) та тимчасові (квазіавтономні держави, тимчасові МО, нації та країни, що борються за незалежність)

- первинні (держава) та вторинні (МО та всі інші, створені державою)

 

Основні ознаки суб’єкта: наділеність суверенітетом (для держави), наділеність автономною волею (для інших, фіз. осіб, персоніфікована воля)

 

МО - вторинний суб’єкт, наділений лише певними функціями за узгодженням волі держав-учасниць, тому не всі їх розглядають як самостійного учасника МП.

 

Зараз статус МО прирівнюють за значенням у МП до статусу держав, оскільки нині МО можуть діяти усупереч волі держав (права людини), накладають на них санкції та обмеження.

 

Міжнародна правосуб’єктність - можливість бути суб’єктом МП (потенційні суб’єкти).

Міжнародно-правовий статус - реальна можливість впливати на МВ та МП, реальна наявність міжнародної правосуб’єктності.

 

Український проф. Грабов - 1941 - «Принципи рівності держав у сучасному МП» - всі держави нерівні у своїх можливостях та потенціалі, тому вони нерівні у праві.

 

Зараз - усі держави вважаються рівносуверенними.

 

Сквелла (Чилі): «Сучасне МП - це великий океанський лайнер, у якому десятка держав - це 1 клас, інші - другий клас, а більшість - карабкаються за бортом».

 

МПСтатус - реальна різниця між державами.

 

СПІВВІДНОШЕННЯ УЧАСНИК/СУБ’ЄКТ МПР

 

Учасник МПР = учасник МВ,

- носій прав та обов’язків,

- суб’єкт МП - творці норм МП (мають риси нормотворення, усі, крім індивіда)

 

Наділення суб’єктів правами/обов’язками: держави наділ. раніше правами та обов’язками (не має значення їх джерело)

 

ВИДИ СУБ’ЄКТІВ МП

- ДЕРЖАВА

 

Основна ознака - суверенітет (зовнішній - здатність здійснювати МВ, внутрішній - здійснення влади у межах держави)

 

Конвенція Монтевідео (підписана 1933, вступила в дію 26.12.1934 р.) - визначила чотири ознаки держави як суб’єкта МП: територія, населення, здійснення влади над територією і населенням (власний уряд), можливість вступати у зносини з іншими державами).

 

МП не регулює питання населення, адміністративних, цивільних, сімейних відносин тощо, однак в галузі прав людини - втручається у внутрішні справи держави.

 

Територіальне верховенство держави - недоторканість територій

Суверенітет - повний чи обмежений (Японія, Німеччина)

 

Інститут ефективного контролю територій:

1982 р. - справа Нікарагуа проти США в МС ООН (рух Контрас, який підтримувався США, захопив частину території Нікарагуа, там було скоєно ряд злочинів і порушувались права людини) - відповідальність несе Нікарагуа, оскільки ця територія належить їм.

1998-1999 р. - справа Тадіча (Югославія) - відповідальність несе та сила, яка фактично контролює територію, держава не несе відповідальність, якщо не здійснює ефективний контроль над територією.

 

Міжнародні суди і регіональні суди: негативний прецедент, що РС прийняв інше рішення, однак воно є більш справедливим.

 

Принцип суверенної рівності держав (ст. 1 Статуту ООН - сув. рівність усіх держав, однак ст. 23 - наявність інституту постійного членства в РБ ООН)

 

Інститут міжнародно-правового визнання: справа Косово в МС - Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність, МС визнав право Косово на одностороннє проголошення незалежності, однак не визнав жодним чином незалежності Косово (половинчасті рішення МС ООН)

 

Ще один приклад «половинчатого рішення» - спір за Зміїний: Україна каже, що Зміїний - острів, а Румунія - що це скеля (боротьба за шельф). МС визнав Зміїний островом, але переважна частина шельфу все одно дісталася Румунії

 

ТЕОРІЇ ВИЗНАННЯ ДЕРЖАВИ

 

- конститут. (одна держава робить акт визнання іншої держави)

- декларативна (декларація незалежності новою державою)

 

Прийняття в ООН - членство, якщо більше 100… (???)

ВИДИ ВИЗНАННЯ

 

De jure - офіційне визнання, заява, встановлення дипломатичних відносин на рівні посольств тощо

De facto - держава не визнає іншу державу, однак має необхідність спілкування і контактів, тому встановлює відносини на рівні консульств, представництв, квазіконсульств тощо

Ad hoc - разове визнання (зазвичай, з певною метою - наприклад, для обміну полоненими)

 

Правосуб’єктність держави - універсальна (будь-які договірні відносини)

Правосуб’єктність МО - неуніверсальна (обмеж. щодо галуз. фінансування)

 

Унітарні держави беруть участь у МПр як єдине ціле (окремо можливі відносини між регіонами, здебільшого прикордонними)

 

Конфедерації - де-факто не існують

 

Федерації - суб’єкти федерації можуть здійснювати МВ у межах повноважень, визначених федеральним центром, можливо укладення відносин на рівні консульств)

 

УРСР - була суб’єктом МП у якості суб’єкта федерації (СРСР) - власне МЗС, консульства, представництва в МО