Організація взаємодії як функція менеджменту

Організація взаємодії – це вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління підприємством. Вона має два аспекти:

1) поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії;

2) встановлення взаємин повноважень, які зв’язують вищі рівні з вищими і забезпечують можливість розподілу та координації завдань.

Взаємини повноважень передбачає процес їх делегування – за допомогою якого керівництво встановлює формальні взаємини людей (працівників) в організації.

Делегування є передачею завдань і повноважень особі, яка приймає на себе відповідальність за їх виконання. Класик менеджменту Мері Фоллет зазначала, що делегування – це спосіб домогтися виконання роботи іншими людьми. З іншого боку, делегування – це акт (дія), який перетворює людину на керівника.

У свою чергу, відповідальність – це обов’язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх задовільне розв’язання.

Повноваження – це обмежене право використовувати ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих співробітників на виконання певних завдань. Повноваження делегують посаді, а не особі.

Американський менеджмент виділяє дві концепції процесу передачі повноважень:

1. Класична концепція, коли повноваження передаються від вищого до нижчого рівня. Наприклад, головний технолог отримує повноваження від головного інженера тощо (рис. 12).

Рис. 12. Модель класичної концепції передачі повноважень.

2. Концепція обмежених повноважень, відповідно до якої підлеглий має можливість відхиляти вимогу керівника (рис. 13).

Мал. 13 Модель концепції обмежених повноважень.

Крім горизонтального існує й вертикальний поділ організації. Організації, керівники яких залишають за собою більшу частину повноважень з прийняття важливих рішень називають централізованими. В децентралізованих організаціях повноваження розподіляються на нижчих рівнях управління.

Ступінь централізації характеризується кількістю рішень, які приймаються на нижчих рівнях, важливістю цих рішень, наслідками, до яких можуть привести рішення, що приймаються на нижчих рівнях, організацією контролю за роботою підлеглих.

Децентралізація за своєю суттю є делегуванням вищим керівництвом нижчим рівням частини своїх повноважень.

Перевагами децентралізації є:

1) швидкість прийняття рішень;

2) гнучкість, зручність і обгрунтованість управлінської дії;

3) невеликі затрати;

4) можливість застосування морального фактора.

До недоліків слід віднести ймовірність прийняття неправильних рішень, відсутність єдності в поведінці менеджерів, небезбеку втрати контролю в процесі управління тощо.

Для усунення недоліків децентралізації доцільно використовувати інтеграцію структури управління, тобто процес досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання задач організації шляхом застосування правил, процедур, графіків і ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва.

Під організаційною структурою управління слід розуміти впорядковану сукупність органів (підрозділів), які дозволяють управляти організацією та її взаємовідносинами. Ці органи призначені використовувати всі функції управління.

У склад організаційної структури управління входять:

· ланки управління на кожному його рівні;

· взаємне розміщення, зв’язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і спеціальних функцій управління;

· чисельний і кваліфікаційно-управлінський склад працівників;

· ступінь централізації і децентралізації функцій управління.

В ієрархічній побудові ті рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну структуру управління. Необхідність переробку інформації, встановлення зв’язків, забезпечення виробничо-господарської діяльності обумовили появу функціональних служб, тобто штабів у системі управління, які створили функціональну структуру управління. Саме сукупність лінійних і функціональних органів дає організаційну структуру управління.

Таким чином, існують дві основні структури управління – лінійна та функціональна, а все інше різномаїття існуючих структур є результатом комбінації цих двох основних типів (рис. 14).

 

Рис. 14 Класифікація організаційних структур управління

Лінійна структура управління складається із взаємопідпорядкованих органів у вигляді ієрархічної драбинки. Кожен управлінець підпорядковується тільки одному менеджеру і всі зв’язки з вищими рівнями управління йдуть через нього (рис. 15).

Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємовідносин ланок і працівників управління. Але в зв’язку з тим, що лінійна структура вимагає високої компетентності керівництва, то вона може використовуватись тільки в умовах відносно простої системи.

 

 

Мал. 15 Лінійна структура управління

 

Функціональна структура управління будується на ієрархії органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях. Керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконуються відповідними спеціалістами. Функціональна структура представлена на рис. 16.

Недоліком функціональної структури є те, що управлінський процес розвивається на окремі погано пов’язані між собою функції.

Мал. 16 Функціональна структура управління

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення функції організації взаємодії.

2. У чому полягає делегування повноважень?

3. Що включає в себе організація взаємодії?

4. Охарактеризуйте концепції передачі повноважень.

5. Які основні види організаційних структур ви знаєте?

6. Дайте характеристику лінійній структурі.

7. Охарактеризуйте функціональну структуру.

8. Які переваги та недоліки лінійної та функціональної структур?

 

ЛЕКЦІЯ 5