ТОП 10:

Історія розвитку менеджменту



Управління існує з тих пір, коли почали виникати відносини між людьми, з’явились перші організації, елементи виробничо-господарської діяльності. Практика управління формувалась в Шумерії, Македонії при Олександрі Македонському, Римі, Київській Русі та інших старовинних державах. На чолі організацій стояли королі, царі, князі, воєводи, генерали.

Управлінню до 1900 року властиві такі особливості, як:

· менші, ніж в сучасних умовах пропорції між чисельністю керівників і некерівників;

· невелика чисельність керівників середньої ланки;

· малочисельна група керівників вищої ланки;

· підвищена роль лідера (головного керівника);

· переважаюче використання адміністративно-командних важелів.

Інтерес до управління почав проявлятись на початку ХХ століття в США. З моменту опублікування книги Фредеріка І. Тейлора “Принципи наукового управління” (1911 р.) управління стає галуззю самостійного наукового дослідження.

Як предмет науки управління пройшло певні етапи свого розвитку. Американський менеджмент виділяє наступні етапи цього шляху:

І етап.Підходи на засадах виділення різних шкіл.

Тут можна виділити наступні школи.

Школа наукового управління (1885-1920 рр.) найтісніше пов’язана з роботами Фредеріка І. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрейт, Генрі Ганта. Вони займались дослідженнями на рівні організації, продукуванням виробничого менеджменту. Тейлор і Гілбрейт займались спостереженнями, замірами і аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці тощо.

Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950 рр.) започаткована Анрі Файолем, якого часто називають батьком менеджменту. Саме представники цієї школи управління розвинули принципи управління. Позитивну роль відіграють 14 принципів менеджменту Файоля:

Ø поділ праці – спеціалізація робіт для ефективного використання робочої сили;

Ø повноваження та відповідальність – кожному працівнику повинні бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи;

Ø дисципліна – працівники повинні підчинятись умовам договору між ними та керівництву;

Ø єдиновладдя – працівник отримує повноваження і звітується перед одним безпосереднім керівником;

Ø єдність напряму діяльності – всі дії, які мають єдину мету, повинні бути об’єднані в групи і здійснюватись за єдиним планом;

Ø підпорядкування особистих інтересів загальним;

Ø винагорода персоналу – справедлива нагорода працівників за їх працю;

Ø централізація – єдиний порядок в організації, яка має центр управління;

Ø скалярний ланцюг (ієрархія управління – нерозривний ланцюг команд, по якому передаються всі розпорядження і здійснюються комунікації між усіма рівнями ієрархії;

Ø порядок – робоче місце повинно бути для кожного і кожен працівник повинен бути на своєму місці;

Ø справедливість – справедливість реалізації встановлених правил та погоджень на всіх рівнях управління;

Ø стабільність персоналу – налаштування працюючих на лояльність по відношенню до організації і на довготривалу роботу;

Ø ініціатива – підтримання незалежних суджень у працівників в межах делегованих їм повноважень;

Ø корпоративний дух – гармонія інтересів персоналу і організації, єдність зусиль.

Було описано функції управління (за Файолем — це планування, організація, розпорядництво, координування та контроль).

Систематизовано підхід до управління всією організацією.

Школу людських стосунків (1930-1950 рр.) заснували Мері Паркер Фолліт та Елтон Мейо. Фолліт вперше визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи з допомогою інших осіб”. Школа рекомендувала використовувати прийом управління людськими відносинами шляхом впливу безпосередніх керівників на працівників, консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі.

Школа поведінських наук (1950 р. до нашого часу) формувалась Крисом Анджирисом, Ренсоном Лайкертом, Дугласом Мак Грегором, Фредеріком Герцбергом та іншими вченими — біхевіористами. В основі лежать методи налагодження особистих відносин, підвищення ефективності людських ресурсів.

Школа науки управління (кількісного підходу) (1950 р. до нашого часу) брала за основу дослідження моделей, тобто форм представлення реальності, і операцій. Після створення моделей змінним величинам задаються кількісні значення. Особлива роль тут відводиться комп’ютерам.

ІІ етап. Процесійний підхід.

Управління розглядається як процес, тобто як сукупність безперервних взаємозв’язаних дій. Ці дії, кожна з яких є також процесом, називають функціями менеджменту. Сучасний підхід (згідно підходів Мескона, Альберта, Хедоурі) виділяє чотири функції (рис. 3). Процес управління за своєю сутністю є загальною сумою всіх функцій управління.

ІІІ етап. Системний підхід.

Базується на використанні теорії систем у менеджменті з кінця 50-х років. Система – це сукупність взаємозв’язаних елементів (частин), які постійно взаємодіють і визначають її характер. Всі організації (об’єкти управління) є системами, які складаються з наступних елементів: структура, завдання, технологія, люди і цілі.

Існують закриті (мають фіксовані жорсткі кордони, не залежать від зовнішнього середовища) та відкриті (взаємодіють із зовнішнім середовищем) системи. Всі організації є відкритими системами.

 

 


Рис. 3. Функції менеджменту та їх взаємозв’язок

Попередні школи фіксували увагу на якійсь одній підсистемі, що і приводило їх до невдач.

IV етап. Ситуаційний підхід.

Розроблений в кінці 60-х років ситуаційний підхід витікає з поняття ситуації як конкретного набору обставин, що впливають на організацію протягом певного часу. Він направлений на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити суть понять “управління” та “менеджмент”, чим вони подібні і чим відрізняються ?

2. Дати характеристику понять “менеджер” та “підприємець”. Їх спільні та відмінні сторони.

3. Суть вертикального та горизонтального поділу праці. Які фактори зумовлюють їх виникненню ?

4. Дати характеристику рівнів управління. Взаємозалежність чисельності та обсягу повноважень персоналу відповідного управлінського рівня.

5. Дати характеристику 1-му етапу розвитку менеджменту.

6. Сутність процесійного підходу до вивчення менеджменту.

7. Суть системного та ситуаційного підходів до вивчення менеджменту.

8. Дати характеристику принципам менеджменту.

 

Лекція 2







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.77.252 (0.004 с.)