ТОП 10:

Управління конфліктами в колективі



Поняття конфлікту можна визначити як відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути фізичними особами або групами. Кожна сторона робить все можливе, щоб була прийнята її точка зору і заважає іншій стороні робити те саме.

Сучасні погляди полягають у тому, що навіть при наявності ефективного управління в організаціях деякі конфлікти не тільки можливі, а й навіть бажані. В багатьох випадках конфлікт допомагає виявити різноманітність поглядів, дає додаткову інформацію, допомагає виявити альтернативні вирішення проблеми.

Конфлікт може бути функціональним і сприяти підвищенню ефективності організації або дисфункціональним і призвести до зниження особистої задоволеності, групового співробітництва і ефективності організації. Роль конфліктузалежить від того, наскільки ефективно ним управляють. А щоб управляти конфліктом необхідно вияснити причини виникнення конфліктної ситуації. Найчастіше керівники вважають, що основною причиною конфліктів є зіткнення особистостей. Модель виникнення конфлікту та управління ним. Для того, щоб розглянути методи управління конфліктною ситуацією, потрібно спочатку визначити основні типи конфліктів, причини і процес розв’язання їх.

Розрізняють чотири основних типи конфлікту: внутрішньоособовий, міжособовий, конфлікт між особистістю і групою, міжгруповий конфлікт.

Внутрішньоособовий конфлікт виникає, коли до однієї людини висуваються суперечливі вимоги з приводу того, який повинен бути результат її праці. Він може виникнути також в наслідок того, що виробничі вимоги не погоджені з особистими потребами або цінностями. При необхідності зміни місця проживання працівника трапляються випадки внутрішньоособового конфлікту.

Більшість внутрішньоособових конфліктів пов’язана з низьким рівнем задоволення від праці, невпевненістю в собі чи в організації, часткою якої є працівник.

Міжособовий конфлікт найбільш поширений і виявляється в зіткненні особистостей або це боротьба керівників за обмежені ресурси, капітал чи робочу силу, за використання певного обладнання, за схвалення певних ідей.

Конфлікт між особистістю і групою. Виробничі групи встановлюють певні норми поведінки, яких повинен дотримуватись кожен її член тим самим задовольнити свої соціальні потреби. Однак, очікування групи заходять у суперечності з очікуванням окремої особистості, може виникнути конфлікт.

Між окремою особистістю і групою може виникнути конфлікт, якщо ця особистість займе позицію, що відрізняється від позиції групи.

Міжгруповий конфлікт. Будь-яка організація складається з формальних і неформальних груп, між якими можуть виникати конфлікти через розбіжності в цілях чи інтересах функціональних структурних груп. Цей конфлікт може виникнути також у ході боротьби між структурними підрозділами за матеріальні, трудові чи інші ресурси.

 

Поняття психології управління

У діяльності менеджера органічно поєднуються економіко-організаційний, виробничо-технічний, соціальний та психологічний аспекти. Для того, щоб менеджер міг управляти людьми, йому необхідно вміти знайти підхід не тільки до певних соціальних груп у колективі і до колективу в цілому, а й до окремих людей. Індивідуальний підхід до працівників ефективний тоді, коли менеджер ознайомлений з основами психології людини і управління, знає власні психологічні особливості та володіє відповідними психологічними методами впливу на людей.

Психологія управління – це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності: роль людського і психологічного фактору в управлінні, оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей у колективі, лідерство і керівництво, процес інтеграції та зміцнення відносин між його членами, психологічні механізми прийняття управлінських рішень, соціально-психологічні якості керівника.

У складі психологічних наукових шкіл історично склалися такі основні напрями досліджень психологічних аспектів управління:

1. Психологічні аспекти праці керівника з управління спільною діяльністю людей, а також психологічні особливості цієї діяльності.

2. Соціально-психологічні особливості колективу як суб’єкта і об’єкта управління, зокрема закономірностей формування позитивного соціально-психологічного клімату колективу і можливостей використання психологічних факторів для вирішення управлінських проблем.

3. Психологічні особливості керівника, вимоги до керівника, зумовлені змістом управлінської діяльності, взаємодії керівника з підлеглими.

4. Мотивація праці колективу, ціннісні орієнтації працівників і розробки тактики та стратегії керівництва спільною діяльністю.

5. Соціально-психологічні резерви колективу і методи використання їх для підвищення ефективності і якості праці.

Стресові ситуації й управління ними

Стрес – це явище, яке спричинюється великими або малими обсягами робіт, необхідністю співіснувати один з одним, конфліктом ролей, їхньою невизначеністю, сумом, безцільністю існування, відсутністю важливої справи, фізичними, психологічними та іншими причинами.

Фактори, які зумовлюють стрес поділяють на групи:

1. Організаційні -- відсутність важливої справи, безцільність існування, перевантаження роботою, конфлікт ролей, нецікава робота.

2. Персональні – необхідність співіснування один з одним, смерть близької людини; шлюб, вагітність, сексуальні проблеми, погані стосунки з рідними, зміна місця проживання, поїздка у відрядження або у відпустку, невдале проведення свята, порушення звичок, уподобань тощо.

Український біолог Косенко зазначає, що стреси формуються під впливом:

а) позитивних видів почуттів(вдячність, повага, довір’я, захоплення, прихильність, доброзичливість);

б) негативних (ненависть, недовір’я, презирство, ворожість, ревність, жадання помсти, загроза безпеці тощо;

в) байдужості.

Виникнення стресу відбувається поетапно:

а) поява початкової реакції подиву, тривоги, невміння справитись з ситуацією;

б) виникнення суперечок, непорозумінь;

в) настання фази виснаження, втоми.

Для усунення стресу в процесі самоуправління працівник повинен:

n оцінити свій власний стан та результати діяльності;

n конкретизувати систему своєї роботи(наприклад, слід розписати, що зробити сьогодні, а що завтра);

n не погоджуватись на нову роботу, якщо не завершена попередня;

n підтримувати доброзичливі стосунки з керівником;

n не погоджуватись з суперечливими вимогами;

n доповідати керівнику про нечіткість завдання;

n поліпшувати стосунки з членами колективу, формальними та неформальними групами;

n не скаржитись;

n обдумувати кожен свій крок;

n уміло організовувати свій відпочинок.;

Для управління стресами менеджеру можна запропонувати:

¨ вибирати тип і обсяг робіт відповідно до здібностей, потреб і нахилів працівника;

¨ вивчати особливості характеру, ставлення до праці своїх підлеглих;

¨ приймати оптимальні рішення;

¨ чітко визначати границі повноважень;

¨ удосконалювати комунікації;

¨ використовувати стиль керівництва відповідно до ситуації;

¨ не приховувати виробничо-господарської інформації;

¨ забезпечувати необхідну винагороду за роботу;

¨ бути наставником щодо підлеглих;

¨ розвивати здібності та підвищувати кваліфікацію підлеглих.

Питання для самоконтролю:

1. Які існують види трудових колективів?

2. Чим відрізняються формальні та неформальні трудові колективи?

3. Охарактеризуйте процес формування трудового колективу.

4. Які особливості управління трудовим колективом?

5. Які фактори спричиняють до виникнення конфліктів?

6. Дайте коротку характеристику основним видам конфліктів.

7. Який процес виникнення конфлікту?

8. Розкрийте суть психології управління.

9. Які причини виникнення стресу та шляхи його подолання?

 

ЛЕКЦІЯ 8

Тема 6. Менеджер, його місце та роль в організації

План

6.1 Типи керівників

6.2 Керівництво, влада, лідерство

Типи керівників

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними у нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями.

Необхідно виділити три типи керівників: автократичний, демократичний та ліберальний.

Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до єдиноначальності, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням всіх питань, свідомим обмеженням всіх контактів з підлеглими.

Керівник автократичного типу догматичний, прагне підпорядкувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислуховується до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії. Наради проводить лише для дотримання формальності, оскільки рішення у нього підготовлені заздалегідь.

Критики і своїх помилок не визнає, однак сам любить покритикувати. Дотримується думки, що адміністративні стягнення – найкращий засіб впливу на підлеглих.

В цілому для керівника-автократа характерна недостатня повага до підлеглих.

Не слід плутати з автократичним типом керівника, який досить часто дії згідно плану, реалізуючи його, долаючи будь-які перешкоди. У цьому випадку він може бути жорстким, безкомпромісним, але справедливим, владним, таким, що пригнічує ініціативу інших, рішучим але не самовпевненим.

Нерідко авторитарність служить маскуванням некомпетентності керівника або відсутності у нього організаторських здібностей.

Нині, при зростаючій ролі суб’єктивного фактора й інтелекту працівників, жорсткий автократичний керівник стає неприйнятним.

Демократичний тип керівника прагне до надання підлеглим самостійності, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови, з повагою ставиться до людей і турбується про них.

Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим всі інші вирішувати самим. Він намагається радитись з ними і прислуховується до думки колег, не уникає відповідальності ні за власні помилки, ні за помилки підлеглих.

Стимулюючи ініціативу знизу і підкреслюючи свою повагу до підлеглих, він дає вказівки не у формі наказів, а у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань. Він добре розуміється на позитивних якостях і недоліках підлеглих, спокійно вислуховує заперечення відносно власної позиції і не вважає ганебним для себе піти на поступки, не поступаючись з принципових питань. Конфлікти він сприймає як закономірне явище, намагається взяти з них користь.

Керівник демократичного типу вважає своїм обов’язком постійно і грунтовно, з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку колективу.

Демократичний керівник стимулює творчу підлеглість підлеглих (в основному делегуванням повноважень), сприяє створенню творчої атмосфери взаємодовіри і співробітництва, в якій люди усвідомлюють свою значущість і відповідальність перед колективом, дисципліна трансформується в самодисципліну.

Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами.

У намаганні набути та зміцнити авторитет, здатний надавати підлеглим різні пільги, виплачувати незаслужені премії, дозволяти невиправдані службовими потребами відрядження, схильний відкладати звільнення нездібного працівника.

Менеджер (керівник) – людина, що здійснює управління організацією, її підрозділами, окремими напрямками і проектами, який є професійним управляючим – представником професії, яка вимагає спеціальної підготовки та суми знань в галузях управління системами, в яких головним елементом є людина.

При директивній економіці роль керівника зводилася до розподілення роботи, встановлення та підтримання стандартів, слідкування за дисципліною.

Діяльність сучасного менеджера залежить від впливу ряду політичних, соціальних, економічних та психологічних факторів, які формують комплекс факторів дестимулюючого і стимулюючого напрямків.

До дестимулюючих факторів відносять: стрес, тиск і невизначеність як у суспільстві так і у межах окремих організацій; ерозію традиційних цінностей; кількісне збільшення і якісне ускладнення проблем, які потрібно вирішувати поряд з обмеженістю засобів для вирішення їх; неефективність шкіл і методів управління, створених тоталітарною системою.

Стимулюючими творчу діяльність керівника факторами є: широке поле вибору і прояву ініціативи, зростання конкуренції, можливість оволодіння сучасним менеджментом.

Отже для ефективного управління менеджер повинен володіти знаннями сучасного менеджменту і мати здібності до керівництва людьми.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.226.243.36 (0.008 с.)