ТОП 10:

Тема 1. Предмет, завдання та зміст дисципліни.



Лекція 1

Тема 1. Предмет, завдання та зміст дисципліни.

План

1.1. Поняття та сутність менеджменту

1.2. Менеджер та підприємець – ключові фігури ринкової економіки

1.3. Поняття рівнів управління

1.4. Історія розвитку менеджменту.

Поняття та сутність менеджменту

У світі бізнесу існують так звані вічні питання, на які люди постійно шукають відповіді. Чому невелика і гігантська фірма заробляють сотні мільйонів, а інші втрачають свої маєтки? Як може маленька фірма, компанія забезпечити вищий рівень обслуговування, ніж велика, яка має значно більші ресурси? На ці та багато інших питань допомагає відповісти теорія і практика менеджменту.

Реформування економічних відносин у ринковому напрямку сприяло появі на Україні великої кількості нових термінів і понять. В останні роки широко використовується термін менеджмент. Разом з тим застосовується і поняття управління.

Управління є цілеспрямованою дією на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системи, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром тощо. Складовим елементом управління є менеджмент, під яким розуміють цілеспрямовану дію на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей. Термін “менеджмент” походить з англійської мови і означає керувати; управляти; стояти на чолі; завідувати; бути здатним справлятися з чимось, якоюсь проблемою.

Разом із тим, поняття “менеджменту” є дуже загальним і має різноманітне застосування. Тому доцільно визначити основні відмінні риси, з яких складається феномен менеджменту. Отже, менеджмент це:

· раціональний спосіб управління організаціями;

· управління орієнтоване на отримання доходів та прибутків;

· діяльність пов’язана з наглядом, яка використовує особливі форми організації праці, договірні та контрактні відносини між працею та капіталом;

· особлива галузь наукових знань професійної спеціалізації управлінців-менеджерів, які складають адміністративний штат підприємницької корпорації та ін.

З наукової точки зору менеджмент – це вміння використовувати ті об’єктивні закони та закономірності, які відображають причинно-наслідкові зв’язки у сфері управлінської діяльності.

Менеджмент розглядає підприємство не тільки як технологічну ланку суспільного виробництва, але і як соціально виробничу підсистему ринкових відносин.

Підходи, які найчастіше використовуються при визначенні менеджменту, можна представити у вигляді такої моделі (рисунок 1).

 
 


Рис. 1. Підходи до визначення менеджменту.

За напрямком здійснення менеджмент поділяється на три види:

· виробничий менеджмент;

· фінансовий менеджмент;

· маркетинг.

Український економіст Валерій Терещенко підкреслює, що менеджеризм, як американська теорія управління, пересуває центр ваги правових питань у галузь соціології, суспільних відносин, людських відносин, психофізіологічної праці, психотехніки, колективної психології.

До основних категорій менеджменту слід віднести поняття організації, процесу і функції управління, рівнів управління, методів менеджменту, стилів керівництва (лідерства), управління колективом (групою), комунікації тощо.

 

Поняття рівнів управління

Об’єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. При цьому слід виділити горизонтальний поділ (призначення конкретних менеджерів для керівництва підрозділами) і вертикальний (координація управлінської роботи.

Саме вертикальний поділ приводить до створення рівнів управління. Американський соціолог Парсонс виділяє три рівні управління:

· технічний;

· управлінський;

· інституційний.

Цим керівникам відповідають три групи менеджерів (керівників):

· керівники низової ланки (операційні управлінці);

· керівники середньої ланки;

· керівники вищої ланки (див. рис. 2).

Форма піраміди демонструє взаємозалежність рівнів управління та чисельності управлінців.

До керівників низової ланки відносяться майстер, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, завідувач кафедри тощо.

До складу керівників середньої ланки входять начальник управління, завідувач відділом, декан, начальник цеху тощо.

Керівниками вищої ланки є директор або президент фірми, їх заступники тощо.

 

 

Рис. 2. Рівні управління

 

Рис. 3. Функції менеджменту та їх взаємозв’язок

Попередні школи фіксували увагу на якійсь одній підсистемі, що і приводило їх до невдач.

IV етап. Ситуаційний підхід.

Розроблений в кінці 60-х років ситуаційний підхід витікає з поняття ситуації як конкретного набору обставин, що впливають на організацію протягом певного часу. Він направлений на підбір прийомів менеджменту для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найбільш ефективного досягнення цілей організації.

Питання для самоконтролю:

1. Розкрити суть понять “управління” та “менеджмент”, чим вони подібні і чим відрізняються ?

2. Дати характеристику понять “менеджер” та “підприємець”. Їх спільні та відмінні сторони.

3. Суть вертикального та горизонтального поділу праці. Які фактори зумовлюють їх виникненню ?

4. Дати характеристику рівнів управління. Взаємозалежність чисельності та обсягу повноважень персоналу відповідного управлінського рівня.

5. Дати характеристику 1-му етапу розвитку менеджменту.

6. Сутність процесійного підходу до вивчення менеджменту.

7. Суть системного та ситуаційного підходів до вивчення менеджменту.

8. Дати характеристику принципам менеджменту.

 

Лекція 2

План

2.1. Види організацій.

2.2. Внутрішнє і зовнішнє середовище організацій

2.3 Види організацій в Україні.

 

Види організацій.

Під організацією слід розуміти групу людей, діяльність яких координується (свідомо або спонтанно) для досягнення певної мети або цілей. В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи називають підприємствами.

Організації поділяються на формальні та неформальні.

Формальні організації– це групи людей, діяльність яких свідомо планується, організовується, мотивується з метою досягнення певної мети або цілей.

Неформальні організації – виникають і функціонують спонтанно; вони входять у склад формальних організацій.

Якщо організація має одну ціль – то це проста організація. Але в економіці, в основному, діють складні організації, які характеризуються набором взаємозв’язаних цілей.

Організація є системою, тобто сукупністю взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення, що має властивості складових елементів.

Організація складається з керуючої підсистеми і керованої підсистеми.

Керуюча система включає ті складові елементи, які забезпечують процес управління.

У склад керованої системи входять елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності. Взаємодію керуючої та керованої систем можна представити за допомогою схеми (рис. 4).

Процес функціонування організації як системи характеризується схемою (рис. 5)

 
 


Рис. 4. Механізм взаємодії керуючої та керованої систем організації

 
 

 

 


Рис. 5. Процес функціонування організації як відкритої системи

Можна виділити наступні риси організацій:

· наявність ресурсів: люди, капітал, матеріали, технологія, інформація;

· залежність від зовнішнього середовища;

· вертикальний поділ праці;

· необхідність управління;

· здійснення певних видів діяльності (виробничої, торгівельної, науково-пошукової тощо).

Успіх будь-якої організації залежить від наступних умов:

· виживання;

· результативності;

· продуктивності;

· здатності до практичної реалізації;

· здатності до саморозвитку;

· вміння ефективно використовувати інвестиції;

· здатності до самовдосконалення системи менеджменту.

Види організацій в Україні

Підприємство – основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство має самостійний баланс, розрахункові (поточні) та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

У разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати таким підприємствам дотацію, інші пільги.

В Україні можуть діяти підприємства таких видів (згідно Закону України “Про підприємства”:

· приватне підприємство, засноване на власності фізичної особи;

· колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу підприємства;

· господарське товариство;

· підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян;

· комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади;

· державне підприємство, засноване на державній власності, в тому числі казенне підприємство.

Відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників (незалежно від форм власності) воно може бути віднесено до категорії малих підприємств.

До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства:

¨ у промисловості та будівництві – з чисельністю працюючих до 200чоловік;

¨ в інших галузях виробничої сфери – з чисельністю працюючих до 50 чоловік;

¨ у науці і науковому обслуговуванні – з чисельністю працюючих до 100 чоловік;

¨ у галузях невиробничої сфери – з чисельністю працюючих до 25 чоловік;

¨ у роздрібній торгівлі – з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

Особливості створення і діяльності малих підприємств встановлюються законодавством України.

У республіці можуть діяти інші види та категорії підприємств, у тому числі орендні, створення яких не суперечить законодавчим актам України.

Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об'єднуватись в:

§ асоціації – договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

§ корпорації – договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

§ консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;

§ концерни – статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств;

§ інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.

Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи.

Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством.

В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.

Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.

Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями.

Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу та з участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.

Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.

Лекція 3

Тема 3 ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ

План

3.1 Класифікація і загальна характеристика функцій менеджменту

3.2 Планування як функція менеджменту

3.3 Організація взаємодії як функція менеджменту

3.4 Мотивація як функція менеджменту

3.4.1 Значення людського фактора в управлінні. Унікальність особистості працівника

3.4.2 Поняття мотивації

3.4.3 Характеристика основних теорій мотивації

3.4.4 Матеріальне стимулювання праці

3.5 Контроль як функція менеджменту

Планування як функція менеджменту

3.2.1 Зміст планування як функції менеджменту

Під плануванням розуміють відособлений вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації.

В американському менеджменті виділяють два види планування:

·

 
 

стратегічне планування;

· планування реалізації стратегії (рис. 8)

 

Рис. 8. Види планування та їх взаємозв’язок

Стратегічне планування полягає у розробці стратегії. В свою чергу стратегічне планування – це всебічний комплексний план, призначений для забезпечення здійснення місії організації та досягнення її цілей.

Стратегічне планування включає згідно з позицією американського дослідника Пітера Лоранже: розподіл ресурсів; адаптація до зовнішнього середовища; внутрішня координація – відображення сильних і слабких боків діяльності організації; усвідомлення організаційних стратегій – формування організації, яка буде спроможна вчитись на минулих стратегічних рішеннях.

Найбільш прикладне значення має схема процесу стратегічного планування, запропонована Месконом, Альбертом і Хедоурі (рис. 9). Слід відзначити, що дві останні ланки моделі відображають процеси планування реалізації стратегії. Стратегія планування здійснюється у спеціальному плановому відділі з невеликою чисельністю (близько 5-10 чол.) і приймається на нарадах вищого керівництва один раз в рік. Розглянемо складові процесу стратегічного планування.

Місія – це чітко визначена причина існування організації(основний вид діяльності, якою буде займатись організація).


Цілі організації формуються згідно схеми на рис.10.

 

Рис. 9. Схематична модель планування

При формуванні системи цілей слід пам’ятати, що вони повинні бути:

¨ конкретними і підлягати вимірюванню;

¨ охоплювати всі рівні організації;

¨ різної тривалості;

¨ такими, які можна досягнути;

¨ такими, які побудовані на принципах взаємного доповнення.

 
 

Рис. 10. Схема формування цілей організації

Розробка планів досягнення цілей є функцією реалізації стратегій.

Оцінка і аналіз зовнішнього середовища проводиться шляхом контролю факторів, представлених на рис. 7.

Управлінське дослідження сильних та слабих сторін проводиться в напрямку вивчення стану фінансів, обліку, нормування та оплати праці, культурного рівня організації, використання робочої сили, а також позиції організації на ринку (маркетингові дослідження).

Аналіз стратегічних альтернатив грунтується на оцінці чотирьох можливих для організації варіантів:

§ обмежений ріст (цілі встановлюються від досягнутого);

§ ріст (рівень цілей перевищує рівень попередніх показників);

§ скорочення (ліквідація, відмова від старого, переорієнтація);

§ поєднання попередніх варіантів.

Останній етап стратегічного планування завершується вибором стратегії , який доцільно здійснювати на основі оцінки наступних факторів:

Ø рівень ризику;

Ø вплив минулих стратегій;

Ø вплив власників;

Ø залежність від фактору часу;

Ø вплив факторів внутрішнього і зовнішнього середовища тощо.

Слід пам’ятати, що кінцевим результатом стратегічного планування будуть конкретні рішення і показники.

Реалізація стратегіїздійснюється у двох напрямках:

a з використанням адміністративних важелів на основі тактики, політики, процедур та правил;

a з допомогою економічних важелів, шляхом формування бюджету, застосування системи показників та управління за цілями.

Зупинимося на складових елементах адміністративного напрямку.

Тактика – це короткотермінові стратегії. Тактичні плани характеризуються наступним:

· розробляються з метою розвитку стратегій;

· створюються на рівні середньої ланки управління;

· діють коротший час за стратегії;

· мають властивість дуже швидко проявляти результати.

Політика – це загальне керівництво для дій і прийняття рішень, які полегшують досягнення цілей.

Процедурами – є дії які слід приймати в конкретній ситуації.

Правило вказує на те, що повинно бути зроблено в специфічній одноразовій ситуації.

До економічного напрямку відносяться наступні напрямки.

Бюджет – це метод розподілу ресурсів, представлених у кількісній формі, з метою досягнення цілей, які також мають кількісний вираз. При формуванні бюджету враховуються всі витрати, збитки, а також джерела надходження коштів, доходів тощо.

З метою конкретизації напрямку реалізації стратегії доцільно формувати систему показників, яка буде відображати основні параметри тактики і стратегії. Показники слід встановлювати для кожного рівня управління.

Управління за цілями – це підхід, згідно з яким кожен керівник організації повинен мати чіткі цілі, що забезпечить досягнення цілей керівників вищого рівня. Процес управління за цілями здійснюється за етапами показаними на рис. 10.

Оцінка стратегії – це порівняння результатів роботи з місією і цілями, аналіз участі працівників у реалізації стратегії організації.

 
 

Рис. 11. Етапи управління за цілями

3.2.2 Бізнес-планування

Важливим напрямком використання планування в організації є застосування бізнес-плану, який потрібен для:

¨ самого підприємця (власника), як орієнтир в його діяльності;

¨ майбутніх компаньйонів та співробітників, яких доцільно залучати до справи;

¨ банкірів та інвесторів, послугами яких треба буде користуватись;

¨ найманих менеджерів при здійсненні ними керівних функцій.

Бізнес-план включає наступні розділи:

1. Вступ – загальні характеристики майбутньої діяльності.

2. Характеристика продукції (послуг) та аналіз ситуації в сфері майбутньої діяльності:

¨ основні параметри, технічні характеристики, відмінності від інших видів продукції;

¨ фотографії видів продукції, малюнки, дизайн;

¨ ціна, собівартість, можливий обсяг виробництва, очікуваний прибуток;

¨ поточна ситуація в сфері діяльності і тенденції розвитку галузі.

3. Оцінка ринку збуту і конкуренції:

§ покупці, конкуренти, споживачі;

§ умови та обсяги продажу, доходи, технічний сервіс, реклама;

§ характеристика продукції конкурентів;

§ рівень цін на ринку.

4. Стратегія маркетингу:

схема розповсюдження і канали збуту товарів, маркетингові комунікації;

Ø ціноутворення;

Ø організація обслуговування клієнтів;

Ø прогноз нової продукції.

5. План виробництва:

a характеристика виробничої бази, процесу, суміжників;

a порядок отримання сировини, матеріалів, комплектуючих;

a оцінка витрат на виробництво.

6. Організаційний план:

· структура управління, делегування повноважень;

· персонал, оплата праці;

· дані про партнерів, акціонерів, їх відповідальність за результати діяльності.

7. Юридичний план:

¨ форма власності;

¨ правовий статус підприємства;

¨ участь в об’єднаннях організацій.

8. Оцінка ризику і страхування:

§ слабкі ланки в організації;

§ види ризику, їх джерела;

§ заходи по зменшенню ризику, вибір страхової фірми.

9. Фінансовий план:

Ø прогноз обсягів реалізації;

Ø прогноз витрат;

Ø баланс грошових витрат і поступлень;

Ø зведений баланс активів і пасивів;

Ø графік беззбитковості;

Ø джерела та використання коштів;

Ø кредитування;

Ø акціонування.

На титульній сторінці бізнес плану вказуються назва та адреса організації, дані про засновників, суть і вартість проекту, ступінь секретності тощо. В додатку приводяться копії контрактів, ліцензій, листів та інших документів.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке функції менеджменту? Навести різні види класифікацій функцій менеджменту.

2. Що таке стратегічне планування та з яких етапів воно складається?

3. Охарактеризуйте перші два етапи стратегічного планування: встановлення місії організації та визначення цілей.

4. Дайте характеристику управління за цілями.

5. Охарактеризуйте напрямки реалізації стратегії.

6. Що таке дерево цілей організації та як воно формується?

7. Дайте визначення бізнес-плану, з якою метою він складається?

8. Охарактеризуйте основні розділи бізнес-плану.

 

Лекція 4

Поняття мотивації

Сучасна філософія менеджменту в основу впливу на людей покладає не примус, а мотиваційні регулятори, побудовані на врахуванні психологічних особливостей людини.

Мотивація – це управлінська діяльність, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників на дії, спрямовані на досягнення особистих цілей або цілей організації.

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:

а) застосування політики “батога і пряника”;

б) використання методів психології.

Людей можна примусити виконувати ту чи іншу роботу. Однак примусове виконання їх має певні межі, як правило, визначені системою організації спільної праці та контролю за здійсненням її.

Мотивація базується на двох категоріях: потребах (відчутті фізіологічної нестачі чого-небудь) і винагородах (те, що людина вважає цінним для себе).

Потреби бувають первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні), а винагородивнутрішні (дає сама робота: зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішні (дає організація: зарплата, кар’єра, кабінет, службове авто, додаткова відпустка тощо).


Рис. 17 Схема моделі мотивація через потреби

Мотиваційні теорії розвивались протягом усієї історії економічної науки. Суттєвий внесок у розвиток теорії мотивації зробили українські вчені. Так Михайло Вольський (1834 – 1876) вважав необхідним поліпшувати фізичні, моральні та інтелектуальні умови існування людини. Михайло Туган-Барановський (1865 – 1919) одним з перших у світі розробив чітку класифікацію потреб.

ЛЕКЦІЯ 6

План

4.1 Поняття і загальна характеристика комунікацій.

4.2 Класифікація та види інформації.

4.3 Документація та її роль у забезпеченні комунікативного процесу.

 

ЛЕКЦІЯ 7

План

5.1 Сутність, види та характеристика колективів.

5.2 Зміст та методи управління трудовим колективом.

5.3 Управління конфліктами в колективі.

5.4 Поняття психології управління.

5.5 Стресові ситуації й управління ними

План

6.1 Типи керівників

6.2 Керівництво, влада, лідерство

Типи керівників

Кожен керівник відрізняється своєю індивідуальністю, тобто наявними у нього діловими, моральними, соціальними та психологічними якостями.

Необхідно виділити три типи керівників: автократичний, демократичний та ліберальний.

Автократичний тип керівника відрізняється схильністю до єдиноначальності, надмірною централізацією влади, особистим вирішенням всіх питань, свідомим обмеженням всіх контактів з підлеглими.

Керівник автократичного типу догматичний, прагне підпорядкувати весь колектив своїй волі, не виносить заперечень і не прислуховується до думки інших, часто втручається в роботу підлеглих і жорстко контролює їх дії. Наради проводить лише для дотримання формальності, оскільки рішення у нього підготовлені заздалегідь.

Критики і своїх помилок не визнає, однак сам любить покритикувати. Дотримується думки, що адміністративні стягнення – найкращий засіб впливу на підлеглих.

В цілому для керівника-автократа характерна недостатня повага до підлеглих.

Не слід плутати з автократичним типом керівника, який досить часто дії згідно плану, реалізуючи його, долаючи будь-які перешкоди. У цьому випадку він може бути жорстким, безкомпромісним, але справедливим, владним, таким, що пригнічує ініціативу інших, рішучим але не самовпевненим.

Нерідко авторитарність служить маскуванням некомпетентності керівника або відсутності у нього організаторських здібностей.

Нині, при зростаючій ролі суб’єктивного фактора й інтелекту працівників, жорсткий автократичний керівник стає неприйнятним.

Демократичний тип керівника прагне до надання підлеглим самостійності, залучає їх до таких видів діяльності, як визначення цілей, оцінка роботи, підготовка та прийняття рішень, створює необхідні для виконання роботи передумови, з повагою ставиться до людей і турбується про них.

Керівник демократичного типу особисто займається тільки найбільш складними і важливими питаннями, надаючи право підлеглим всі інші вирішувати самим. Він намагається радитись з ними і прислуховується до думки колег, не уникає відповідальності ні за власні помилки, ні за помилки підлеглих.

Стимулюючи ініціативу знизу і підкреслюючи свою повагу до підлеглих, він дає вказівки не у формі наказів, а у вигляді пропозицій, порад і навіть прохань. Він добре розуміється на позитивних якостях і недоліках підлеглих, спокійно вислуховує заперечення відносно власної позиції і не вважає ганебним для себе піти на поступки, не поступаючись з принципових питань. Конфлікти він сприймає як закономірне явище, намагається взяти з них користь.

Керівник демократичного типу вважає своїм обов’язком постійно і грунтовно, з повною відвертістю інформувати підлеглих про стан справ і перспективи розвитку колективу.

Демократичний керівник стимулює творчу підлеглість підлеглих (в основному делегуванням повноважень), сприяє створенню творчої атмосфери взаємодовіри і співробітництва, в якій люди усвідомлюють свою значущість і відповідальність перед колективом, дисципліна трансформується в самодисципліну.

Ліберальний тип керівника відрізняється відсутністю розмаху в діяльності, безініціативністю і постійним очікуванням вказівок зверху, небажанням приймати на себе відповідальність. Керівник-ліберал мало втручається у справи підлеглих і не виявляє достатньої активності, виступає в ролі посередника у взаємовідносинах з іншими колективами.

У намаганні набути та зміцнити авторитет, здатний надавати підлеглим різні пільги, виплачувати незаслужені премії, дозволяти невиправдані службовими потребами відрядження, схильний відкладати звільнення нездібного працівника.

Менеджер (керівник) – людина, що здійснює управління організацією, її підрозділами, окремими напрямками і проектами, який є професійним управляючим – представником професії, яка вимагає спеціальної підготовки та суми знань в галузях управління системами, в яких головним елементом є людина.

При директивній економіці роль керівника зводилася до розподілення роботи, встановлення та підтримання стандартів, слідкування за дисципліною.

Діяльність сучасного менеджера залежить від впливу ряду політичних, соціальних, економічних та психологічних факторів, які формують комплекс факторів дестимулюючого і стимулюючого напрямків.

До дестимулюючих факторів відносять: стрес, тиск і невизначеність як у суспільстві так і у межах окремих організацій; ерозію традиційних цінностей; кількісне збільшення і якісне ускладнення проблем, які потрібно вирішувати поряд з обмеженістю засобів для вирішення їх; неефективність шкіл і методів управління, створених тоталітарною системою.

Стимулюючими творчу діяльність керівника факторами є: широке поле вибору і прояву ініціативи, зростання конкуренції, можливість оволодіння сучасним менеджментом.

Отже для ефективного управління менеджер повинен володіти знаннями сучасного менеджменту і мати здібності до керівництва людьми.

Лекція 1

Тема 1. Предмет, завдання та зміст дисципліни.

План

1.1. Поняття та сутність менеджменту

1.2. Менеджер та підприємець – ключові фігури ринкової економіки

1.3. Поняття рівнів управління

1.4. Історія розвитку менеджменту.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-01; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.66.217 (0.044 с.)