Фінансова криза та її особливості в сучасній Україні

Перехід до ринкових відносин в Україні відбувається на базі економіки особливого роду. Вплив заходів останніх двох десятиліть породив специфічну економічну систему, яка не має аналогів у світовій історії. Економічна специфіка, що склалася в Україні, характерна для Росії та інших країн СНД. До загальних рис можна віднести наступні особливості.

1. Відстала технологічна структура громадянського сектора економіки є прямим наслідком тривалого панування централізованої системи планування та управління, що активно опирається технічним та іншим нововведенням. Ця особливість визначає тенденцію «замикання» вітчизняної промисловості на себе або на інші держави колишнього СРСР. При цьому конкурентоспроможними на світовому ринку залишилися тільки два види продукції: сировинна і наукоємна продукція, що вироблялася в рамках військово-промислового комплексу. У той же час економіці України завдано серйозного удару розривом господарських зв’язків, що склалися у період існування СРСР.

2. Висока (біля 25% від загальної кількості) частка крупних та найкрупніших промислових підприємств також є прямим наслідком існування системи централізованого планування та управління. Малі підприємства у недостатній кількості існували в галузях, що виробляють предмети споживання, на автотранспорті, у будівництві, торгівлі, зв’язку, сільському господарстві. Така організаційно-виробнича структура у поєднанні з загальною технологічною відсталістю ще більше утруднює реалізацію технічних нововведень, вимагаючи значних фінансових витрат на заміну їх основних виробничих фондів, фізичний знос яких на початок 90-х років складав у середньому по Україні біля 50%, а моральний – до 90%.

3. Продукція більшості підприємств виявилася неконкурентоспроможною на світовому ринку. Власних коштів для технічного переозброєння фактично не було як у малих и середніх підприємств, так і у крупних, що не належали до військово-промислового комплексу або добувної промисловості.

4. Низька ціна робочої сили була зумовлена заниженими (у порівнянні з світовими) цінами на споживчому ринку і більш низькими життєвими стандартами, звичками, схильностями, готовністю терпіти нестатки і т.п. Навіть на спільних підприємствах (за участю іноземного капіталу) рівень оплати праці українських робітників, як правило, у багато разів менший рівня оплати праці аналогічних робітників у розвинених країнах. При цьому треба підкреслити, що заборгованість із заробітної плати у ряді галузей залишається досить значною.

5. Високий рівень освіти робітників є наслідком системи освіти, яка існувала в СРСР. Вона забезпечувала досить високий рівень підготовки, незважаючи на деяке зниження в останні десятиріччя. Основна частина робітників у віці 30-50 років була здатна пройти підвищення кваліфікації, перенавчання, адаптуватися у новій техніці та технології виробництва. Але серед безробітних кожен четвертий має вищу освіту. Далеко не всі молоді спеціалісти можуть працевлаштуватися у відповідності до отриманої професії. Одна з головних причин – відсутність або нестача знань, необхідних вмінь та навичок у сфері виробництва.

6. Нерозвиненість горизонтальної інфраструктури ринку, практично усіх її складових – як інформаційних, так і матеріальних горизонтальних систем – зв’язку, складів, транспортних шляхів, засобів збереження інформації, адміністративних споруд і т.п. Система управління економікою, орієнтована на переважно вертикальний, ієрархічний рух інформації, виявилася такою, яку вкрай важко трансформувати в систему, що забезпечує переважно горизонтальний рух даних, який мінує центр. У стадії становлення знаходяться система банків, страхових компаній, торгових домів та ін. У той же час непропорційно швидко зростає мережа всіляких посередників, чия діяльність призводить до зростання цін на продукцію та послуги, що випускаються, це також призводить до зниження конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

7. Висока інерційність економічного середовища. Це означає, що для організації господарської діяльності підприємства треба прикласти значних зусиль, на відміну від західного підприємницького середовища, де створення або збільшення попиту негайно приводить до заповнення відповідної «ніші». У наших умовах цей процес відбувається вкрай поступово.

Інерційність створює передумови для нестабільності і нерівномірності функціонування не тільки різних галузей, але й окремих підприємств однієї галузі, утруднює вирівнювання рівнів життя робітників. Наявна диспропорція в оплаті за рівну працю породжує посилення інфляції та нові диспропорції.

8. Низький рівень економічної культури всього населення, у тому числі керівників державних підприємств. При цьому відсутність знань та досвіду дій у ринковому середовищі поєднується з відсутністю установок на економічну (раціональну, цілеспрямовану) поведінку. Це прямий наслідок довголітнього існування системи централізованого планування та управління. Робота у її умовах сформувала у переважної частини керівників дії за правилами «бюрократичного ринку».

9. Високий рівень прихованого безробіття.

10. Мала численність середнього класу. Частка середнього класу складає не більше, ніж 12% усього населення. Такий стан є наслідком соціальної політики, яка проводилася ще спочатку у колишньому СРСР. Ця політика була спрямована на забезпечення всебічної залежності людини від держави. Мала численність середнього класу є однією з складових потенціальної нестабільності соціально-політичної ситуації, іншим проявом факту нерозвиненості підприємництва.

11. Виникнення і розширення легального недержавного сектора у формі кооперативів, акціонерних товариств, приватних підприємств, фермерських господарств, спільних підприємств і т.п.

12. Руйнування системи державного управління, розмивання повноважень прийняття рішень, прав власності на державне майно, децентралізація, різке зростання масштабів волюнтаристської поведінки у сфері управління, розповсюдження корупції, присвоєння результатів функціонування формально державної власності.

13. Різке зниження ефективності усієї господарської системи. Невигідним виявляється виробництво більшості видів продукції обробної промисловості. Зростають виробничі витрати, що не компенсуються раціоналізацією виробництва через відсутність інвестицій. Зростають ціни на продукцію, що виробляється, в умовах обмеженого платоспроможного попиту.

14. Зростають стартові витрати (як фінансові, так і організаційні), необхідні для початку нового виробництва, різко знижується рівень безпеки підприємництва, зростає ризик провалу при нерозвиненості системи економічного страхування та протидії ризикам. Протистояння влади, що продовжується, на усіх рівнях призводить до зневаги законів.

15. Відсутня чітка та ясна урядова антикризова програма, яка була б зрозумілою більшості керівників господарств.

16. Соціальне середовище підприємства може бути оцінено як стабільно конфліктне. Закони та інші нормативні документи характеризуються низьким рівнем виконання. В Україні створилася специфічна економічна система, що не має аналогів. У результаті проведеної приватизації в країні сформувалися наступні чотири типи підприємств, виділених за характером поєднання «власність – управління»:

а) підприємства, керівники яких є власниками крупних пакетів акцій. У цьому випадку поняття «власник» і «менеджер» практично співпадають, і підприємство можна віднести до типу так званих підприємницьких;

б) підприємства, крупні пакети акцій яких зосереджені у руках кількох власників, одним з яких є директор, - групові підприємства;

в) підприємства, крупні пакети акцій яких зосереджені в руках одного чи кількох зовнішніх власників, а директор так, як і інші члени трудового колективу, по суті, є найманим робітником. Такі підприємства можна віднести до капіталістичного типу;

г) підприємства, акції якого знаходяться переважно у трудового колективу, причому пакет акцій директора не є достатнім для просування особистих рішень через збори акціонерів. Такі підприємства звичайно називаються колективними.

Ця класифікація не враховує у явному вигляді пакети акцій, що є власністю держави та уповноважених нею органів. У теперішній час держава не відіграє суттєвої ролі у рішенні питань управління підприємствами.

Ефективність управління підприємницькими підприємствами у значній мірі залежить від компетентності директора. При цьому велика імовірність домінування таких цілей, як особисте збагачення директора та його наближених у збиток інтересам підприємства, зневага інтересами колективу і, як наслідок, - низька внутрішня (тобто спрямована на забезпечення інтересів робітників) ефективність підприємства. Зовнішня ефективність підприємницьких підприємств у промисловості, як правило, має короткостроковий характер, оскільки у підприємствах, які управляються одноособово, особливо висока імовірність і ціна помилкових рішень. Навпаки, для підприємств колективного типу переважною є орієнтація на внутрішню ефективність у збиток ефективності зовнішній. Таким підприємствам важче витримати конкурентну боротьбу, вони можуть існувати у тих галузях промисловості, де системні ефекти від чіткої роботи усіх робітників підприємства перевершують можливі втрати від неповної інтенсивності праці кожного робітника окремо.

Для промислових підприємств капіталістичного і групового типів характерний слабкий вплив власника на хід виробництва, тому фактично управління підприємством концентрується в руках директора.

Оскільки кожен з перелічених типів підприємств породжує внутрішню конкуренцію, то психологічна «комфортність» у колективі кожного робітника може стати не менш важливим стимулом якості праці, ніж розмір заробітної плати. Якщо робітник виявляється не в змозі відшукати прийнятний для себе тип колективу, він приречений на неефективну працю, а у гіршому випадку – на безробіття.

Завданням державної політики є протидія неефективному використанню ресурсів і незаконному використанню праці при додержанні балансу між внутрішньою та зовнішньою ефективністю діяльності підприємства.