Вплив ідей романтизму на історичну думку США

Романтичні впливи проявилися також у молодій історіографії США, яка переживала період становлення. Політичні проблеми молодої держави, віра у особливу місію Нового Світу стосовно “старої” Європи були сприятливим ґрунтом для американського романтизму. Специфіка ам. Романтизму – відсутність середньовіччя в США, тому немає з чим порівнювати розвиток історичного знання, потреба знайти інший ніж у Європі простір для порівняння. Основний елемент – американська війна за незалежність, міф про особливу місію Америки та творення нового ідеального суспільства.

Провідним істориком т.зв. “ранньої школи” був Джордж Бенкрофт (1800-1891), який завершував освіту у Геттинґенському університеті, звідки виніс головні ідеї ліберального романтизму. Беручи активну участь у політиці (морський міністр, посол у Лондоні й Берліні), Бенкрофт не полишав історичних студій, підсумком яких стала 10-томна “Історія Сполучених Штатів” (1834-1874). Історію він розглядав через втілення ідеї моральності, яку пов’язував з християнством, а також конкретного народу, який обраний Богом для її втілення. Зрозуміло, що таким “вибраним” народом вчений вважав американський, який розвивається у напрямку до досконалості. Причиною цього стало не тільки провидіння, але й сприятливі природні умови Америки й еміграція туди кращої частини європейців-пуритан, які привнесли у свідомість нової нації “дух свободи”, що став її неодмінним атрибутом.

 

3. Особливості і здобутки «третіх Анналів»

Третє покоління школи «Анналів» представлене Жоржом Дюбі, Жаком Ле Гоффом, Мішелем Вовелем. Отримало назву «Нової історії», що тпідкреслювало революційний за розмахом оновлений характер досліджень. Очевидною іновацією стала схильність до «концептуальних форм історії», до логічних гіпотез, що передували роботі з джерелами. Ці «анналісти» вже в більшій мірі, ніж їхні попередники спиралися саме на історичну антропологію, яка стає головний методологічним підходом до історії. Тобто первинним об’єктом дослідження стає людина, її історичні та етнічні типи, а не конкретні історичні події, явища та процеси. Для історичної антропології властиве цілісне розуміння суспільства як єдності економічної структури, соціальної організації та культури, тобто «всієї сукупності соціальних стосунків». На цьому етапі з’явилися теоретичні роботи з проблематики ментальностей. Раніше, хоча ця проблематика і була озвучена, проте розроблялася більшою мірою на інтуїтивному рівні. «Анналісти почали дивитись на минуле очима етнологів, разом з тим залишаючись істориками». Третім покоління анналістів більша увага почала приділятись нематеріальній сфері – це історія кохання, ставлення до смерті, хвороб та інших психологічних умов життя. Досить велика увага почала надаватись фольклору та свідомості людей.

Ж. Ле Гофф вважав, що дістатися до глибин ментальності можна через сьогощодення – приказки, звичаї, лінгвістичні дефініції, символічні значення. Хоча символізм був типовим явищем середньовіччя. У одній зі своїх статей Ж. Ле Гофф підняв питання політичної історії, що, по своїй суті, суперечить соціальній, але віддає їй належне, визнаючи необхідність як історії «великих людей». За початкову точку становлення історичної антропології можна розглядати програмну статтю Ж. Ле Гоффа1972 р. «Історик та людина в повсякденності», в якій автор констатував зближення історії та етнології.

Ж. Дюбі – «Середньовіччя. Від Гуго Капета до Жанни дʼАрк 987-1460» -синтез політологічного підходу з соціально-економічною і культурно-антропологічною історією.

Лядюрі – «Монтайю, оскитанське село з 1294 до 1324 рр» - історія ізольованої піренейської громади, виконана у кращих зразках культурно-антропологічної і тотальноісторичної технік.

4. «Кліометрія» - спеціальна історична дисципліна, яка розробляє і застосовує економічну теорію, а також кількісні і математичні методи для описування та пояснення історичних явищ і процесів у сфері економічного розвитку.

5. Хто є автором вчення про «Ідеальні типи»: А) М. Вебер

6. «Дипломатичну історію Європи» в 2-х томах написав: А) А. ДЕБІДУР

 

 

V Варіант

1.Теоретичні засади християнської теології. Аврелій Августин. Криза Зах. Рим. імп. і її падіння супроводжувалася культурним занепадом і водночас посиленням церковного впливу на суспільство та розвиток історичної думки. Освіту могла здобути лише невелика кількість людей переважно в церквах і монастирях. В таких обставинах формується церковно-історична концепція історії, основи якої були закладені в працях «отців церкви» Ієроніма і, особливо, Аврелія Августина, єписк. Гіппонського (354-430). Їх історичні погляди ґрунтувалися на релігійних ідеях, тому історія постає у них як протиставлення порочного земного життя Царству Божому, в якому праведних чекає вічна гармонія і безсмертя. Ідеї дуалізму в історії особливо чітко сформував Августин в своїй праці «Про град Божий»:

· написана під враженням взяття Риму Аларіхом;

· «Град божий» (11 кн.) – це спільнота обранців, визначених Богом до порятунку. Коли настане кінець світу і всі грішники будуть засуджені, ці обрані об'єднаються у вічному єднанні з богом в «Гр. бож.».

· бог є визначальною силою в історії і все підпорядковано волі божій. Звідси ідея провіденціалізму, тобто прагнення зобразити історичний процес як здійснення божеств. плану, а кожна подія – прояв божої волі.

· «Град земний» (18 кн.) – земну історію Авг. розглядає як підготовчий етап для встановлення «царства божого», виходячи з цього – з часом земні держави повинні обов'язково загинути, свідченням чого і виступає доля Риму (Прихильники язичницької релігії стверджували, що причиною ослаблення Риму є відступ від старих богів). «Град земний» - боротьба, насильство, підкорення слабших сильнішими.

· божественний план в зображується як прогресивний процес;

· розглядаючи історію як процес поступового утвердження християнства, Авг. Відходить від античного принципу кругообігу подій і зображує історію лінійною;

· подає періодизацію історію людства (на прикладі загибелі античного світу) за віковими групами (дитинство, юність, вік мужності, похилий вік, старість – перемога християнства після кінця світу).

Заслуга Августина полягає в тому, що він, вказавши на загальність історії людства, звів всі ці елементи воєдино і співвідніс їх з історією свого власного часу таким чином, що християни змогли прийняти факт краху Риму, не піддаючи надто суворому випробуванню свої релігійні вірування.

 

2. Історичні погляди французьких просвітителів. Хар. риси франц. просв. і-фії: -сусп.-політична загостреність творчої діяльності просвітників; -посилення уваги до античної історії, як ідеалу нового ладу; -негативне ставлення до Середньовіччя, коли процвітало неуцтво та варварство.

· 35 т. «Енциклопедія або тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел» (1751-1772) за ред. Д. Дідро і д’Аламбера – маніфест Просвітництва. Д. Дідро у працях «Влада», «Держава», «Законодавство», «Власність» висунув схему людської історії, в основі якої різні форми господ. діяльності людей. На стадії землеробства виникає держава та прив. власність.

Шарль Луї Монтеск’є (1689-1755) - президентом парламенту м. Бордо. Праці «Перські листи», «Про дух законів» (1748). Монтеск’є порівняв системи правління, починаючи з часів стародавнього Риму. Всі ці системи, на його думку, змінювалися в залежності від природно-кліматичних умов, традицій та звичаїв націй. Застосував теорію поділу влади (зак, вик, суд). Ідеалізував конст. монархію Англії.

Ф. Вольтер (1694-1778) займався історією професійно. Праці: «Історія Карла ХІІ» (1731), «Вік Людовіка XIV” (1751), «Дослід про права та дух народів і про головні історичні події» (1756-1769). Ідеї: -Поєднання історії з просвітницькою філософією – «філософія історії». - Висунув нове розуміння предмету та завдань історії: прагнув написати історію людей. - Розширив географічний ареал світової історії, включивши у нього Азію та Африку. Критично ставився до джерел. Критикував теологічну концепцію, виступав за свободу і рівність перед законом, за конст. монархію і освіч. абсолютизм.

Ж. Тюрго (1727-1781) один з творців теорії прогресу. 1750 р. праця «Послідовні успіхи людського розуму» і «Роздуми про всесвітню історію» (незавершені). Запровадив поняття «всесвітня історія», включаючи в його зміст всі країни та континенти світу. Висунув ідею закономірного та поступового розвитку людства, його руху від нищих до вищих форм (лінійний прогрес). Зміни в умовах матеріального життя - визначальний фактор прогресу.

Ж. Кондорсе (1743-1794) Твір «Нариси історичної картини прогресу людського розуму».Стверджував, що вся історія — це поступальний рух до більш розумного. Головним критерієм прогресу вважав розвиток розуму, наукового пізнання світу, успіхи в досягненні свободи. Періодизація історія (9 епох).

Ж.-Ж. Руссо (1712-1778) належав до демократичного крила французького Просвітництва. Праці: «Міркування про походження та причини нерівності між людьми», «Суспільний договір». Найдосконаліше суспільство засноване на договорі громадян. Найбільше зло – приватна власність. Прихильник республіки.

Отже, французька просвітницька історіографія започаткувала модерну історичну науку, утвердила ідеї індивідуальності, універсальності, прогресу.