Лекція 8. Формування іншомовної компетентності в говорінні (ДМ)

Лекція 8. ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ГОВОРІННІ (ДМ)

ПЛАН

1. Загальна характеристика говоріння як виду МД.

2. Суть і характеристика ДМ.

3. Структура діалогу.

4. Функціональні типи діалогів.

5. Труднощі оволодіння діалогічним мовленням

6. Основні етапи та система вправ для навчання ДМ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОВОРІННЯ ЯК ВИДУ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (МД)

Говоріння – це активний, продуктивний вид МД, який забезпечує усне спілкування іноземною мовою в двох формах (діалогічній та монологічній) і ґрунтується на механізмах формування і формулювання думки.

Говоріння спрямоване до однієї особи або до необмеженої кількості осіб. Які будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет говоріння — думки того, хто говорить; продуктговоріння — висловлювання (діалог або монолог) і результатговоріння - реакція (вербальна або невербальна) на висловлювання.

Серед невербальних (паралінгвістичних) засобів спілкування розрізняють:

• жести (механічні, ілюстративні, емоційні);

• міміка (рухи очима/носом/губами);

• голос (гучність, тембр, діапазон);

• зовнішній вигляд (імідж- певний образ, дрес-код, вираз обличчя, хода, постава).

Говоріння як продуктивний вид мовленнєвої діяльності характеризується такими основними ознаками:

• вмотивованість (внутрішня потреба у спілкуванні);

• активність (зовнішня і внутрішня);

• цілеспрямованість (підпорядкованість практичній меті);

• ситуативність (співвіднесеність змісту та мовного оформлення висловлювання з умовами спілкування);

• евристичність (спонтанність, непередбачуваність мовленнєвих дій, їх залежність від ситуації);

• темп.

Навчати говорінню потрібно так, щоб усвідомленою ціллю мовних висловлювань учнів було розв’язання практичних завдань, що виникають у ситуаціях, подібних до ситуацій реального мовленнєвого спілкування. Отже, у всіх ланках навчального процесу говоріння повинне характеризуватися ситуативністю і комунікативною спрямованістю.

Для забезпечення евристичності та темпу говоріння варто подати учням достатню кількість ЛО, а також запас граматичних засобів і сформувати навички швидкого добору мовних засобів.

СУТЬ І ХАРАКТЕРИСТИКА ДМ

Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Метою навчання ДМ в середній школі є формування вміння здійснювати усне міжкультурне спілкування в типових комунікативних ситуаціях.

Особливості ДМ

ДМ має комунікативні, психологічні та мовні (лінгвістичні) особливості.

• Комунікативні особливості ДМ

ДМ виконує такі комунікативні функції:

1) запит інформації— повідомлення інформації,

2) пропозиції (у формі прохання, наказу, поради) - прийняття/ неприйнят­тя запропонованого,

3) обмін судженнями / думками / враженнями,

4) взаємопереконання / обгрунтування своєї точки зору.

Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби і є домінантною у відповідному типі діалогу.

 

• Психологічні особливості ДМ

Зверненість мовлення

Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, і доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. І, отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.

2. Цілеспрямованість

Комунікативна вмотивованість

Як і будь-який інший вид МД, ДМ завжди вмотивоване, вумовах навчання мотив сам по собі виникає далеко не завжди, тому необхідно створити умови, в яких у школярів з'явилося б бажання та потреба щось сказати. Мотивації мовлення сприяють також сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість в роботі).

Ситуативність

Існує чітка співвіднесеність ДМ з певною ситуацією. У процесі навчання – це мовлен­нєві або комунікативні ситуації.

Комунікативна ситуація (КС) – це сукупність обставин, які спонукають людину до мовлення). Вони завжди містять у собі стимул до мовлення.

Існують природні (виникають самі по собі) та навчальні/штучні (спеціально створені за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів) КС.

Приклад мовленнєвої природної ситуації: Уявімо, що у вас спрага. Якщо ви прийшли додому, то звичайно підете на кухню й вип'єте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в даному разі - прохання до госпо­дині/господаря дому: "Will you give a glass of water, please. I am very thirty.” Реакція співрозмовника буде як вербальною ("Of course", "With pleasure" тощо), так і невербальною: він / вона наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена вдячність.

Природні мовленнєві ситуації виникають у класі часто, вони здебільшого пов’язані з організацією навчального процесу мають природний мовленнєвий стимул, тому що обставини, які склались у класі, стосунки між учнями, учителем та учнями є реальними. На жаль їх кількість надзвичайно обмежена З іншого боку такі ситуації не забезпечують активізації всього мовного матеріалу, який в цей період вивчається. Цьому сприяють навчальні мовленнєві ситуації. Тому автори підручників і вчителі спеціально створюють КС, моделюючи природні КС.

Таким чином навчальна мовленнєва ситуація відрізняється від природної способом створення мовленнєвого стимулу, без якого акт мовлення неможливий. У природних ситуаціях цей стимул створюють реальні обставини, а в навчальних – учитель.

Наприклад: учитель пропонує ситуацію You are a guest of our class. І відразу подає мовленнєвий стимул Ask questions about our school.

Або така ситуація: Your friend invites you to go to a football match і мовленнєвий стимул: Refuse to go to a football match. Explain how busy you are.

Як видно зі схеми означені особливості є спільними для ДМ та ММ. Однак ДМ має свої характерні ознаки.

• Специфічні особливості ДМ є:

Спонтанність

2. Непланновість

Відомо, що мовленнєва поведінка кожного учасника діалогу значною мірою зумовлюється мовленнєвою поведінкою партнера. Саме тому діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Саме тому воно виникає спонтанно і непланово.

3. Емоційність (емоційна забарвле­ність)

Мовлення, як правило, емоційно забарвлене, оскільки мовець передає свої думки, почуття, ставлення до того, про що йдеться. Це знаходить відобра­ження у відборі лексико-граматичних засобів, у структурі реплік, в інто­наційному оформленні тощо. Справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, оцінки, розчарування, незадоволення та ін.

Ситуативність

5. Діалогічне мовлення має двосторонній характер (мовець/слухач).

• Мовні (лінгвістичні) особливості ДМ

1. Еліптичність (використання неповних/еліптичних реплік та коротких відповідей на загальні запитання)

Наприклад:

•Jean? Would you like a meat sandwich or a cheese sandwich?

• A cheese sandwich, please.

Або

• Have you seen John?

• Yes, I have.

2. Використання розмовних кліше,

Це «готові» мовленнєві одиниці, які використову­ються для висловлення вдячності, обміну привітаннями, поздоровленнями, для привернення уваги співрозмовника на початку розмови, для підтвердження або коментування почутого тощо. Розмовні кліше надають діалогу емоційності.

Наприклад.

• Excuse me! Is there a chemist's near here?

• Yes. It's over there.

• Thank's a lot.

3. «3аповнювачі мовчання» (мовні кліше, які не містять інформації, а слугують для підтримання розмови, для заповнення пауз в ній, коли мовець підшукує відповідну репліку). Це, наприклад(англ. Well, You know, Look here, I say; In fact, As far as I know, I see, I am not certain, I am sorry etc.; нім. Gut, vielleicht, genau, Sieh mal etc.).

4. Наявність скорочених/стягнених форм слів, де замість пропущених частин слова ставиться значок [‘].

Наприклад: (англ. I've, They're, He’s, We’ll тощо; нім. Wie geht’s?).

СТРУКТУРА ДІАЛОГУ

Будь-який діалог складається з окремих взаємопов'язаних висловлювань (реплік).

Репліка (лат. Replicо - повертаю назад, відбиваю) – певне висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника.

Репліка є першоелементом діалогу. Репліки бувають різної протяжності — від однієї до кількох фраз. В діалозі вони тісно пов'язані одна з одною - за своїми комунікативними функціями, структурно та інтонаційно.

Перша репліка ДЄ завжди ініціативна (її називають ще реплікою-спонуканням або керуючою чи стимулюючою реплікою).

Друга репліка може бути або повністю реактивною (реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною (включає реакцію на попереднє висловлювання і спонукан­ня до наступного).

Аналіз прикладів

Приклад 1. Peter: What would you like to eat, Edith?

Edith: A meat sandwich.

Перша репліка -ініціативна

Друга репліка -реактивна (тут розмова може і зупинитися).

Приклад 2. Ben: Is lunch ready?

Ann: Yes. Let's have lunch in the garden.

Перша репліка -ініціативна

Друга репліка -реактивно-ініціативна: спочатку реакція (відповідь на запитання), а потім спонукання (пропозиція), тобто розмова продовжується

Стимулюючі і реактивні репліки поєднуються між собою змістовно, за допомогою лексико-граматичних і репліко-інтонаційних засобів, функціонально (наприклад, виражають привітання, згоду, незгоду, бажання) і утворюють у такий спосіб діалогічну єдність.

Таблиця8.1

Основні групи та види ДЄ

Групи ДЄ	Види ДЄ
І група: повідомлення	1. Повідомлення – повідомлення 2. Повідомлення – запитання 3. Повідомлення – спонукання
ІІ група: спонукання (прохання, пропозиція., порада тощо)	4. Спонукання – згода 5. Спонукання – відмова 6. Спонукання – запитання
ІІІ група: запитання	7. Запитання – відповідь на запитання 8. Запитання - котрзапитання
ІV група: ДЄ, що включають репліки мовленнєвого етикету	9. Привітання – привітання 10. Прощання – прощання 11. Висловлювання вдячності – реакція на вдячність

Приклади деяких видів ДЄ:

І група(повідомлення)

ДЄ „повідомлення – повідомлення”

Pretty girl: I want to buy a hat.

Assistant: Hats are upstairs on the next floor.

ДЄ „повідомлення – запитання”

Hostess Bradley: Alice! Perhaps that passenger is a hijacker! Hostess Allen: Which passenger, Anne?

ІІ група(спонукання)

ДЄ „спонукання – запитання”

Anne: Let's eat lunch in the garden.

Ben: Shall we sit on this seat?

ІІІ група(запитання)

ДЄ „запитання – контрзапитання”

Voice A.: What's wrong with you, Mrs. Bloggs?

Mrs Bloggs: What's wrong with me?

Усі означені види ДЄ є простими, бо містять репліки, кожна з яких виконує лише одну комунікативну функцію. Але в реальних діалогах більшість ДЄ є складними, наприклад: „запитання - відповідь – спонукання” тощо. Сукупність декількох єдностей, завершених змістовно і комунікативно називають структурою діалогу.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТИПИ ДІАЛОГІВ

Залежно від провідної комунікативної функції, яку виконує той чи інший діалог, розрізняють чотири функціональні типи діалогів.

1. Діалог-розпитування може бути одностороннім (ініціатива належить одному партнеру) або двостороннім (ініціатива належить кожному партнеру).

2. Діалог-домовленість вико­ристовується при вирішенні співрозмовниками питання про плани та наміри, він є найбільш посильним для учнів. Після оволодіння діалогом-домовленістю здійснюється навчання змішаного типу діалогу: розпитування-домовленості.

3. Діалог-обмін враженнями і думками має на метівиклад свого бачення якогось предмета, події, явища, коли співрозмовники висловлюють свою думку, наводять аргументи для доказу, погоджуються з точкою зору партнера або спростовують її. При цьому ініціатива ведення бесіди є двосторонньою.

4. Діалог-обговорення/дискусія, у якомуспівроз­мовники прагнуть виробити якесь рішення, дійти певних висновків, переконати один одного в чомусь. Цей вид діалогу є найскладнішим для навчання ІМ.

Кожен функціональний тип діалогу характеризується певним набором ДЄ.

ТРУДНОЩІ ОВОЛОДІННЯ ДМ

Труднощі оволодіння діалогічним мовленням зумовлені специфікою цього виду МД.

Непередбачуваність ДМ

Діалог неможливо спланувати заздалегідь, адже мовленнєва поведінка кожного з учасників спілкування у значній мірі визначається мовленнєвою поведінкою іншого/інших партнерів. Кожному з них необхідно стежити за перебігом думки співрозмовника, часом несподіваним, а така несподіваність призводить до зміни предмета спілкування.

Етапи оволодіння ДМ

0 етап (підготовчий) – оволодіння реплікуванням

І етап – оволодіння певними ДЄ

ІІ етап – оволодіння вміннями вести мікродіалог

ІІІ етап - оволодіння вміннями вести діалоги різних функціональних типів.

Згідно з виділеними етапами формування навичок і вмінь діалогічного мовлення учнів до системи вправ для навчання ДМ включаються 4 групи вправ:

I група - вправи для навчання "реплікування",

II група - вправи на засвоєння ДЄ різних видів,

III група - вправи на створення мікродіалогів,

IV група - вправи на створення діалогів різних функціональних типів.

На підготовчому етапі виконуються вправи для навчання "реплікування". Реплікування – механізм зв’язування (комбінування) реплік у ДЄ.

Мета вправ І групи - навчити учнів реплікування, тобто швидко й адекватно реагувати на подану вчителем/диктором репліку, а також продукувати ініціативну репліку.

Типи вправ: умовно-комунікативні рецептивно-репродуктивні та репродуктивні вправи - на імітацію, підстановку, трансформацію, відповіді на запитання, повідомлення або запит певної інформації, спонукання до певних дій тощо.

Типові режими роботи вчителя та учнів у процесі виконання вправ цієї групи: учитель - клас / клас - учитель; учитель - учень, учитель - учень, і т. д.

Приклади деяких вправ

Вправа на імітацію

Учитель: Я театрал і цікавлюсь різними театральними жанрами і різними напрямами в музиці. Я скажу вам, чим саме я цікавлюсь. Скажіть, що ви цікавитесь тими самими жанрами, що й я.

Т: I'm interested in opera and ballet.

P: I'm interested in opera and ballet too.

Вправа на підстановку

Учитель: Ми продовжуємо розмову про наші театральні смаки. Але зараз вони можуть різнитися: мені подобається один жанр, вам - інший.

Т: I'm interested in tragedy.

P: And I'm interested in musical comedy.

При цьому можна використовувати різні підстановці таблиці.

Деякі приклади вправ

Учитель: До нашої школи приїхали гості - ваші ровесники з Великобри­танії (Франції, Німеччини, Іспанії). Ви хочете скласти для них культурну програму. Скажіть своєму іноземному гостю, чим цікавитеся ви, а він / вона повідомить про свої уподобання.

P1: I'm interested in variety show.

P 2: (a foreign guest): I'm interested in variety show too. або: And I'm interested in folk music.

При цьому використовуються рецептивно-продуктивні умовно-комунікативні вправи з обміну репліками. Учасниками спілкування є самі учні, а вчитель лише дає їм певне комунікативне завдання, де окреслюється КС і вказуються ролі, що їх виконуватимуть учні.

На другому етапі учніоволодівають вміннями вести мікродіалог. Мікродіалог розглядають як засіб вираження основних комунікативних інтенцій партнерів по спілкуванню. Мікродіалоги відрізняються від ДЄ не лише обсягом, але й своєю відносною завершеністю. Власне діалог (розгорнутий діалог) складається з двох-трьох мікродіалогів. На цьому етапі виконуються вправи Ill групи, метою яких є навчити учнів об'єднувати засвоєні ними ДЄ у мікродіалоги згідно з запропонованими їм навчальними КС.

Типи вправ: рецептивно-продуктивні комунікативні вправи нижчого рівня, які допускають використання штучно створених вербальних опор.

Робота на цьому етапі розпочинається з аудіювання мікродіалогу-зразка. Виконання вправ передбачає використання штучно створених вербальних опор. Є три основні види таких опор:

1) мікродіалог - підстановча таблиця (вона, до речі, може бути використана і в попередній групі вправ, а тут її використання доцільне лише у слабкому класі),

2) структурно-мовленнєва схема мікродіалогу

3) функціональна схема.

Опори допомагають учням долати труднощі, що виникають у процесі поєднання ДЄ. Вибір опори залежить від рівня підготовки класу в цілому та окремих пар учнів. Згадані опори можуть використовуватись лише під час роботи в парах на місцях. Поступово їх необхідно усувати.

На третьому етапі учні мають навчитися вести діалоги різних функціо­нальних типів, обсяг яких відповідає вимогам чинної програми для відповідного класу і типу школи, на основі створеної вчителем (описаної в підручнику) КС.

Мета IV групи вправ, які виконуються на цьому етапі,- навчити учнів створювати власні діалоги різних функціональних типів на основі запропонованої їм КС.

Типи вправ: рецептивно-продуктивні комунікативні (вищого рівня).

При виконанні вправ III групи допускаються лише природні опори - театральні/концертні афіші, розклади руху потягів (літаків, автобусів, пароплавів), план-схеми міст/селищ, географічні карти, слайди, малюнки тощо.

Продукт мовлення учнів - діалог певного функціонального типу, що включає принаймні два (рідше три) мікродіалоги.

Режим роботи: одночасна робота в парах та презентація діалогів 3-4 перед класом.

 

Лекція 8. ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В ГОВОРІННІ (ДМ)

ПЛАН

1. Загальна характеристика говоріння як виду МД.

2. Суть і характеристика ДМ.

3. Структура діалогу.

4. Функціональні типи діалогів.

5. Труднощі оволодіння діалогічним мовленням

6. Основні етапи та система вправ для навчання ДМ.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОВОРІННЯ ЯК ВИДУ МОВЛЕННЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (МД)

Говоріння – це активний, продуктивний вид МД, який забезпечує усне спілкування іноземною мовою в двох формах (діалогічній та монологічній) і ґрунтується на механізмах формування і формулювання думки.

Говоріння спрямоване до однієї особи або до необмеженої кількості осіб. Які будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет говоріння — думки того, хто говорить; продуктговоріння — висловлювання (діалог або монолог) і результатговоріння - реакція (вербальна або невербальна) на висловлювання.

Серед невербальних (паралінгвістичних) засобів спілкування розрізняють:

• жести (механічні, ілюстративні, емоційні);

• міміка (рухи очима/носом/губами);

• голос (гучність, тембр, діапазон);

• зовнішній вигляд (імідж- певний образ, дрес-код, вираз обличчя, хода, постава).

Говоріння як продуктивний вид мовленнєвої діяльності характеризується такими основними ознаками:

• вмотивованість (внутрішня потреба у спілкуванні);

• активність (зовнішня і внутрішня);

• цілеспрямованість (підпорядкованість практичній меті);

• ситуативність (співвіднесеність змісту та мовного оформлення висловлювання з умовами спілкування);

• евристичність (спонтанність, непередбачуваність мовленнєвих дій, їх залежність від ситуації);

• темп.

Навчати говорінню потрібно так, щоб усвідомленою ціллю мовних висловлювань учнів було розв’язання практичних завдань, що виникають у ситуаціях, подібних до ситуацій реального мовленнєвого спілкування. Отже, у всіх ланках навчального процесу говоріння повинне характеризуватися ситуативністю і комунікативною спрямованістю.

Для забезпечення евристичності та темпу говоріння варто подати учням достатню кількість ЛО, а також запас граматичних засобів і сформувати навички швидкого добору мовних засобів.

СУТЬ І ХАРАКТЕРИСТИКА ДМ

Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Метою навчання ДМ в середній школі є формування вміння здійснювати усне міжкультурне спілкування в типових комунікативних ситуаціях.

Особливості ДМ

ДМ має комунікативні, психологічні та мовні (лінгвістичні) особливості.

• Комунікативні особливості ДМ

ДМ виконує такі комунікативні функції:

1) запит інформації— повідомлення інформації,

2) пропозиції (у формі прохання, наказу, поради) - прийняття/ неприйнят­тя запропонованого,

3) обмін судженнями / думками / враженнями,

4) взаємопереконання / обгрунтування своєї точки зору.

Кожна з цих функцій має свої специфічні мовні засоби і є домінантною у відповідному типі діалогу.

 

• Психологічні особливості ДМ

Зверненість мовлення

Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, і доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, контактом очей, позами співрозмовників). З їх допомогою мовець виражає свої бажання, сумніви, жаль, припущення. І, отже, їх не можна ігнорувати в навчанні іншомовного спілкування.

2. Цілеспрямованість