Види цивільного процесуального правонаступництва

Характеризуючи види правонаступництва, перш за все потрібно зазначити, що існує правонаступництво в цивільному (матеріальному) праві та правонаступництво в цивільному процесуальному праві. Так, ч. 1 ст. 37 ЦПК дозволяє сказати, що можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві.

Характерною ознакою правонаступництва є зв'язок між набутими правами і обов’язками та правовідносинами, що продовжують існувати у зміненому вигляді. Обов’язкова при правонаступництві зміна суб’єктів правовідносин ставить питання тотожності права правопопередника і права правонаступника. Римськими юристами було вироблено формулу, згідно з якою ніхто не може передати іншому більше прав, ніж має сам.[14] З цією класичною формулою в сучасному цивільному і цивільному процесуальному праві пов’язані дві основні проблеми правонаступництва: проблема змісту і проблема обсягу права, яке переходить.[15]

Щодо проблеми змісту прав, то тут варто погодитися із підходом Б.Б. Черепахіна, який приймає як загальне правило те, що право правопопередника має такий самий зміст, як і у його правонаступника. Разом із тим він вважає, що деякі перетворення цього права можуть мати місце залежно від особи сукцесора.[16]

Щодо проблеми обсягу прав та обов’язків, які передаються, варто зазначити наступне. В цивільному праві, залежно від обсягу прав та обов'язків, що переходять до правонаступників, виділяють універсальне (повне) та сингулярне (часткове) правонаступництво.

В універсальному правонаступництві до правонаступника переходять усі майнові права і обов'язки, що належали його попереднику. Наприклад, спадкоємець успадкує всі майнові права й обов'язки, що належали спадкодавцю після його смерті.

У сингулярному правонаступництві правонаступник отримує лише частину прав чи обов'язків, які йому передає його попередник. Приміром, кредитор може уступити третій особі право вимагати виконання зобов'язання. Правонаступник отримує право вимоги обсягом, що визначений у зобов'язані.

Валах В.В. виділяє такі ознаки цивільного правонаступництва:

1) до правонаступника переходять лише ті права та/або обов’язки, які належали правопопереднику;

2) термін «перехід прав та обов’язків» характеризується одночасною втратою останніх однією особою (попередником) і набуттям їх іншою особою (наступником);

3) при правонаступництві спостерігається зв’язок (пряма залежність) між набутими суб’єктивними правами й обов’язками та правовідносинами, у яких перебуває їхній носій – попередник – з іншими особами, через що й було можливе їхнє існування;

4) правонаступництво відбувається у правах та/ або обов’язках правопопередника (а не в об’єктах цих прав або правомочностях як складових прав);

5) права та/або обов’язки правопопередника переходять у порядку правонаступництва до правонаступника як одне ціле.

Відтак, під правонаступництвом у цивільному праві слід розуміти перехід прав та/або обов’язків від однієї особи, якій ці права та/або обов’язки належали (правопопередника), до іншої (правонаступникові, сукцесору) у повному обсязі шляхом одночасної їх втрати правопопередником і їх набуття правонаступником.[17]

На відміну від майнових відносин, процесуальне правонаступництво завжди універсальне,[18] оскільки правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об'ємі його процесуальних прав і обов'язків і виключає можливість одночасної участі у справі (щодо конкретної позовної вимоги) і правопопередника, і правонаступника.[19]

Проте з цього приводу у юридичній літературі можна зустріти й поодинокі протилежні думки. Так, Д.Б.Абушенко пише: «При відступленні частини вимоги до набувача частини вимог у порядку процесуального правонаступництва переходять від початкового позивача ті процесуальні права та обов’язки, які стосуються відступленої вимоги. Такий підхід щодо трансформації первісного позову та сингулярного процесуального правонаступництва при відступленні вимоги повністю застосовне й до випадків переведення боргу».[20]

Із такою позицією не можна погодитися. Дійсно, при відступленні права вимоги до набувача частини вимог переходять лише ті процесуальні права та обов’язки, які стосуються тієї частини вимог, що передається. При цьому Д.Б.Абушенко забуває, про те, що до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки позивача або третьої особи щодо цієї частини вимог.[21] У цьому контексті правильно вказує С.А. Іванова: «До особи, що замінила позивача або відповідача, які вибули, наприклад, у зв’язку з переведенням боргу або вимоги, переходять усі процесуальні права та обов’язки».[22]

Відступлення лише частини вимог опосередковує сингулярне правонаступництво в матеріальному праві, що, у свою чергу, тягне правонаступництво в цивільному процесі, яке завжди є загальним, адже, ще раз наголосимо, від правопопередника до правонаступника переходять всі процесуальні права та обов’язки щодо цієї частини вимог. На нашу думку, Д.Б.Абушенко помилково ототожнив правонаступництво в матеріальному праві як підставу для здійснення процесуального правонаступництва з останнім, що і призвело до неправильної юридичної кваліфікації автором відповідних суспільних відносин.[23]

О.І. Нечаєв у своїй дисертації «Процессуальное правопреемство в гражданском судопроизводстве» пропонує класифікацію цивільного процесуального правонаступництва залежно від суб’єкта, по відношенню до якого воно здійснюється.[24] Таким чином, аналізуючи ч.1 ст. 37 ЦПК, можна виділити:

1) правонаступництво на стороні позивача;

2) правонаступництво на стороні відповідача;

3) правонаступництво третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги;

4) правонаступництво третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги;

5) правонаступництво заявника і заінтересованої особи (в окремому провадженні);

6) правонаступництво заявника (стягувача) і боржника (в наказному провадженні).

Також можна виділяти цивільне процесуальне правонаступництво за наступними критеріями:

v залежно від виду провадження цивільного процесу:

1) процесуальне правонаступництво в позовному провадженні;

2) процесуальне правонаступництво в окремому провадженні;

3) процесуальне правонаступництво в наказному провадженні;

v залежно від стадії цивільного процесу:

1) на стадії відкриття провадження

2) на стадії провадження у справі до судового розгляду

3) процесуальне правонаступництво в суді першої інстанції;

4) процесуальне правонаступництво на стадії апеляційного оскарження;

5) процесуальне правонаступництво на стадії касаційного оскарження;

6) процесуальне правонаступництво на стадії перегляду рішення ВСУ;

7) процесуальне правонаступництво на стадії перегляду рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами;

8) процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення;

 

Отже, підсумовуючи все вищесказане, процесуальне правонаступництво ми визначаємо як заміну сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника, і він продовжує його участь у цивільній справі.

Можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві.

У цивільному праві виділяють універсальне та сингулярне правонаступництво. Проте у цивільному процесі можливе лише універсальне правонаступництва, адже правонаступник повністю замінює собою правопопередника у всьому об'ємі його процесуальних прав і обов'язків. Це означає, що у матеріальному праві до правонаступника може перейти частина певного суб’єктивного права чи обов’язку (сингулярне правонаступництво), але у цивільному процесі правонаступник здійснюватиме це право чи виконуватиме цей обов’язок, користуючись повним спектром процесуальних прав та обов’язків, передбачених ст.ст.27 та/або 31 ЦПК, залежно від свого процесуального статусу.