Поняття цивільного процесуального правонаступництва та його ознаки

Інколи трапляються випадки, коли під час провадження в цивільній справі матеріальні права та обов’язки одних осіб у спірних правовідносинах або встановлених судом правовідносинах переходять до інших осіб. У такому разі виникає питання про необхідність або можливість проведення відповідної заміни в цивільних процесуальних правовідносинах, тобто щодо процесуального правонаступництва.

У ст. 37 ЦПК України (далі - ЦПК) відсутнє законодавче визначення процесуального правонаступництва.

У літературі юридична природа процесуального правонаступництва по-різному оцінюється процесуалістами.

Так, у науково-практичному коментарі до Цивільного процесуального кодексу України В. М. Кравчук та О. І. Угриновська зазначають, що процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає заміну персонального складу учасників спору. Процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах внаслідок зміни суб’єктів права або обов’язку в матеріальних правовідносинах.[1]

М. С. Шакарян процесуальним правонаступництвом вважає заміну в процесі особи, котра є стороною або третьою особою (правопопередника), іншою особою (правонаступником), за якої правонаступник продовжує участь правопопередника у процесі.[2]

Під процесуальним правонаступництвом П. Ф. Єлисейкін розуміє заміну однієї сторони іншою особою, що виступає правонаступником у матеріальному праві.[3]

Щодо юридичної природи процесуального правонаступництва С. В. Васильєв пише: процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав та обов’язків від однієї особи, яка в процесі є стороною або третьою особою, до іншої у зв’язку з переходом до неї суб’єктивних матеріальних прав.[4]

Процесуальне правонаступництво – це заміна в процесі особи, що є стороною, іншою особою з переходом до неї всіх процесуальних прав та обов’язків”, – зазначає В. В. Комаров.[5]

С. Я. Фурса та Є. І. Фурса визначають процесуальне правонаступництво як заміну сторін або третіх осіб (правопопередників) іншою особою (правонаступником) у разі вибуття з процесу суб’єкта спірних чи
встановлених судом правовідносин.[6]

На думку Д. М. Чечота, процесуальне правонаступництво має місце в тих випадках, коли виникає необхідність заміни осіб, які є сторонами, через правонаступництво, що відбулося в матеріальному праві.[7]

Ю. С. Червоний процесуальним правонаступництвом пропонує вважати заміну осіб, котрі є сторонами, третіми особами, фізичних і юридичних осіб, стосовно яких відкрито цивільну справу, іншими особами внаслідок переходу до них суб’єктивних прав чи обов’язків.[8]

Процесуальне правонаступництво – це перехід процесуальних прав і обов’язків до сторони або третьої особи (правонаступника) у зв’язку із вступом їх у справу на зміну відповідним учасникам процесуальних відносин, які припинили свою участь у справі.[9]

Процесуальним правонаступництвом називається зміна в процесі особи, яка є стороною чи третьою особою (правопопередник), іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу однієї зі сторін у спірному чи встановленому рішенням суду правовідносинах.[10]

Процесуальне правонаступництво – це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку із вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.[11]

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 37 ЦПК України, вважаємо, що у визначенні юридичної природи процесуального правонаступництва та формулюванні дефініції названого процесуального інституту слід ураховувати такі фактори:

1) передумова процесуального правонаступництва – безспірний перехід суб’єктивного права та (або) обов’язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві;

2) одним із суб’єктів такої заміни (правопопередником) у матеріальному праві має бути особа, яка є стороною або третьою особою в цивільному процесі;

3) зміст процесуального правонаступництва – це перехід до правонаступника всіх процесуальних прав та обов’язків правопопередника.

Аналізуючи наведені визначення цивільного процесуального правонаступництва, С.С. Бичкова зазначає наступне.

Ураховуючи вищевикладене, не можна вважати достатньо повною дефініцію процесуального правонаступництва, яку пропонує правничій громадськості М. С. Шакарян, адже автор не зазначає в ній, які саме юридичні факти мають становити підставу процесуального правонаступництва. З аналогічних мотивів слід вважати неповним визначення процесуального правонаступництва, яке дав В. В. Комаров.

Не можна погодитися також із П. Ф. Єлисейкіним і Д. М. Чечотом, котрі в понятті процесуального правонаступництва безпідставно обмежують коло правопопередників виключно сторонами цивільної справи. Поряд зі сторонами правопопередниками можуть бути і треті особи.

Не поділяємо ми й позицію С. В. Васильєва, але з інших мотивів. Незрозуміло, чому автор підставу процесуального правонаступництва обмежує випадками тільки сингулярного правонаступництва в матеріальному праві. На відповідний висновок нас наводить термінологічне словосполучення процесуаліста: «у зв’язку з переходом до неї суб’єктивних матеріальних прав». Крім того, за логікою автора, процесуальне правонаступництво можливе тільки стосовно однієї зі сторін цивільного процесу – позивача, адже тільки він є правопопередником, носієм цих прав.

Найбільше заперечень у нас викликає дефініція процесуального правонаступництва, запропонована Ю. С. Червоним.

По-перше, серед суб’єктів, які є правопопередниками у відносинах процесуального правонаступництва, автор називає фізичних і юридичних осіб, стосовно котрих відкрито цивільну справу. Водночас відповідні особи, як випливає зі ст. 45, 46 ЦПК України, є позивачами у цивільній справі, провадження в якій було відкрито за заявою органів та осіб, котрим законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Таким чином, виокремлення фізичних і юридичних осіб, в інтересах яких відкрито провадження в цивільній справі, в самостійну групу суб’єктів у дефініції процесуального правонаступництва видається недоцільним.

По-друге, Ю. С. Червоний зазначає, що передумовою процесуального правонаступництва є перехід суб’єктивних прав чи обов’язків. Недоліком відповідного термінологічного словосполучення, на наше переконання, слід вважати те, що автор не встановлює юридичної природи відповідних прав чи обов’язків, їх належності до одного з елементів структури права (матеріального або процесуального). Крім того, викликає сумніви сполучник “чи”. За логікою автора, підставою процесуального правонаступництва може бути або перехід тільки прав, або тільки обов’язків суб’єктів права. Водночас для матеріального права в більшості випадків характерне саме універсальне, а не сингулярне правонаступництво. Якщо ж автор мав на увазі перехід прав чи обов’язків у процесуальному праві, то такий підхід також неправильний. З огляду на його юридичну природу процесуальне правонаступництво завжди загальне, тобто правонаступник продовжує участь у процесі замість правопопередника в усьому обсязі його процесуальних прав та обов’язків.

У відповідному контексті найбільш обґрунтованим видається поняття процесуального правонаступництва, визначене С. Я. Фурсою та Є. І. Фурсою. Проте слід визнати, що відповідна дефініція також неповна, оскільки в ній не сказано про зміст правонаступництва в цивільному процесуальному праві.

Виходячи з викладеного, процесуальне правонаступництво ми визначаємо як заміну сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв’язку з вибуттям із процесу суб’єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов’язки правопопередника, і він продовжує його участь у цивільній справі. Для того щоб не виникало більше проблем з визначенням процесуального правонаступництва ні в теорії, ні на практиці, вважаємо за потрібне доповнити його відповідним визначенням ЦПК України.[12]

Виокремлюють такі ознаки процесуального правонаступництва:

1) перехід прав або обов’язків суб’єкта спір­ ного правовідношення до іншої особи впродовж процесу;

2) заміна іншою особою, яка не брала участі у справі, особи, яка є позивачем або відповідачем;

3) перехід процесуальних прав та обов’язків від правопопередника до правонаступника.[13]