РОЗДІЛ 2. Загальна характеристика підстав процесуального правонаступництва

Законодавець у ч.1 ст. 37 ЦПК України визначає приблизний перелік підстав матеріального правонаступництва, які спричиняють правонаступництво процесуальне.

 

Смерть фізичної особи.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті, то підставою правонаступництва слід вважати також оголошення фізичної особи померлою.

Смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер. У тих випадках, коли матеріальні відносини тісно пов’язані з особою суб’єкта, правонаступництва матеріального, а відтак і процесуального не може бути.[25] Зокрема згідно із ст.1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) Особисті немайнові права;

2) Право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4) Права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) Права та обов’язки особи як кредитора або боржника, які випливають із зобов’язання, що пов’язане з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Тобто вимоги, які випливають з даної категорії правовідносин процесуального правонаступництва не допускають. Водночас допускається правонаступництво у справі за позовом про переведення прав та обов’язків покупця при порушенні права переважної купівлі частки у праві спільної сумісної власності, оскільки дане право за своєю природою є майновим.

Попри це, не можна погодитися з твердженням В. В. Яркова, що процесуальне правонаступництво можливе не у всіх справах, а тільки у спорах майнового характеру.[26] Адже в матеріальному праві правонаступництво може мати місце і у відносинах, предметом яких є особисті немайнові права їх суб’єктів.[27] Так, відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про авторське право та суміжні права» від 23 грудня 1993 р. у разі смерті автора його спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.[28]

 

Припинення юридичної особи

Хоча в ч. 1 ст. 37 ЦПК підставою правонаступництва визнано припинення юридичної особи, однак слід пам’ятати, що відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України формами припинення юридичної особи є реорганізація (передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам – правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) та ліквідація.

У ч. 1 ст. 37 ЦПК України не враховано те, що за загальним правилом підставою правонаступництва є припинення юридичної особи в результаті її злиття, приєднання, поділу і перетворення. Ліквідація юридичної особи не тягне за собою матеріального правонаступництва, а значить, і процесуального, крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 609 ЦК України). Якщо ж виникає питання щодо процесуальних наслідків рішення про ліквідацію юридичної особи, яке було прийнято після відкриття провадження у цивільній справі, вбачається, як представника юридичної особи, що ліквідується, слід залучати ліквідаційну комісію.[29]

Зазвичай у юридичній літературі щодо реорганізації йдеться про універсальне правонаступництво. За універсального правонаступництва майно й діяльність припиненої юридичної особи передаються іншій або іншим юридичним особам із покладенням на останніх сукупності всіх прав та обов’язків реорганізованої юридичної особи. Саме такі випадки, за словами Б.Б. Черепахіна, повною мірою стосуються універсального правонаступництва, за якого має місце ніби спадкоємство правосуб’єктності в цілому. Правонаступники реорганізованої юридичної особи продовжують її діяльність, у зв’язку із чим до них повинні переходити всі її права й обов’язки.

Деякі автори вважають, що універсальне правонаступництво має місце в усіх формах реорганізації, окрім виділення. Пов’язано це насамперед із тим, що під час злиття, приєднання, розділення й перетворення юридична особа припиняє своє існування, а її місце в усіх правовідносинах займає правонаступник. Виділення відрізняється від інших форм реорганізації продовженням функціонування реорганізованої юридичної особи. Під час виділення утворюється одна або декілька юридичних осіб – правонаступників. Сама реорганізована юридична особа продовжує існувати й зберігає за собою частину прав та обов’язків, щодо яких правонаступництво не виникає.

Юридична особа не може бути правонаступником самої себе. Крім того, під час виділення до новостворюваної юридичної особи переходить лише частина прав та обов’язків юридичної особи, яка залишається. С.А. Чубаров вважає, що під час реорганізації у формі виділення до знову створених юридичних осіб переходять лише окремі права й обов’язки реорганізованих юридичних осіб.[30] Сказане дозволяє зробити висновок, що під час реорганізації у формі виділення має місце сингулярне правонаступництво. [31]

З цього приводу М.Г. Бунічева зазначає, що при виділі до одного чи кількох правоначтупників переходять лише ті права та обов’язки, які зазначені в розподільчому балансі, всі інші права та обов’язки, не відображені в ньому, залишаються у реорганізованої юридичної особи, правонаступництва за ними не відбувається.[32]

Протилежного погляду дотримується В.П. Ємельянцев, на думку якого термін «сингулярне правонаступництво» доречно використовувати лише в зобов’язальних правовідносинах стосовно обігу майнових прав та обов’язків.[33]

Поділяючи погляди тих вчених, хто вважає, що універсальне правонаступництво має місце при реорганізації юридичних осіб приватного права, зазначимо, що розподільчий баланс, як документ, у якому фіксується обсяг майна, прав та обов’язків, що передається від правопопередника до правонаступника, складається не лише при реорганізації у вигляді виділу, але і при поділі юридичної особи. Проте нікому не спадає на думку називати правонаступництво, яке має при цьому місце, сингулярним.[34]

Оскільки реорганізація завжди пов’язана з майновим правонаступництвом між юридичними особами, під час її проведення істотне значення має питання про об’єм прав та обов’язків, які переходять до правонаступника. У результаті реорганізації права й обов’язки реорганізованих юридичних осіб можуть переходити в повному об’ємі лише до одного правонаступника (під час злиття, приєднання й перетворення), у повному об’ємі, проте до декількох правонаступників у відповідних частинах (під час поділу), а також частково як до одного, так і до декількох правонаступників (під час виділення).[35] При цьому під час реорганізації у формах поділу й виділення, як уже відзначалося, виникає деяка невизначеність у питаннях правонаступництва. За інших форм (злиття, приєднання й перетворення) визначити правонаступника за тими або іншими зобов’язаннями реорганізованої юридичної особи не складає труднощів: правонаступником у цих випадках щодо всіх прав та обов’язків юридичних осіб, які припиняють існування, завжди є одна юридична особа.[36] А якщо юридична особа припинилася шляхом поділу, то слід з’ясувати хто саме є її правонаступником в частині спірних правовідносин. Для цього слід витребувати статут юридичних осіб-правонаступників, рішення про поділ та розподільчий баланс. Якщо зазначені документи не дають підстав для однозначного висновку про особу правонаступника, до участі у справі слід залучати усіх правонаступників, оскільки вони несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями припиненої юридичної особи.[37]