Копіювальні помилки (спотворення)

Означення. Копіювальні помилки (спотворення) виникають тоді, коли повідомлення копіюють (наприклад, авторський оригінал передруковують у 3MI після редагування, проект видання передають каналами зв'язку iз 3MI у друкарню тощо). Для пошуку й видалення з повідомлення спотворень у видавничій справі проводять коректуру.

Виділяють два типи спотворень: внутрілексемні та полілексемні. Внутрілексемне спотворення — це ланцюжок ліmep у межах слова в копії повідомлення від nepшої ix розбіжності стосовно оригіналу до найближчого збігання. Полілексемне спотворення — це ланцюжок літер у копії повідомлення (у межах усього повідомлення) стосовно його оригіналу від nepшої ix розбіжності до найближчого збігання.

Джерела виникнення спотворень. Джерелами виникнення спотворень можуть бути інструментальні (технічні, програми, інформаційні) засоби або персонал.

Інструментальні засоби бувають джерелом виникнення спотворень у сотні чи тисячі разів раніше, ніж персонал. Правда, внаслідок поломок інструментальні засоби рідко, але також можуть вести до появи великої кількості системних спотворень.

Причини виникнення спотворень. Причини виникнення спотворень відносять до таких етапів опрацювання повідомлень:

— сприймання (читання) уривка тексту (20—35%);

— інтерпретація уривка тексту, що пов'язана з процесом його запам'ятовування, коли вступає в дію механізм асоціацій (20—35%);

— відтворення, тобто набирання уривка тексту на клавіатурі (20—25%);

— слідкування за наступним уривком тексту, пов'язане з процесом фіксації та переключення уваги (20—25%).

Отож, причинами появи спотворень найчастіше бувають скиди під час сприймання та інтерпретації інформації.

Нормативні помилки

Нормативні помилки виникають тоді, коли в повідомленні є відхилення від конкретних норм, встановлених суспільством (конкретною державою).

Видавнича класифкація помилок

Один з можливих піходів до видавничої класифікації помилок подано на рис. 7-1. Такий метод класифікації базується одночасно на видах норм, типах норм i компонентах будови повідомлення. У результаті, класифікація є фасетною, тримірною. Клифікація встановлює, що при описі кожної помилки слід вказувати три її характеристики: вид i тип порушених норм, а також вид компонентів видання, в яких допущена помилка. При потребі класифікація може бути суттєво деталізована за рахунок виділення норм для різних piвнів (інформаційних, композиційних, лінгвістичних, логічних). Серед недоліків такої класифікації є те, що не вci отримані в результаті поділу на рис. 7-1 типи помилок можуть мати конкретний відповідник, тобто не вci "кубики" є "заповненими" (наприклад, "кубик" на перетині лінгвістичних норм i формул виявиться незаповненим).

Контрольні запитання

1. Загальна класифікація помилок.
2. Видавнича класифікація помилок.
3. Види помилок з прикладами.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 9

План

1. Методи редагування (контролю) повідомлень.

2. Формалізовані й неформалізовані методи.

 

Методи редагування – послідовність процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх.

Формалізовані методи – це такі, для реалізації яких можна задати послідовність процедур редагування.

Неформалізовані (творчі) методи – це такі, для реалізації яких важко або неможливо задати чітку послідовність процедур редагування.

За технологічними особливостями методи контролю поділяють на:

- Параметричні

- Спискові

- Шаблонні

- Структурні

- Аналітичні

- Когнітивні

- Положеннєві

- Компаративні

- Спеціальні

У свою чергу слід пам’ятати і правильно застосовувати методи контролю:

Параметричні – компонент повідомлення порівнюють з певним параметром і вирішують є помилка чи ні.

Спискові – для контролю повідомлення цим методом редактор повинен мати всі списки (словники).

Шаблонні – на компонент повідомлення накладають шаблон, який є в нормативній базі і виявляють чи тотожний він йому чи ні. Існують шаблони, прийняті державою у вигляді стандартів і рекомендовані науковою чи довідковою літературою.

Структурні – полягають у тому, що структуру повідомлення порівнюють із масивом структур, що є в нормативній базі і виявляють чи тотожна вона якійсь структурі нормативної бази.

Аналітичні методи полягають у тому, що над математичними і логічними комп’ютерними повідомленнями виконують обчислення і порівнюють їх з даними в довідниках або в цьому повідомленні.

Логічні методи контролю розглядають усі можливі комбінації істинності суджень, записують у вигляді ланцюжка суджень і роблять розрахунки записів.

Когнітивні – ґрунтуються на вирішальній ролі знання. Вони передбачають контроль значення компонентів повідомлення (слів, речень, тощо). Можна поділити на такі:

- за уявою – полягає в тому, що редактор уявляє описану в повідомленні ситуацію і оцінює ступінь її ймовірності. Якщо ймовірність низька, значить повідомлення помилкове;

- за тезаурусом – полягає в тому, що ознаку, приписану в повідомленні якомусь об’єктові редактор зіставляє з такою ознакою у своєму тезаурусі або послуговується довідниками;

- методом екстрагування – значення компонента екстрагують (виймають із контексту, порівнюють з іншими достовірними джерелами). Якщо є відхилення – повідомлення помилкове.

Положеннєві – полягають у тому, що компоненти повідомлення контролюють на відповідність положенням, зафіксованим у нормативній базі.

Компаративні (порівняльні) – полягають у тому, що з різних місць повідомлення вибирають компонент, що описує один і той самий об’єкт, і порівнюємо, чи є ці описи тотожними.

Спеціальні – базуються на спеціальних нормах редагування:

- загальні (такі, що використовуються незалежно від виду і жанру літ-ри);

- галузєві (використовуються лише в окремих видах літ-ри).

 

Під час редагування редактор одночасно контролює різні види норм, але якщо в повідомленні є багато помилок різних видів, то слід вирішити, що виконувати в першу чергу.

Послідовність має бути такою, щоб:

1. Забезпечити найменшу кількість виправлень.

2. Усунути можливість повторного виправлення фрагментів текстів.

3. Усунути можливість виправлення тих фрагментів тексту, які в подальшому використанні можуть бути видалені взагалі.

Методи контролю слід застосовувати в такому порядку:

1. Інформаційні (дати реципієнтові тільки нову, цінну для нього інформацію і стільки, скільки він зможе прийняти).

2. Соціальні (зафіксовані у законах, статутах, кодексах, угодах).

3. Композиційні (виявити чи відповідає логіка повідомлення складності композиції).

4. Логічні (контроль істинності тверджень, висновків, класифікацій).

5. Лінгвістичні (ті, що зафіксовані у правописі).

6. Психолінгвістичні (полягає у відповідності психолінгвістичним характеристикам повідомлення і психічним можливостям реципієнта).

7. Видавничі (стосуються форми подання різних компонентів повідомлення у видавничих стандартах, - зноски, заголовки, тощо).

8. Поліграфічні (встановлюють як слід складати і верстати текст і нетекстові повідомлення).

Також є етичні, естетичні, юридичні та інші норми редагування.

 

 

Контрольні запитання

1. Методи редагування.
2. Формалізовані методи редагування.
3. Неформалізовані методи редагування.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 10

План

1. Класифікація методів виправлень повідомлень.

2. Творчі й нетворчі методи виправлення.

 

Переставлення

Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в іншу позицію.

Часто цей метод використовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення.

Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязі зберегти всі складові частини авторського тексту, а, отже, обсяг повідомлення не змінюється. Таким чином, авторський оригінал залишається майже не зміненим, як цього й вимагають норми авторського права. Проте і такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов’язково повинен узгоджувати з автором, інакше можна порушити хронологічну послідовність подій, логічних зв’язків тощо.

 

Видалення

Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку.

Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригіналу й відбувається компресування інформації в повідомленні.

Виправлення методом видалення є досить простим, проте може вимагати досить складного попереднього аналізу. Загалом же, це виправлення не трудомістке.

Поряд із тим, інколи можна ненавмисно видалити компонент тексту, в якому, крім відхилення, є ще й цінна інформація. Таким чином, видалення вносять в авторський оригінал зміни, що суперечить нормам авторського права. Тому їх обов’язково слід погоджувати з автором.

 

Заміна

Заміною називають такий метод формалізованого виправлення, коли в повідомленні на місце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють інший, без помилки. Метод заміни використовують тоді, коли відхилення неможливо позбутися ні методом переставлення, ні методом виправлення.

Порівняно з іншими методами заміна складніша, оскільки вимагає одночасно і видалення, і вставлення тексту. Внаслідок заміни обсяг повідомлення змінюється несуттєво.

 

Вставлення

Вставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки в позицію, де вона є, додають потрібний компонент.

Вставлення збільшує обсяг авторського оригіналу, що, у принципі, належить до негативних характеристик цього методу. Проте, з іншого боку, вставлення можуть зробити повідомлення зрозумілішим.

Цей формалізованого метод виправлення є досить трудомістким.

 

Спеціальні методи

Спеціальні формалізовані методи використовують здебільшого для виправлення компонентів нетекстової частини оригіналу.

До числа спеціальних методів належать:

· виправлення таблиць (наприклад, треба переставити назви стовпців таблиці на місце назв рядків, а назви рядків – на місце назв стовпців);

· виправлення ілюстрацій (наприклад, треба змінити насиченість якогось кольору);

· виправлення проекту видання (наприклад, необхідно втягнути абзац на задану величину вліво).

Спеціальні методи, як правило, несуттєво змінюють повідомлення, але при цьому вимагають від редактора детальних знань щодо технології такого виправлення.

Спеціальні методи виправлення є трудомісткими.

 

Скорочення

Скороченням називають такий неформалізований (творчий) метод виправлення, коли методом видалення окремих компонентів з повідомлення скорочують його обсяг, іноді до наперед заданої величини. При цьому зовсім не обов’язково, щоб компоненти, які видаляють, містили помилки.

Скорочення найефективніше виконувати у такий спосіб:

- визначити рівень, на якому слід провести скорочення;

- вибрати шкалу для експертних оцінок;

- біля всіх компонентів визначеного рівня поставити експертні оцінки, що вказують на ступінь відповідності компонента основній темі повідомлення;

- видалити з повідомлення компоненти, оцінка яких свідчить про те, що вони найменше стосуються основної теми повідомлення.

 

Опрацювання

Опрацюванням називають такий неформалізований метод виправлення помилок, коли в повідомленні роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому загалом ступінь редагованості повідомлення не перевищує 25-30%.

Опрацювання, як правило, використовують стосовно тих повідомлень, які мають порівняно велику кількість помилок.

Опрацювання дає змогу значно вдосконалити повідомлення, однак водночас веде до появи змін у тексті, необхідності пристосування до авторського стилю, а також можливості ненавмисного спотворення інформації. Опрацювання є трудомісткою процедурою.

 

Перероблення

Переробленням називають такий неформалізований метод виправлення помилок, який вимагає переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому в цілому ступінь редагованості повідомлення не перевищує 30-50%.

Цей метод, як правило, застосовують до тих повідомлень, автори яких подають цінну для реципієнтів інформацію, проте мають низький кваліфікаційний рівень. Завдяки використанню цього методу вдається суттєво піднести науковий та мистецький рівень повідомлень.

Серед негативних характкристик методу слід назвати:

- наявність у тексті максимальних за обсягом змін;

- необхідність пристосування до авторського стилю, що пов’язане зі значними труднощами;

- найвища серед усіх методів виправлення трудомісткість виконання.

Застосовувати перероблення слід у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора.

Неформалізовані (творчі) виправлення, наслідком яких є ступінь редагованості повідомлення понад 50%, не можна вваажати редагуванням. Їх слід розглядати як літературний запис авторського повідомлення іншою людиною.

 

Контрольні запитання

1. Методи виправлення повідомлень.

2. Творчі методи виправлення повідомлень.

3. Нетворчі методи виправлення повідомлень.

 

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 11

План

1. Нормативна база редагування.

2. Поняття редакційної норми.

3. Загальні й конкретні норми.

Поняття норми. Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т.п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варінтів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними із них виділяють самі норми. Норма – це параметр, список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури.

Структура норм. Ще зовсім недавно вважали, що завдання науки – описувати лише те, що є, а не те, що повинно бути. Проте після створення апарату деонтичної логіки та логіки норм така ситуація змінилася. Норми стали рівноправними об’єктами науки.

Як і будь-які інші, норми редагування мають структуру, в яку входить:

- агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо);

- адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник);

- зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст);

- характер норми (норма зобов’язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов’язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);

- умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст – наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменників словах);

- санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не розуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

У ЗМІ виділимо нормативні бази: а) конкретних видань; б) онкретних ЗМІ; в) об’єднану нормативну базу усіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства).

Загальні норми

У літературі з редагування постулати явно не наводять, хоча під час опрацювання повідомлень ними завжди користуються. Думаємо, що їх фіксація дать змогу краще усвідомити особливості редагування. Перелічимо постулати, які, на нашу думку, повинні бути прийняті в редагуванні.

· Повідомлення обов’язково повинно містити нову для реципієнта інформацію.

· Повідомлення повинно мати визначену модальність.

· Повідомлення повинно бути адаптоване до часу, місця і ситуації, в яких його сприйматиме реципієнт.

· Автор повинен використовувати мову й значення слів, відомі реципієнтам.

· Повідомлення повинно будти адаптоване до тезаурусу реципієнта.

· У повідомленні повинні бути реалізовані механізми тільки сприймання інформації реципієнтом.

· У повідомленні повинно бути реалізовані засоби, що змушують реципієнта його сприймати.

· Повідомлення повинно бути захищене від потрапляння у нього шумів.

· У повідомленні повинні бути дотримані норми, прийняті в конкретний час у конкретному суспільстві.

Крім цих постулатів, які безпосередньо випливають з аксіом редагування, до їх числа слід додати ще одну.

· Будь-яку загальну (постулат) чи конкретну норму можна порушити, якщо це веде до поставленої мети.

Конкретні норми

Серед конкретних норм, які використовують для редагування повідомлень, за змістом виділяють такі їх види:

- лінгвістичні (основна мама цих норм зафіксована в затверджених державою правилах орфограції та пунктуації; менша частина зафіксована в довідниках і підручниках з морфології, синтаксису та стилістики);

- психолінгвістичні (поки що мало досліджені; окремі зафіксовані норми цьго виду наводять лише в окремих монографіях);

- логічні (зафіксовані у загальнодоступних підручниках з логіки; їх прикладне застосування в редагуванні описане в спеціальних монографіях і в окремих розділах підручників з редагування);

- композиційні (нечисленні й поки що мало досліджені, проте, як правило, у всіх підручниках з редагування є окремі розділи, присвячені цій темі; єдина монографія, присвячена виключно цим нормам, базується, на нашу думку, на недостатньому кількісному матеріалі);

- наукові (контроль за дотриманням цих норм не належить до прямих обов’язків редактора; відповідають зі їх дотримання автор, рецензент і науковий редактор; проте, якщо редактор знає наукові норми і контролює їх, це завжди заохочують; такий редактор завжди є найбажаніщим фахівцем для опрацювання понятійних повідомлень);

- видавничі (найчастіше їх фіксують у загальнодержавних і галузевих стандартах, а також спеціальних довідниках; у різних країнах можуть суттєво відрізнятися);

- юридичні (цих норм небагато; зафіксовані в конституціях та інших законодавчих актах кожної країни; недотримання юридичних норм – на відміну від інших – може спричинитися до юридичної відповідальності автора чи редактора згідно чинним законодавством);

- політичні (в демократичних країнах ці норми використовують лише стосовно тих повідомлень, які публікують у виданнях політичних партій, наприклад, газетах; їх визначають програми політичних партій, що функціонують у державі);

- поліграфічні (найчастіше зафіксовані в спеціальних інструкціях чи галузевих стандартах);

- етичні (нечисленні; лише частково зафіксовані в законодавчих актах країн; часто зафіксовані в кодексах журналістської етики спілок журналістів різних країн);

- естетичні (оскільки самі категорії прекрасного важко піддіаються формалізації, то й норми для них нечисленні; їх можна варіювати в дуже широких межах).

Перелічені види норм є основними. Проте в редагуванні використовують також інші групи норм, не задані тут (наприклаж, теологічні нрми якоїсь релігії). Тому поданий перелік не слід розглядати як вичерпний, тобто такий, який у майбутньому не можна доповнити ще якимись новими видами норм.

Типи норм

Зафіксовані норми мають різне матеріальне втілення. Із цієї точки зору за формою – в порядку зростання складності – можна поділити їх на п’ять типів.

Параметри. Параметри можуть бути двох різновидів: граничні значення (наприклад, дозволеність на сторінці не більше 600 знаків; наявність у бібліографічному описі не більше трьох прізвищ авторів) і константи – літерні та цифрові (наприклад, прізвища і дати народження й смерті історичних діячів).

Списки. Прикладами списків є найрізноманітніші словники, переліки скорочень, одиниць вимірювань тощо. Такі списки повинні мати свою видавничу специфіку. Так, орфографічний словник як редакційна норма повинен містити повну парадигму кожного слова (всі можливі його словоформи).

Шаблони або зразки. Так, у випускових даних згідно з існуючими нормами повинно бути а) прізвище автора; б) назва роботи; в) прізвище редактора; г)прізвище художнього редактора; г) прізвище технічного редактора; д) прізвище коректора; е) поліграфічні особливості видання (формат і тип паперу, шрифт, обсяг видання, наклад тощо); є) адреса друкарні.

Структура чи моделі. На відміну від шаблонів, які є статистичними і, отже, відразу готовими для проведення контролю, структури є динамічними об’єктами. Це означає, що структур, як потрібного готового кінцевого продукту, до процесу контролю може й не бути (існують лише компоненти, з яких у процесі контролю їх утворюють). Такі структури утворюють за наперед визаченими правилами. Прикладом може служити структура видання або речення.

Положення. У формі положень найчастіше виступають правила, що стосується семантики повідомлень і є складними, тобто можуть мати кілька умов. Прикладом таких положень можуть виступати логічні правила класифікації, означення, логічні закони, лінгвістичні правила для редагування значень слів тощо.

Коли перші чотири типи норм можуть бути формалізовані повністю або частково, то останній тип норм (п’ятий) не піддається формалізації або взагалі, або вкрай погано.