Структура редакторського аналізу

Редакторський аналіз - найскладніший розумовий процес, і структура його (складові частини й зв'язки між ними) дуже складна. Редакторський аналіз протікає як би в трьох площинах. По-перше, він ділиться на частині, оскільки сам добуток складається з багатьох елементів і частин (одиниць тексту), кожна з яких вимагає самостійного аналізу. По-друге, він складається із частин тому, що одиниці тексту зазнають не однієї, а багатьом розумовим операціям, у кожної з яких своя мета: глибоко опанувати змістом того, про що пише автор, тобто зрозуміти текст, і усвідомити. Якими формальними засобами користувався автор для передачі змісту; переконатися в тому, що глибоке розуміння тексту дійсно досягнуте; з'ясувати, якому читачеві адресований текст по суті його змісту й форми й що являє собою цей читач, які його найбільш істотні особливості саме як читача; представити. Як зрозуміє текст потенційний читач; визначити, на що текст реально націлений і на що націлити його бажане; установити, якими загальними, особливими й індивідуальними рисами має добуток, який задум автора; уявити, як зміниться читач під впливом прочитаного тексту, яким буде результат читання.

Редакторський аналіз починається із читання рукопису, яке має істотні особливості.

Перша особливість полягає в тому. Що редактор сприймає текст не як інформацію, а як реальність, увесь час подверганя його критиці.

Друга особливість полягає в тому, що редакторське читання змушує подумки ділити текст на частині, тому що обсяг доступного глибокому розумінню й критичному розгляду матеріалу обмежений психологією сприйняття. Текст книги редактор як би ділить на глави, глави - на розділи, розділи - на абзаци, абзаци - на окремі фрази.

Серед багатьох редакторських читань рукопису виділяються три основні:

1) ознайомлювальне;

2) рецензентське, оцінне;

3) шліфувальне, оздоблювальне читання.

1. Ознайомлювальне читання. Його основна функція - загальне пізнавальне орієнтування в змісті й формі добутку. Вона дозволяє зрозуміти його в цілому й при подальшім, поглибленім читанні усвідомлювати місце й роль кожної одиниці тексту в змісті всього добутку, що редагується. Вона допомагає побудувати загальну модель читача, визначити головне функціональне призначення видання, сформулювати найважливіші особливості добутку й автора.

2. Рецензентське, оцінне читання. Його функції - поглиблене усвідомлення, пророблення, аналіз, оцінка й критика текстових одиниць (від малих до найбільших) і всього тексту в цілому по основних принципових питаннях змісту й форми редагуємого добутку.

3. Шліфувальне читання. Його функції - аналіз і оцінка схваленого, визнаного придатним і до видання добутку, пошук засобів усунення причин приватних недосконалостей, використання цих засобів і контроль над їхнім впливом на текст. На прогнозований результат читання потенційного читача.

Для професійного читання редактора в цілому характерно наступне: зв'язок з аналізом добутку. Редакторське читання повинне супроводжуватися постійним осмисленням змісту всіх понять. Неточне розуміння значення слова може привести до недоліків будь-якого роду - від стилістичної погрішності до концептуальної помилки; критичне відношення до матеріалу, що читається; критичне відношення до власних суджень, висновків і оцінкам. Критичне відношення до своєї працює виключає поспішні категоричні висновки, нехарактерні для творчого процесу; осмислення матеріалу добутку в повному обсязі по всіх його елементах; раціональний підхід до сприйняття літературного матеріалу; оцінка власного емоційного стану й реакції на текст. Виявлення причин, що викликали ті або інші емоції, дозволяє прогнозувати вплив літературного матеріалу на читача; підпорядкування процесу читання певній цільовій настанові. Від цього залежить характер читання: його швидкість, рівномірність, фрагментарність і ін. Коли потрібно вивчити добуток, читання повинне бути неквапливим, вдумливим, що супроводжується глибоким аналізом. Якщо ж у якийсь момент роботи треба було уточнити рубрикацію, то читання буде фрагментарним, швидким, що фіксує ключові значеннєві ланки змісту. Отже, професійне читання редактора може бути наскрізним і фрагментарним, швидким і повільним, рівномірним і нерівномірним; підтримка уваги необхідними зусиллями волі. Професійне читання вимагає постійної уваги, яка підтримується зусиллями волі, інтересом до добутку, професійним інтересом. Редактора особисто може не цікавити тема, розглянута в добутку, але його повинне цікавити добуток з погляду розв'язку професійних завдань, можливості підготовки видання, пошуку оптимального варіанта добутку; багаторазовість процесу; запис зауважень у різних формах (на полях авторського оригіналу, на окремих аркушах паперу, у робочому зошиті).

Контрольні запитання

1. Редакторський аналіз.
2. Структура редакторського аналізу.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 13

План

1. Методика й техніка редагування й правки тексту.

 

 

Роблячи зауваження, редактор може написати, що у автора добре. Коли править, він зосереджений тільки на негативному.

Навіть тоді, коли редактор не може обійтися без правки, він неодмінно повинен розглядати її лише як пропозицію авторові, яку автор може прийняти чи знехтувати нею.

Краще за все, якщо текст за зауваженнями редактора правитиме сам автор.

Умови правки:

Не починати правку, не ознайомившись із текстом в цілому.

Правити лише після того, як поставлена й точно сформульована причина незадовільності тексту.

Правлячи, не виходити за рамки допущеного редакторського втручання до авторського оригіналу.

Вносити мінімум правок, намагаючись як можна менше віддалятися від авторського тексту, і користуватися для правок авторськими мовними засобами.

Не застрягати на важких місцях, а повертатися до них, коли правка усього тексту буде завершена.

Піддавати гострій критиці, ставити під сумнів власні пропозиції й поправки.

Намагатися вгадати наперед можливі заперечення автора, і підшукувати підстави для їх спростування.

Узгодити усі виправлення з автором, вислухавши усі його зауваження.

Враховувати різні підходи й ставлення авторів до редакторської правки.

Умова технічного характеру. Подумки продумати усю правку фрази, до того, як внести її на папір.

 

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

ЛЕКЦІЯ № 14

План

1) Апарат чи службова частина видання: теоретичний і практичний аспекти.

2) Елементи службової частини на початкових сторінках.

3) Елементи службової частини на прикінцевих сторінках.

 

Змістову (текстову) конструкція видання поділяється на такі головні частини: службову, вступну, основну та заключну. Кожна з цих частин має свої окремі складові, досконале засвоєння яких дає змогу професійно, на високому рівні готувати до друку той чи інший видавничий продукт. За нашою концепцією змістової конструкції книжкового видання, елементи його "апарату" логічно переходять у повноправні структурні одиниці в окремих частинах цієї конструкції:

• службовій (вихідні відомості);

• вступній (передмова, історико-біографічний нарис);

• заключній (післямова, коментарі, додатки, покаж-чики, списки скорочень і умовних позначень, бібліографія тощо).

Службова частина видання — це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, який вміщується, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як усередині країни, так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку. Елементами вихідних відомостей видання, згідно із Законом України "Про видавничу справу" та проектом нового українського стандарту "Видання. Вихідні відомості", є:

• відомості про авторів (або тих осіб, хто брав участь у створенні конкретного видання);

• назва видання;

• надзаголовкові, підзаголовкові, вихідні дані;

• класифікаційні індекси;

• макет анотованої каталожної картки;

• анотація;

• міжнародні стандартні номери;

• знак охорони авторського права;

• випускні дані.

Початкових сторінок, на яких уміщується текстовий матеріал службової частини видання, може бути дві, чотири. Це залежить від виду і складності видання. Такі сторінки мають свої назви: титульні аркуші. ТИТУЛ (титульний аркуш) — це початковий аркуш видання, на якому розміщується частина основних вихідних відомостей, які дають можливість ідентифікувати (титулувати) видання, відрізнити його від усіх інших. За кількістю сторінок і змістовим наповненням титул буває:

• одинарний (з двох сторінок: лицьової та зворотної);

• подвійний (з чотирьох сторінок: лицьовою є друга і третя сторінки, зворотною — четверта; перша сторінка подвійного титулу називається авантитул, друга — контртитул, третя — титульна сторінка основна, четверта — зворот титулу). У ряді поліпшених або ювілейних видань може бути два розгорнутих титули, отож, усього (з авантитулом і зворотом титулу) — шість сторінок.

• розгорнений (двосторінковий титул, усі елементи якого утворюють єдину цілісну композицію: починаються на лівій сторінці розвороту і закінчуються на правій);

• розворотний (кожна сторінка розвороту титульного аркуша будується самостійно: скажімо, ліва сторона розвороту — фото автора або якась цитата, права сторона — надзаголовкові дані, автор, назва, підзаголовкові та вихідні дані).

На титульному аркуші уміщуються такі елементи вихідних відомостей: надзаголовкові дані, відомості про авторів, назва видання, підзаголовкові дані, вихідні дані.

Відомості про автора (авторів)

Автор (походить від лат. аuctor, що буквально означає творець, засновник, письменник) — особа, яка створила художній, науковий, мистецький чи інший твір (проект, винахід тощо). Ім'я автора розміщується у центральній частині титульної сторінки над заголовком книги. Стандарт не регламентує порядку подання імені автора (ініціали та прізвище, повне ім'я та прізвище). Важливо лише, щоб це написання було в називному відмінку й повторювалося однаково на обкладинці (оправі) та корінці видання. Ім'я чи ініціали проставляються, як правило, перед прізвищем. Нині в українському книговиданні простежується тяжіння до європейської форми представлення автора на титулі книги — лише ім'я та прізвище. Видавцеві слід пам'ятати, що переважне право вибору в цій справі має автор. Редактор зобов'язаний зважити на прохання чи наполягання автора, зазначивши на титулі лише його псевдонім, або ж справжнє прізвище в дужках після псевдоніма (у другому рядку). Увітчизняних виданнях дорадянської доби практикувалося перед іменем автора зазначення його вченого ступеня чи посади в одному рядку. Прізвища лише трьох авторів можна зазначати на титулі (обкладинці). Четвертий і наступні автори маються на увазі вже в написанні та ін. Повний перелік усіх авторів, із зазначенням внеску кожного в написання конкретних розділів, параграфів чи сторінок, подається на звороті титулу. Низький професійний рівень конкретного видавця на цьому етапі можна визначити і за відсутністю пробілів між ініціалами та прізвищами авторів, набраних на титульних сторінках та обкладинках крупним шрифтом. Ініціали і прізвище слід набирати роздільно — В. П. Іваненко

Назва видання — одне або кілька слів, які ємко передають зміст видання, графічно виділені на титульному аркуші (обкладинці). Розрізняють основну (перша серед інших), альтернативну (друга назва твору, приєднана до першої за допомогою слів "або", "тобто"), складну назви видання (назва твору, яка складається або з двох рівноцінних за значенням окремих речень, або заголовка і підзаголовка).Назва видання має чітко відповідати тій, яка затверджена в договорі з автором і проанонсована в рекламних проспектах. І автор, і видавець зацікавлені в тому, щоб вона була короткою, ємною, цікавою, інтригуючою, оригінальною. Виняток становлять лише навчальні видання, назви яких мають відповідати назвам нормативних чи факультативних дисциплін, що вивчаються в навчальних закладах.

Надзаголовкові дані — це елемент вихідних відомостей, які вміщують у верхній частині титульного аркуша над прізвищем автора і назвою видання.

У цих даних міститься така інформація:

• назва організації, від імені якої випускається видання;

• назва серії (підсерії), до складу яких входить видання.

Підзаголовкові дані — це елемент вихідних відомостей, які вміщують на титульному аркуші під назвою видання і над вихідними даними.

У книжковому виданні підзаголовкові дані більш різноманітні і складні для засвоєння. їх перелік може мати такий ряд:

• відомості про вид видання;

• читацька адреса;

• літературний жанр;

• відомості про черговість видання;

• наявність грифа видання;

• ім'я укладача;

• відомості про мову оригіналу та ім'я;

• відомості про загальну кількість томів багатотомного видання та порядковий номер тому;

• відомості про місце і дату проведення конференції, симпозіуму, матеріали яких об'єднані в даному збірнику..

Вихідні дані — це елемент вихідних відомостей, які сповіщають про місце, назву видавництва чи ім'я видавця та рік випуску видання. Їх уміщують у нижній частині лицьової сторінки титульного аркуша. Назва видавництва, видавничої організації чи видавця, незалежно від їх організаційно-правової форми, подається так, як зазначено в посвідченні, виданому державним реєстраційним органом.

Розгорнутий титул використовується у таких виданнях:

• багатотомних; 

• серійних;

• поліпшених (подарункових, ювілейних тощо);

• перекладних;

• перевиданнях.

За наявності контртитулу розміщення вихідних відомостей на титулі залишається майже беззмінним. На контртитулі можуть міститися такі дані.

У багатотомних (серійних) виданнях:

• зміст багатотомника чи серії; імена осіб, які беруть участь у їх творенні (редактор серії, художник серії, редколегія).

У поліпшених (подарункових, ювілейних) виданнях:

• портрет автора з автографом; колаж з його першо- друків; характерна для всього видання авторська чи чужа цитата.

У перекладних виданнях:

• подання титульної сторінки мовою оригіналу (бажано того видання, з якого здійснювався переклад).

Зворот титулу. На цій частині початкових сторінок видання розміщують такі елементи вихідних відомостей: шифр зберігання видання, макет анотованої каталожної картки, анотацію, міжнародні стандартні номери видань, знак охорони авторського права. Шифр зберігання видання — це умовне позначення кодів, які складаються із класифікаційних індексів бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), універсальної десяткової класифікації (УДК) та авторського знака. Авторський знак — це умовне позначення прізвища автора, або прізвища першого автора, або першого слова заголовка видання і двозначного числа (від 01 до 99), яке відповідає першим двом літерам прізвища автора книги чи назви видання (якщо книгу писав колектив авторів).Місце розміщення шифру зберігання — верхній лівий кут титульного аркуша. Макет анотованої каталожної картки — це елемент вихідних відомостей видання, що являє собою створений і наведений у відповідності з певними вимогами запис, який містить найголовніші відомості про видання.Його уміщують у нижній частині звороту титульного аркуша. У разі його переповнення іншою інформацією може переноситися на прикінцеву сторінку видання. Складові макета анотованої каталожної картки є такими:

• бібліографічний опис;

• анотація;

• авторський знак;

• міжнародний стандартний номер видання (ISBN, ISSN, ISMN);

• УДК(ББК).

Міжнародні стандартні номери видань. Йдеться про Міжнародний стандартний номер книги (ISBN), Міжнародний стандартний номер серіального видання (ISSN) та Міжнародний стандартний номер нотного видання (ISMN). Це надзвичайно важливі елементи вихідних відомостей, Що є своєрідними паспортними даними для ідентифікації таких видань не тільки в межах країни, а й за кордоном, їх склад, порядок присвоєння і використання регламентуються спеціальними стандартами та інструкціями, про що йтиметься у наступній темі.

Знак охорони авторського права. Надзвичайно важливий елемент вихідних відомостей, де сповіщається про виключні права на дане видання конкретної особи чи організації, а також про період настання таких прав. На звороті титульної сторінки зазначаються також й інші дані, що не входять до елементів вихідних відомостей. З-поміж таких:

• дані про рецензентів;

• дані про наукового (відповідального) редактора;

• дані про документ, за яким надано гриф навчального видання;

• інформація про спонсора чи інші засади видання.

Місце розташування таких елементів — верхня половина звороту титульної сторінки. Авантитул — це перша сторінка видання, в якому є розгорнутий титул. Практика книговидання усталила такі варіанти текстового або графічного (або обох способів відразу) наповнення авантитулу:

• повтор деяких даних з титульної сторінки (переважно надзаго- ловкових даних);

• логотип видавництва;

• назва серії;

• пов'язана зі змістом видання цитата (поетична чи прозова) із зазначенням автора;

• посвята.

Прикінцевих сторінок, на яких вміщуються елементи вихідних відомостей, може бути одна або дві. Тут розміщують надвипускні та випускні дані, а також штрих-кодова позначка Міжнародної асоціації товарної нумерації.

Надвипускні дані

Це частина вихідних відомостей, які повторюють дещо в іншій формі найважливішу редакційно-видавничу інформацію про конкретне видання, — повну назву, повну форму імені автора (авторів) чи упорядника, вид видання за цільовим призначенням, імена учасників редакційно-видавничого процесу за найголовнішими функціональними обов'язками: художнього, технічного редактора, художника, оператора комп'ютерного складання, верстальника, коректора. Тут же повідомляється про мову видання, якщо воно здійснене недержавною мовою.Такі дані редактори та видавці ще називають передвипускними, бо вони вміщуються перед специфічною інформацією про випуск видання.Надвипускні дані розміщуються у верхній половині прикінцевої сторінки видання.

Випускні дані

Це частина вихідних відомостей, у яких дається виробничо-поліграфічна характеристика видання. Згідно із проектом нового українського стандарту, випускні дані повинні містити: 

• формат паперу та частку аркуша;

• наклад (тираж);

• обсяг видання в умовних друкованих аркушах;

• номер замовлення виготівника видавничої продукції;

• назву та місцезнаходження видавця;

• відомості про видачу видавцю свідоцтва про внесення до Державного реєстру України видавців, виготівни- ків і розповсюджувачів видавничої продукції (далі — Державний реєстр);

• назву та місцезнаходження виготівника видавничої продукції, а також відомості про його внесення до Державного реєстру.

 

Контрольні запитання

1. Елементи службової частини на початкових сторінках.
2. Елементи службової частини на прикінцевих сторінках.

 

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

 

ЛЕКЦІЯ № 15

План

1. Тенденції розвитку видавничої справи на сучасному етапі.

2. Українська видавнича справа в порівнянні з європейськими країнами.

 

У цілому ситуація в українській книговидавничій галузі наприкінці 90-х рр. минулого століття характеризувалася такими особливостями:

1. Знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань, що спричинило поглиблення кризи освіти і науки в державі.

2. Припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек.

3. Упав авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою.

4. Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього зарубіжжя, які мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу щодо поліграфічного виконання книжкову продукцію.

5. Втрачалися кваліфіковані фахівці, а відтак знижувався загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростала кількість підприємств, які припиняли видання книжок і перепрофільовувалися.

6. Прогресував занепад поліграфічних підприємств, спричинений значним зменшенням замовлень, а також моральним і фізичним старінням обладнання, пов’язаним із браком коштів на його модернізацію.

7. Стрімко зросла собівартість української книги, внаслідок чого вона стала недоступною пересічному читачеві.

Найголовнішими проблемами в період від 1990 по 2005 рр було:

· Економічно невмотивований, а отже, практично згубний для майбутнього держави податковий тиск на друковане слово.

· Відсутність чітко продуманої протекціоністської державної політики щодо інформаційної сфери в цілому і книговидавничої справи зокрема.

Контрольні запитання

1. Тенденції розвитку видавничої справи у світі.
2. Розвиток видавничої справи в Україні.

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

ЛЕКЦІЯ № 16

План

1. Тенденції в організаційному, тематичному, мовному, географічному аспектах.
2. Законодавство України про видавничу справу.

 

Організаційний аспект:

1. Завершення епохи монополії держави в питанні розвитку видавничої справи.

2. Формування потужного блоку видавництв різних форм власності.

3. Продовження неоднозначних процесів структуризації за тематичними і типологічними ознаками у групі видавництв різної форми власності.

4. Загострення проблеми збуту видавничої продукції.

 

Тематичний аспект.

Зміну читацьких смаків і тиражних потоків щодо тематики видань, починаючи з 90-х рр., можна умовно окреслити так:

- Сексуально-еротична література і видання історичної тематики (розвивалися паралельно)

- Твори класиків детективного жанру

- Романи жахів

- Література легкого жанру

- Кримінально-бандитська тематика сучасної історії

- Видання творів, за якими демонструвалися поточні телевізійні «мильні» серіали

- Ділова література ринкової тематики (право, економіка, менеджмент, маркетинг)

- Література з вивчення іноземних мов,

- Комп’ютерні видання

- Словникові, довідкові видання,

- Видання краєзнавчо-туристичного характеру.

В останні роки зберігається тенденція до збільшення читацького попиту на літературу так званого ділового, професійно зорієнтованого блока. Домінує навчальна, довідкова, наукова книга. Першість за назвами і накладами утримують видання, адресовані учням загальноосвітніх шкіл, студентам і вчителям.

 

Мовний аспект.

З позитивних тенденцій у цьому блоці слід виділити такі:

1. Україномовна книга дедалі сміливіше і в більшій кількості стала проникати на східні й південні терени держави.

2. Книги українською мовою стали готувати до друку видавці з Росії.

3. На ярмаркових і фестивальних книжкових заходах останнього часу помітно пожвавилася діяльність бібліотек щодо придбання саме україномовних книжок.

 

Географічний аспект:

1. Становлення групи приватних видавництв в обласних центрах, які за короткий час своєї діяльності змогли серйозно заявити про себе на загальнодержавному рівні.

2. Вбачається відновлення традицій книговидавничої справи періоду Української Народної Республіки.

 

Законодавство України про видавничу справу.

Умовно українську законодавчу базу можна поділити на дві групи:

1. Закони та підзаконні акти, що мають безпосереднє відношення до діяльності редактора-видавця.

2. Закони, кодекси, підзаконні акти, що мають відношення до діяльності редактора-видавця в окремих випадках.

 

Контрольні запитання

1. Тенденції в організаційному, тематичному, мовному, географічному аспектах.

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 17

ПЛАН

1. Головні ознаки класифікації сучасних видавництв.

2. Порядок створення видавництва.

3. Порядок реєстрації видавництва.

4. Типові структури видавництв.