Головні ознаки класифікації сучасних видавництв

Видавництво – це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань.

На відміну від видавництва, видавничий підрозділ не має юридичного статусу і є складовою будь-якого іншого підприємства, організації, закладу, що одержали, з-поміж інших, право видавничої діяльності. Що ж до організації тут самого редакційно-видавничого процесу, то він нічим не відрізняється від того, який існує у видавництві.

Типи сучасних видавництв та їх систем:

· форма власності (державне, комунальне, приватне, колективне);

· форма об’єднання майна засновників (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю);

· спосіб формування статутного фонду (унітарні, корпоративні);

· економічна природа господарювання (комерційні, некомерційні);

· обсяг випущеної продукції (великі, середні, малі);

· тематичний репертуар видань (вузькоспеціалізовані, специфічної тематики, універсальні);

· читацьке коло (для дітей, для школярів, для молоді);

· знаковий принцип творення видань (текстові, електронні, нотні, картографічні, мистецькі);

· структурна підпорядкованістю (самостійні видавництва, філії, представництва).

 

Порядок створення видавництва

З економічної точки зору видавнича справа є однією із форм підприємницької діяльності, а видавництво – це те саме підприємство. Це означає, що початківцю не обійтися без ретельного вивчення тих законодавчих актів, які встановлюють правила відкриття, реєстрації і ліквідації суб’єктів підприємницької діяльності.

Сучасною базою для створення та реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, в тім числі й видавництв, є такі законодавчі акти:

· Цивільний кодекс України (від 16 січня 2003 року);

· Господарський кодекс України (від 16 січня 2003 року);

· Закон України ‘‘Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців’’ (від 15 травня 2003 року);

· Указ Президента України ‘‘Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємців’’ (від 12 травня 2005 року).

Наступним кроком після ретельного вивчення нормативно-правової бази стане розробка установчих документів.

Згідно з Господарським кодексом України, установчими документами суб’єкта господарювання є:

1. Рішення про створення (для індивідуальних підприємств) або засновницький договір (для товариства).

2. Статут (положення).

Структуру пункту №2 ‘‘Статут’’ доцільно вибудовувати з таких основних розділів:

1) Загальні положення;

2) Предмет діяльності;

3) Зовнішньоекономічна діяльність (якщо така передбачається);

4) Господарська діяльність;

5) Майно та статутний фонд;

6) Управління підприємством;

7) Припинення діяльності і реорганізація.

Працюючи над Статутом, варто потурбуватися водночас і про юридичну адресу майбутнього видавництва.

Юридична адреса – це адреса органу або особи, за якою здійснюється зв’язок із суб’єктом підприємницької діяльності.

 

Порядок реєстрації видавництва

 

Цю відповідальну справу проводить державний реєстратор на території відповідальної адміністративно-територіальної одиниці. Такою одиницею є виконавчий комітет районної або міської Ради народних депутатів.

Звернемо увагу на перелік документів, які подаються для проведення державної реєстрації. Їх небагато:

· заповнена реєстраційна картка встановленого зразка (надається безкоштовно) на місці реєстрації;

· копія рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;

· два примірники установчих документів (Статуту);

· документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації (розмір цього збору – десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

До оформлення документів, що подаються на державну реєстрацію, законом передбачено кілька вимог. Виділимо дві найголовніші.

1. Усі документи, незалежно від регіону реєстрації, повинні бути викладені державною мовою.

2. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

І насамкінець – початкуючий видавець має знати підстави, на основі яких йому можуть відмовити в реєстрації видавництва.

Такими є:

· розбіжність відомостей, викладених у реєстраційній картці та в поданих документах;

· порушення порядку створення юридичної особи (скажімо, наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені в поданих документах як керівники);

· наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, тотожного найменуванню юридичної особи, що має намір зареєструватися;

· використання у найменуванні повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих назв, або історичного державного найменування. Відмова у проведенні держреєстрації на інших підставах законом не допускається.

Відмова у проведенні держреєстрації на інших підставах законом не допускається.

І, нарешті, залишається останнє — виготовлення печатки. Видачею дозволу на це займаються спеціальні дозвільні підрозділи органів внутрішніх справ у кожному районі. До цієї інстанції необхідно подати:

· заяву;

· нотаріально завірену копію оригіналу свідоцтва про

· державну реєстрацію;

· витяг із Статуту (пункт, в якому йдеться про печатку і кутовий штамп);

· довідку з банку про відкриття рахунка;

· квитанцію про сплату державного мита (рахунок надається на місці).

· ескізи печатки і кутового штампа (у двох примірниках), затверджені директором.

Для державної реєстрації друкованого засобу масової інформації подається заява, в якій мають бути вказані:

· засновник (співзасновник) видання;

· вид видання (газета, журнал, збірник, бюлетень, альманах, календар, дайджест);

· статус видання (вітчизняне, спільне);

· назва та мова видання;

· сфера розповсюдження (місцева, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна);

· категорія читачів (усе населення, дорослі, молодь, чоловіки, жінки, інваліди, студенти, працівники певної галузі, науковці, педагоги, пенсіонери та ін.);

· програмні цілі або тематична спрямованість;

· передбачувані періодичність випуску, обсяг (в умовних друкарських аркушах) і формат видання;

· юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) реквізити;

· місцезнаходження редакції;

· вид видання за цільовим призначенням.

Отже, початок зроблено. Далі найголовніше — розробка й реалізація видавничої програми.

 

Типові структури видавництв

Структура будь-якого видавництва чи видавничого підрозділу залежить від цілого ряду чинників — програмних цілей, обсягу діяльності, ринкової кон'юнктури. Але найперше — від типу, до якого видавництво відноситься.

Віднайшовши у поданій вище типологічній характеристиці "мірки" для себе, які можуть "накладатися" на заявлені в Статуті програмні положення, і з'ясувавши головні критерії й параметри розробленої власної програми, видавець на початку діяльності стоїть перед проблемою формування найоптимальнішої структури свого видавництва.

На сьогодні це доволі непросто, адже в ринкових умовах обов'язкової, кимось затвердженої згори, форми такої структури фактично не існує. Однак вона існувала в колишні радянські часи. Нею користуються й досі, щоправда у зміненому варіанті, окремі видавництва передусім державної форми власності.

Варто зазначити, що в умовах недавнього диктату правлячої комуністичної партії, яка розглядала видавничу справу як важливу ділянку ідеологічної роботи, положення щодо структури видавництв, перелік обов'язкових структурних підрозділів та їх штатних одиниць затверджувалися відповідним центральним відомством і були обов'язковими для виконання на місцях. Без дозволу "згори" не можна було ні скоротити якусь ланку чи посаду, ні додати нову, навіть якби в тому була нагальна виробнича потреба. Більше того, організаційна структура затверджувалася окремо: для центральних і республіканських видавництв з обсягом продукції від однієї до трьох тисяч обліково-видавничих аркушів, (інша — від трьох до шести, понад шість тисяч аркушів); для крайових і обласних видавництв; для видавництв вищих навчальних закладів. І все це — в межах знову ж таки затвердженої у центрі структури для кожного видавництва.

 

Традиційна (радянська) структура середнього видавництва

 

Класична структура західноєвропейського видавництва, власником якого є одна особа

 

Структура видавництва американського типу, побудована за принципом менеджменту

 

Структура сучасного видавництва змішаного типу

 

Висновки щодо оптимальної структури сучасного видавництва можуть бути такими:

1. У ринкових умовах, коли конкуренція серед видавців дедалі загострюватиметься, свою дієздатність і результативність можуть довести лише гнучкі, невеликі, здатні до видозмін, пристосування й наступальності, видавничі системи, очолювані професіоналами.

2. Структура й підпорядкованість підрозділів видавництва залежить передусім від його типологічних ознак, змісту розробленої програми, складності обраних для видання текстів, визначених способів промоції книжкової продукції, професіоналізму кожного члена колективу.

3. Незалежно від кількості працюючих і наявності конкретних підрозділів, у видавництві мають бути фахівці таких спеціальностей: редактор, коректор, спеціаліст із комп'ютерних технологій (з поєднанням функцій верстальника і технічного редактора), художник-дизайнер, спеціаліст із маркетингу, спеціаліст із фінансів та економіки, фахівець із поліграфічного виробництва.

4. У невеликих за обсягом діяльності видавництвах важливо, аби штатні працівники могли поєднувати кілька функцій, які є наближеними до сфери їхньої професійної діяльності. В цілому ряді видавництв, де на високому технологічному рівні забезпечено підготовку оригінал-макетів (зокрема комп'ютерні програми успішно відпрацьовують перевірку правопису й граматики, здебільшого української і російської мов), немає в штатному розписі посади коректора. Однак у такому разі саме висококласний видавничий редактор покликаний оволодіти нюансами коректорського ремесла. Спеціаліст із комп'ютерних технологій мусить оволодіти в такому видавництві і функціями технічного редактора та верстальника.

Ідеальний варіант успішної діяльності в сучасних умовах створеної видавцем-початківцем видавничої структури є безперечно таким, коли колектив підібрано з професіоналів і однодумців.

 

Контрольні запитання

ловні ознаки класифікації сучасних видавництв.

2.рядок створення видавництва.

5. Порядок реєстрації видавництва.

6. Типові структури видавництв.

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 18

ПЛАН

1. Поняття про видавничу програму.

2. Розробка видавничої програми, чинники які впливають на її зміст.

 

Накресливши в Статуті основні напрями діяльності й зареєструвавши видавництво, видавець приступає до чи не найголовнішого і найважчого завдання: розробки подальшого плану дій, іншими словами – формування власної видавничої програми. Йому належить чітко визначити своє місце в динамічно змінюваній структурі ринку друкованого слова, не лише вчасно знайти й заповнити в щільному і строкатому книговидавничому вулику свою нішу, а й ствердитися в ній. Малодосвідчений видавець нерідко заспокоюється, вдало здійснивши два-три багатотиражні видання, на які несподівано виник високий попит. Професіонала ж така обставина тільки насторожить. Адже це сигнал до того, що даний сегмент літератури швидко стане перенасиченим і з нього доведеться на певний час вийти. А що взамін? Взамін має бути невпинний пошук редактором-видавцем чогось нового, оригінального, очікуваного читачем, з одного боку, і економічно вигідного – з іншого. Видавнича програма – це ічтко продумана видавцем стратегія і тактика його дій на ринку, яка випливає із заявленої у Статуті мети та предмета діяльності й спрямована на підготовку та випуск потрібних суспільству або замовнику й економічно вигідних видавництву видань. Поняття «видавнича програма» значно ширше від поняття «видавничий тематичний план», яким передбачається видання певної кількості конкретних назв за певний проміжок часу (місяць, квартал, рік). На харктер і зміст видавничої програми безпосередньо впливають кілька чинників, без урахування яких годі сподіватися на її дієвість і результативність у найближчій перспективі. Серед цих чинників найголовнішими є:

· грунтовне вивчення тенденцій книговидавничого ринку потреб і потреб потенційного споживача (читача) своєї продукції;

· чітке визначення спеціалізації видавництва й залучення для цього кваліфікованих кадрів;

· достатня орієнтація щодо видавничих програм і характеру діяльності конкурентів;

· добре налагоджена схема розповсюдження випущеної продукції у ланцюгу «видавництво-друкарня-покупець (споживач)».

Грунтовне вивчення тенденцій книговидавничого ринку і потреб потенційного споживача (читача) продукції. В останні півтора десятиріччя розвитку українського книговидання ми є свідками кардинальних змін, що відбулися на ринку пропозиції книги і ринку попиту на неї, які помітно вплинули на тенденції видавничого ринку і поведінку читача (покупця). За радянських часів читач змушений був купувати лише те, що пропонували видавництва, політику яких, у свою чергу, диктували партійно-ідеологічні органи «згори». Книга несла в собі передусім «виховний», «ідеологічний» заряд, а не «пізнавальний», «споживацький», як це прийнято розуміти в західному світі.

І коли всі заборонницькі й обмежувальні шлюзи щодо друкованого слова перші роки української незалежності були знесені, саме читацькі смаки стали визначальними в поточних і перспективних планах діяльності більшості видавництв.

Якщо схематично виокремити тенденції, що панували на цьому ринку в тематичному діапазоні, то можна простежити, як за швидкозмінюваними читацькими смаками змінювався й характер і книжкових розкладок, і полиць спеціалізованих магазинів.

На першому місці за накладами і кількістю назв тривалий час домінували книги двох, таких протилежних за тематикою, напрямків – сексуально-еротичного та.. істричного. З одного боку, спостерігалися немалі черги за різноманітними «камасутрами», «амазонками», «анжеліками». З іншого – не менший попит був на заборонені раніше твори М. Костомарова, М. Грушевського, М. Драгоманова, М. Аркама, І. Огієнка. Ті видавництва, які вчасно зорієнтувалися і за структурою та кадровим потенціалом, були гнучкі й динамічні, протягом одного-двох тижнів додруковували додаткові десятки, а то й сотні тисяч примірників таких книг, які розкуповувалися надзвичайно швидко.

Поступово на зміну цій тематиці приходила література, що за змістом була ближчою вже до щойно минулої радянської історії, в основі якої – прихована від мільйонів співвітчизників правда про тоталітарний режим, сталінізм, періоди хрущовськохї відлиги та «перестройки». Справжніми тоді книжковими бестселерами, право на перевидання яких виборювали, після «товстих» літературних журналів, немало вітчизняних видавництв, були твори, скажімо, Д. Волкогонова, Б. Єльцина, П. Шелеста, репринтні видання періоду Української Народної Республіки та передруки з діаспорних видань. Переживши романтичний період національного пробудження і дещо перенаситившись такою «важкою» тематикою, український читач протягом короткого часу спонукав своїми потребами до зміни характеру книжкових розкладок: «правити бал» на них стали твори класиків детективного жанру (А. Крісті, Ж. Сіменон, А. Чейз). На зміну їм незабаром прийшли романи жахів та література легких жанрів (найвигадливіші любовні пригоди), які пізніше доповнилися кримінально-бандитською тематикою сучасних авторів (усілякі «розборки» різних рівнів, «петербурги й москви бандитські») та фантастикою.

У проміжку між тими тематичними блоками, але нетривалий час, було модним купувати для своєї домашньої бібліотеки й для подарунків близьким книги, нашвидкоруч перекладені в процесі показу тривалих у часі телевізійних серіалів, здебільшого «мильних» любовних історій латиноамериканських кіновиробників. Варто згадати хоча б шалений успіх книжкових видань, що з’являлися в продажу буквально із завершальними серіями «Маріанни», «Багатих, що теж плачуть», «Нікого, крім тебе» і навіть кримінального італійського «Спрута». Із другой половини 90-х років книжкові розкладки таково штибу стали поступово витіснятися так званою діловою літературою ринкової тематики (право, економіка, фінанси, менеджмент, маркетинг). Обсягові, видані в оправах, переклади зарубіжних авторів із цих галузей знань стали доповнюватися десятками книг сучасних вітчизняних авторів. Нова хвиля читацького попиту внесла на ринок різноманітну літературу з вивчення іноземних мов, комп’ютерної тематики. Окремим потужним блоком на перші місця і за кількістю назв, і за накладами стали виходити навчальні видання. Міцно й надовго утверджуються на книжкових розкладках і полицях в останні роки довідники, словники. Повільно, але впевнено, з огляду на входження України до Європейського дому й пожвавлення туристичного бізнесу, розширюється асортимент і – найголовніше – якість видань краєзнавчо-туристичного характеру. Цей тематичний блок, судячи з його стрімкого розвитку в країнах Східної Європи, безумовно, має добру перспективу.

Таку строкату й хвилеподібну еволюцію переживав книговидавничий ринок на всьому пострадянському просторі, набуваючі нині (у контексті розвитку читацьких смаків і запитів) більшої стабільності й прогнозованості. Це зовсім не означає, що умовно розміщена автором послідовність у зміні цих смаків є усталеною, раз назавжди сформованою і більше ніколи не повторюваною. В усі часи, незалежно від суспільно-політичних змін у кожній державі, завжди була й буд певна категорія читачів, що потребуватиме книг не просто взагалі, а лише з певного тематичного блока, для конкретного споживацького призначення. І серйозні суб’єкти книжкового ринку, прогнозуючи ці зміни, ретельно вивчаючи тенденції, що відбуваються на ньому, мають вчасно й безпомилково віднайти саме «свого» читача на саме «свою» книгу. Адже від цього залежить кількість таких видань, їх максимальний наклад і, що не другорядне, ціна, а, отже, й економіка видавництва. Тому-то перший чинник передбачає не лише добре знання видавцем зазначених вище тенденцій, а й читача – потенційного споживача своєї продукції. Видавнича програма, таким чином, розробляється не взагалі для всіх, а для конкретного читача. Тобто, якого треба знати за віком, і за освітою, і за статтю, і за політичними чи релігійними переконаннями. Скажімо, видавець що підготував гарне й рідкісне видання з історії Українського православ’я, не може розраховувати на широку його реалізацію в тих регіонах Західної України, де мешкають переважно віруючі-католики. Наступним чинником, що впливатиме на зміст програми, є чітке визначення спеціалізації видавництва й залучення для цього кваліфікованих кадрів. Безумовно, різною буде наповненість розділів поточного і перспективного планування в універсального і спеціалізованого сидавництва, в того видавця, хто взяв в основу своєї діяльності випус літератури для дітей чи дорослих, для студентів чи на широкий читацький загал.

Сьогодні немає потреби з’ясовувати, видавництву якого профілю легше заробляти гроші чи бодай «втриматися на плаву» в нинішніх перехідних умовах. З цим завданням успішно може справитися і вузькоспеціалізоване, й універсальне, середнє і велике. Важливим лише має бути одне – компетентність видавця в обраній сфері діяльності, «безпрограшність» у виборі тематики майбутніх книг та їх авторів. Досягнути цього можна тільки завдяки добре підібраній команді однодумців, передусім у двох його підрозділах – управлінському та редакційно-творчому. Нерідко засновникові видавничого підрозділу бракує такої компетентності й обізнаності, не відразу знаходяться й фахівці. У таких випадках правильно роблять ті, хто звертається до послуг консультантів – знаних у своїй справі спеціалістів. Добре знання видавництв-конкурентів, їхніх сильних і слабких сторін, постійний аналіз їхньої діяльності – один із найважливіших чинників у життєдіяльності створюваної видавничої програми. Раніше орієнтуватися в тому, які є найближчі плани в конкурентів, легко було через кілька каналів. Передусім усі видавництва видавали анатовані річні плани випуску своєї літератури, які заздалегідь розповсюджували через книготорговельні організації, бібліотеки. Сьогодні найближчі, а тим більше перспективні, плани того чи іншого видавця нерідко є комерційною таємницею. Ми поступово приходимо до публічної форми «розкриття» своїх планів на етапі, що віддавна поширений на Заході, - «book in print», тобто коли книга вже перебуває в друці. На цьому етапі обігнати конкрента таким же солідним виданням, яке обіцяє добрий прибуток, практично немає ніякої можливості. Сьогодні жоден видавець, а тим більше початкуючий, не застрахований що чергова його книжкова родзинка – конкретна назва чи на подібну тему, на яку він розраховує і в «іміджевому», і в фінансовому планах, - не готується паралельно в іншому видавництві. Нерідко буває так, що вона з’являється в книжкових магазинах раніше «в подачі» саме конкурентів. Але причин драматизувати ситуацію немає. За розумного маркетингу й вивчення читацького попиту в регіонах поправити ситуацію можна кількома шляхами: або спрощеною формою видання і, відповідно, зменшенням ціни, що вдарить по конкурентові, або, навпаки, «підтягуванням» книги до люксусового, подарункового рівня. Безумовно, кращим варіантом уникнення такої ситуації є упередження дій конкурентів. Саме для цього треба їх добре знати, прямо й опосередковано спілкуватися з ними, бути в курсі всіх головних подій, що стосуються життя книговидавничої галузі. Ще задовго до визначення накладів своїх перших видань видавець має подбати про те, якими способами і шляхами розповсюджуватиметься його продукція. Чи є для цього власні склади, чи краще й дешевше пристати до когось у компаньйони? Наскільки добре обізнаний початкуючий видавець з існуючою системою дистрибуції книг і чи готовий він увійти туда на правах рівноправного партнера? Чи доцільно створювати з самого початку власну дистрибуційну мережу? Ось питання, на які безумовно слід знати відповіді перед складанням видавничої програми.

Значну частину робочого часу видавець змушений приділяти удосконаленню, урізноманітненню, оновленню своєї видавничої програми. До цього його спонукатиме ринок друкованої продукції, який увесь час змінюється, в якому постійно виникають, але відразу заповнюються вільні ніші. Пошук цей, як засвідчує практика, базується здебільшого на кількох основних блоках власної видавничої програми.

 

Контрольні запитання

1. Поняття про видавничу програму.

2. Розробка видавничої програми, чинники які впливають на її зміст

 

 

Список рекомендованої літератури

1.Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. – Львів: Афіша, 2006. – 416с.

2.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста. – М.: Логос, 2005. – 524с.

3.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. – К.: НВЦ НКМ,2006. – 559с.

4.Сикорский Н.М. Теория и практика редактирования. – М.: Высшая школа, 1980. – 328с.

5.Капелюшний А.О. Редагування в засобах масової інформації. – Львів: ПАІС,2005. – 304с.

 

 

ЛЕКЦІЯ № 19

ПЛАН

1 Поняття "видавнича продукція".

1 Періодичність.

1 Характер інформації.

1 Знакова природа інформації.

1 Матеріальна конструкція.

1 Мовна ознака.

1 Формат.

1 Повторність випуску.

1 Інші критерії.

 

Поняття "видавнича продукція"

Головною метою діяльності будь-якого видавництва чи видавничої організації є підготовка і випуск у світ видавничої продукції.

Видавнича продукція — це сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний часовий період.

Початкуючому видавцеві варто навчитися на перших порах чітко уявляти все це розмаїття палітри друку, глибоко засвоїти перелік видань передусім за основними їх видами, легко розпізнавати і виокремлювати їх складові. Для чого це потрібно?

По-перше без знання типологічного ряду неможливо зробити досконалим оригінал-макет нового видання з точки зору змісту, структури, способу викладу відомостей, стилю, зовнішнього оформлення. Іншими словами, кожен вид видання, відповідно до існуючих у тій чи іншій державі стандартів, традицій потребує власного зовнішнього і внутрішнього стилю представлення.

По-друге, неврахування специфіки видання при підготовці внутрішнього і зовнішнього його оформлення може призвести до додаткових матеріальних затрат на етапі поліграфічного виготовлення.

По-третє, випуск у світ друкованого продукту неналежної якості з точки зору змісту і форми створить початкуючому видавцеві репутацію непрофесіонала, що негативно позначиться на його прагненні ствердитися на видавничому ринку.