Підведення підсумків (5 хв.)

 

Завдання 1. Низький рівень самоповаги підлітка: не знайшовши визнання в звичному для себе середовищі (сім'я, школа), підліток намагається підвищити свій психологічний статус у однолітків в антисоціальних групах, знайти такі способи самоствердження, яких у нього не було в сім'ї і школі. Власне такими антисоціальними групами можуть стати виробники та реалізатори адиктивних речовин, регулярні та епізодичні споживачі наркотиків і токсикантів, геймери, скрін-ейджери, виробники ігор.

Зрозуміло, що найважливіший чинник девіантної поведінки - девіантні однолітки. Адже наявність девіантної групи: полегшує здійснення девіантних дій, якщо особистість до них внутрішньо не готова; забезпечує психологічну підготовку, підтримку і заохочення в таких діях; зменшує ефективність особистих і соціальних контрольних механізмів, які могли б загальмувати прояв девіантних схильностей. Девіантна поведінка спочатку, як правило, буває невмотивованою: підліток, молода людина просто бажає відповідати вимогам суспільства, але по якихось причинах (недолік матеріальних ресурсів, суперечливі очікування він переходить до скоєння спочатку дрібних злочинів.

Проаналізувавши кожний вид поведінки, вкажіть приклади.

1.Нормативна поведінка – це поведінка, що відповідає вимогам певного суспільства в даний час та заохочується. 2.Нестандартна поведінка – це поведінка, що може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за межі стереотипів поведінки (маргінальна, креативна, радикальна). За певних обставин таку поведінку демонструє молодь, яка не може працевлаштуватися, наприклад, дівчата-повії, „діти вулиці”, жінки-злочинці, представники національних меншин, люди похилого віку та ін. Загалом профілактика девіацій повинна спиратися на антидискримінаційну практику.

3. Девіантна поведінкамає свої підвиди. Проте найголовнішою ознакою девіантної поведінки є її деструктивність. Даний вид поведінки не створює, а руйнує. Особа, що її проявляє, рано чи пізно, опиняється в соціальній ізоляцій (реальній чи умовній).

3.1. Аутодеструктивна поведінка (спрямована на саморуйнування) – це поведінка, що має незначні відхилення від медичних та психічних норм, загрожує цілісності та розвитку самої особистості. Найбільш характерними проявами аутодеструктивної поведінки є: суїцидальна поведінка; наркоманія; алкоголізм; фанатизм; аутистичність; комп'ютерна залежність. Тож маємо констатувати, природа молодіжних масових гіперзахоплень виявляється в їх деструктивності.

3.2. Делінквентна (антисоціальна) – це поведінка, що призводить до порушення правових норм, загрожує соціальному порядку та благополуччю оточуючих людей. Прикладом делінквентної поведінки є: хуліганство; крадіжки: пограбування; вандалізм; торгівля наркотичними речовинами; сутенерство.

 

Завдання для самостійної роботи:

- Яким чином взаємодіють праця і психіка людини? Як впливає безробіття на психіку молодої людини? Обґрунтуйте. Запишіть.

- Запишіть, як правильно вести розмову з звичайним підлітком, підлітком-правопорушником або громадянином. Скористайтесь порадами.

 

Як правильно провести "розмову" з підлітком-правопорушником або звичайним підлітком в разі його звернення по допомогу до фахівців правоохоронців

ПОРАДИ. Коли підліток за власною ініціативою звертається до фахівців правоохоронного профілю із інформацією чи скаргою, важливо, щоб він довіряв правоохоронцю. У такому випадку підлітка необхідно уважно вислухати, зрозуміти, допомогти.

У цих випадках корисна формула довіри:

Таблиця. 2. Формула довіри

Співчуття + Розуміння + Допомога Довіра = ------------------------------------------------------------------------ Можлива небезпека (зловживання довірою)

 

Довірою можуть скористатися і злочинці (шахраї, крадії, нечесні політики і бізнесмени). Довіряти небезпечно. Варто навчитися виявляти маніпулятивні впливи та протистояти їм. Але чи варто виявляти недовіру до священика, лікаря, адвоката, психолога, адже вони за своїм фахом покликані допомагати людям, зобов’язані дотримуватися норм професійної етики.

Мабуть вам відомі приклади зловживання довірою з боку юристів. Якоюсь мірою це пояснює чому не тільки представники злочинного світу, а й пересічні громадяни ставляться до юристів з певною недовірою.

Розмова – цілеспрямований і організований діалог. Розмова – це простий засіб отримати не тільки суттєву інформацію, але й довідатися про погляди, мотиви, досвід, внутрішній стан людини. Ми завжди залежні від того, наскільки опитувана особа здатна чи охоча розповідати про себе, повідомляти про себе певні відомості. Для успіху розмови завжди істотну роль відіграє рівень співробітництва.

Особливі типи розмов являють собою сприйняття повідомлення, переказ свідчень, допит, розмову з жертвою події тощо:

- типи розмов: індивідуальні – групові – міжгрупові,

- діагностичні, терапевтичні, консультаційні, розмови для потреб службової ситуації, коригувальні.

Фази розмови:

§ вступ, формальності, встановлення контакту, створення атмосфери співробітництва;

§ середина – повідомлення доказів, поступове наближення до що мету розмови;

§ пік – з’ясування чи вирішення основи проблеми, досягнення власної мети; розмова може мати і декілька піків;

§ вихід з контакту повинен забезпечити передумови для подальшої співпраці.

Коротка розмова також має хоча б поверхово містити наведені складові.

Під час розмови звертаємо увагу:

- на зміст мовлення, на експресивний характер мови, на формальний бік мови;

- впливи, що представлені контекстом ситуації;

- прояви спонтанності, мовчання співрозмовника, приголомшеного запитанням чи інформацією;

- наявність згоди чи непорозуміння, вдалості чи не вдалості окремих сторін мовлення, які впливають на вірогідність інформації, громадську цінність, важливість особистого свідчення.

Передумови успішного проведення розмови:

- створити відповідні умови (вдалий час, місце, щоб не заважали інші особи, помітки тощо);

- вести розмову без поспіху;

- встановлення контакту належно і відповідно до поставленої мети;

- мету повідомити зрозуміло і правдиво;

- запитання формулювати коротко і зрозуміло;

- бути терплячим і тактовним; не піддаватися на провокації, ухильні маневри;

- вміло і гнучко реагувати на несподівані відповіді, ухиляння і перекручення;

- враховувати неточність пам’яті допитуваного і можливості не цілком усвідомлюваних перекручень і зміщень;

- не варто перекручення сприймати одразу як брехню;

- враховувати залежність повідомлених даних від положення і стану допитуваного;

- утриматися від поспішних висновків і поверхових вражень.

Типові помилки при проведенні розмови:

- зарозумілий, презирливий і зневажливий, надмірно компетентний тон слідчого;

- вживання незрозумілих слів і мовних зворотів;

- надмірне побоювання пауз, мовчання, через це недосвідчені слідчі втрачають спокій й упевненість у собі;

- постійне виправляння і скеровування допитуваного;

- нетерплячість, намагання дізнатися за найкоротший термін часу якнайбільше інформації;

- сугестивні запитання і формулювання (підштовхування до відповідей, які ми хочемо почути).

Оцінка особистої історії. На підставі відомостей проподії, які сталися у житті людини раніше та, зважаючи на її теперішній стан приходимо до висновку про наявні проблеми. Увага до неточностей спогадів, намагання показати себе у кращому вигляді, спрощене і деформоване розуміння причин і наслідків, і перекручений виклад давніших подій.

Оцінка продуктів і наслідків діяльності. З певної точки зору не є суттєвим те, як людина мислить і відчуває, а перш за все те, що ця людина реально здійснює, у якій діяльності вона проявляє себе і до яких наслідків це приводить. Традиційно тут велику увагу приділяють діяльності, що пов ’ язана з працею, залученням у середовище інших людей і колективу, де дотримують загальноприйнятих правил і порядків.

Джерела помилок під час оцінки:

Проведення аналогій – тенденція оцінювати інших „по собі”. Схильність помилково вважати, що інші люди мають (або повинні були б мати) погляди, позиції, цінності, смаки тощо, подібні до наших.

Вплив особистого ставлення - переоцінюємо тих, хто нам симпатичний, висловлює підтримку, може бути корисним тощо, і навпаки.

Упередженість – може бути позитивна, частіше є негативною - спрощено оцінюємо тих, хто, наприклад, однієї з нами національності, раси, віку, зовнішності, професії, зросту тощо.

“Гало-ефект” – людину оцінюємо відповідно до знаменної події, за яскраво вираженою властивістю, чи особливістю, яка звертає на себе увагу.

Перше враження – надто швидкий і не аргументований висновок про іншу людину, що засновується передусім на почуттях та інтуїції, а не на послідовному, раціонально аргументованому пізнанні. Оцінка першого враження буває нестійка, може коливатися, інколи перше враження буває правильним і переконливим, іншим разом це враження окреслюється поверховим ах-ефектом. Тому тут доречна і необхідна стриманість у висновках.

Тенденція до узагальнення. Йдеться про помилку, яка полягає в переоцінці ролі певних якостей. Так, наприклад, від агресивної людини очікуємо енергійність, від ласкавої - чесність. Причому такий зв’язок може бути, але він не є обов’язковим.

Ефект постійності – надмірна залежність від минулого досвіду, інерція традиційного у здійснюваній оцінці.

Вплив народної традиції, приказок і мовних зворотів – з одного боку, виражають нагромаджений людський досвід, однак з іншого, – не завжди бувають доречними, адже існують і винятки.

Помилка тенденції до “золотої середини ” через небажання достатньо розрізняти людей, закидання людей “до одного мішка”.

Суб’єктивна “теорія особистості” – кожен з нас має своєрідний погляд на людей і на світ, що впливає на те, як ми сприймаємо та оцінюємо інших людей. Така теорія дозволяє виносити як обґрунтовані судження, так і перекручені або підтасовані висновки.

Вплив естетичного стереотипу, переоцінка зв’язку між зовнішністю людини і її рисами характеру. Але ж не обов’язково, щоб “герої” мали “героїчний” вигляд тощо.

Вплив середовища, у якому спостерігаємо, говоримо, оцінюємо. У середовищі, неприємному, гнітючому, що викликає напруження, робимо висновки менш приязні, аніж там, де ми відчуваємо себе приємно і вільно.

Актуальний стан людини - коли нас щось гнітить, коли ми переймаємося власними проблемами, коли ми маємо погане самопочуття, сприймаємо менше і оцінюємо суворіше.

 

 

ПІДСУМКИ:

Що було відомо Вам про психіку підлітків і дорослих раніше і що Ви знаєте тепер?

ПРИМІТКА

Не забувайте, що родина - найближчі та дорогі нам люди, які люблять Вас. Сім'я з розвитком суспільства теж зазнає змін, проте лишається головною цінністю.

Проаналізуйте проблеми, які виникають у родині між її членами.

Оскільки це остання тема курсу, корисно перечитати літературу, присвячену взаємовідносинам у сім’ї.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Абрамова Г.С. Практическая психология. Изд. 3 Екатеринбург: "Деловая книга", 1998. 368 с.

2. Выготский Л.С. Проблема возраста. Собр. соч. в 6 т., т.4.- М., 1989.

3. Гарбузов В.И. Практическая психотерапия.- СПб.: АО Сфера, 1994.-160с.

4. Гольдштейн А., Хомик В. Тренінг умінь спілкування: як допомогти проблемним підліткам. / Пер. з англ. В.Хомика. – К.: Либідь, 2003. – 520 с.

5. Крысько, В. Г. Социальная психология: учебник / В. Г. Крысько.- 2-е изд.- СПб.: Питер, 2007.

6. Социальная психология / Под ред. С. Московичи.- 7-е изд.- СПб.: Питер, 2008.

7. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 304 с.

8. Шумилин Е.А. Психологические особенности личности старшеклассника/ Под ред. В.В.Давыдова – М: Педагогика, 1979. –152с.

 

 

Додаткова:

9. Биркенбиль В.Ф. Как добиться успеха в жизни.- М., 1992.

10. Брушлинский А.В., Воловикова М.И. Психология индивидуального и группового субъекта. М., Пер Сэ, 2002, 368 с.

11. Бэрон Р., и др. Социальная психология группы: процессы, решения, действия. СПб., Питер, 2003, 272 с.

12. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия.- СПб.: Питер, 1999.-352с.

13. Выготский Л.С. Проблема возраста. Собр. соч. в 6 т., т.4.- М., 1989.

14. Преступная толпа. – М., 1998.

15. Психология и этика делового общения: учеб. пособие / под ред. В.Н. Лавриненко.- 4-е изд., перераб. и доп.- М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2005.

16. Психология личности. Тексты.- М., 1982.

17. Реан А. А. Психология и педагогика: учебное пособие для вузов/ А. Реан, Н. Бордовская, С. Розум.- СПб.: Питер,nbsp;2007

18. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога: В 2 кн.-М.: "ВЛАДОС", 1998.-Кн. 1.-384 c.

19. Рогов Е.И. Психология общения. - М., Владос, 2002, 336 с.

20. Роджерс К. Взгляд на психотерапию. Становление человека. -М.: Прогресс, 1997.-480с.

21. Чалдини Р. Психология влияния.- СПб.: Питер, 1999.-272с.

22. Шмидт Р. Искусство общения. – М., 1992.

23. Щекин Г.В. Как читать людей по их внешнему облику.- К.: Украина, 2009 – 157 с

 

До теми 1.