Фактична помилка в кваліфікуючих ознаках складу злочину

Кваліфікуючі обставини - спеціальні ознаки, тягнуть зміну юридичної оцінки скоєного і збільшення караності в порівнянні з основним складом. Вони можуть ставитися до різних елементів складу злочину. Отже, вже це дозволяє говорити про різні види помилки в кваліфікуючих обставинах.

У юридичній літературі висловлена думка і про те, що навряд чи обгрунтовано виділення такого виду помилки оскільки вона, зрештою, постає фактичної помилкою в одному з елементів складу. Однак значна частина вчених виходить з того, що помилка в кваліфікуючих обставинах, хоча і стосується, зрештою, будь-якого елемента складу злочину, має свою специфіку і самостійне юридичне значення.

Стосовно до кваліфікуючої ознаками виділяються помилки, пов'язані з їх наявністю або відсутністю.

Помилка особи щодо відсутності кваліфікуючої обставини є такою помилкою, за якої особа вважає, що воно скоює злочин без кваліфікуючих обставин, коли такі, фактично наявні ознаки, які не охоплюються свідомістю винного. Іншими словами, до цих кваліфікуючих ознак у особи немає психічного ставлення, тобто його інтелект не формує в цій частині зміст вини. Тому при такій омані в кваліфікуючих обставин дії винного потрібно кваліфікувати як закінчений злочин без кваліфікуючих ознак. Якщо, приміром, особа при знищенні майна помиляється в властивості та особливості того, що застосовуваний спосіб є суспільно небезпечним.

Подібні помилки, не змінюють характер скоєного, не визначають ступінь суспільної небезпеки злочинів, оскільки кваліфікуючі обставини, з наявністю яких у складі того чи іншого суспільно небезпечного діяння законодавець пов'язує межі кримінальної відповідальності, і якщо вони характеризують це діяння, тільки тоді можуть бути поставлені особі в провину, коли вони охоплювалися його свідомістю, були відомі йому. У судовій практиці це положення деколи не враховується, що тягне за собою скасування або зміну вироку.

Помилка особи щодо наявності кваліфікуючої обставини -це така помилка, коли особа вважає, що воно скоює злочин з кваліфікуючими ознаками, а насправді вони відсутні. Кваліфікуючі ознаки є лише в уяві особи, яка знаходить прояв у соціально-значущої дійсності. Оскільки не самі кваліфікуючі ознаки, а лише психічні образи щодо їх, утворюють зміст вини, то для цього змісту, в принципі, байдуже, чи є ці образи результатом дійсного або помилкового відображення об'єктивної реальності.

Діяння, в основі якого лежить помилка подібного роду, в кримінально-правовій літературі кваліфікується неоднозначно.

Деякі вчені пропонують кваліфікувати за сукупністю, тобто, як закінчений злочин без кваліфікуючих обставин і як замах на злочин з кваліфікуючими обставинами. Інші виходять з того, що в таких випадках содеяное слід кваліфікувати як закінчений злочин з кваліфікуючими обставинами. На думку третє, якщо при скоєнні умисного вбивства особа помилково вважає, що є якісь кваліфікуючі обставини, то вчинене потрібно кваліфікувати як замах на злочин з кваліфікуючими ознаками. З погляду четверте, дії винного при подібній помилку потрібно кваліфікувати закінчений злочин без кваліфікуючих ознак.

У судовій практиці скоєне в умовах фактичної помилки щодо наявності кваліфікуючої обставини також кваліфікується по різному.

Зокрема, у своїй постанові Про судову практику у справах про крадіжку, грабежі і розбої Пленум Верховного Суду України вказав, що у випадках, коли особа, яка вчинила грабіж або розбійний напад, мала мету заволодіти майном у великому або особливо великому розмірі, але фактично заволоділа майном, вартість якого не перевищує двохсот п'ятдесяти тисяч гривень або одного мільйона гривень, його дії слід кваліфікувати, відповідно, за ч. 3 ст.186 як замах на грабіж, вчинений у великому розмірі або в особливо великому розмірі, або за ст. 187 КК України як закінчений розбій, вчинений у великому розмірі або з метою заволодіння майном в особливо великому розмірі.

В іншому випадку діяння, в основі якого лежить помилка в кваліфікуючих ознаках, суд кваліфікував як закінчений злочин без кваліфікуючих обставин.

Так, Г., будучи впевненим, що його співмешканка Б. знаходиться в стані вагітності, на грунті сварки взяв мисливську рушницю і вистрілив потерпілої в голову, в результаті чого настала її смерть. Суд кваліфікував дії Г. за 2. ст. 115 КК України, визнавши що умисел на вбивство свідомо вагітної жінки Г. не довів до кінця з незалежних від нього обставин, так як потерпіла не перебувала у стані вагітності, про що він не знав. Таким чином, суд помилково кваліфікував дії Г. за сукупністю злочинів. Але оскільки умисел на позбавлення життя потерпілої був їм повністю реалізований і в результаті його дій настала смерть потерпілої, скоєне було кваліфіковано лише за ч. 1 ст. 115 КК України.

 

Таке суспільно небезпечне діяння можна кваліфікувати за сукупністю можна. В іншому випадку це означало б одне з двох: або те, що здійснено два суспільно небезпечних діяння, або те, що скоєно одне діяння, але посягає на два об'єкти. Насправді ж, при помилці подібного роду, в діянні не проявляється ні те, ні інше. Крім того, це порушує, на нашу думку, вимоги з якою ніхто не може нести кримінальну відповідальність двічі за одне і те ж злочин. Однак, як справедливо зазначає Г. Н. Борзенков, скороспішним був би висновок, що у всіх подібних випадках перевага повинна віддаватися кваліфікації за ч. 2 ст. 115 КК України При такому підході ігнорується суб'єктивний критерій підвищеного ступеня суспільної небезпеки даного виду вбивства.

У випадку помилки щодо наявності кваліфікуючої ознаки визначальним є відображення у свідомості посягателя обтяжуючої обставини, а не її фактичну наявність або відсутність. Тому діяння має кваліфікуватися відповідно до змісту і спрямованістю умислу. Однак воно не може кваліфікуватися як закінчений, оскільки фактично вчинений злочин не володіє тим кваліфікуючою ознакою, який підвищує небезпека діяння, і, таким чином, вчинення подібного діяння являє собою замах на злочин з відповідним кваліфікуючою обставиною.

Детально розглянув дане питання С. В. Бородін уклав, що до обговорюваного діянню має застосовуватися правило: Якщо умисел винного був спрямований на вчинення більш суспільно небезпечного злочину, чим фактично їм скоєне, то дії винного кваліфікуються за спрямованістю його умислу.

У деяких випадках для кримінально-правової оцінки вчиненого байдуже, усвідомлювалося Чи винним осудна йому кваліфікується обставина чи ні. Справа в тому, що законодавцем в якості кваліфікуючих, виділяються не тільки такі ознаки, які відносяться до характеристики вчиненого діяння (оттеняющие, об'єкт, предмет посягання і т. П.), Але й такі, що віддзеркалюють особистісні властивості суб'єкта злочину (наприклад, наявність судимості, неодноразовості вчинення злочину). В останньому випадку помилка щодо наявності або відсутності кваліфікуючої ознаки не матиме впливу на кваліфікацію. Подібні ознаки об'єктивно характеризують суб'єкта злочину, і не має значення, як вони усвідомлювалися винним, заломлювалися в його психіці. Так, якщо особа, яка має судимість за раніше скоєний злочин проти статевої недоторканності неповнолітнього, вчинить зґвалтування неповнолітньої, що не досягла чотирнадцятирічного віку, його дії будуть кваліфіковані як закінчений злочин незалежно від того, усвідомлювала чи воно факт наявності у своєму діянні кваліфікуючої ознаки чи ні.

В цілому, аналіз кримінального законодавства та судової практики з даної проблематики показав, що чіткі правила кваліфікації діяння, вчиненого в умовах помилки суб'єкта, відсутні, у зв'язку з чим правоприменитель в подібних випадках відчуває серйозні труднощі.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумок проведеному дослідженню проблеми помилки в кримінальному праві, можна сформулювати такі загальні висновки.

Помилку суб'єкта злочину слід визначати як психічне ставлення особи до своєї поведінки та її наслідків, що має в інтелектуальному і (або) вольовому моменті порок, обумовлений помилкою щодо положень кримінального закону, що стосуються злочинності діяння, а також об'єктивних властивостей, що відносяться до елементів складу злочину.

У юридичній літературі пропонуються різні підстави для класифікації помилок суб'єкта злочину, проте найбільшу теоретичну і практичну значимість має класифікація по предмету помилки, відповідно до якої виділяються юридичні та фактичні помилки.

Якщо особа неправильно оцінює юридичні обставини вчиненого діяння, до яких слід віднести суспільну небезпеку і кримінальну протиправність діяння, кваліфікацію скоєного, вид або розмір (строк) покарання, призначуваного за скоєний злочин, то, відповідно до загальноприйнятої російським кримінальним правом термінології, слід говорити про юридичну помилку суб'єкта.

Аналіз чинного законодавства показав, що помилка такого роду не робить впливу на кваліфікацію скоєного, що пов'язано з принципом незнання закону не звільняє від відповідальності raquo;. Вважаємо, що цей принцип не можна безапеляційно застосовувати на практиці. У ряді випадків юридична помилка суб'єкта злочину є обставиною, здатним усувати провину особи, яка вчинила об'єктивно-протиправне діяння. У цьому зв'язку вважаємо за необхідне ввести в КК РФ норму-виняток, що встановлює право суду визнати особу невинуватою у силу неусвідомлення їм протиправності діяння, сформулювавши її наступним чином: Незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності. Проте суд має право з урахуванням усіх обставин справи визнати діяння вчиненим невинно, якщо буде встановлено, що особа, яка його вчинила, не усвідомлювала протиправності своїх дій (бездіяльності) і не могло її усвідомлювати небудь мало достатні підстави вважати, що воно діє (не діє) правомірно.

Фактична помилка має місце бути в тих випадках, коли особа невірно оцінює об'єктивні властивості, які стосуються елементам складу злочину. Кримінально-правове значення фактичної помилки визначається тим, щодо якогось фактичного обставини вчиненого діяння у особи малося винна ставлення.

У теорії досі залишаються неясними питання, пов'язані з класифікацією діянь, в яких присутня фактична помилка. У результаті проведеного дослідження автор дійшов висновку про доцільність виділення наступних видів фактичної помилки: помилки в об'єкті, помилки в ознаках об'єктивної сторони складу злочину і помилки в кваліфікуючих ознаках складу злочину. Виділення як самостійних видів фактичної помилки помилку в предметі злочину, в особистості потерпілого, способі і засобах скоєння злочину позбавлене сенсу, оскільки вони входять в такі елементи складу злочину як об'єкт і об'єктивна сторона злочину і якщо вони мають значення при вчиненні злочину, то в будь-якому випадку будуть враховані.

Одним з прогалин кримінального законодавства є відсутність правил кваліфікації діянь, вчинених в умовах фактичної помилки. Разом з тим, відсутність норм, що закріплюють правила кваліфікації діяння, вчиненого при допущенні особою фактичну помилку, породжує порушення загальноприйнятих принципів кримінального права.

По-перше, порушується принцип вини, згідно з яким особа підлягає кримінальній відповідальності лише за те суспільно небезпечне діяння (бездіяльність) і суспільно небезпечні наслідки.

По-друге, порушується принцип рівності громадян перед судом, оскільки на практиці суди дотримуються різних позицій при вирішенні однакових ситуацій у порушенні певної статті, яка встановлює, що особи, які вчинили злочин, рівні перед законом, для всіх без винятку встановлюються одні підстави і межі кримінальної відповідальності, однакові види і розміри покарання.

Судова практика з цього питання не відрізняється одноманітністю. Проведене дослідження показало, що злочини з фактичною помилкою різними правопримінителями кваліфікуються по-різному:

- як ідеальна сукупність злочинів;

- як закінчений злочин, виходячи з фактично вчиненого суспільно небезпечного діяння;

- як замах на злочин відповідно до спрямованістю умислу.

Досконале в умовах фактичної помилки діяння може містити ознаки різних статей Особливої частини кодексу, в той же час ні одну з них, поставити не представляється можливим, тому мною зроблено висновок, що для кваліфікації скоєного при фактичній помилці необхідне застосування юридичної фікції: кваліфікувати скоєне при фактичній помилці слід як замах на злочин за спрямованістю умислу. Кваліфікація діяння за правилами сукупності злочинів виключається, оскільки дії винного, спрямовані на досягнення одного злочинного результату, кваліфікуються одночасно як умисне і як необережний злочин. Кваліфікація як закінченого злочину, виходячи з фактично досконалого, також не відповідає чинному законодавству: для настання кримінальної відповідальності необхідно винна вчинення діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого КК України. Відносно ж вчиненого злочинного діяння при фактичній помилці відсутній як умисел, так і необережність.

Виявлений у процесі дослідження теми випускної курсової роботи пробіл відносно правил кваліфікації фактичної помилки обумовлює необхідність включення в КК України норми, що містить правила кваліфікації діяння, вчиненого в умовах фактичної помилки. Норма може бути сформульована таким чином: Відповідальність особи при допущеної фактичну помилку настає як за замах на злочин відповідно до спрямованістю умислу особи.

Резюмуючи вищевикладене слід визнати, що незважаючи на те, що положення, що стосуються питання помилок акумулюються доктриною вітчизняного кримінального права, і здійснюється спроба вирішення питань про поняття, види і значення кримінально-правових помилок в теорії кримінального права, тим не менш, діючий кримінальний закон не дає відповіді на питання судової практики щодо правил кваліфікації при помилці, а доктрина з цього приводу часто вельми суперечлива. Єдино можливим рішенням зазначеної проблеми бачиться максимальна законодавча урегульованість норм про помилки. Законодавче закріплення поняття помилки і правил кваліфікації діянь, скоєних в умовах помилки, сприятиме зміцненню законності, полегшить правозастосовні органам застосування кримінального закону та зменшить досить часто зустрічаються на практиці випадки об'єктивного зобов'язання.