Фактична помилка в об'єкті злочину

Під фактичною помилкою в об'єкті злочину розуміють помилку особи щодо якісної характеристики об'єкта посягання, а також кількості об'єктів, яким фактично заподіюється шкода.

Помилка в об'єкті - збірне поняття, яке включає кілька різновидів помилок. У кримінально-правовій літературі все різноманіття прояви помилок в об'єкті зводиться до п'яти видів:

- заподіяння шкоди з погляду кримінально-правової охорони менш важливого об'єкту, ніж той, на який зазіхав суб'єкт;

- заподіяння шкоди з погляду кримінально-правової охорони більш важливого об'єкту, ніж той, на який зазіхав суб'єкт;

- заподіяння шкоди іншому, але однорідні об'єкти;

- заподіяння шкоди одному об'єкту при посяганні на кілька об'єктів;

- заподіяння шкоди кільком об'єктам при посяганні на один.

Перший вид помилки полягає в тому, що суб'єкт вчиняє злочин, який карається менш суворо, ніж злочин, який він мав намір вчинити. Наприклад, суб'єкт мав намір заподіяти смерть співробітнику правоохоронного органу у зв'язку з його діяльністю по охороні громадського порядку, життя якого знаходиться по кримінально-правовою охороною. Фактично ж співробітник правоохоронного органу не постраждав, а загинув громадянин, брехливо прийнятий за співробітника правоохоронного органу. Посягання на життя працівника правоохоронного органу у зв'язку з його діяльністю по охороні громадського порядку - це злочин проти порядку управління, передбачене ст. 348 КК України. Заподіяння смерті громадянину - це злочин проти життя, передбачене ч. 1 ст. 120 КК України. Санкція за перший злочин - позбавлення волі на строк від 12 до 20 років, або довічне позбавлення волі, санкція за просте вбивство - позбавлення волі на термін від 6 до 15 років. Зрозуміло, що в даному випадку винний хотів вчинити більш тяжкий злочин, ніж це відбулося фактично.

У літературі подібного роду помилки найчастіше пропонують кваліфікувати за спрямованістю умислу винного, т. е. як замах на той злочин, який він мав намір вчинити.

Іноді в подібних випадках пропонується подвійна кваліфікація, т. е. як посягання на життя співробітника правоохоронного органу і вбивство, оскільки посягання на життя співробітника правоохоронного органу - це двухоб’єктний злочин. Це посягання на нормальну діяльність працівника правоохоронного органу і одночасно на життя людини. І якщо перший об'єкт не постраждав з незалежних від винного причин, то на другий об'єкт посягання фактично закінчено, людина вбита.

В даному випадку все ж таки більш правильно кваліфікувати скоєне як закінчений посягання на життя співробітника правоохоронного органу, т. е. Кримінальний закон передбачив підвищену відповідальність за сам факт зазіхання на життя співробітника правоохоронного органу незалежно від наслідків. Отже, постраждав чи ні співробітник правоохоронного органу в результаті злочинного посягання, для закону байдуже. Оскільки винний вчинив замах на злочин, який визнається закінченим незалежно від настання злочинних наслідків, то і кваліфікація невдалого замаху повинна бути відповідною.

При другому виді помилки суб'єкт помиляється щодо тяжкості вчиненого злочину. Розглянемо наведений вище приклад, тільки дещо змінимо умови: винний зазіхав на життя А. з особистих неприязних відносин, а фактично заподіяв смерть співробітнику правоохоронного органу Б., якого він помилково прийняв за А.

Правляча винного до відповідальності за ст. 120 КК України тільки на підставі фактично настав результату, без урахування його намірів, не можна. Це буде об'єктивне зобов'язання, яке законом заборонено. Залишається єдине рішення: помилка подібного роду не повинна впливати на оцінку дій винного і вчинене слід кваліфікувати як просте умисне вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК України.

Помилки третього виду, на думку більшості дослідників не повинні впливати на кримінальну відповідальність суб'єкта, оскільки об'єкти посягання юридично рівнозначні.

Помилка четвертого виду виникає, наприклад, у випадку, коли винний зазіхав на життя кількох осіб, кримінально-правова охорона яких здійснюється неоднаково. Так, суб'єкт послідовно стріляв з рушниці, зарядженого дробом, спочатку в дружину, а потім у співробітника поліції. У дружину він стріляв з ревнощів під час скандалу, а в співробітника поліції, який прибув за викликом сусідів, через те, що той заважав йому з'ясовувати стосунки з дружиною. Кваліфікація буде залежати від того, кому суб'єкт заподіяв смерть. Якщо в результаті загинула жінка, а співробітник поліції не постраждав, то в цьому випадку дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю двох закінчених злочинів: вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України) і посягання на життя співробітника поліції (ст. 348 КК України). Якщо загинув співробітник поліції, а жінка залишилася жива, то кваліфікувати дії винного слід також за сукупністю злочинів, але відносно співробітника поліції - за ст. 348 КК України, а відносно жінки - за ч. 1 ст. 115 КК України, т. Е. Як замах на просте вбивство.

Кваліфікація при помилках п'ятого виду залежить від настали і вини суб'єкта. По відношенню до основного об'єкта, на який зазіхав винний, вчинене має кваліфікуватися як замах або закінчений склад залежно від злочинного результату. По відношенню до інших об'єктів кримінально-правова оцінка може бути трояку: вчинене кваліфікується або як умисний злочин, або як необережне, або не підлягає кваліфікації. Останнє має місце в тому випадку, коли по відношенню до настання наслідків відсутня вина або коли заподіяння наслідків по необережності не зізнається у вчиненні злочину.

Наприклад, винний вчинив замах на просте вбивство П., вистріливши в нього з рушниці, зарядженого дробом. У результаті пострілу постраждали двоє: П., якому була заподіяна тяжка шкода здоров'ю, і суддя Є., несподівано для винного що вийшов з-за рогу будинку, біля якого знаходився П. в момент пострілу. В даному випадку кваліфікація повинна бути наступною. Відносно П. - як замах на просте вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України), а щодо судді - як заподіяння смерті з необережності (ч. 1 ст. 119 КК України), так як спеціального складу, який передбачав би відповідальність за необережне заподіяння смерті судді, в законі немає.

Таким чином, проведене дослідження показало, що загальним правилом при помилці в об'єкті посягання, якщо ці об'єкти охороняються різними кримінально-правовими нормами або навіть одними і тими ж нормами, але значимість об'єкта якось позначається на межах відповідальності, є те, що ставиться особи той об'єкт впливу, який охоплювався свідомістю особи при здійсненні ним суспільно небезпечних дій. Якщо це об'єкти різних складів, то скоєне не можна кваліфікувати як закінчений злочин, оскільки ті суспільні відносини, які охоплювалися наміром особи, не зазнали якогось впливу, тобто не були розірвані ті зв'язки, я особі фактично наступив результат без урахування психічного ставлення до нього неприпустимо. За справедливим зауваженням В. А. Якушина і В. В. Назарова, це означало б визнання об'єктивного зобов'язання в кримінальному праві Україні. А це прямий шлях до суддівського розсуд і порушення принципу законності.

Помилка в однорідному об'єкті, як зазначалося вище, не змінює юридичної оцінки скоєного. Вбивство не перестане бути вбивством якщо, наприклад, замість одного громадянина помилково убитий інший.

У кримінально-правовій літературі деколи помилку в різнородному об'єкті, як конструктивній ознаці складу злочину, ототожнюють з помилкою в предметі посягання. Так, Н. І. Коржанський підкреслює, що кримінально-правове значення має помилка в різнородному предметі посягання, оскільки законодавець з урахуванням особливостей предметів, їх властивостей і ознак виділив їх в різні групи:... майно, валютні цінності, цінні породи риб і звірів, зброю, наркотики, міцні спиртні напої домашнього вироблення, документи, порнографічні предмети.

У цілому як показало дослідження, помилка щодо об'єкта злочину має винятково велике значення для кваліфікації злочинів. Цей вид помилки, як правило, не змінює форму провини. Вона проявляється в рамках наміру і визначає лише його зміст і спрямованість, а звідси визначається і кримінально-правова оцінка скоєного.