Фактична помилка в ознаках об'єктивної сторони складу злочину

Загальновідомо, що об'єктивна сторона злочину характеризується цілим комплексом юридично значимих ознак, що вказують на зовнішню сторону суспільно небезпечного діяння. Такими ознаками є: дії або бездіяльність, спосіб вчинення злочину, шкідливі наслідки, причинний зв'язок, а також час, місце, обстановка, знаряддя та засоби злочину. У цьому зв'язку в літературі можна виділити наступні помилки в ознаках об'єктивної сторони:

- помилка відхиленням дії;

- помилка в засобах;

- помилка в розвитку причинного зв'язку;

- помилка в факультативних ознаках об'єктивної сторони.

Помилка відхиленням дії має місце в тому випадку, коли здійснення злочинного наміру відносно іншого потерпілого відбувається не внаслідок того, що винний помилково приймає його за людину, яку, наприклад, він має намір позбавити життя, а внаслідок якихось інших причин, які від нього не залежать.

Як справедливо зазначають деякі автори, помилка відхиленням дії дещо нагадує помилку в особистості потерпілого. Тут також шкода заподіюється не тому особі, на яку зазіхав обвинувачений. Але на відміну від помилки в особистості при помилці відхиленням дії небезпеки заподіяння шкоди одночасно піддаються дві особи: те, на яке скоєно посягання, і те, якому фактично заподіяна шкода. Наприклад, винний вистрілив у людину, але промахнувся, так як потерпілий у момент пострілу ступив убік, і куля потрапила в іншого, знаходився тут же, заподіявши йому шкоду середньої тяжкості. У даному випадку скоєне має кваліфікуватися як замах на той злочин, який хотів вчинити винний, і як необережне фактичне заподіяння шкоди.

К-н був засуджений за необережне вбивство Ш. і замах на вбивство О. і К. Було встановлено, що О. і К. напали на вулиці на К-на, побили його, а пізніше прийшли до його будинку, кричали, викликали його для розправи, розбили скло у вікні. К-н схопив рушницю, зарядив її одним патроном, вибіг на вулицю і вистрілив у О. і К. У цей час до будинку К-на по схилу яру піднімалася група молоді, серед якої перебувала Ш. Вона-то і була вбита картеччю. За обставинами, які викладені, К-н не передбачав, але міг і повинен був передбачати заподіяння смерті не тільки О. і К., а й іншим особам. В даному випадку умисна дія, спрямоване на вбивство О. і К., спричинило смерть Ш. Ця смерть стала результатом необережності К-на.

Таким чином, при відхиленні дії причина настання наслідків по відношенню до іншого потерпілому, ніж до передбачуваного, обумовлена не оманою у властивостях особистості потерпілого, а в результаті інших, зовнішніх обставин, ставлення до яких у винного вимагає самостійної кримінально-правової оцінки, у зв'язку з чим ситуації відхилення дії завжди будуть впливати на кваліфікацію дій винного.

Можна погодитися з В. А. Якушиним, який вважає, що в подібних випадках ніякого відхилення в діях самого винного немає, відхиляється лише об'єкт злочинного впливу (потерпілий). На думку цього вченого, правильніше було б говорити не про відхилення в дії винного, а про відхилення об'єкта впливу (потерпілого).

Помилка в засобах виражається у використанні особою іншого, ніж було заплановано, засоби для вчинення злочину.

Можна виділити наступні підвиди помилки в засобах:

а) помилково використовується інший засіб, настільки ж придатне для досягнення злочинного результату. Наприклад, якщо при намірі скоїти вбивство винний замість однієї отрути використовував інший отрута. Подібна помилка в засобах не змінює суті діяння і його кваліфікації. Для кримінального права в принципі байдуже, скоєно, наприклад, вбивство за допомогою отрути або пістолета;

б) для вчинення злочину використовується засіб, сила якого, за помилкового уявлення суб'єкта, представляється заниженою. Якщо використано засіб, сила якого помилково особою занижена, скоєне кваліфікується як необережне заподіяння шкоди. Наприклад, бажаючи заподіяти тілесні ушкодження, винний стріляє в потерпілого, впевнений, що рушниця заряджена сіллю, хоча там фактично знаходиться бойовий заряд, внаслідок чого потерпілому завдається смертельне поранення;

в) для вчинення злочину помилково використовується засіб, що опинилося непридатним. Засоби, непридатні для вчинення злочинів і помилково прийняті суб'єктом за ті, за допомогою яких можна досягти злочинного результату, іменуються в літературі непридатними засобами або замахом з непридатними засобами.

Так, Лопатіна на ґрунті особистих неприязних відносин вирішила вбити свого знайомого Чурікова. Реалізуючи виник умисел, вона озброїлася газовим револьвером марки РГ - 9, будучи впевненою, що зброя бойова. Запропонувала Чурікову лягти на диван, накрила його голову подушкою для зниження шуму і з метою позбавлення життя справила постріл у голову потерпілого. У результаті зробленого пострілу сталося загоряння подушки, після чого Чуриков обеззброїв Лопатіну, вирвавши з її руки газовий револьвер. Довести до кінця свій умисел на вбивство Лопатіна не змогла з незалежних від неї причин, оскільки постріл був зроблений через подушку газом, що містяться в патроні зарядженого револьвера. Суд визнав, що Лопатіна вчинила замах на вбивство. Вона в силу свого віку (19 років) і життєвого досвіду усвідомлювала, що пострілом з револьвера позбавляє потерпілого життя, бажала цього, але не досягла злочинного результату внаслідок помилки щодо властивостей застосовуваної зброї.

Замах з непридатними засобами за загальним правилом тягне за собою кримінальну відповідальність. Тільки в ряді випадків негідне замах не тягне кримінальної відповідальності (коли воно не становить суспільної небезпеки через малозначність, а також в силу забобони або явного невігластва суб'єкта, який намагався за допомогою надприродних сил заподіяти кому-небудь шкоду, розцінюється як своєрідне виявлення наміру, що карається).

Помилка в розвитку причинного зв'язку має місце, коли вчинене особою діяння викликає наступ бажаних їм шкідливих наслідків, але не в силу тих чинників, на які розраховував винний.

Як зазначає В. А. Якушин, загальним при помилці особи у розвитку причинного зв'язку є те, що, правильно усвідомлюючи характер дій і той результат, який особа повинна або може отримати, їм неправильно оцінюються проміжні ланки цього процесу, які мають місце між дією і результатом. Тому якщо особа, передбачає і бажає наслідки, яке має настати в результаті його дій, але помиляється у розвитку причинного зв'язку, то вчинене слід кваліфікувати як закінчений злочин, який і охоплювалося умислом винного.

Наприклад, особа, бажаючи вбити людину, скидає його з рухався з великою швидкістю поїзда, вважаючи, що той помре від отриманих при падінні ударів. Однак смерть потерпілого настала не від ударів, а від розриву серця. У даному випадку помилка в розвитку причинного зв'язку (у розвитку її проміжних ланок) не має значення для кваліфікації скоєного злочину - відповідальність настає як за закінчений злочин у напрямку наміру. Винний підлягає відповідальності за вбивство. Або, наприклад, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітки і вважає, що смерть настане від поранення серця, а насправді потерпілий помер від сильної крововтрати внаслідок поранення артерії, то така невідповідність передбачуваного і дійсного розвитку причинного зв'язку не виключає умислу на вбивство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, тому що винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів.

В інших же випадках, коли особа, маючи відповідний умисел, здійснює додаткові дії для досягнення свого наміру і помиляється в тому, які саме дії привели до бажаного результату, скоєне, як вважає більшість авторів, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів. Так, наприклад, якщо винний з умислом на вбивство завдає потерпілому кілька поранень в життєво важливі органи і, думаючи, що він помер, з метою приховати злочин скидає його в річку, то помилка в розвитку причинного зв'язку буде мати місце в тому разі, якщо потерпілий помер не від поранень, а від утоплення. При цьому вчинене підлягає кваліфікації як замах на вбивство і заподіяння смерті з необережності.

Помилка в причинному зв'язку виключає відповідальність особи за злочинне слідство, яке настало, тільки в тому випадку якщо має місце важливе розбіжність між тим результатом, що передбачався, і фактичним розвитком причинного зв'язку. Так, якщо винний дав разом з їжею потерпілому отруту з метою вбивства, а потерпілий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то винний повинен відповідати тільки за замах на вбивство, тому що смерть потерпілого не знаходилася в причинному зв'язку з наданням отрути: дійсний розвиток причинного зв'язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.

Помилка щодо завданих наслідків стосується якісної або кількісної характеристики заподіяної шкоди. Наприклад, може бути помилка в характері шкоди або помилка в розмірах, що настали.

Помилка в наслідках впливатиме на кваліфікацію скоєного тільки тоді, коли наслідки виступають в якості конструктивних ознак складу злочину. Наприклад, людина в сварці розбив якусь ліпшу під руки річ, а вона виявилася дуже цінною. У такому разі не можна залучати особу до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 196 КК України, оскільки немає наміру на заподіяння значної шкоди. Особа не знало, що кинута й розбита ним річ склала значної шкоди для потерпілого. І навпаки, якщо, особа, знищуючи або пошкоджуючи чуже майно, мало намір заподіяти шкоду власнику у великому розмірі, а фактично розмір заподіяної шкоди виявився незначним, його дії підлягають кваліфікації як замах на знищення або пошкодження майна, які спричинили заподіяння шкоди у великому розмірі.

Помилка в способі скоєння злочину кваліфікується наступним чином:

- якщо особа помилялася щодо свого способу вчинення злочину, то відповідальність настає як за закінчений злочин, скоєний тим способом, який охоплювався умислом винного. Так, якщо особа, при розкраданні майна вилучає його відкрито, на очах у всіх, але вважає, що діє таємно, то в таких випадках вчинене потрібно ставити виходячи з намірів і уявлень особи, яка його вчинила.

У подібних ситуаціях для кваліфікації злочину першочергове значення має суб'єктивне уявлення про характер скоєних дій. У нашому прикладі дії потрібно кваліфікувати за ст. 186 КК України (при цьому не має значення, розуміють факт відкритого викрадення майна навколишні чи ні). Грабіж буде обов'язковими особистості лише тоді, коли вона усвідомлює, що навколишні розуміють характер його дій, але ігнорують дану обставину.

- якщо в результаті помилки в способі заподіяно більшої шкоди, ніж було задумано, то відповідальність настає за сукупністю злочинів за умисне вчинення злочину усвідомленими способом і необережне заподіяння додаткової шкоди.

Помилка щодо інших ознак об'єктивної сторони (час, місце, обстановка вчинення злочину) оцінюється відповідно до раніше викладеними правилами кваліфікації.