Стратегічне партнерство. Україна у світовій економіці.

Серед основних інструментів зовнішньої політики виділяють окремий специфічний інструмент – стратегічне партнерство, під яким розуміється такий рівень співпраці між державами, що передбачає спільне здійснення ними своїх ключових національних інтересів. Таке партнерство має бути довготривалим, максимально ефективним та взаємовигідним.

Стратегічна мета нашої країни полягає в інтеграції європейських та євроатлантичних структур. Налагодження співпраці з країнами Заходу є життєво необхідним для утвердження України як незалежної держави.

В основі стратегічного партнерства лежить геополітична взаємозалежність, іноді – географічна, культурно-історична близькість двох держав. В окремих випадках пошук стратегічних партнерів зумовлений бажанням держави стати регіональним або світовим лідером.

Якщо на першому етапі, в умовах декларованої нейтральності та позаблоковості України, стратегічне партнерство виступало одним з головним інструментів забезпечення національної безпеки України, то на нинішньому етапі коли Україна реалізує курс на євро та євроатлантичну інтеграцію та бере активну участь у процесах побудови нової системи міжнародних відносин, стратегічне партнерство є лише одним з допоміжних інструментів зовнішньої політики нашої держави.

Сьогодні Україна найактивніше використовує потенціал стратегічного економічного партнерства з трьома державами:

* Росією – торговельний баланс, спільні виробничі проекти, енергетичне та ресурсне забезпечення

* США – торговельний баланс, перспективи науково-технічного співробітництва. Створення спільних виробничих проектів, а також партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища.

* Німеччина – торговельний баланс, перспективи науково-технічного співробітництва, створення спільних виробничих проектів, а також партнерство в галузі покращення стану навколишнього середовища.

Найскладнішою сферою стратегічного партнерства можна назвати політичну. Проблемність цієї галузі полягає в суперечностях, що часто виникають між нею та іншими сферами державного життя.

Посиленню зовнішньополітичних позицій України можуть сприяти активні відносини із США, Росією, Польщею, країнами ЄС.

Практика вказує на можливість досить продуктивних відносин між Україною і Китаєм як потужною державою Південноазійського регіону.

Сьогодні Україна не має воєнних союзів з іншими державами і не входить до жодних військово-політичних блоків. Однак на українській території перебуває військово-морська база Чорноморського флоту Росії. Досить активна співпраця України з країнами Заходу також не набула стратегічного рівня.

Україна у світовій економіці.

Ознаками важливості партнерства в економічній сфері можуть бути: значна частка країни-партнера в експорті/імпорті товарів і послуг, обсяг інвестицій, наявність великих спільних проектів у пріоритетних для України галузях.

За обсягами експорту товарів можна умовно виділити три групи країн.

До першої групи входить лише Росія – головний торговельний партнер, який споживає п’яту частину українських товарів (20,69%).

Друга група складається з восьми країн – важливих торговельних партнерів, які імпортують не менше ніж 2% наших товарів – Китай, Туреччина, Німеччина, США, Польща, Болгарія, Угорщина.

Третя група – інші десять країн, частка яких в українському товарному експорті незначна (Азербайджан – 0,25% укр.. товарів, Аргентини – 0,12%) у торгівлі з більшістю цих країн переважає негативна динаміка. Україна втрачає на ринках Росії та Білорусії.

Щодо імпорту товарів в Україну, то поставки з Росії перевищують обсяг поставок решти країн, проголошених стратегічними партнерами, що виглядає таким чином: Росія – 47,21%, Німеччина – 7,96%, США – 3,39%, Білорусь – 2,9%, Польща – 2,18%.

Серед основних країн-інвесторів провідні позиції займають США – 18,15% загального обсягу інвестицій, Росія – 8,86%, Німеччина – 7,07%.

У номінації «великі спільні проекти» вирізняються поки що тільки дві держави – США та Росія (космічна сфера, комерційні запуски ракет, ВПК).

Таким чином, за сукупністю показників сьогодні до стратегічних економічних партнерів України можна віднести лише Росію, США та Німеччину. Потенційні можливості виходу на такий рівень відносин мають країни ЄС – Англія, Франція, Італія, Голландія. На більш високий рівень може піднестися економічне співробітництво з Китаєм.

Міграційні процеси в Україні та світі. Хвилі еміграції.

У зв’язку з інтеграційними процесами у світі дуже поширеною стала територіальна мобільність, або механічний рух населення.

Міграція у перекладі з латини означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця проживання та місця праці як у межах однієї країни, так і поза її межами.

Відповідно до Загальної декларації прав людини від 10.12.1948р. кожна людина має право на вільне пересування та обрання собі місця проживання, право на громадянство, на володіння майном як одноособово, так і разом з іншими. Реалізація цього права у глобалізованому світі пов’язана з міграційними процесами.

Еміграція – переселення до іншої країни на постійне проживання або на тривалий час.

Імміграція – в’їзд іноземців у державу на тривалий період чи на постійне місце проживання.

Сальдо міграції – це різниця між кількістю іммігрантів та емігрантів.

За визначенням ООН, міграцією вважається переміщення осіб на термін понад 6 місяців.

Сучасні міграційні процеси мають значний вплив на всі сфери життєдіяльності людини: в політиці, економіці, господарському житті, соціальній та культурній стратифікації на різних територіях планети. Саме міграційні процеси визначають економічний і соціальний стан багатьох держав.

Найбільші міграційні потоки складають сезонні, епізодичні та маятникові переміщення фізичних осіб у пошуках роботи за кордоном.

Переміщення людей, які мають незворотний характер, називають постійною міграцією. Усі інші види міграції, які мають тимчасовий характер, - зворотною.

Україна внаслідок геополітичних й історичних причин, є прикладом держави, яка пережила декілька міграційних хвиль.

В історії української еміграції є два основні напрямки східний і західний.

Східна діаспора утворилася шляхом переселення українців до внутрішніх губерній Російської імперії, пізніше – до республік колишнього СРСР. у цьому напрямку виділяються три основні хвилі еміграції:

- Перша кінець ХІХ ст.. пов’язана із збільшенням селянства та частини міських ремісників і напівпролетарів

- Друга – із соціально-економічними змінами, які відбувалися у зв’язку з реформою П.Столипіна.

- Третя – 50-60ті рр.. ХХст. з’явилася внаслідок освоєння цілинних та перелогових земель Казахстану, Алтаю, Сибіру

І нарешті в історії українства була ще одна могутня хвиля – насильницька депортація селянських сімей у період колективізації та «ліквідації куркульства як класу». лише в 30-х роках з України було вислано приблизно 1 млн. осіб. Східна діаспора нараховує10млн. осіб.

Західна діаспора, як і східна, має три основні хвилі:

- З останньої чверті ХІХст. До поч.. Першої світової війни (пов’язана з аграрним переселенням та релігійнимі національним тиском)

- Друга хвиля між двома світовими війнами (викликана соціально-економічними і політичними чинниками)

- Третя - після Другої світової війни (через політичні мотиви)

Серед мігрантів з України було багато відомих вчених: В.Вернадський, Г.Кістяківський,О.Грановський. за даними 1936р. 700 емігрантів з України до США і Канади мали магістерські та докторські дипломи.

Міграційні процеси значно активізувались у 90-х роках ХХст., коли Україна стала на самостійний шлях державного будівництва. На історичну батьківщину було повернено кримських татар. Загалом міграція в Україні набирає грандіозних масштабів: 5-7 млн. українців працює за кордоном, а близько 4 млн. іноземних іммігрантів перебуває в Україні. Сучасна Україна є багатонаціональною державою.