О. Довженко. Кіноповість “Україна в огні”. Відображення у творі найпрекрасніших сторінок історії вітчизняної війни в Україні.

«Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям Другої світової війни, долі сільської родини та простих селян.

Тема: опис подій Другої світової війни, показ життя селян під час німецької окупації.

Ідея: засудження такого явища як війна, прославлення сили духа українців, невмирущості нації.

Кіноповість «Україна в огні» — один із найсильніших, найбільш вражаючих творів української літератури про трагедію народу в роки другої світової війни та й упродовж усієї своєї історії.

Саме Україна прийняла на себе перші в СРСР удари німців; найстрашніші і найбільші битви відбувалися на її полях, і вся вона палала у вогні та стражданнях.

. Твір розпочинається святкуванням у хаті колгоспника Лавріна Запорожця 55-ліття його дружини. Зібралася вся сім'я: п'ять синів, донька і дід. Звучить пісня «Ой, у мене увесь рід багатий». Співають всі: батьки, Олеся, прикордонник Роман, артилерист Іван, чорноморець Савка, колгоспники Григорій і Трохим, пасічник дід Демид. Ранком наступного дня сини-брати подаються на фронт. Першим гине Савка під час сутички з німецьким десантом. Присутній динамічний розвиток подій: спочатку у захопленому селі; далі на фронті; знову село; Німеччина, куди вивезли німці як робочу силу сільських дівчат Олесю та Христю.

Присутні сцени розправи над селянами (дід Демид Запорожець сам натягує собі петлю на шию: "Вішай, кате, чого злякався?!), перетворення Івана Гаркавенка та Павла Хуторного на поліцаїв, багато емоційних фронтових епізодів, картини оранки впряженими у плуг чоловіками під наглядом німців, понівечення на чужині Олесі і Христі.

Основою кіноповісті стали оповідання Довженка «На колючому дроті», «Незабутнє», «Перемога». Уривки з кіноповісті вперше були надруковані російською мовою 1943 року, українською — 1962. Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану.

58. Утвердження духовної цінності високих почуттів у віршах Лесі Українки.
Поезія "Contra spem spero!" — не тільки
творче, але й життєве
кредо поетеси. Ця велика і мужня жінка понад усе цінувала незламність сили людського духу, вміння людини подолати себе й обставини, і сама подавала такий приклад — вела тривалу й виснажливу боротьбу з хворобою. З самого дитинства вона була упевнена в тому, що "сором хилитися, долі коритися!" Хоч доля поетеси приготувала для неї чимало випробувань (тяжка хвороба, передчасна смерть коханого), вона ніколи не була слабкою, завжди знаходила в собі сили протистояти тим випробуванням.
Найпоетичнішим з творів Лесі Українки є "Лісова пісня" Назвавши свою драму феєрією, авторка вже з самого початку налаштовує нас на казковий лад. Глибокий філософський зміст твору, а саме: протиставлення безсмертної краси і мудрості природи, як і високої духовності й поетичності. Світосприймання близьких до неї людей, – обмеженості тих, котрі не здатні піднятися над сірою буденщиною, зрозуміти високі поривання людської душі, – цей зміст розкривається у драмі через музичні, пісенні образи міфічних героїв з волинського фольклору.“Лісова пісня” – чарівна квітка людських почуттів і барв природи, яка вражає красою лесиної мрії, самоцвітами думки, музикою її слова.

 

59. Василь Барка. Загальний огляд життя і творчості.Роман "Жовтий князь".Історична основа твору.
Справжнє ім’я — Василь Костянтинович Очерет.
Василь Барка - талановитий письменник і поет, представник української діаспори у Сполучених Штатах Америки — народився 16 липня 1908 року в селі Солониця Лубенського району на Полтавщині в козачій родині. Батько письменника служив у козачій частині, звідки повернувся покаліченим після російсько-японської війни. Сім’я Василя Барки жила небагато, постійно бідувала, батько працював плотником, а також розом зі своїми трьома синами доглядав чужі сади, під час громадянської війни працював інструктором у майстернях.Сімя Очерет переїхала у відкритий степ неподалік від хутора Миколаївка, де Василь Барка ходив до трьохкласної початкової школи.З 1917 р. письменник навчався в Лубенському духовному училищі,яке згодом було перетворено в трудову школу. Улюблений предмет Василя Барки - література.
У 1930 р. в м. Харкові Василь Барка видає книгу поезій «Шляхи».Друга книжка Василя Барки «Цехи» виходить 1932 р. у Харкові, вона «ідеологічно правильна», цілком на «виробничі сюжети». У 1946р. у Німеччині вийшла збірка його поезій «Апостоли», у 1947р. з'явилась збірка «Білий світ». Протягом 1958—1961 pp. В. Барка працював над романом «Жовтий князь», він був опублікований 1963 р. окремою книгою в Нью-Йорку (перевиданий 1968р.; 1981р. вийшов у перекладі французькою; і тільки 1991 р. з'явився в Україні).
"Жовтий князь"
Історична основа роману, як автор її розкриває й пояснює? Сталінські події голодомору в Україні залишили глибокий слід у душі В. Барки, що сам його важко пережив, а потім спостерігав на Кубані в 1933-1934 роках. У його руки потрапила й зошит записів про трагедії сім’ї Катранников, що забезпечило вірогідність страшних картин штучного голодомору в Україні, автор найбільше прагнув розповісти всьому людству болючу правду про радянську тоталітарну систему, що «пожирає своїх дітей», знищує все на своєму шляху, перетворюючись в «жовтого князя».
Над текстом автор працював з 1958 до 1961 р., живучи впроголодь у Нью-Йорку, часто хворіючи, не маючи можливості заробляти на хліб.

 

60. Іван Кояерга "Свіччине весілля". Історична основа твору.втілення в образі Івана Свічки кращих рис трудового..народу.
"Свіччине весілля". Історична основа твору. Основний конфлікт -боротьба між ремісничим Подоллєм і князівською Горою за волю, за право світити світло, за людську гідність. Композиція твору. Роль образів світла…і..Свічки…в..розвитку…подій.
Втілення в образі Івана Свічки кращих рис трудового народу - відданості справі боротьби за визволення з-під національного й соціального гніту, відвага, чесність, непідкупність, духовне благородство. Образ Меланки, її моральна чистота, самовідданість, ніжність, вірність у коханні. Образи ремісників. Бездушність, жорстокість, здирство представників князівської Гори.

 

61.Іван Багряний.Загальний огляд життєвого і творчого шляху.Роман "Тигролови".Проблематика твору.
Іван Багряний (Іван Павлович Лозов'ягін) вписав своє ім'я в історію як найвидатніший письменник-емігрант з Радянського Союзу.народився 2 жовтня 1906 р. в с. Куземин на Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робітника-маляра..
У романі у віршах «Скелька» (1928 р.) І. Багряний використав почуту в дитинстві легенду про те, як у XVIII ст. селяни села Скелька (що на Полтавщині), протестуючи проти засилля московських ченців, спалили чоловічий монастир.За кордоном у 1944р. побачили світ романи «Тигролови» (у першому виданні — «Звіролови»), згодом— «Сад Гетсиманський» (1950р.), «Огненне коло» (1953 p.), «Буйний вітер» (1957 p.), «Людина біжить над прірвою» (1965р.), п'єси («Генерал», «Морітурі», «Розгром»), поема «Антон Біда — герой труда», збірка «Золотий бумеранг», твори для дітей.
Іван Багряний і як людина, і як політичний діяч, і як письменник був щедро обдарований талантом. Про його вагу як письменника і діяча свідчить підписана псевдонімом книжка радянських нападок на Багряного «На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного», яка вийшла в 1963 p., перед смертю письменника.
Іван Багряний помер 25 серпня 1963 р. у санаторії Блазіен у Шварцвальді (Західна Німеччина).
Проблематика твору "Тигролови":
Виживання людини в умовах жорстокого терору;Боротьба добра і зла;Справедливість і кара;Моральний вибір;Воля до життя і цілеспрямованості;Стосунки людини і природи;Родинні взаємини;Вічність вікових традицій предків.

 

62. Поетична творчість І.Франка-найвище досягнення української нації 2 половини 19 ст.
Поетична творчість І. Франка — видатне явище в українській літературі. Вона вражає обширом та глибиною зображення життя й душі народу.
У багатогранній творчій спадщині Івана Франка визначне місце належить його ліриці, що стала найбільшим досягненням українського поетичного слова після Шевченкового «Кобзаря».
Героєм громадянської лірики Івана Франка стає людина-борець, що піднялася на боротьбу з існуючим ладом. Класичними зразками політичної лірики є вірші І. франка «Товаришам із тюрми», «Гімн», «Каменярі», «Беркут», «Насуді»,«Земле моя, всеплодющая мати» та інші.
Вірш "гримить": Образи хмар і грому тут набирають суспільно-алегоричного змісту. Це провісники революційної бурі, що принесе народові очікувану благодатну пору, оновить людське життя.
І. Я. Франко був твердо переконаний, що кожна людина мусить виконувати свій громадянський обов'язок. І громадянська поезія митця — це своєрідний звіт ліричного героя перед суспільством і власним сумлінням, це заклик народу до боротьби за своє щастя й волю.
Вірш напам'ять.

 

63.Ула́с Олексійович Самчу́к ((20) лютого 1905, Дермань тепер Здолбунівський район Рівненської області — †9 липня1987, Торонто) — український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово».

Улас Самчук своє перше оповідання «На старих стежках» опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).

У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932–1937) виведений збірний образ української молодої людини кінця 1920-х — початку 1930-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:

Жорстока правда жорстокого часу. (Роман «Марія» — твір про становище українського селянства після революції 1917 року. Автор пам'ятав голод двадцятих, спілкувався з тими, кому пощастило вирватися на волю у 33-му. Письменник зіставляв жахливі розповіді, описував життя українців, підводив до висновку, що штучний голод планувався сталінською клікою як геноцид, як замах на українську націю. Звичайно, книга, що відображала жорстоку правду, вРадянському Союзі була заборонена до друку.)

«Найстрашніша смерть — це смерть від голоду». (Ці слова належать Марії, жінці, на очах якої заможне село часів її дитинства вимирало від голоду. Автор малює страшні картини Голодомору 1932–1933 років. Лаконічно описує автор посівну, яку проводили за вказівкою зверху, передчасний збір врожаю і злочинну діяльність «залізної червоної мітли»: «Над зігнутим голодним людом при праці вдень і вночі стоять озброєні вартові. З кістлявих мужицьких рук, з занедбаної землі виривається зі скреготом зубів кусень хліба». Арештовують Маріїного зятя за мішок гнилого зерна, мучиться Надія з виснаженою від голоду маленькою Христинкою. І Марія волає до Бога, просить допомоги: «Вмреш дитинко. На широкому світі немає вже для тебе трошечки хліба…» Втративши всіх своїх рідних, велику і гарну сім'ю, Марія і сама гине від голоду.)

Роман-хроніка «Марія» Самчука — художній свідок історії нашої держави. (Роман «Марія» має конкретну присвяту: «Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роки 1932–1933». Твір дає змогу подивитися на історичну добу очима її сучасників, він є першим пам'ятником жертвам Голодомору.)

 

64.Новаторство Старицького-поета. І. Франко про поезію..М. Старицького.
"Виклик" (“Ніч яка, Господи! Місячна, зоряна...”) – взірець романтичної

пісенної лірики. Варіанти вірша як народної пісні. Використання
народнопоетичної символіки. Особливості ритмомелодичної побудови вірша.

Заклик "До молоді", "До України", поетичний маніфест "Поету",

інвектива "Редакторові" – громадянська лірика поета. Провідні теми та ідеї.
Уболівання за долю людини праці. Інтелігенція, її роль у соціальному і
національному визволенні народу України. Пріоритет суспільного над
особистим. Образи і символи віршів.

 

65. Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Мати, Олена Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис.
Лариса Косач (справжнє ім'я Лесі Українки-письменниці) заслуговує на таку характеристику, якщо під чоловічими пріоритетами мати на увазі мужність, силу Духа, стійкість, вольове начало, здатність до інтелектуальної праці, до масштабних узагальнень та історичних знахідок. Усе це незаперечно охоплює титул «дочки Прометея», тим більше якщо врахувати, що «прикута до скелі» — до своєї фатальної, на той час фактично невиліковної хвороби (туберкульозу кісток), ця талановита жінка змогла виявити себе у слові, поборюючи обставини, залишитися українкою, справжньою громадянкою оновлюваного суспільства.Як воно все їй давалося — нам важко збагнути. Ще важче за цими войовничими латами побачити, що Леся Українка, окрім усього, була ще й просто жінкою. Так небагато — всього лише кілька поезій — розповідають про її інтимні почуття. Судячи з того, що пощастило прочитати із творчості і «про життя та творчість», найбільше значення у житті поетеси мали двоє чоловіків. Другий (виходячи із послідовності знайомств), Климентій Квітка, був її однодумцем, товаришем, порадником і— законним чоловіком. Перший, Сергій Мержинський, був її пристрасною любов'ю. Найкращі й нечисленні інтимні вірші Лесі Українки присвячені саме йому. Хоча їх продиктували, на жаль, горе, скорбота, страх перед утратою коханого. Це було як сліпучий спалах серед суворого життя амазонки.Він помирав — а її від божевілля рятувала творчість. Драматична поема «Одержима» — плід цієї невимовно тяжкої ночі й Лесин порятунок, бо таки — вимовила. «Я її у таку ніч писала, після якої, певно довго жити буду, коли зараз жива осталась», — писала Леся. «Одержима» — про Христа і горду Міріам, котра так любила Його, що насмілилася не любити ворогів Христових (згадаймо біблійне «любіть ворогів ваших. Цим її інтимна лірика близька мені і зрозуміла. Вона в моїй уяві перетворює поетесу-легенду на прекрасну жінку, яка вміла любити...

Розстріляне Відродження

Розстріляне Відродження - літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін "Розстріляне Відродження" вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).

Головними літературними об'єднаннями 20-30-хх рр. були "Ланка" (пізніше "МАРС"), "Плуг", неокласики "Молодняк", "Спілка письменників західної України", ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був "Гарт", який пізніше був перейменований на "ВАПЛІТЕ" ("Вільну Академію Пролетарської Літератури"). Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.

Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Микола Хвильовий), репресії і концтабори (Борис Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, Віктор Петров (Домонтович)), еміграція (Володимир Винниченко, Євген Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (Павло Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна. Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном. Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку "Золотий бумеранг", другою назвою її було "Рештки загубленого, репресованого та знищеного".

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, "на честь 20-ї річниці Великого Жовтня" у Соловецькому таборі особливого призначення були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції - цвіту української нації.

Невідомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного Відродження. За деякими даними це число сягало 30.000 осібТвори поетів і письменників Розстріляного Відродження вивчаються у програмах вишів та шкіл.

Павло Тмчина

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? —

Кохана спить, кохана спить,

Піди збуди, цілуй їй очі,

Кохана спить...

Ви чули ж бо: так липа шелестить.

Ви знаєте, як сплять старі гаї? —

Вони все бачать крізь тумани.

Ось місяць, зорі, солов'ї...

«Я твій»,— десь чують дідугани.

А солов'ї!..

Та ви вже знаєте, як сплять гаї!

 

СОNТRА SРЕМ SРЕRО!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей

 

Іван Франко

 

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько - колюче терня?

Чом твої устонька - тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх - для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.

Володимир Сосюра

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

 

 

Мойсей

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізниу

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистрбїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

 

Смотрицький М.

Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай...
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!

Сядем укупі ми тут під калиною -
І над панами я пан...
Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
Стелеться полем туман;

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить?
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;

Небо незміряне всипано зорями -
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.

Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.

Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар...
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;

Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала -
Ані шелесне в гаю!

Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх...
Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
Й хвиля кохання - за гріх?

 

Максим Рильський

Любов чи ні — не знаю…
Тінь, смуток, тишина,
Ніде життя немає,
На світі ти — одна.

Колись було — чи снилось…
Забулось — чи пройшло…
В душі давно згубились
Людське добро і зло.

У тьмі сіріють віти.
Ні руху, ні людей…
Одно лиш є на світі:
Огонь твоїх очей.