Трагедійного звучання набуває образ жінки у новелі М. Хвильового “Мати” .



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Трагедійного звучання набуває образ жінки у новелі М. Хвильового “Мати” .



Невипадково письменник і в цьому творі, і в багатьох інших детально вимальовує жіночі образи, адже жінка, за світовідчуттям українців, — це берегиня роду, носій його традицій. Проте у збурених обставинах перших десятиліть XX століття роль жінки — народжувати і виховувати — доповнюється ще одним штрихом: ціною власного життя рятувати дітей від жорстокості т а абсурдності світу, поділеного на класи, на непримиренні ворожі табори. І найдраматичніше те, що лінія такого протистояння часто проходила через одну сім’ю, родину, краючи ї ї навпіл

Письменник психологічно вмотивовує вибір життєвого шляху братами. Один із них навчався в гімназії, здобув освіту, і мати намагалася забезпечити йому достойне життя ціною неймовірно виснажливої праці Проте навчати другу дитину жінка через матеріальні нестатки вже не могла, тому самостійне життя Андрія почалося з містечкової кузні. Не дивно, що Остапа супроводжувала весела усмішка, а Андрій "дивився на світ суворим поглядом незадоволеної людини” . М. Хвильовий акцентує увагу на тому, що саме матеріальні умови визначили шляхи братів у вирі громадянської війни: Остап служить у білогвардійській армії, а Андрій потрапляє до лав більшовиків. Однак я к пояснити їхнє ставлення до матері, я к а порівну між синами розподіляла свою доброту, ласку, тепло душі? Від чого зачерствіли серця хлопців?

Чому нелюдська ненависть пролягла поміж братами? Чому Остап безапеляційно заявляє білогвардійцям: “... хочу я довести вам, що для мене в боротьбі нема і матері". Абсурдність ситуації розв’язати може лише смерть. Такий підтекст прочитується уже в перших рядках твору. Герої носять імена синів Тараса Бульби, бо їхній батько, бідний і зворушливо наївний кравець, марив старовиною, козацьким давнім лицарством. Його сини не стали лицарями, криваві будні воєн, класова ворожнеча, ігнорування гуманних принципів людської спільноти уподобили їх до звірів. Мати не пізнає Остапа — “перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина. Це вже був не той Остап, що обіцяв їй годувати її смачними цукерками. Це було втілення незнаної їй хижої мудрості” . Таким ж е далеким і чужим видається їй Андрій. У розпачі жінка підставляє під сокиру старшого сина власну голову, рятуючи меншого.

Зображена М. Хвильовим колізія нагадує біблійну легенду про Каїна т а Авеля, злочинця і невинну жертву. Давній переказ у XX столітті під пером письменника набуває нового звучання — Остап і Андрій, засліплені ненавистю і пролитою кров’ю, нагадують виродків, а їхня мати — це втілення самопожертви і безмежної любові.

 

48.Аналіз повісті Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”

Про популярність повісті свідчить велика кількість її перевидань і перекладів іншими мовами. Те, що сталося з родиною Кайдашів, можна назвати моральною катастрофою. Читаючи цю «веселу» повість, хочеться плакати або принаймні жалкувати й мучитися досадою: адже на наших очах відбувається самознищення чогось надзвичайно важливого, що є в людському житті, — домашнього затишку, порозуміння між ближніми, почуття гідності, ладу як основи родини

За жанром «Кайдашева сім’я» — це соціально-побутова сатирично-гумористична повість-хроніка. Побутовим і соціальнимє конфлікт, навколо якого вибудовується сюжетна інтрига. Чимало уваги І. Нечуй-Левицький приділяє обставинам життя Кайдашів, зовнішньому світу, зокрема й етнографічним елементам. День за днем і рік за роком у повісті виписані родинні події, вони розгортаються динамічно, послідовно й стрімко, що є ознаками саме хроніки.

Повість «Кайдашева сім’я» — яскравий зразок реалістично готвору, адже автор досліджує в ній родинні стосунки, зосереджуючись на морально’етичній проблематиці (побутово-просвітницький реалізм). Письменник створює в повісті переконливі характеристики соціального буття, колоритні соціальні типи, які в той же час є яскравими особистостями (Маруся й Омелько Кайдаші, Мотря та ін.). Однією з найпомітніших ознак реалістичної манери письма є докладне змалювання національного колориту українців — побуту, звичаїв, обрядів, вірувань.

Тема«Кайдашевої сім’ї» — змалювання побуту й психології українських селян у перші десятиріччя після скасування кріпацтва. У цьому творі художньо відтворено, як каже сам автор, «темні плями народного життя». Повість вийшла друком майже через два десятиріччя після реформи 1861 р. й висвітлювала злободенні для того часу проблеми: злиденне життя хліборобів, руйнування патріархального устрою села, темноту й забитість селян. Разом із тим І. Нечуй’Левицький порушив одвічні проблеми:

добра і зла; кохання; сімейних стосунків; взаємин батьків і дітей;людської гідності та свободи;

 

Образи

Іван Нечуй-Левицький розпочинав свої твори з панорамного малюнку місця дії, з докладних описів зовнішності персонажів

Карпо і Лаврін протилежності: один має батьківські карі гострі очі, другий схожий з виду на матір; один кремезний, другий — тендітний; один насуплений, сердитий, мовчазний, другий — веселий, привітний, балакучий…

Характери персонажів у «Кайдашевій сім’ї», як правило, статичні. Письмен_ ник робить акцент на домінантах, виокремлюючи одну_дві риси у вдачах героїв. В Омелька Кайдаша — богобоязливість і чарколюбство, у Кайдашихи — чваньковитість, у Мотрі — сварливість. Чи не найбільших змін зазнає характер Мелашки: у ній — спочатку ліричній, ніжній дівчині — теж поселяється «біс» чвар.

Цікаво, що в повісті майже немає сцен, у яких би лунав сміх. «Кайдашева сім’я» населена дуже серйозними людьми. Їм не до сміху, оскільки всі вони — учасники великої родинно_побутової війни, якій не видно кінця..

Омелько Кайдаш, по суті, ніяк не впливає на перебіг подій у власній хаті. Він пливе за течією, а коли й пробує якось утрутитися в домашні чвари, то зазнає поразки. Образ голови родини трагікомічний: з одного боку, він богобоязливий, палко вірить у святу Параскеву П’ятницю, яка ніби рятує від наглої смерті й не дасть потонути у воді, а з іншого — він любить «заглядати в чарку», що потім його погубила, до речі, у ту ж таки п’ятницю. Омелько не може зрозуміти й цілком природного бажання синів мати свою землю, тобто відчувати себе господарями. Родинні чвари переходять межу моральності: Карпо навіть піднімає руку на рід_ ного батька.

Формування світогляду Марусі Кайдашихи, як і Омелька, припало на добу кріпацтва, вона довго «терлася коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові, повага до панів. Вона любила цілувати їх у руки, кланялась, підсолоджувала свою розмову з ними». І після кріпацтва Кай_ дашиху запрошували як куховарку пани й попи, чим вона дуже пишалася.

Старший син Карпо в молодому віці доволі мовчазний і замкнутий, але, одружившись, починає все відвертіше виявляти свій норов: в одній із сварок він називає батька «іродовою душею» і навіть піднімає на нього руку; дізнавшись, що мати закрила у своєму хліві його коня, хапає її за плечі, притискає з усієї сили до стінки й несамовито

До пари Карпові Мотря, «бриклива», «з перцем», «робоча та проворна», «куслива, як муха в Спасівку» — словом, його омріяний ще в парубоцькі роки ідеал. Вона теж із часом стає все жорстокішою (не без «допомоги» Кайдашихи

А ось Мелашка з Лавріном — повна протилежність Карпові й Мотрі. Лише вони залишилися, так би мовити, на рівні людяності й закоханості, хоча й навчилися «показувати зуби», коли йшлося про посягання на їхнє добро. Тільки раз автор порівняв Мелашку з вовчицею, коли вона обороняла своїх дітей. Хоча ця характеристика й знижена, проте своєї привабливості Мелашка все ж не втрачає.

Поетично змальовано й Лаврінову зовнішність: «Веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи — усе подихало молодою парубочою красою».

Дуже своєрідний, але типовий для українського села образ «народного радіо» це — баба Палажка, яка щороку збирає по селу мирян і водить їх до Києва на прощу, щоправда, не всіх повертає додому, як це сталося з Мелашкою. Вона в «наймодерніший» спосіб лікує від пиятики Омелька Кайдаша: радить Кайдашисі втопити в горілці цуценя, три дні квасити в тому зіллі оселедця, а потім напоїти ним… хворого.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-15; просмотров: 222; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 52.205.167.104 (0.013 с.)