Трагізм життєвої долі М.Хвильового та його героїв.

Незвичайна постать Миколи Хвильового (1893-1933) справила значний вплив на розвиток української літератури і суспільно-політичної думки всього XX ст.Після виходу збірки "Сині етюди" (1923) О. Білецький назвав М. Хвильового "основоположником справжньої нової української прози". Новели прозаїка приваблювали не лише тематично, а й стильовою, мистецькою самобутністю.Характерним стилем для 20-х рр. був стиль революційного романтизму, роман-тики вітаїзму (активного романтизму. Серед поетичних символів М. Хвильового одне з чільних місць займає образ "загірньої комуни", який має мало спільного з народжуваним "новим світом", тобто радянською дійсністю.Відмова письміенника від традиційного описового реалізму увібрала відмову від послідовного викладу подій, намагання через часові зміщення, непослідов-ності досягти посилення емоційних ефектів. Збірка оповідань "Осінь", повість "Санаторна зона" (1924) і особливо громадянська активність зробили М. Хвильо-вого центральною постаттю у літературному процесі 20-х рр. Одним із найкращих творів М. Хвильового є оповідання "Я (Романтика)". М. Жулинський писав: "Небагато є в світовій літературі таких творів трагічного звучання, в яких були б відтворені драматичне роздвоєння реальності та ідеалів, внутрішній конфлікт революціонера, який потрапляє у "витворену революційними ідеями пастку".Твір присвячено оповіданню М. Коцюбинського "Цвіт яблуні" і написано в імпресіоністичній манері.

Мати, яка всім серцем любить свого єдиного, бунтівливого сина, відчуває: "Надходить гроза!" Різким дисонансом до вступу змальовані криваві судилища, де вершить "справедливість" герой новели. Ліричний герой вважає себе "чекістом і люди-ною". Ось перед ним чоловік і жінка. "Мужчина впав на коліна і просить милості. Я з силою штовхнув його ногою - і він розкинувся горілиць... Женщина сказала глухо і мертво: - Слухайте, я мати трьох дітей!.. У 1925 р. М. Хвильовий разом з однодумцями створює літературну організацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури). Тоді ж він започаткував літературну дискусію, яка від питання про якість творів художньої літератури перейшла на ідеологічні засади. Він закликав письменників повернутися до українських національних джерел, орієнтуватися па "психологічну Європу". Звідси знамените гасло М. Хвильового- "Геть від Москви. Письменник болісно переживає ті численні компроміси, на які йшов, щоб не порвати з більшовицькою партією. М. Хвильовий, як зазначав М. Жулинський, "не бачив виходу з цієї ідеологічної пастки, в яку він, комуніст, потрапив, натхненно довірившись ідеалам Революції". 13 травня 1933 р., зібравши друзів, письменник застрелився. Трагедія його полягала у тому, що він "свято вірив у можливість рідкісного шлюбу" (І. Драч), тобто вільної України і ленінського комунізму.

 

28. Природа у драмі-феєрії «Лісова пісня»
У «Лісовій пісні» зображено два світи — світ природи та її істот і світ реальний, із постатями звичайних людей. Між світом природи і людьми існують певні суперечності.Основний конфлікт драми підпорядкований головній ідеї твору — боротьбі за світле, гармонійне, вільне життя, аа високу мрію, за красу й вірність кохання, засудженню буденщини, тупості, сірості.У природі, поруч із вільними істотами, діють темні сили — сили тьми і тихого болота. Врешті-решт усе краще в людині і в природі поєднується, аби захистити світлу мрію.Уже в пролозі п'єси одвічний потяг до щастя, активне рушійне начало в бездіяльному животінні й заспокоєності природи протиставлено силам застоюІсторія кохання Мавки і Лукаша становить сюжет твору.Конфлікт між коханням Мавки і байдужістю Лукаша зображено у другій дії п'єси — пізнього літа, коли в душі Лукаша в'яне поезія кохання до Мавки. Він вагається, бо не в змозі зробити вибір між вимріяним світом і буденщиною.З'являється Килина — втілення бездуховності й обивательської обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — символу краси і поезії. Коли Лукаш зраджує поетичну Мавку і сватає буденну Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає цікавість до життя і добровільно погоджується покинути цей світ і зникнути «у підземеллі темної потойбічної сили — «Того, що в скалі сидить».У третій дії Лукаш стає звіром, перевертнем-вовкулакою, але Мавка, якій невідомі почуття помсти, приходить на допомогу коханому і повертає йому людську подобу. Аж тут саму Мавку Килина перетворює на Вербу. Та даремно: кохання перемагає навіть смерть, а чистий вогонь спалює усе брудне, «нікчемне, очищає людину, даруючи їй волю». Драма закінчується епілогом — спалахом весняної краси, переможним співом кохання, усміхом щастя серед зимового сніговію.В українській драматургії не можна назвати жодного твору, де б природа відігравала таку величезну роль, як у «Лісовій пісні». У драмі природа живе в символічних образах, які є дійовими особами п'єси. Та й тло, на якому відбуваються події, — ліс, озеро, кожне дерево — живе своїм життям, говорить, дихає, має свій характер і звичай.Поліські пейзажі змальовано реалістично, нібито з натури. Це пейзажі реально існуючого с. Нечимно-го на Ковельщині. Фантастичні персонажі п'єси мало чим відрізняються від людей, вони можуть бути навіть привабливими і добрими. Коли Лукаш цілує Мавку «довгим, ніжним, тремтячим поцілунком», озиваються співом солов'ї і всі голоси весняної ночі.Мавка безмежно щаслива, але в її серці зароджується передчуття чогось недоброго. Далі природа змінюється: «Озеро змаліло, очерети сухо шелестять скупим листом».Природа в'яне. Зникає польова краса, вирвано квіти з пшениці, почорнів червоний мак. З останніми зів'ялими квітками зникає й любов Лукаша до Мавки. Минає літо — минає і кохання. Лукаш залицяється до Килини, пішов її проводжати, а Мавка сидить і тихо плаче. І разом з нею плаче і природа: починає накрапати дрібний дощик. Чим сумніше на душі у Мавки, тим сумнішим стає навколишній світ Навесні Мавка в ясно-зеленій, кольору молодого листя, сукні, а Лісовик — у вбранні барви кори. На свято осені вдягаються вони в золото і пурпур..

29. Твори Василя Стефаника - шедеври світової новелістики.
Василь Стефаник увійшов в українську літературу як неперевершений майстер новели. Стефаникові шедеври стали яскравим свідченням засвоєння нашим письменством найновіших досягнень європейських літератур. За спостереженням І. Франка, нове покоління, яке з гідністю представляв В. Стефа-ник, амагалося "модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу". Новелістика тефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали "в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою", висвітлювали їхнє оточення. Передача найтонших, найсклад-ніших порухів душі людини, майстерність компонування художньої фрази, нерво-ва експресія мовлення - усе це дає підстави називати Стефаника експресіоністом у мистецтві слова. Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефаниківського типу є "Новина". Тема твору - вбивство батьком своєї дитини - була взята стефаником із самого життя. Головну увагу в ньому зосереджено на психоло-гічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Письменник порушив тут усталені прийоми композиції: новела починається нібито з розв'язки: "У селі сталася новина, що Гриць Летючий утопив у річці свою дівчинку. Він хотів утопити і старшу, але випросилася". Причина цього страхітливого злочину - голодне бідування сім'ї після смерті Грицихи. Примара солоду оселилася в хаті. Сповіді героя при своє життя вражаючі. Монологи, що є важливим засобом його індивідуалізації, обертаються насамперед навколо образу горба, на якому Іван Дідух встановив на пам'ять селу камінний хрест з вибитими іменами своїм і дружини. Образ хреста символізує страдницьку долю селянина, який усе своє життя гірко працював і однаково змушений покидати свою нивку, бо вона не спроможна його прогодувати. Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть галичанам, хвилювали В. Стефаника. У новелі "Марія" він вивів образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів, що були її невимовним щастям. Пригадує Їхнє дитинство, часи юності. Хата,ширшала від молодечого гомону. Сподівалися юнаки, що розваляться імперії і прийде визволення. Кидаються у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів "спів про Україну". Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли у пам'ять матері. Стефаник передає патріотичне піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту.Тема національно-визвольних змагань художньо розкривається також у новелі "Сини". Двох синів благословив батько на боротьбу "за У країну". Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю. Його оповідання пливе, бачиться, спокійно, з елемен- тарною силою, але власне, сею елементарною силою воно захоплює й нашу душу".