Захисна промова С.Шалинського, виголошена на судовій розправі 19.11.1919 р. у справі генерала М.Тарнавського

 

Високий Суде!.

Перед нами розгравається один з актів трагедії Українського Народу. Найвищий Вождь Галицької Армії, улюблений й обожаний своєю армією, помимо молодого віку з перепрацьовання посивілий генерал стає перед Високим Судом, щоби відповісти за страш­ний злочин, а іменно злочин зради свого Народу і йому підчиненої Армії.

Що ж то за злочинець і чим він провинився? Чи злочинцем є той, що був першим піонером ідеї національного війська яко командант Січових Стрільців за часів Австрії? Чи злочинцем є той, що мучився в польській тюрмі і з нараженням власного життя утікає з полону та передирається серед невигід через гори, скали, дебри, щоби прибути до своєї армії? Чи злочинцем є той, що стояв на чолі 2-го корпусу і вів завзяті бої о столицю галицької України - Львів? Чи злочинцем є той, що в найкритичнішім часі для нашого Народу, коли Галицька Армія задля підлої клевети наших ворогів мусіла опускати Рідний Край - Галичину, обнимає над нею начальну команду? А була це армія - підупала на дусі і пригноблена.

І тут постає величезна стать злочинця, і він голосом Прометея засталює серце, ободрює духа, загартовує енергію, скріпляє відвагу тої армії; Та Армія, гола і боса, розпалена живим словом генерала, іде з нечуваним імпетом, кілометровим кроком вперед і вкоротці здобуває наддніпрянський Вавилон - столицю України, золото­верхий Київ. І знову загомоніла свобідна боєва пісня, та сама, що дзвеніла колись на степах зеленої України, але замовкла під гуком гармат з-під Берестечка та нещасливої Полтави. І здавалося, що вже зазоріло ясне світло Волі, що благословиться на світлий Воскресення день. Аж тут повстає новий ворог, проти котрого п. генерал рівно ж виступає оружно.

І той великий син України, український Гарібальді, що в инших народів покритий авреолею слави був би зайняв місце в Пантеоні безсмертних, був би оспіваний поетами, прославлений піснями і був би став предметом національної легенди, стає перед Тобою, Високий Суде, яко Ефіяльт і ґерострат свого Народу.

Кривава історія наша. Сумна доля нашого Народу. Вона тяг­неться червоною ниткою від найдавніших часів аж до тепер. І здавалося, що світова війна, котра похлонула стільки жертв, що той кривавий танець європейський принесе щастя для нашого народу, як приносить послюбний щастя для молодої пари. Однак і тут зловіща Теміда поклала своє грізне "вето". І та непевна, як весна, гаряча, як літо, невмолима, як осінь, строга, як зима, судьба щербата нашого Народу спричинила те, що той великий син України поставлений зістав перед суд. Страшний акт трагедії - я мушу його розбирати. Впрост жахаюся. І який я був би щасливий, Високий Суде, якби мене в тій хвилині осіяла якась сила пророка, якби я був ведений якимсь віщим духом, то мігбим знайти тоді той талізман, що під його закляттям далекосяглим зором, перебивши занавісу історії, покинувбим ту землю несправедливости, цю арену людського горя, сліз, терпінь, злиднів, мук і болів і орлиним летом на крилах зимового вітру взнісбимся в ті часи, де була "авреа етас" - золотий вік людськости, де не було народної распрії, де панував рай на землі. Однак я звиклий смертельник і мушу приступити до обговорення тої трагедії, а іменно вислідудводневного процесу.

Коли я порівняю висліди головної розправи з тими точками, які закидуються обжалованому, то пригадуються мені слова римського поета Вергілія: "Qиіdиіd dеlігаnt геgеs, рlесtиnиг Achivi" (що завинили королі, за це карається ахейців), або приміню ті слова до наших обставин: за це, що завинило Правительство тутешнє, мається карати обжалованого.

Що закидують обжалованому п. генералові Тарнавському? Чотири злочини. Злочини порозуміняться з ворогом, злочин переговорів з ним, злочин проти Зверхної Влади і злочин невиконання приказу. Перед приступленням до обговорення тих злочинів мушу застановитися над причинами, котрі довели до поповнення тих злочинів. Слово "злочин" уживаю тут лише з куртуазії для п. прокуратора, котрий таку дефініцію їм надав. Про ці причини не буду довго розправляти, бо вони на розправі вийшли в такій ясній і драстичній формі, що ближчого обговорення не потребують. І так, що зізнавав шеф санітарний, шеф інтендантури, референт муніцийний і референт політичний вистарчає, щоби мати ясний образ того, в якім стані находилася ця армія в перших днях падолиста. Це не була армія, а ""їздячі шпиталі". Стан хорих виносив понад 10.000, брак ліків, брак лікарів, брак санітарного матеріялу, брак санітарного перзоналу, брак білизни, накривал і т. п. давав до пізнання, що та армія при дальшім такім стані вигине. А не було найменшої надії, що буде можна цему зарадити. Всякі просьби, всякі представлення до Правительства зістали без успіху. Що більше: Правительство на внесені в тих справах санітарним шефом письма не давало ніякої відповіди. Страшно рівнож представив стан армії в тих днях шеф інтендантури: 10% стрільців було без всякої білизни, 25% без черевик, майже половина без плащів, в подертих блюзах і споднях. Це правдивий паризький "санкільот", і то в днях осінних, дощових, зимних. Всякі замовлення поодиноких бригад позістали без успіху. Правительство не лише нічо про це не подбало, а противно, навіть відмовило гроша, так що стрільці від місяця не діставали льону.

Дуже сумно представлялася справа заосмотрення муніцією. Під час наступу на большевиків одніським джерелом достави муніції було те, що собі стрілець здобув на ворогові. В послідних часах стрільці діставали лише по 10 патронів, а батерії по кільканадцять стрілів.

А вже найсумніше представлявся стан під зглядом політичним. Ві всіх галузях адміністрації панував саботаж, не скажу я про саботаж Правительства тутешного, бо боюся, щоби мене не потягнуто до відвічальности, але ужию слова евфемістичного, а іменно -неприхильність Правительства. Від початку нашого переходу за Збруч тутешнє. Правительство пляново і систематично відносилося до нашої армії неприхильне. Члени Правительства виголошували ворожі нам мови, накидувалися лайками, провадили, зглядно допускали ворожу нашій армії агітацію в словах і письмі. Армія та -мимо ріжних памфлетів в часописах на неї - сповняла вірно прикази і не зважала на це. Всяке представлення в тій справі Начального Вождя до Правительства було безуспішним Правительство було на це сліпе, глухе і німе. Це є ті причини, котрі приготовляли катастрофу і котра була б без сумніву наступила, коли б Начальний Вождь вскорі цему був не зарадив...

Як виходить з представленого стану річи, ані один з закинених п. генералови злочинів не може бути браний під увагу. Всі вони опираються на крихких основах, і розправа не виказала найменших даних, з котрих можна би вносити, що обжалований бодай в части причинився до поповнення закинених йому злочинів.

Супроти цего вношу на увільнення п. генерала Тарнавського від усіх точок обжаловання.

Я ще одно слово маю до Високого Суду. Незадовго Високий Суд удасться до приближаючої кімнати на нараду. Перед Вами, Панове-судді, стане мітична Теміда - богиня справедливости. Вона двох рі­чей жадає від Вас: примінення закону і серця. Про закон я вже говорив. А що каже серце? Я не прошу о доброту Вашого серця для обжалованого, а для кого иншого. От в тій хвилині з брудних казамат Берестя Литовського, зимних канур Домбя, арештантських рот Перемишля відзиваються голоси мучених, голодних і збідованих народних мучеників. Вони пересилають до Вас, Панове-судді, велику просьбу: "Не позвольте, щоби представник тої ідеї, за котру ми так тяжко коротаємо тут своє життя і ждемо визволення, був узнаний яко зрадник. Не допустіть до цего, щоби наші муки на вість о такім вироку побільшувалися".

Я чую малі голосочки малих діточок Галичини, котрих батьків залізна рука ляцького наїзника вигнала на вугляні рудокопи, а котрих брати стоять з крісом в руці для оборони Вітчизни. Ті діточки падають на коліна і складають ручки дрібосенькі перед Тобою, Суде, і благають Тебе: "Панове-судді. Верніть нам нашого месію, котрий має вибавити наших батьків і наших братів. Ми Вас о це благаємо. І не позвольте, щоби той, щоби наш месія, був зрадником Народу. Ми обіцяємо перед образом Матері Божої пімстити ті наруги і ту кривду, яку зносять наші матері".

В той сам час відзиваються до Вас голоси тисячів хорих і ране­них, котрі мучаться по шпиталях: "Дайте нам, Панове-судді, бодай тепер, коли смерть нам заглядає в очі, спокійно умирати. Осолодіть нам тих ще кілька хвилин життя, котре ми мусимо принести в жертву Вітчизні. Не допустіть до цего, щоби ми вмирали з переконанням, що наш вождь є зрадником".

Вкінці доходять до салі судової якісь підземні голоси. Це голоси погибших героїв, котрих душі стають тепер перед престол Царя Царів, Короля Королів, перед престол Найвищого Єгови, і там вносять велику супліку пімсти для ворогів Народу, а їх тіла, спочиваючи в сирій зимній могилі, заумерлими устами благають Вас, Панове – судді: "Дайте нам спокійно лежати в гробі. Не позвольте, щоби наші могили замість цвітом, покрилися терням. А це станеться, коли наш Вождь, на котрого розказ ми положили так молоде, а дороге життя, буде узнаний яко зрадник". (Генерал Тарнавський плаче).

- Я бачу слезу на очах Твоїх, генерале. Плач, плач, генерале. Плач над недолею Твого Народу, як плакав Єремія над недолею народу Ізраїлю на ріках вавилонських, пом'янувши Сіон. Однак не плач, генерале, над Твоєю судьбою. Це ж судять Тебе Твої діти, котрі ділили з Тобою горе і негоре. Вони знають, що Ти за один і чи Ти зрадник. Вони ж, нинішним, святим вироком різко проти цего запротестують і вложать на Твого голову діядем невинности.

Я в послідне апелюю до Вас, Панове-судді: відкрийте свої серця для тих, котрі - як я вже згадав - так важко Вас просять. Я відзиваюся до Вас словами великого грецького поета Софокля: "Мет гойс ехтайлєйс гіперахту, мет епіляту, Хронос гар евмарес, го Теос".

Я скінчив.

Денник Начальника команди

Української Галицької Армії.

-Нью-Йорк, 1974. - С. 288-294.

 

 

10. Обґрунтуйте думку А. Коні, наведену з його твору "Приемы и задачи прокуратуры”, і подайте переконливі приклади на підтримку (або спростування) її. Сформулюйте відповідні поради судовому ораторові,

Нужно знать предмет, о котором говоришь, вточности й подробности, выясняя себе вполне его положительные й отрицательные свойства; нужно знать свой родной язык й уметь пользоваться его гибкостью, богатством и своеобразными оборотами.

11. Поясніть у контексті культурно-мовленнєвого аспекта судової промови твердження А.Коні: "Найкращі промови є простими, зрозумілими й наповненими глибокого смислу ".

12. Поясніть, як ви розумієте поняття словесна точність. Наведіть антонімічний термін і зазначте, якими засобами та для чого досягається словесна точність.

13. З'ясуйте роль і значення в судових промовах таких лексичних зображувальних засобів, як епітети, порівняння, метафори, метонімії, перифрази, гіперболи, синекдохи. Проілюструйте переконливими прикладами свою відповідь.

З'ясуйте роль і значення в судових промовах фразеологічних одиниць (прислів'їв, приказок, примовок, афоризмів, крилатих виразів) та зазначте ситуації їх доцільного вживання.

 

14. Схарактеризуйте та проілюструйте прикладами використовувані в судових промовах такі прийоми стилістичного синтаксису, як повтор, інверсія, ґрадація; риторичний вигук, риторичне запитання; антитеза. У разі потреби скористайтеся словником.

15. Схарактеризуйте роль, доцільність і ступінь застосовуваних оратором каналів впливу на неоднорідну судову аудиторію, представлену групами:

а) професійні учасники судового процесу (суддя, прокурор, адвокат, секретар судового засідання); б) представники громадськості (громадський захисник, громад­ський обвинувач, представники трудових колективів); в) зацікавлені у справі учасники (підсудний, потерпілий, позивач, відповідач та їх представники);

г) учасники судового процесу, що з'явилися для виконання покладених на них законом обов'язків (свідки, експерти, перекладачі); д) публіка, яка виявила інтерес до судового процесу у цій справі.

16. Ознайомтеся з висловом, який нерідко зустрічається в роботах юристів про культуру судових промов: "Людська думка постійно коливається між логічним сприйняттям та емоцією; найчастіше наша думка складається одночасно з логічної ідеї і почуття".

Прокоментуйте цей вислів, характеризуючи та ілюструючи основні мовні засоби переконання та впливу в судових промовах: уповільнення чи прискорення темпу мовлення, інтонаційне виділення певних слів, паузи, повторення, прийом адресації, точність слововикористання, риторичні запитання, метафори, порівняння, парономазія (умисне зіткнення паронімів в одному висловлюванні з метою акцентування різниці між поняттями), інверсія (умисна зміна прямого порядку слів), градація (таке розташування спів, за якого кожне наступне слово має вищий ступінь якості чи інтенсивності), парцеляція (частина висловлювання, відділена від основної частини розділовою паузою), анафора (повторення початкових слів і словосполучень).

17. Прокоментуйте епізод, який згадував А.Коні, з позицій етики й культури мовленнєвої поведінки судового оратора.

Один із товаришів прокурора, розповідаючи про результати звинувачення, яке він підтримував, заявив: "Хоч я і програв, зате йому (підсудному— Г.О.) всю пику чоботом вимастив,—залишиться задоволеним".

А.Ф.Коні, який був обер-прокурором Сенату, відразу звільнив його від висту­пів на суді як обвинувача.

18.Приєднайтесь до думки, що кожен юрист має володіти тріадою досконалих практичних умінь та навичок: умінням ясно говорити, уважно слухати, арґументовано переконувати. Наведіть приклади.

19. Поясніть значення термінів: діапазон голосу, динаміка голосу, епітет, епіфора, жанр, жести, прийоми тактики оратора, приведення до абсурду, експромт, спіральний спосіб доказу.

20. Підготуватися до ділової гри «Кому віддати дитину?».

Поділитися на мікрогрупи по 4 особи у кожній. Розподілити між собою ролі: батько дитини, бабуся, суддя і соціальний працівник.

Ведучий пояснює фабулу гри: “Молода жінка вісімнадцяти років народила дитину. Батьком дитини є молодий чоловік двадцяти років. Батько і матір дитини разом вчилися в школі. У шлюбі вони не перебували, хоча батько дитини наполягав на заключенні шлюбу. Молода жінка, залишивши новонароджену дитину своїй матері, поїхала на заробітки до Греції, де вийшла заміж за заможного чоловіка, який не знає про існування дитини. Батько дитини, ображений зрадою подруги, вирішив забрати сина собі, але бабуся, під опікою якої знаходиться хлопчик, не віддає її”.

У судовій дискусії беруть участь батько дитини, бабуся (яка представляє матір дитини), суддя і соціальний працівник. На підготовчому етапі в кожній мікрогрупі розподіляються ролі батька, бабусі, судді й соціального працівника. Потім за одним столом окремо збираються “батьки”, за другим – “бабусі”, за третім – “судді”, за четвертим – “соціальні працівники”. В кожній групі протягом 15-20 хвилин триває обговорення, в процесі якого розробляються аргументи на захист тези – кому повинна належати дитина. Безперечно, “батьки” й “бабусі” будуть шукати аргументи на свою користь, між тим у суддів і соціальних працівників може виникнути ситуація, коли прийдеться думати над розробкою протилежних тез.

Хід гри. Кожна підгрупа назначає одного з своїх членів для виконання ролі, до якої готувалась підгрупа. “Судовий процес” триває 20 хвилин, протягом яких “суддя” по черзі надає слово “батьку”, “бабусі”, “соціальному працівникові” (який повинен попередньо ознайомитись із спеціальною літературою – Кодексом про сім’ю і шлюб тощо), організовує дебати, ставить питання й виносить аргументоване рішення.

Решта учасників гри відстежують техніку спору, а потім аналізують його. Далі гра повторюється в іншому складі. В кінці аналізуються вдалі моменти полеміки, сильні аргументи, найбільш цікаві варіанти.

 

Література

1. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Риторика для юристов/ Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 576 с.

2. Далецкий И.Б. Риторика: заговори, и я скажу кто ты/ И. Б. Далецкий – М.: Омега – Л., 2004. – 488 с.

3. Ивакина Н.Н. Основы судебного красноречия (риторика для юристов): [Учебн. пособие]/ Н. Н. Ивакина – М: Юристъ, 2003. – 384 с.

4. Ивакина Н.Н. Культура судебной речи/ Н. И. Ивакина – М., 1995. – 323 с.

5. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя/ Н. И. Клименко – К., 1990. - С. 130.

6. Молдован В.В. Риторика загальна та судова. [Навч. посіб.]/ В. В. Молдован – 2-ге вид. – К: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.

7. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Судова риторика: практикум. [Навчальний посібник]/ В. В. Молдован, Р. С. Кацавець – К.: Алерта, 2006. – 200 с.

8. Мурашов А.А. Риторика. [Хрестоматия – практикум] – М.: Рос. пед. агентство, 1998. – 318 с.

9. Онуфрієнко Г.С. Риторика у практичних завданнях для юристів. [Навчальний посібник для студентів ВНЗ МВС України]/ Г. С. Онуфрієнко – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2002. – 307 с.

 

Тематика навчальних публічних виступів

Досвід показує, що короткі (дво-, трихвилинні) публічні виступи студента на запропоновану тему, заздалегідь підготовлену чи виголошену експромтом, сприяють виробленню вправності у техніці усного мовлення. На кожному занятті відводимо 10- 15 хв. для таких вправ, і кожний студент упродовж семестру повинен 2 – 3 рази виступити.

1. Для одних роки – старість, а для інших – мудрість.

2. Чи легко бути молодим?

3. Яким я уявляю своє майбутнє.

4. Що дає людині життєвий досвід?

5. Яким я бачу сучасного юриста?

6. Краса врятує світ.

7. Ви вибираєте професію – це означає…

8. Коли я стану адвокатом (прокурором).

9. Язик знищив більше людей, ніж меч.

10. Заговори, щоб я тебе побачив.

11. Є в коханні і будні, і свята

12. Сучасний шлюб та його перспективи.

13. Проблеми сучасної освіти.

14. Чорнобиль оселяється в кожній родині.

15. Екологічні катастрофи та катаклізми.

16. Дії та психологія злочинця.

17. Останній гучний політичний скандал.

18. Моє перше відвідування церкви.

19. Змалювання своїх почуттів коханій особі.

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

Самостійна робота студентів має допомогти їм більш повно оволодіти предметом курсу, розширити ерудицію, сформувати навички науково-дослідницької роботи. Для цього при організації самостійної роботи студентів слід органічно поєднувати ті види діяльності, які вимагають уваги та пильності, з тими, які стимулюють творчий пошук та мислення, що дозволить усебічно підготувати студента до самостійної праці. Результатом самостійної роботи повинно стати формування якісно нового рівня наукової підготовки студента, вміння вільно орієнтуватися в системі ораторського мистецтва.

Головна мета полягає в необхідності закріплення студентом матеріалу, який він здобув у навчальному закладі, та його систематизації. Наведений нижче перелік форм самостійної роботи студентів, з одного боку, є орієнтованим і, з другого – містить найбільш змістовні форми:

- виконання домашніх завдань (визначаються завданнями для семінарських занять (СЗ)), підготовка до СЗ;

- доопрацювання матеріалів лекції за допомогою комп’ютерного навчального курсу;

- робота в інформаційних мережах;

- опрацювання додаткової літератури;

- опрацювання першоджерел класиків ораторського мистецтва;

- складання публічного виступу на визначену тему в конкурсі ораторів академії.

Перелік видів самостійної роботи доводиться до відома студентів на семінарських заняттях.

Тематика рефератів

Гомілетика – наука про християнську проповідь.

Активізація уваги слухачів: прийоми і засоби.

Аристотелівські способи переконання.

Безконфліктне спілкування: принципи, засоби, умови, прийоми.

Етикет телефонної розмови.

Видатний український любомудр Григорій Сковорода.

Громадсько-політичне мовлення: жанри, специфіка.

Давньоруське ораторське мистецтво.

Ісократ – засновник риторичної школи в Афінах.

К.П. Зеленецький – автор «Дослідження про риторику».

Конфуціанські повчання – типова риторика морально-етичного характеру.

Критерії оцінювання культури мовлення оратора.

Культура мови юриста: зміст і компоненти поняття.

Лісій – найвидатніший афінський оратор класичного періоду.

Логографи – наймані творці промов для суду.

М.Кошанський про «красномовство розуму і красномовство серця»

М. Сперанський – автор славнозвісних «Правил вищого красномовства».

Місце творчості Мелетія Смотрицького у розвитку красномовства.

Мовленнєвий етикет східних слов’ян: історія і сучасність, традиції і новації.

Неориторика та її відмінність від класичної риторики.

Ораторське мистецтво в Давній Греції.

Ораторське мистецтво Давнього Риму.

Ораторське мистецтво Демосфена.

Ораторський талант: індивідуальність у красномовстві.

П.А. Олександрова, Ф.М. Плевако – взірці судового ораторського мистецтва, майстерного володіння словом.

Патристика як основне джерело ідей церковної риторики

Полеміка: сутність, різновиди, прийоми.

Протагор із Абдер та його методи навчанню красномовству («за» та «проти»).

Риторика та гомілетика.

Риторичний ренесанс України (XVII – XVIII ст.).

Риторичний твір «Ключ розуміння» Й. Галятовського – перший друкований посібник з гомілетики.

Риторичні методи аргументування.

Риторичні традиції Києво-Могилянської академії.

Риториські школи в Стародавній Греції.

Сократ як критик софістів.

Сократ як майстер академічних бесід-діалогів.

Софісти – творці античної риторики.

Судове красномовство в Росії у другій половині XIX ст..

Судові промови видатних російських юристів А,Ф, Коні.

Судові публічні промови: умови успіху.

Сучасні полемічні прийоми в ораторському мистецтві.

Твори І. Вишенського – яскраві сторінки давньої української риторики.

Творчість Аристотеля як ціла епоха в розвитку риторики.

Трагедія та ренесанс українського риторичного слова у XX ст..

Трактат «Про софістичні спростування» Аристотеля.

Трактат Аристотеля «Риторика».

Феофан Прокопович – видатний церковний діяч, вчений та теоретик риторики.

Цицерон – «цар адвокатури».

Цицерон – останній великий оратор республіканського Риму.

Хитрі прийоми кишенькових злодіїв.

Чи доцільний суд присяжних.

Небезпека наркотиків для суспільства.

Як вистежують продавців опіуму.

Основні причини злочинності.

Як відбитки пальців викривають злочинця?

Як і які підробляють сьогодні документи?

Ефективна боротьба з організованою злочинністю.

Як впливають детективні фільми на дітей?

Що таке суто американський злочин?

Що таке клептоманія?

Що таке корупція?

Контрабанда і сучасний бізнес.

Закон і моральні норми в сучасному суспільстві.

СЛОВНИК.

 

ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Активізація аудиторії (лат. actirus – діяльний) – створення в аудиторії творчої атмосфери розмірковування.

Алегорія (грец. аllos – інший, agoreuo – говорю), (іносказання) – зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ.

Анафора (грец. anaphora – „винесення нагору”) – лексико-синтаксичне повторення слів і словосполучень на початку речень.

Антитеза (грец. antithesis - суперечність) – зворот промови, в якому для посилення виразності протиставлені поняття, думки, образи, стани, риси характеру діючих осіб.

Аргумент ( лат. arguere – показувати, з’ясувати, доводити) – думка (або сукупність взаємозв’язаних думок), за допомогою якої обґрунтовується істинність будь-якої іншої думки (або теорії). При доказі деякої думки аргументи є підставами, або посилками, з яких логічно випливає думка, що доказується.

Аргументація – 1) активна діяльність оратора, спрямована на доказування тези; 2) логічне обґрунтування оратором тези шляхом доказування, переконання.

Артикулятори (лат. articula – розчленовую, розбірливо вимовляю) – частина голосового апарату (язик, губи, зуби, нижня щелепа, м’яке піднебіння), що створює із звуків склади і слова.

Аудиторія ( лат. audio – слухаю, чую – 1) зал для читання лекцій, доповідей; 2) слухачі лекцій, доповідей, промови тощо; це сукупність слухачів, об’єднаних в одиниці часу і простору спільним видом діяльності.

Аудиторний шок (сценічний страх) – стан емоційної напруги при вираженні думок, у результаті якого люди відчувають складнощі у виконанні промови.

Благозвучність – приємність голосу.

Висота голосу – фізіологічна властивість мовного голосу, керована напругою голосових зв’язок і частотою імпульсів, отриманих із головного мозку. Розрізняють: високий мовний голос, у якому переважно розвинуте голосове звучання зі слабко вираженим грудним; низький мовний голос, у якому переважно розвинуте грудне звучання зі слабко вираженим голосовим; середній мовний голос із добре розвинутим і голосовим, і грудним звучанням.

Гіпербола (грец. hyperbole – перебільшення) – навмисне художнє перебільшення сили, значення, розміру явища, що зображується.

Голос – озвучене дихання, що складається з п’яти еле-ментів: звучності, темпу, висоти, тембру та дикції (артикуляції).

Голосовий апарат – апарат, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів і артикуляторів.

Градація (лат. gradatio – поступове підвищення) – поступовий перехід від одного стану до іншого при наростанні якості (або навпаки) для посилення ефекту мови, наприклад, “переміг, розгромив, знищив”.

Дебати (фран. debats – сперечатися) – обговорення будь-якого питання, обмін думками звичайно після доповіді.

Денотатний граф (лат. denoto – позначаю і грецьк. grapho – пишу) – засіб виділення з тексту істотних ознак ключового поняття.

Діалог (грец. dialogos – бесіда, розмова) – бесіда між двома або декількома особами, основна форма ораторської діяльності при відповідях на питання.

Діапазон голосу (герц. dia pason — через усі) – зміна висоти звучання від найнижчих до найвищих звуків, тонів; поняття “діапазон” включає до себе об’єм, сукупність всіх звуків різної висоти, доступних людському голосу.

Дикція (лат. dictio – вимова) – правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень у цілому.

Динаміка голосу (грец. dunamicos – сильний) – різноманітний ступінь сили звучання, гучності. Гучність забезпечується гарною роботою дихального апарату, а також активною артикуляцією, відсутністю зайвих м’язових напруг.

Дискусія (лат. discussio – розгляд, дослідження) – розглядання будь-якого питання або групи питань компетентними особами з наміром досягти взаємоприйнятного рішення.

Диспут (лат. disputare – міркувати, сперечатися) – привселюдна суперечка на наукову або суспільно важливу тему; для нього, як і для дискусії, характерне прагнення, дійти єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину співставляючи суперечливі судження.

Експромт (лат. expromtus – готовий), (імпровізація) – промова, яка створена без підготовки в момент безпосереднього виконання. Ґрунтується на природному дарі володіти словом і частково ерудиції та культурі оратора. Здатність до експромту свідчить про обдарованість і найвищий рівень розвитку ораторських здібностей.

Епітет (грец. epitheton – означення, прізвисько) – вислів, що образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найбільш характерну чи вражаючу якість або дає ідейно-емоційну оцінку.

Епіфора (грец.epiphora – повторення) – стилістична фігура, що являє собою повторення слова або звукосполучення наприкінці фрази чи декількох фраз із метою посилення виразності поетичної промови; паралелізм синонімів або граматичних форм.

Жанр (франц. genre – рід, вид) – стійка композиційно-мовна схема. Кожний мовний жанр має свою структуру, свої правила розташування матеріалу тощо.

Жести (лат. gesta – діяння) – виражальні рухи рук, пальців. Жести використовують як допоміжні засоби спілкування людей. Жестами вони виражають свої думки. Жести виступають і як імпульсивно-інстинктивні дії, розраховані на те, що люди за допомогою них зрозуміють внутрішній стан оратора і його вимоги. Жестом нерідко супроводжується мовлення, що надає наочності та експресивності розповіді.

Заперечення – обґрунтоване відхилення якої-небудь думки або положення, твердження, в якому виражається незгода з ким-небудь чи з чим-небудь; спростування думки або судження.

Засіб демонстрації аргументу –вибір форми умовиводу для показу логічного зв’язку аргументів із тезою.

Зевгма (герц. seugma – зв’язок, ярмо) – експресивна синтаксична конструкція, що складається з головного слова й однорідних членів речення, які залежать від нього, рівноцінних граматично, але різнопланових за значенням, унаслідок чого в багатозначному головному слові одночасно актуалізуються мінімум два різних значення або значеннєвих відтінки.

Ідея (грец. idea – вигляд ) – основна думка, яка лежить в основі промови оратора; основна думка, що визначає зміст виступу.

Інверсія (лат. inversio – перестановка, перевертання) – зміна звичайного порядку слів у реченні для виділення смислової значущості тих чи інших його складових або для надання фразі особливого стилістичного забарвлення.

Інтонація (лат. intonare – видавати звук, голосно вимовляти) – ритміко-мелодійна побудова промови, яка передає її сенс і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу.

Іронія (грец. eirоneija – удоване незнаня) – іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: заперечення під видом ствердження чогось. Зовнішня форма суперечить змістові при тонкому, ущипливому глузуванні.

Каламбур (франц. calemboun – гра слів) використання різних значень (двозначності) того самого слова або двох подібно-звучних слів із метою досягнення комічного ефекту; гра слів.

„Кінетичний код” – це рухома система умовних знаків або сигналів для передавання відомостей; один із каналів спілкування оратора з аудиторією, так звана сукупність міміки, жестів, рухів, поз.

Композиція (лат. composito – упорядкування, зв’язу-вання) – розташування і співвіднесеність компонентів промови. К. – набагато більш складна і багатошарова конструкція, чим план або схема, до яких її іноді намагаються звести. Вона спирається не тільки на логіку і психологію, а й на естетичне почуття оратора і слухачів.

Композиційні прийоми – дидактичні форми, в яких передається інформація.

Контекст (лат.contextus – сплетіння, з’єднання, тісний зв’язок) – у цілому закінчений за смислом уривок тексту або усної мови, у межах якого найточніше виявляється сенс і значення слів і фраз, що входять до його складу.

Концепція (лат. conceptio – розуміння, система) – це система поглядів на те чи інше явище, яке становить собою предмет промови.

Культура мовлення – уміння використовувати всі способи впливу на слухачів, які пов’язані з мовою і збігаються з поняттям “мовленнєва майстерність”.

Культура письмової промови юриста – це вибір і організація мовних засобів, що відповідають офіційній ситуації і вимогам законодавства й адекватно відбивають встановлювані у справі фактичні дані.

Культура привселюдної промови юриста – це таке мотивоване використання мовного матеріалу, яке є оптимальним для даної ситуації й змісту промови.

Літота (грец. litotes – простота) – образний вислів, який полягає у зменшуванні величини, значення явища, що зображується, применшенні, недомовленості. Л. – протилежний гіперболі троп.

Логіко-інтонаційна виразність мови – уміння оратора чітко, повно, без перекручувань донести до слухачів зміст промови, її основні ідеї.

Логіко-інтонаційний аналіз тексту промови – творче освоєння тексту, в якому кожному епізоду притаманні певні тональність, темпоритм, температура почуттів (ступінь емоційності). Він здійснюється за допомогою мовних нот.

Логічний наголос — підкреслена вимова етапних речень у промові (тези, висновки), а також найзначніших слів і словосполучень у фразах.

Метафора (грец. metaphora – перенос) – вид тропа, що побудований на вживанні образного виразу чи слова в переносному значенні для визначення якогось предмета чи явища, схожого з ним окремими рисами (колір, форма тощо). М. є тим же порівнянням, однак при порівнянні схожість указується прямо, а в метафорі домислюється.

Метонімія (грецьк. metonymia – перейменування) – перенесення назви одного явища на інше, що перебуває з ним у певному зв’язку (замість назви цілого – назва частини).

Мовний такт — відрізок фрази, цілісний за значенням, об’єднаний інтонаційно і відокремлений з обох боків паузами.

Невербальний канал – це інформаційний канал між суб’єктами спілкування, якому притаманні наступні паралінгвістичні ознаки: просодія – система вокалізації промови (тон, інтонація, темп, гучність вимови промови); екстра лінгвісти-ка – емоційний звуковий супровід (сміх, плач, паузи, подих, покашлювання, звукоімітація); кінесика – міміка (вираз обличчя), жести, пози, хода, пантоміміка (вираз тіла), візуальний контакт (погляд); такесика (знаки вітання) – потискання рук, поцілунок, дружнє поплескування, обійми; проксемика – відстань між партнерами.

Ноти мовні — це графічне зображення голосової, інтонаційної мелодії промови. Усі н. м. поділяються на три групи: рядкові, надрядкові, підрядкові.

Ноти надрядкові — графічне зображення голосової мелодії промови, що розташовується над тим словом або окремим складом слова, які потребують зміни діапазону.

Нота підпорядкована – це лише одна мовна нота, “підкреслювання”, коли необхідно наголосити в реченні го-ловну думку або окреме слово.

Ноти рядкові - це ноти, що розташовуються на рядку, перед словами або групою слів, яким необхідно задати саме таку інтонацію (кличні або питальні в кінці речення).

Оксиморон (грец. oxumoron – дотепно – безглузде), (оксюморон) – вид тропа, що ґрунтується на поєднанні протилежних за значенням або суперечних за змістом понять, які разом дають нове уявлення.

Омоніми (грец. homohumia, homos – однаковий, onuma – ім’я) – слова, різні за значенням, але однакові за звучанням і написанням.

Опонент (лат. opponens – той, що протиставить, заперечує) – учасник суперечки, який спростовує висунуту іншою стороною тезу.

Паузи граматичні – це засіб граматичного упорядкування тексту промови.

Паралінгвістичний код – сукупність невербальних знаків та символів, що використовуються у спілкуванні.

Паузи логічні – паузи, що пов’язані зі змістом, логікою промови. За їх допомогою оратор здійснює роздрібнювання потоку слів на змістовні частини. Це нібито поділ або поєднання слів у мовні такти.

Паузи психологічні – засоби емоційної інтерпретації тексту, спрямовані на розкриття психологічного навантаження думки, слів.

Перифраз – описовий оборот, стилістичний прийом, коли предмет, явище називаються не прямо, а через їхні характери, ознаки.

Персоніфікація (лат. persona – маска, особа і fasio – роблю) – вид мет