Протокол № 10 від 13 травня 2011 р.

Протокол № 10 від 13 травня 2011 р.

 

Автор-упорядник: Тягнирядно Є.В., кандидат педагогічних наук, доцент кафедри українознавства Одеського державного університету внутрішніх справ МВС України

 

 

Рецензенти: Копусь О. А., кандидат філологічних наук, доцент

(Південноукраїнський національний педагогічний

університет імені К. Д. Ушинського)

 

Мисик С. Г., кандидат філологічних наук, доцент

(Одеський державний університет внутрішніх справ)

 

Пояснювальна записка

Ораторське мистецтво – гуманітарна дисципліна, яка становить комплекс знань, умінь і навичок оратора у підготовці й проголошенні переконливої промови. В українській вищій юридичній школі воно є важливим напрямком підготовки висококваліфікованого юриста, а оволодіння основами ораторського мистецтва має велике значення для формування професійних рис фахівців-юристів. У демократичній державі діяльність суддів, працівників прокуратури, міліції, пенітенціарних закладів потребує певних знань у сфері ораторського мистецтва, тому що в юридичній практиці без слова, без його впливу на особистість не обійтися. Навчитися переконливо викладати свою думку можна за допомогою саме ораторського мистецтва, звертаючись і до розуму, і до почуттів людей.

Потрібно зважати на те, що саме мова надає найдосконаліші засоби переконання. Тому студенти та курсанти, що за своєю професійною діяльністю, пов’язані зі спілкуванням з людьми мусять оволодіти навичками культури мовлення та красномовства. А якщо це стосується аргументації, то засоби мовленнєвого переконання набувають особливого значення.

У сучасних умовах суттєво змінилося ставлення до комунікації. Новий комунікативний простір потребує рівноцінних співрозмовників, які не залежать один від одного, і можуть обстоювати у комунікативних процесах власну позицію. На разі ораторське мистецтво як вчення про теорію та практику застосування мовленнєвих, логічних (i позалогiчних, передусім — психологічних) засобів переконання не втратила своєї актуальності, а лише набула нового змісту, що пов'язано із новим етапом аргументативної парадигми.

Вивчення курсу ораторське мистецтво передбачає, що студенти та курсанти мають вміти чітко і ясно висловлювати свою позицію, будувати переконливу аргументацію, грамотно критикувати супротивника, знаходити помилки як у власних текстах, так і в текстах інших людей, володіти прийомами переконання, ведення різних типів суперечок тощо.

Все це є нагальною необхідністю розвитку комунікативної культури сучасної людини, зокрема, випускника вищого навчального закладу, який повинен мати не лише ґрунтовну підготовку з обраної спеціальності, а також уміти успішно спілкуватися з іншими людьми.

Курс «Ораторське мистецтво» передбачає 12 годин лекцій та 24 години практичних занять. Методичний посібник має на меті допомогти студентам та курсантам організувати самостійну роботу над засвоєнням теоретичного матеріалу з курсу «Ораторське мистецтво», а також над виробленням вправності у вербальному і невербальному спілкуванні у професійній сфері.

Різноманітні вправи, завдання, запропоновані теми бесід, діалогів, рефератів можуть бути водночас своєрідним орієнтиром для науково-методичних пошуків (як для педагогів, так і студентів.

Мета даного навчального курсу – сформувати у студентів-юристів знання про основи ораторського мистецтва, судового красномовства, особливості впливу однієї людини на іншу, а також високу мовну культуру.

У результаті поглибленого вивчення ораторського мистецтва студенти повинні:

знати: особливості й характеристики етапів діяльності оратора – закони винаходу думки, класифікації родів і видів ораторського виступу; методи розробки концепції виступу; критерії відбору проблем у темі, викриття протиріч у проблемі; загальні принципи побудови публічного виступу; способи викладення матеріалу виступу; способи активізації мислення аудиторії; культуру публічної промови; соціально-психологічні закони спілкування оратора й аудиторії; характеристику мови щодо акустико-фізіологічних позицій; принципи і способи проведення полеміки; монологічну й діалогічну форми судової промови, особливості підготовки судової промови;

уміти: моделювати спілкування з різними людьми й аудиторіями; будувати тактику виступу й аргументації; знаходити і ліквідовувати логічні помилки публічного виступу; правильно підбирати й застосовувати інтонаційно-виразні засоби мовлення; різноманітити механізм наочності слова; знімати напруження перед виступом; розробляти й вибирати згідно з обставинами справи, характером судового розбору й особливостями аудиторії стратегію і тактику судової промови. Підбираючи матеріал для практичних завдань, ми використовували праці таких вчених як Івакіна Н.Н., Молдован В.В., Абрамович С.Д.,Онуфрієнко Г.С.

Розподіл навчального часу за розділами, темами

 

№ п/п

Тема

Всього годин

У тому числі

Лекції

Практичнізаняття

Самостійнаробота

Модульна к\р

1.

Історія риторики та ораторського мистецтва.

2.

Підготовка виступу перед аудиторією. Взаємодія оратора й аудиторії

3.

Доказ у публічному виступі. Стратегія і тактика оратора

4.

Елементи художності та літературні прийоми в мові оратора.

5.

Принципи і засоби ведення полеміки.

6.

Судове красномовство. Культура мови юриста. Техніка мовлення юриста

Разом

 

 

Тема №1. Історія риторики та ораторського мистецтва (4 год.).

Мета: пояснити, що є предметом вивчення риторики як науки; окреслити роль і місце риторики в античному світі, визначити внесок східних слов’ян у розвиток риторики; з’ясувати причину актуальності поновлення статусу риторики як науки та навчальної дисципліни в сучасній Україні.

Теоретична частина:

Розкрити поняття про риторику як наукову та навчальну дисципліну. Дати сутність поняття “красномовство”, “ораторська майстерність”, “риторика”.

Вказати роль ораторської майстерності в комунікативній діяльності людини. Розкрити історію формування та розвитку риторики: започаткування елементів риторики у філософії Давнього Сходу (Індія, Китай); розвиток риторики в античному світі (Сократ, Платон, Аристотель); перші теоретики судового красномовства (Горгій, Лісій, Ісократ Трасімах). Вказати роль Демосфена у становленні ораторського мистецтва. Підбити підсумки античної риторики: відмежування від філософії, створення масової професії платного вчителя красномовства - софіста, велика кількість риторичних шкіл (грецьких і латинських), багатьох посібників, вироблення особливої публічної мови, введення риторики як основного предмета в утворення (у складі тривіума). Розповісти про ораторську майстерність Цицерона.

Показати відродження риторики в XX ст. у США і Франції; спроби відродження теорії ораторського мистецтва у 20-і роки XX ст. в Україні; створення першого в світі Інституту живого слова, функціонування лабораторії публічної мови. Опозиція теорії ораторського мистецтва радянському ораторському мистецтву. Вихід з "риторичної кризи" в 1960-1970-і роки. Показати сучасний стан риторики, її роль у практичній діяльності юриста.

Зв’язок риторики з іншими навчальними дисциплінами.

Класифікація видів красномовства: академічне красномовство, політичне красномовство, юридичне (судове) красномовство, церковне красномовство, суспільно-побутове красномовство.

 

Хай живе козацтво

"Росли звитяжні хлопці-козаки.

Походами ходила аж до моря.

Під шаблями мужніли юнаки,—

На рідну землю не пускали горя...

Біля Котельви, між Полтавою та Охтиркою, знайдено рештки міста Гелону, якому більше 20000 років. Розшифровані клинописні глинобитні таблички, які свід­чать про дуже високий рівень розвитку тої цивілізації: точні обсерваторії, календар, набагато досконаліший від нашого Григоріянського, магічна філософія вищої духо­вності. Обряди і звичаї Праукраїнців будувалися згідно з космічними ритмами Сонця і Місяця. Число "Пі" виражене в 60-й системі з точністю до 10 знаків...

Праукраїнська цивілізація розносила свою високу культуру по всьому світі.

Праукраїнці-розселяни-роксоляни дійшли до Єгипту та Індії, дали початок для розвитку тубільців: бойове мистецтво, могутня духовність, національна культура. Але та держава втратила цілісність і силу, розпалася на безліч малих держав.

Запорозька Січ— міні-макет тої потужної Праукраїнн. Козацький лицарський Кодекс: патріотизм, відданість своїй землі, своєму народові. Православній вірі. Обов'язковим було володіння українською мовою. У козаки могли прийняти й людину іншої національності, але лише в тому разі, якщо вона прийняла віру і навчилася української.

З давніх-давен наші Прапредки законодавчо установили в своїх молитвах сла­вити героїв роду, свою націю, подвиги своїх предків, — бо ментальність і духов­ність кодуються на генетичному рівні і передається у спадок молекулою ДНК, яка запрограмована на рідні молитви, що дають нації здоров'я, силу духу, почуття вла­сної гідності. Хіба можна не звертати увагу на ці природні цінності? Знищувати ге­нетичний апарат людини — значить, приректи її на хвороби і смерть. Знищувати національний менталітет — це знищувати природу, що є найбільшим злочином.

...Якщо козака на Січі обирали отаманом-курінним, чи навіть кошовим, він після цього продовжував жити в тому ж курені, спати на тому ж самому місці поруч з тими самими людьми, що і раніше, їсти разом з ними з одного казана. Отаман ніколи не мав окремого "кабінету", так само як і інша січова старшина. До нього міг підійти зі своєю справою будь-який козак, усі питання вирішувались негайно й гласно, на людях.

Світлий бік характеру запорозьких козаків становили їх добродушність, безкорис­ливість, щедрість, схильність до щирої дружби, яка так високо цінувалась на Запорожжі.

...Козак високо тримав свою людську й національну гідність, ні до кого не підлабузнювався, знав свої права й умів їх відстояти. Навіть пізніше, коли з козаць­кою державою було покінчено, козацький стан продовжував боронити свої права. Козаки ніколи не були й не могли бути чиїмись кріпаками. У деяких селах ще і в 1922-23 рр. нащадкам козаків записували у свідоцтво про народження "козак". Хто ж тепер робить із нас космополітів, людей без роду і племені, без Віри і без нації?

290 років тому, 25 травня 1709 року, за наказом московського царя Петра Кривавого московські війська вперше зруйнували Запорозьку Січ, бо окупанти не могли бути спокійними доти, доки живі були козаки, які були готові в будь-який момент стати на збройний захист своєї землі, свого народу проти будь-якого нападника.

Яким має бути сучасне, відновлене українське козацтво? Щоб відповісти на це питання, потрібно згадати основні принципи устрою козацького Кодексу: патріо­тизм, духовність, демократизм, чесність, сміливість і військова доблесть.

...Віра минулого створила українську націю. Наше спасіння в тому, щоби на­братися побільше духу і прояснити розум. Внутрішнє чисте Сонце-Світло в серці кожного українця. Це почуття Любові і є Богом. Саме це і є усвідомлення Всевиш­нього Розуму і диво відчуття носія енергії— Ефіру-Етеру-Духу.

...Слово— українському бойовому козацтву. Хай українська козацька потуж­на пісня-молитва полонить серця, відкриті для високого кохання, для прагнення відродити націю-державу майбутнім поколінням, для здоров'я і щастя! (В. Рисцов).

 

•...Ядерна зброя розділяє людство, загрожує йому. Але є мирне використання ядерної енергії, яке повинно сприяти об'єднанню людства. Дозвольте мені сказати декілька слів з цієї теми, пов'язаної з основною метою форуму.

Цими днями у виступах учасників багато разів згадувалась катастрофа в Чорнобилі, яка є прикладом трагічної взаємодії недосконалості техніки й людських помилок.

Не можна все ж таки переносити на мирне використання ядерної енергії те вороже, яке люди вправі мати до її воєнного застосування. Людство не може обійтися без ядерної енергетики. І тому ми зобов'язані знайти таке рішення проблеми безпе­ки, яке повністю виключило б можливість повторення чого-небудь подібного чорнобильській катастрофі як результат помилок, порушення інструкцій, конструктивних дефектів і технічних неполадок.

Таке кардинальне рішення — розміщення ядерних реакторів під землею на глибині, яка виключає виділення радіоактивних продуктів у атмосферу при будь-якій аварії....Ідея підземного розташування ядерних ракет не нова, проти неї висуваються міркування економічного характеру. Насправді ж з використанням сучасної землерійної техніки ціна буде, я певен, прийнятною. Жаліти ж гроші на запобігання радіаційних катастроф не можна. Я вважаю, що всесвітня громадськість, що турбується можливими наслідками мирного використання ядерної енергії, повинна зосе­редити свої зусилля не на спробах зовсім заборонити ядерну енергетику, а на вимогах забезпечити її повну безпеку (А.Сахаров). •

 

Література

1. Коні А. Як привернути й утримати увагу аудиторії // Закон і бізнес. – 2004. № 36. – С. 17.

2. Марфін М.І. Проблеми лектора-початківця вищого навчального закладу // Безпека життєдіяльності. – 2006. № 10. – С. 33 – 36.

3. Москаль Р. Професійна лексика та юридична техніка як засоби професійного успіху юриста // Юрид. вісн. України. – 2002. № 51. – С. 9.

4. Овчиннікова А.П. Тенденції розвитку сучасної риторики // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 18. – О.: Юрид. літ., 2003. – С.69 – 74.

Література

1. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова: Навч. посіб./ С.Д.Абрамович, В.В.Молдован, М.Ю.Чикарькова К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

2. Андреев В.И. Деловая риторика. (Практический курс делового общения и ораторского мастерства). – М.: Народное образование, 1995. – 208 с.

3.Апресян Г.З. Ораторское искусство/ Г.З. Апресян – М., Изд-во Московского ун-та, 1978. – 278 с.

4.Бадмаев Б.Ц., Малышев А.А. Психология обучения речевому мастерству/ Б.Ц. Бадмаев, А.А. Малышев – М.: ВЛАДОС, 1999. – 224 с.

5. Тягло А. Критическое мышление на основе элементарной логики/ А. Тягло – Харьков, 2001.

В мові оратора (4 год.)

Мета: Пояснити роль і значення виражальних засобів (порівняння, метафора, протиставлення, парадокс, цитування, заклик, гіпербола тощо); формувати вміння визначати їх у реченнях та текстах виступів, вживати у власному мовленні; розвивати логічне і образне мислення.

Теоретична частина:

Розкрити поняття культури юридичного мовлення. Риси, що визначають культуру мовлення: ясність, точність, логічність, доречність (ознаки доречності), чистота, правильність, лаконічність, емоційність, експресивність, індивідуальність.

Розкрити найпоширеніші мовні помилки: невірний наголос, неправильна вимова окремих звуків, неправильне вживання слів за семантикою (значенням), невміння розрізняти окремі морфеми у слові, вживання дієслова - зв'язки "буде" (майбутній час) в контексті теперішнього часу, вживання зв'язки "це" перед словами "який", "котрий", "коли", "де", тавтологія — повторення однокорінних слів, використання плеоназмів (слів одного значення), слова-паразити, невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази), тобто невміння включати слово (фразу) в контекст, какологія, багатослівність і демагогія, зарозумілість і манірність, штампи в мові.

Розкрити поняття активної і пасивної лексики української мови: застаріла лексика, неологізми; поняття про термінологію, професійно-юридична лексика, помилки в термінології кримінального права.

Показати роль і значення фразеологічних одиниць та їхньої ролі в ораторському (зокрема юридичному) повідомленні. Розкрити поняття фразеологічного звороту, його характеристики. Які є види фразеологізмів. Стилістичне використання фразеологічних зворотів. Помилки в використанні фразеологічних зворотів: незнання точного значення, сполучуваності, експресивно-стилістичного забарвлення.

Назвати юридичні кліше та штампи. Яка різниця між кліше і штампом. Розкрити поняття мовленнєвого кліше та мовленнєвого штампу (універсальні слова, парні слова, образні слова та вирази). Кліше в письмовому мовленні юриста. Розкрити оцінні структури в тексті закону: терміни оцінного характеру, семантичні групи оцінних структур.

Розкрити поняття: лексичний рівень тексту, словниковий запас, літературна норма, лексичні прийоми. Автологічна лексика: просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми. Металогічна лексика (тропи): епітети, оксюморон, порівняння, метафори, уособлення, персоніфікації, алегорія, символи, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія.

Синтаксичний рівень тексту (фігури): полісиндетон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока, період.

Стилістичний рівень тексту: риторичні вигуки. риторичні звертання, риторичні питання, антитеза, іронія, каламбур, парадокс, епістрофа, діафора, анафора, епіфора, анадиплосис (стикування), інверсія, обрив, апосіопеза (замовчування), еліпсис, паралепсис, алюзія, ремінісценція, аномінація, градація.

Стиль ораторського твору. Поняття "стиль". Стилістика. Стильові принципи. Усно-розмовний стиль. Писемно-книжковий стиль.

Література

1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика/ С. Д. Абрамович, М.Ю. Чікарькова – Л.: Світ, 2001. – 240 c.

2. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова/ С. Д. Абрамович – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 c.

3. Молдован В.В. Риторика: загальна та судова/ В. В. Молдован – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 318 c.

4. Осипова Н.П., Воднік В.Д., Васильєв Г.Ю. та ін. Ораторське мистецтво/ Н. П. Осипова, В.Д. Воднік, Г. Ю. Васильєв – Х.: Одіссей, 2005. – 144 c.

5. Токарська А.С., Кочан І.М. Культура фахового мовлення правника/ А. С. Токарська, І. М. Кочан – Л.: Світ, 2003. – 312 c.

Тема №5. Культура проведення полеміки (4 год.)

Мета: Розкрити поняття суперечки; ознайомити з класифікацією видів суперечки; навчити прийомам виходу з будь-якої конфліктної ситуації; оволодіти прийомами ведення полеміки, дискусії, диспуту.

Теоретична частина:

Розповісти історію походження суперечки. Чим прославився Протагор, Сократ, Аристотель? В чому полягає індійське правило суперечки? Розкрийте поняття "суперечка", "дискусія", "диспут", "полеміка", "дебати".

Розкрийте класифіацію видів суперечки: ціль суперечки; значимість проблеми суперечки; кількість учасників; форма проведення суперечки; суперечка як пошук істини, суперечка для переконання оппонента, суперечка для досягнення перемоги, суперечка заради суперечки, значимість проблеми суперечки, суперечка-монолог, суперечка-діалог, суперечка-полілог. Поясніть форми проведення суперечки: усна форма, письмова (друкована) форма, організовані суперечки, неорганізовані суперечки.

Розкрийте правила культури ведення суперечки. Покажіть, що є предметом суперечки. Перерахуйте принципи ведення полеміки. Розкажіть правила ведення полеміки, позиції полемістів. Розкрийте тактику ведення полеміки. Розкажіть правила поводження учасників суперечки; поважне відношення до оппонента; витримка і самовладання в суперечці.

Розкрийте, які є питання в суперечці і види відповідей: закриті питання, відкриті питання, риторичні питання, переломні питання, питання для обмірковування, коректні і некоректні питання, нейтральні, доброзичливі і недоброзичливі питання, гострі питання. Види відповідей: правильна відповідь, неправильна відповідь, позитивні відповіді, негативні відповіді, дотепна відповідь.

Розкрийте, які мають бути відповіді на зауваження співрозмовників; види зауважень: невисловлені зауваження; упередження; іронічні зауваження; зауваження з метою одержання інформації; зауваження з метою виявити себе; суб'єктивні зауваження; об'єктивні зауваження; зауваження з метою опору.

Як висловлювати зауваження співрозмовникові. Локалізація. Явне і грубе заперечення. Повага. Визнання правоти. Стриманість в особистих оцінках. Лаконічність відповіді. Недопущення переваги. Коли варто відповідати на зроблені зауваження? Варіанти: до того, як зроблене зауваження; відразу після того, як було зроблене зауваження; пізніше; ніколи. Правила гарного тону.

 

Література

1. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Риторика для юристов/ Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова – Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. – 576 с.

2. Далецкий И.Б. Риторика: заговори, и я скажу кто ты/ И. Б. Далецкий – М.: Омега – Л., 2004. – 488 с.

3. Ивакина Н.Н. Основы судебного красноречия (риторика для юристов): [Учебн. пособие]/ Н. Н. Ивакина – М: Юристъ, 2003. – 384 с.

4. Ивакина Н.Н. Культура судебной речи/ Н. И. Ивакина – М., 1995. – 323 с.

5. Клименко Н.И. Криминалистические знания в структуре профессиональной подготовки следователя/ Н. И. Клименко – К., 1990. - С. 130.

6. Молдован В.В. Риторика загальна та судова. [Навч. посіб.]/ В. В. Молдован – 2-ге вид. – К: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.

7. Молдован В.В., Кацавець Р.С. Судова риторика: практикум. [Навчальний посібник]/ В. В. Молдован, Р. С. Кацавець – К.: Алерта, 2006. – 200 с.

8. Мурашов А.А. Риторика. [Хрестоматия – практикум] – М.: Рос. пед. агентство, 1998. – 318 с.

9. Онуфрієнко Г.С. Риторика у практичних завданнях для юристів. [Навчальний посібник для студентів ВНЗ МВС України]/ Г. С. Онуфрієнко – Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2002. – 307 с.

 

Тематика навчальних публічних виступів

Досвід показує, що короткі (дво-, трихвилинні) публічні виступи студента на запропоновану тему, заздалегідь підготовлену чи виголошену експромтом, сприяють виробленню вправності у техніці усного мовлення. На кожному занятті відводимо 10- 15 хв. для таких вправ, і кожний студент упродовж семестру повинен 2 – 3 рази виступити.

1. Для одних роки – старість, а для інших – мудрість.

2. Чи легко бути молодим?

3. Яким я уявляю своє майбутнє.

4. Що дає людині життєвий досвід?

5. Яким я бачу сучасного юриста?

6. Краса врятує світ.

7. Ви вибираєте професію – це означає…

8. Коли я стану адвокатом (прокурором).

9. Язик знищив більше людей, ніж меч.

10. Заговори, щоб я тебе побачив.

11. Є в коханні і будні, і свята

12. Сучасний шлюб та його перспективи.

13. Проблеми сучасної освіти.

14. Чорнобиль оселяється в кожній родині.

15. Екологічні катастрофи та катаклізми.

16. Дії та психологія злочинця.

17. Останній гучний політичний скандал.

18. Моє перше відвідування церкви.

19. Змалювання своїх почуттів коханій особі.

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

Самостійна робота студентів має допомогти їм більш повно оволодіти предметом курсу, розширити ерудицію, сформувати навички науково-дослідницької роботи. Для цього при організації самостійної роботи студентів слід органічно поєднувати ті види діяльності, які вимагають уваги та пильності, з тими, які стимулюють творчий пошук та мислення, що дозволить усебічно підготувати студента до самостійної праці. Результатом самостійної роботи повинно стати формування якісно нового рівня наукової підготовки студента, вміння вільно орієнтуватися в системі ораторського мистецтва.

Головна мета полягає в необхідності закріплення студентом матеріалу, який він здобув у навчальному закладі, та його систематизації. Наведений нижче перелік форм самостійної роботи студентів, з одного боку, є орієнтованим і, з другого – містить найбільш змістовні форми:

- виконання домашніх завдань (визначаються завданнями для семінарських занять (СЗ)), підготовка до СЗ;

- доопрацювання матеріалів лекції за допомогою комп’ютерного навчального курсу;

- робота в інформаційних мережах;

- опрацювання додаткової літератури;

- опрацювання першоджерел класиків ораторського мистецтва;

- складання публічного виступу на визначену тему в конкурсі ораторів академії.

Перелік видів самостійної роботи доводиться до відома студентів на семінарських заняттях.

Тематика рефератів

Гомілетика – наука про християнську проповідь.

Активізація уваги слухачів: прийоми і засоби.

Аристотелівські способи переконання.

Безконфліктне спілкування: принципи, засоби, умови, прийоми.

Етикет телефонної розмови.

Видатний український любомудр Григорій Сковорода.

Громадсько-політичне мовлення: жанри, специфіка.

Давньоруське ораторське мистецтво.

Ісократ – засновник риторичної школи в Афінах.

К.П. Зеленецький – автор «Дослідження про риторику».

Конфуціанські повчання – типова риторика морально-етичного характеру.

Критерії оцінювання культури мовлення оратора.

Культура мови юриста: зміст і компоненти поняття.

Лісій – найвидатніший афінський оратор класичного періоду.

Логографи – наймані творці промов для суду.

М.Кошанський про «красномовство розуму і красномовство серця»

М. Сперанський – автор славнозвісних «Правил вищого красномовства».

Місце творчості Мелетія Смотрицького у розвитку красномовства.

Мовленнєвий етикет східних слов’ян: історія і сучасність, традиції і новації.

Неориторика та її відмінність від класичної риторики.

Ораторське мистецтво в Давній Греції.

Ораторське мистецтво Давнього Риму.

Ораторське мистецтво Демосфена.

Ораторський талант: індивідуальність у красномовстві.

П.А. Олександрова, Ф.М. Плевако – взірці судового ораторського мистецтва, майстерного володіння словом.

Патристика як основне джерело ідей церковної риторики

Полеміка: сутність, різновиди, прийоми.

Протагор із Абдер та його методи навчанню красномовству («за» та «проти»).

Риторика та гомілетика.

Риторичний ренесанс України (XVII – XVIII ст.).

Риторичний твір «Ключ розуміння» Й. Галятовського – перший друкований посібник з гомілетики.

Риторичні методи аргументування.

Риторичні традиції Києво-Могилянської академії.

Риториські школи в Стародавній Греції.

Сократ як критик софістів.

Сократ як майстер академічних бесід-діалогів.

Софісти – творці античної риторики.

Судове красномовство в Росії у другій половині XIX ст..

Судові промови видатних російських юристів А,Ф, Коні.

Судові публічні промови: умови успіху.

Сучасні полемічні прийоми в ораторському мистецтві.

Твори І. Вишенського – яскраві сторінки давньої української риторики.

Творчість Аристотеля як ціла епоха в розвитку риторики.

Трагедія та ренесанс українського риторичного слова у XX ст..

Трактат «Про софістичні спростування» Аристотеля.

Трактат Аристотеля «Риторика».

Феофан Прокопович – видатний церковний діяч, вчений та теоретик риторики.

Цицерон – «цар адвокатури».

Цицерон – останній великий оратор республіканського Риму.

Хитрі прийоми кишенькових злодіїв.

Чи доцільний суд присяжних.

Небезпека наркотиків для суспільства.

Як вистежують продавців опіуму.

Основні причини злочинності.

Як відбитки пальців викривають злочинця?

Як і які підробляють сьогодні документи?

Ефективна боротьба з організованою злочинністю.

Як впливають детективні фільми на дітей?

Що таке суто американський злочин?

Що таке клептоманія?

Що таке корупція?

Контрабанда і сучасний бізнес.

Закон і моральні норми в сучасному суспільстві.

СЛОВНИК.

 

ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ

Активізація аудиторії (лат. actirus – діяльний) – створення в аудиторії творчої атмосфери розмірковування.

Алегорія (грец. аllos – інший, agoreuo – говорю), (іносказання) – зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ.

Анафора (грец. anaphora – „винесення нагору”) – лексико-синтаксичне повторення слів і словосполучень на початку речень.

Антитеза (грец. antithesis - суперечність) – зворот промови, в якому для посилення виразності протиставлені поняття, думки, образи, стани, риси характеру діючих осіб.

Аргумент ( лат. arguere – показувати, з’ясувати, доводити) – думка (або сукупність взаємозв’язаних думок), за допомогою якої обґрунтовується істинність будь-якої іншої думки (або теорії). При доказі деякої думки аргументи є підставами, або посилками, з яких логічно випливає думка, що доказується.

Аргументація – 1) активна діяльність оратора, спрямована на доказування тези; 2) логічне обґрунтування оратором тези шляхом доказування, переконання.

Артикулятори (лат. articula – розчленовую, розбірливо вимовляю) – частина голосового апарату (язик, губи, зуби, нижня щелепа, м’яке піднебіння), що створює із звуків склади і слова.

Аудиторія ( лат. audio – слухаю, чую – 1) зал для читання лекцій, доповідей; 2) слухачі лекцій, доповідей, промови тощо; це сукупність слухачів, об’єднаних в одиниці часу і простору спільним видом діяльності.

Аудиторний шок (сценічний страх) – стан емоційної напруги при вираженні думок, у результаті якого люди відчувають складнощі у виконанні промови.

Благозвучність – приємність голосу.

Висота голосу – фізіологічна властивість мовного голосу, керована напругою голосових зв’язок і частотою імпульсів, отриманих із головного мозку. Розрізняють: високий мовний голос, у якому переважно розвинуте голосове звучання зі слабко вираженим грудним; низький мовний голос, у якому переважно розвинуте грудне звучання зі слабко вираженим голосовим; середній мовний голос із добре розвинутим і голосовим, і грудним звучанням.

Гіпербола (грец. hyperbole – перебільшення) – навмисне художнє перебільшення сили, значення, розміру явища, що зображується.

Голос – озвучене дихання, що складається з п’яти еле-ментів: звучності, темпу, висоти, тембру та дикції (артикуляції).

Голосовий апарат – апарат, що складається з чотирьох частин: дихальних органів, вібраторів, резонаторів і артикуляторів.

Градація (лат. gradatio – поступове підвищення) – поступовий перехід від одного стану до іншого при наростанні якості (або навпаки) для посилення ефекту мови, наприклад, “переміг, розгромив, знищив”.

Дебати (фран. debats – сперечатися) – обговорення будь-якого питання, обмін думками звичайно після доповіді.

Денотатний граф (лат. denoto – позначаю і грецьк. grapho – пишу) – засіб виділення з тексту істотних ознак ключового поняття.

Діалог (грец. dialogos – бесіда, розмова) – бесіда між двома або декількома особами, основна форма ораторської діяльності при відповідях на питання.

Діапазон голосу (герц. dia pason — через усі) – зміна висоти звучання від найнижчих до найвищих звуків, тонів; поняття “діапазон” включає до себе об’єм, сукупність всіх звуків різної висоти, доступних людському голосу.

Дикція (лат. dictio – вимова) – правильна, чітка вимова кожного голосного і приголосного звуків окремо, а також слів і речень у цілому.

Динаміка голосу (грец. dunamicos – сильний) – різноманітний ступінь сили звучання, гучності. Гучність забезпечується гарною роботою дихального апарату, а також активною артикуляцією, відсутністю зайвих м’язових напруг.

Дискусія (лат. discussio – розгляд, дослідження) – розглядання будь-якого питання або групи питань компетентними особами з наміром досягти взаємоприйнятного рішення.

Диспут (лат. disputare – міркувати, сперечатися) – привселюдна суперечка на наукову або суспільно важливу тему; для нього, як і для дискусії, характерне прагнення, дійти єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину співставляючи суперечливі судження.

Експромт (лат. expromtus – готовий), (імпровізація) – промова, яка створена без підготовки в момент безпосереднього виконання. Ґрунтується на природному дарі володіти словом і частково ерудиції та культурі оратора. Здатність до експромту свідчить про обдарованість і найвищий рівень розвитку ораторських здібностей.

Епітет (грец. epitheton – означення, прізвисько) – вислів, що образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найбільш характерну чи вражаючу якість або дає ідейно-емоційну оцінку.

Епіфора (грец.epiphora – повторення) – стилістична фігура, що являє собою повторення слова або звукосполучення наприкінці фрази чи декількох фраз із метою посилення виразності поетичної промови; паралелізм синонімів або граматичних форм.

Жанр (франц. genre – рід, вид) – стійка композиційно-мовна схема. Кожний мовний жанр має свою структуру, свої правила розташування матеріалу тощо.

Жести (лат. gesta – діяння) – виражальні рухи рук, пальців. Жести використовують як допоміжні засоби спілкування людей. Жестами вони виражають свої думки. Жести виступають і як імпульсивно-інстинктивні дії, розраховані на те, що люди за допомогою них зрозуміють внутрішній стан оратора і його вимоги. Жестом нерідко супроводжується мовлення, що надає наочності та експресивності розповіді.

Заперечення – обґрунтоване відхилення якої-небудь думки або положення, твердження, в якому виражається незгода з ким-небудь чи з чим-небудь; спростування думки або судження.

Засіб демонстрації аргументу –вибір форми умовиводу для показу логічного зв’язку аргументів із тезою.

Зевгма (герц. seugma – зв’язок, ярмо) – експресивна синтаксична конструкція, що складається з головного слова й однорідних членів речення, які залежать від нього, рівноцінних граматично, але різнопланових за значенням, унаслідок чого в багатозначному головному слові одночасно актуалізуються мінімум два різних значення або значеннєвих відтінки.

Ідея (грец. idea – вигляд ) – основна думка, яка лежить в основі промови оратора; основна думка, що визначає зміст виступу.

Інверсія (лат. inversio – перестановка, перевертання) – зміна звичайного порядку слів у реченні для виділення смислової значущості тих чи інших його складових або для надання фразі особливого стилістичного забарвлення.

Інтонація (лат. intonare – видавати звук, голосно вимовляти) – ритміко-мелодійна побудова промови, яка передає її сенс і почуття за допомогою висоти тону, сили звуку, темпу мови і тембру голосу.

Іронія (грец. eirоneija – удоване незнаня) – іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: заперечення під видом ствердження чогось. Зовнішня форма суперечить змістові при тонкому, ущипливому глузуванні.

Каламбур (франц. calemboun – гра слів) використання різних значень (двозначності) того самого слова або двох подібно-звучних слів із метою досягнення комічного ефекту; гра слів.

„Кінетичний код” – це рухома система умовних знаків або сигналів для передавання відомостей; один із каналів спілкування оратора з аудиторією, так звана сукупність міміки, жестів, рухів, поз.