Креслення в системі прямокутних проекцій

Методи проеціювання

Кожний об'ємний предмет має три виміри: довжину, ширину і висоту. Виготовляють предмети за кресленнями, що містять їх зображення на площині (на аркуші паперу). В основу побудови зображень на кресленнях покладено метод проеціювання. Він полягає у тому, що зображення предмета на площині дістають за допомогою проеціюючих променів.

Рис. 53. Утворення проекції предмета

Проеціювання нагадує утворення тіні предмета. При освіт­ленні сонячними променями будь-який предмет (дерево, пар­кан, будівля) відкидає тінь. Вона подібна до обрисів самого предмета. Якщо предмет (рис. 53) розмістити перед плоскою стінкою і освітити його ліхтариком, то на стінці утвориться тінь цього предмета. Утворений світловими променями кон­тур предмета на площині можна вважати його проекцією.

Утворення зображення предмета на кресленні уявними проеціюючими променями називають проеціюванням. Утво­рене методом проеціювання зображення предмета на площи­ні називають проекцією. Площина, на якій одержують проек­цію, називається площиною проекцій.

Залежно від взаємного розміщення проеціюючих променів у просторі розрізняють центральне і паралельне проецію­вання.

Якщо проеціюючі промені виходять з однієї точки, про­еціювання називають центральним (рис. 54, а). Точку, з якої виходять промені, називають центром проеціювання. Проекцію, утворену центральним проеціюванням, назива­ють центральною. Прикладами центральних проекцій є ті­ні, відкинуті від предметів променями штучного джерела освітлення, фотознімки і кінокадри на плівці. Центром про­еціювання у наведених прикладах є джерело освітлення, око людини.

Якщо проеціюючі промені паралельні між собою (рис. 54, б, в), то проеціювання називають паралельним, а одержану проекцію —паралельною. Ви вже знаєте, що зобра­ження на кресленнях будують саме за допомогою паралель­них між собою проеціюючих променів, тобто методом пара­лельного проеціювання. Центральне проеціювання при виконанні креслень не використовують — цей метод знайшов застосування у малюванні.

При паралельному проеціюванні всі промені падають на площину проекцій під однаковим кутом. Якщо це будь-який гострий кут, як на рисунку 54, б, то проеціювання називають косокутним. Якщо проеціюючі промені перпендикулярні до площини проекцій (рис. 54, в), то проеціювання називають прямокутним. Утворена при цьому проекція називається прямокутною.

Прямокутне проеціювання є більш простим і зручним, то­му йому віддають перевагу перед косокутним.

 

Рис. 54. Методи проеціювання: а — центральне; б — паралельне косокутне; в — паралельне прямокутне

ЗАПИТАННЯ

1. Що називається проеціюванням?

2. Що таке проекція?

3. Які ви знаєте методи проеціювання?

4. Чим відрізняються між собою центральне і паралельне прое­ціювання?

5. У чому полягає різниця між косокутним і прямокутним про­еціюванням?

6. Яким із способів проеціювання одержують прямокутні проекції?

Прямокутне проеціювання

Проеціювання на одну площину проекцій. Проеціюванням на одну площину проекцій одержують проекції плоских пред­метів. Щоб одержати проекцію предмета, через усі його вершини проводять уявні промені у напрямку площини проекцій до зустрічі з нею (рис. 55). Ці промені називають проеціюючими. Проводять проеціюючі промені паралельно між собою і під прямим кутом до площини проекцій. З'єднавши між собою лі­ніями уявні точки перетину проеціюючих променів з площи­ною проекцій, одержують проекцію предмета.

Утворена на площині проекція дає уявлення про форму плоского предмета. На кресленні проекцію доповнюють роз­мірами (рис. 56). Розміри відображають величину зображе­ного предмета і його елементів. Товщину предмета познача­ють умовно за допомогою латинської літери s. З креслення, наведеного на рисунку 56, видно, що товщина предмета до­рівнює 5 мм.

Рис. 55. Проекція плоского предмета Рис. 56. Креслення плоского предмета

Проеціювання на дві площини проекцій. Одна проекція не завжди однозначно визначає форму зображуваного пред­мета. Подивіться на рисунок 59. Різні за формою предмети утворюють однакові проекції. Це називають невизначеністю форми об'ємного предмета за однією проекцією. Тому, щоб одержати уявлення про форму об'ємного предмета, проецію­вання виконують на дві площини проекцій: горизонтальну Н і вертикальну V (рис. 60). Вертикальну площину проекцій називають фронтальною. Площини проекцій у просторі роз­міщені під прямим кутом одна до одної. Лінію перетину цих площин (її позначають х) називають віссю проекцій.

Рис. 59. Невизначеність форми предмета за однією проекцією

Рис. 60. Проеціювання предмета на дві площини проекцій

Рис. 61. Суміщення фронтальної і горизонтальної площин проекцій

Проекція предмета на горизонтальну площину проекцій називається горизонтальною проекцією. Проекція предмета на фронтальну (вертикальну) площину проекцій називається фронтальною проекцією.

Утворені дві проекції предмета розташовані у просторі в різних площинах. Щоб дістати креслення предмета на пло­щині, обидві площини проекцій суміщують в одну. Для цьо­го горизонтальну площину проекцій повертають так, щоб во­на збіглася з фронтальною площиною проекцій (рис. 61).

Рис. 62. Взаємне роміщення фронтальної і горизонтальної проекцій

Рис. 63. Креслення предмета, що містить дві проекції

Виконуючи креслення, горизонтальну проекцію предмета завжди розміщують під фронтальною — у проекційному зв'язку (рис. 62). Це правило порушувати забороняється. Межі площин і лінію їх перетину на кресленні предмета не показують (рис. 63).

Проеціювання на три площини проекцій. Дві проекції пред­мета — горизонтальна і фронтальна — досить повно та одноз­начно визначають на кресленнях форму багатьох предметів, але не всіх. На рисунку 69 показано дві проекції, які відпові­дають одночасно декільком предметам. Значить, і за двома про­екціями не завжди можна точно уявити форму предмета.

Щоб побудувати креслення, за яким можна уявити єди­ний образ зображуваного предмета, користуються трьома площинами проекцій. У цьому випадку до двох відомих вам площин проекцій додається ще одна — її називають профіль­ною. Утворену на профільній площині проекцію називають профільною проекцією. Профільна площина проекцій перпен­дикулярна одночасно до горизонтальної і фронтальної пло­щин проекцій.

Рис. 69. Невизначеність форми предмета за двома проекціями

Три взаємно перпендикулярні площини проекцій утворю­ють тригранний кут (рис. 70). Попарний перетин площин проекцій утворюють три лінії, що виходять із спільної точки 0. Ці лінії називаються осями проекцій: х, у і z.

Предмет, який проеціюють, вміщують у простір тригран­ного кута (рис. 71) і послідовно розглядають з трьох боків: спереду, зверху і зліва. За допомогою умовних проеціюючих променів утворюють проекції на кожній площині проекцій.

Щоб побудувати креслення предмета, всі три площини проекцій суміщують в одну площину. Для цього горизонталь­ну площину повертають вниз, а профільну — вправо (рис. 72, а) до суміщення з фронтальною площиною проекцій. Здобуте таким чином креслення складається з трьох прямокутних проекцій предмета (рис. 72, б): фронтальної, горизонтальної і профільної. На кресленні всі три проекції розміщують у про­екційному зв'язку, тобто горизонтальну проекцію під фрон­тальною, а профільну — праворуч від неї. Зверніть увагу на те, що фронтальна і профільна проекції розміщені на одній висоті. Осі проекцій і проеціюючі промені на кресленні не по­казують (рис. 72, в).

 

Рис. 70. Утворення тригранного кута

Рис. 71. Проеціювання предмета на три площини проекцій

Рис. 72. Креслення, що містить три проекції предмета

ЗАПИТАННЯ

1. Чому за двома проекціями не завжди можна уявити форму предмета?

2. Як називаються проекції, утворені проеціюванням на три площини проекцій? Як повинні розміщуватись одна відносно одної ці проекції?

3. Що означає вираз «проекційний зв'язок»?

Вигляди

Розглядаючи проеціювання предметів на одну, дві і три площини проекцій, ви переконались, що вибір кількості про­екцій на кресленні залежить від складності форми предмета. Мабуть, ви звернули увагу й на те, що проекції являють собою зображення тільки видимих (зовнішніх) частин поверхонь предмета. Щоб показувати на кресленнях невидимі частини поверхонь предметів (їх внутрішню будову), застосовують зоб­раження, які називають перерізами й розрізами. Ці види зоб­ражень ви будете вивчати пізніше.

Проекції, що дають уявлення про видимі частини повер­хонь предметів, називають виглядами.

Вигляд — це зображення повернутої до спостерігача час­тини предмета. Для будь-якого предмета (якщо цього вима­гає його форма) можуть бути одержані три вигляди.

Зображення, утворене на фронтальній площині проекцій, називають виглядом спереду.

Зображення на горизонтальній площині проекції назива­ють виглядом зверху.

Зображення на профільній площині проекцій називають виглядом зліва.

Зображення на фронтальній площині проекцій вважають головним. Тому вигляд спереду називають ще й головним. Відносно нього розміщують інші вигляди на кресленні: виг­ляд зверху — під ним, вигляд зліва — праворуч від нього і на одній висоті. За рахунок цього досягається проекційний зв'язок між виглядами — він є необхідною умовою для ство­рення цілісного уявлення про форму зображеного предмета.

Рис. 78. Креслення предмета, утворене трьома виглядами

Виконуючи креслення, зображуваний предмет треба розмі­щувати відносно фронтальної площини проекцій так, щоб го­ловний вигляд давав якнайповніше уявлення про форму пред­мета. На рисунку 78 наведено креслення, яке складається з трьох виглядів. Зверніть увагу, що за головний прийнято виг­ляд, котрий передає найбільш характерні контури предмета. Загальна форма предмета нагадує кутник — і це видно з го­ловного вигляду. Наявність скосів на горизонтальній частині і вирізу на вертикальній викликали необхідність застосуван­ня на кресленні ще двох виглядів — зверху і зліва.

Поряд з виглядами спереду, зверху і зліва для зображен­ня предмета можуть застосовуватися вигляди справа, знизу, ззаду. Отже, на кресленні може бути шість виглядів. Але це зовсім не означає, що будь-який предмет потребує виконан­ня на кресленні всіх шести (чи навіть трьох) виглядів. Скіль­ки ж їх повинно бути на кресленні? Зайві зображення на кресленні потребують надмірних витрат часу і зусиль на їх виконання, а недостатня кількість зображень робить крес­лення малозрозумілим. Кількість виглядів на кресленні має бути доцільною, тобто найменш можливою, але разом з тим достатньою для повного уявлення про форму всього зображе­ного предмета і його частин. Пояснимо це на прикладах.

Рис. 79. Доцільна кількість виглядів на кресленні: а — зображення предмета потребує двох виглядів; б — зображення предмета потребує трьох виглядів

На рисунку 79, а показано три вигляди предмета. Але чи всі вони потрібні на кресленні? Головний вигляд дає уявлен­ня про характерний зовнішній контур предмета. Щоб краще уявити форму заокругленої частини, потрібний ще вигляд зверху. Вигляд зліва зайвий — без нього форма зображеного предмета буде цілком зрозумілою. Отже, у даному разі на кресленні має бути лише два зображення і вони є достатніми для повного уявлення про форму предмета. Предмет, показа­ний на рисунку 79, б, потребує наявності всіх трьох виглядів. Якщо не дати на кресленні вигляду зліва чи зверху, немож­ливо буде уявити форму окремих частин предмета.

Таким чином, доцільну кількість виглядів на кресленні слід завжди визначати залежно від форми предмета.

Невидимі частини поверхні предмета показують на вигля­дах штриховими лініями. Це дає змогу краще уявити форму окремих частин предмета, а іноді навіть зменшити кількість зображень на кресленні.

ЗАПИТАННЯ

1. Яке зображення предмета називається виглядом?

2. Як взаємно розміщують вигляди на кресленнях?

3. Який вигляд на кресленні називають головним і чому?

4. Яким вимогам повинен відповідати головний вигляд на крес­ленні?

5. Від чого залежить кількість виглядів на кресленні?