Особливості вивчення драматичних творів

«Драма — мистецтво

найвищого рівня цивілізації»

О. Анікст

 

Драма — літературний твір, побудований у формі діалогу і призначений для сценічного виконання. Як літературний твір, драма досить широко представлена у шкільних програмах для учнів середньої та старшої ланки.

Вперше поняття про драму як літературний рід і про траге­дію як жанр драматургії подається під час вивчення у 8 класі творів Есхіла «Прометей закутий» і В. Шекспіра «Ромео та Джульєтта».

Учні старшої ланки драматичні твори вивчають у кожно­му класі, а саме:

9 клас: В. Шекспір «Гамлет», Мольєр «Міщанин-шлях-тич», Й.-В. Ґете «Фауст».

10 клас: Г. Ібсен «Ляльковий дім», А. Чехов «Вишневий сад», М. Метерлінк «Синій птах», Б. Шоу «Пігмаліон» (за вибором).

11 клас: Б. Брехт «Матінка Кураж та її діти», М. Фріш «Санта Крус», Ф. Дюрренматт «Гостина старої дами», Е. Йонеско «Носороги» (за вибором).

Головна мета вивчення драматичного твору в школі — це засвоєння двоєдності його художньої природи: літературної і театральної, що сприятиме вихованню вдумливого читача і кваліфікованого глядача.

Важливо, щоб учні з бажанням і зацікавленням читали і глибоко розуміли твори, які пишуться автором не для читан­ня, а передусім для постановки на сцені. Тоді ми повернемо їх до театру, про який великий Мольєр писав: «Театр... володіє безмежними можливостями для виправлення характеру... Ми завдаємо порокам тяжкого удару, виставляючи їх на загальне посміховище».

Для ефективної реалізації поставленої мети розглянемо вже визначені нами загальні етапи вивчення драматичних творів:

—підготовка до сприйняття твору;

—читання твору;

—підготовка до аналізу;

—аналіз твору;

—підсумкові заняття;

—творчі роботи.

І. На етапі підготовки до сприйняття драматичного твору потрібно добирати такі матеріали, які б зацікавили учнів. Слід дбати, щоб вони мали насамперед загальноінформаційний, науковий та методичний характер.

1.До загальноінформаційного матеріалу належать відомості про історію театру або написання драматичних творів; окремі відомості з біографій драматургів, пов'язані з програмовим твором; висловлювання відомих критиків, письменників про драматурга, листи або інші джерела, в яких містяться цікавинки, що стосуються митця.

Наприклад, характеризуючи давньогрецький театр під час вивчення творчості «батька трагедії» Есхіла, можна зацікави­ти учнів розповіддю про афінський театр.

У минулому столітті археологи доволі ретельно обсте­жили руїни великої кількості грецьких театрів різних епох, серед них і афінський театр Діоніса, на сцені якого йшли і трагедії Есхіла.

Афінський театр Діоніса вміщував 17 000 глядачів (жо­ден сучасний театр світу не сягає таких розмірів). Замість стелі в ньому було блакитне небо, а освітлювало приміщен­ня яскраве сонце. Мав театр три частини: перша і головна частина — орхестра — великий круглий майданчик для танців, посеред якого був вівтар Діоніса, де виступали ак­тори. Оскільки антична драма мала хорове походження, на орхестрі діяли і хори — драматичні або ліричні. Хор брав безпосередню участь у розвитку сюжету на сцені, тому час­то взаємодіяв з акторами. Коли потрібно було відокреми­ти хор від акторів, вдавалися до механічних пристроїв, за допомогою яких підіймали або опускали частину майданчи­ка, де розташовувався хор чи актори. Друга частина театру — скена — приміщення для переодягання акторів, стіна якого розмальовувалася як декоративне тло для вистави. А третя — місця для глядачів. Вони облямовували орхестру підковою. Спочатку це були дерев'яні лави, які з часом замінили на кам'яні.

Але найцікавішими в театрі Діоніса були самі актори. Вони виступали у масках, які відповідали вимогам мистецт­ва до узагальнених образів. Маска покривала не лише обличчя, а й голову актора. Колір, вираз обличчя, зачіска маски визначали вік, стать, громадський стан, моральні риси, ду­шевний стан героя, тому її постійно змінювали. Відсутність міміки компенсувалася багатством і виразністю рухів тіла та декламаційним мистецтвом актора. Міфічних героїв греки уявляли могутніми велетнями, тому трагічні актори носили котурни (взуття з підставками), високі головні убори, з яких спускалися довгі кучері, та підкладали подушки під довгі, як старовинне вбрання царів, костюми. Жіночі ролі виконували чоловіки...

Отож уявімо собі такий театр, оберімо найзручніші, на наш погляд, місця і почнімо читати драму...

Вивчення творчості В. Шекспіра доречно було 6 розпочати з розповіді про театр «Глобус», на сцені якого вперше відбу­лася вистава трагедії «Гамлет». Слово вчителя або підготовленого учня (учнів) може бути таким:

«Втрете лунають звуки рогу! Відкривається завіса. На сцені відсутні декорації, вона вкрита соломою та гілками смереки. З обох боків сцени на лавах сидять або лежать біля завіси комерсанти, молоді аристократи — ті, що спро­можні заплатити дорожче. Капелюхи з високим пір'ям на їхніх головах заважають дивитися, що діється на сцені, тим, хто стоїть у партері, — школярам, матросам, майстрам, крамарям, бурлакам, слугам... Чути сміх, жарти, сварки. З кишень виймається їжа, бо стояти доводиться кілька го­дин під відкритим небом. Але ні сніг, ні дощ, ні вітер, який доносить їдкий дух з розташованого поряд звіринця, не зава­жають відданим театру глядачам. Вони дивляться нову виставу — «Гамлет». А театр зветься «Глобус». Він побу­дований з самого дерева у передмісті Лондона на правому березі Темзи. Але видно його далеко. На вежі театру, що підноситься над солом'яною стріхою, виблискує велика зо­лочена куля, яку підтримує статуя Геракла. Під статуєю напис «Увесь світ лицедіє...».

Отож і нам випала щаслива нагода звернутися до визнаної у всьому світі великої трагедії Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц Данський...».

Перед прочитанням «Міщанина-шляхтича» Мольєра варто розповісти про його «Блискавичний театр»; перед зверненням до Ґетевського «Фауста» — про Веймарський театр; аналізуючи драму Б. Брехта «Матінка Кураж та її діти», — розкрити сутність його «епічного театру»...

Під час розповіді про театр доречно вдатися до ілюстра­тивного матеріалу. Коментуючи ілюстрації, слід запропонува­ти учням поповнити свій словниковий запас театральною лек­сикою, яка допоможе краще висловити власні думки на уро­ках з вивчення драматичних творів, а в театрі відчути себе освіченим глядачем. Так, коли йтиметься про зал для глядачів, з розумінням використовувати слова: амфітеатр, бельетаж, партер, глядач, ложа бенуар, падуга, ярус та ін. Розглядаючи сцену, вміти пояснити слова: авансцена, бутафорія, рампа, декорація, задник, завіса, софіти, куліси, суфлер тощо.

Важливо, щоб учні знали назви осіб, причетних до театру, а саме: актор, акторка (принагідно слід з'ясувати відмінність між словами артист, артистка), драматург, капельдинер, режисер, костюмер, художник та ін.

2. До наукового матеріалу належать насамперед літера­турознавчі відомості, коментарі, пояснення слів тощо.

За роки навчання у школі учні повинні отримати загальні поняття про драму та драматичні жанри, як цього і вимагає програма.

Для загального уявлення про драму і драматичні твори в кабінеті зарубіжної літератури може демонструватися схема, до якої вчитель звернеться на уроках з оглядового вивчення драми і під час розгляду окремого драматичного жанру. Наприклад:

 

На етапі підготовки до сприйняття твору пояснюється за­гальне значення драми як літературного роду.

Драма (від грец. — дія) — один з літературних родів, який змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для сценічного втілення.

Користуючись цим визначенням, учитель допоможе учням під час читання драматичного твору уявити театральну сцену та дії на ній.

До читання драми, особливо, якщо вона вивчається вперше у шкільній програмі, необхідно разом з учнями уважно оз­найомитися з дійовими особами.

Наприклад, вивчаючи у 8 класі перший драматичний твір — «Прометей Закутий» Есхіла, важливо звернути увагу учнів на дійові особи: Влада та Сила; слуги Зевса; Гефест; Прометей; Океан; Іо, дочка Інаха; Гермес; Хор Океанід. Кожну з них слід прокоментувати, щоб забезпечити первинне розуміння тексту.

Почати важливо саме з образу Прометея, бо Есхіл, зверта­ючись до давнього міфу про бога вогню, надає йому нового сенсу. У Есхіла Прометей — син Феміди-землі — один із ти­танів. Коли Зевс прийшов до влади над богами і проти нього повстали титани, Прометей допоміг йому. Але коли боги заду­мали згубити людство, він заступився за людей і приніс їм вогонь з небесного вівтаря, чим викликав гнів Зевса.

Трагедія Есхіла починається зі сцени покарання Прометея, і, якщо не зробити попередні пояснення, учням буде важко зрозуміти зміст першої сцени, а потім і подальший зміст тво­ру. Після визначення головної дійової особи пояснюються й інші:

Влада, Сила — демони, народжені богинею Стікс, донькою Океану.

Гефест — бог вогню й ковальства.

Океан — титан, брат Феміди, матері Прометея.

Іо — донька аргоського царя Інаха, яку покохав Зевс.

Гермес — бог торгівлі, ремісництва, а також шахрайства, вісник богів.

Океаніди — німфи, дочки Океана і Тетії.

Готуючись до читання драматичного твору з учнями в класі, вчитель має заздалегідь визначити, які слова, словосполучення або окремі тези необхідно пояснити учням та підготувати ці пояснення.

Наприклад, до Прологу трагедії важливо дати такі пояснення словам та виразам:

Феміди мудрий син... — богиня справедливості й правосуддя ототожнюється в Есхіла з матір'ю титанів Геєю (землею).

Нартек — рослина, серцевина якої повільно тліє і тому довго зберігає вогонь.

Тетія— титаніда, дочка Урана (неба) та Геї (землі).

 

3.Коли необхідні загальноінформаційні та наукові матеріали зібрані, перед учителем постає проблема методичного характеру: як ці матеріали ефективно використати під час вивчення драматичного твору. Тож передовсім йому по­трібно з'ясувати, яку інформацію він доводитиме до учнів сам, а яку доручить творчій групі. А саме: оформлення дошки; виставка книжок про життя і творчу діяльність драматурга, а також його творів; театральні афіші; грамзаписи або відеозаписи уривків вистав; ведення театральних словників; добір дій п'єси, які учні за ролями виразно прочитають чи зможуть зіграти у класі або на засіданні драматичного гуртка, літера­турному вечорі...

II. Підкреслюючи ще раз, що драматичні твори призначе­ні насамперед для постановки на сцені, а не читання, врахову­ючи цю важливу їхню відмінність від епічних та ліричних творів, розглядатимемо другий етап роботи — читання твору саме під цим кутом зору. Але ж є чимало читачів саме драматичних творів. Що приваблює їх?

Вдамося до однієї з гіпотез: уміле читання драматичного твору допомагає кваліфікованому читачу легко сприймати індивідуальну художню манеру драматурга, відтворювати в уяві і можливе її театральне втілення, що забезпечує глибоке сприйняття авторського тексту —першооснови театру.

Кваліфіковане читання драматичного твору на уроках літератури переконає учнів у тому, що головним критерієм оцін­ки театральної вистави є уважно прочитаний і зрозумілий як за змістом, так і за художньою формою авторський текст. Саме у ньому закладено всі таємниці та сценічні можливості п'єси. І тоді, переглядаючи будь-яку п'єсу, особливо класичну, учні навчаться сприймати та оцінювати її з позиції того, наскільки колективу театру під керівництвом режисера вдалося втіли­ти на сцені геніальні творіння Есхіла, В. Шекспіра, Г. Ібсена, А. Чехова, Б. Брехта та інших всесвітньо відомих драматургів.

На етапі читання драматичного твору найефективнішим є метод творчого читання. Звернувшись до схеми, визначимо головні прийоми цього методу та види навчальної діяльності учнів:

 

 

Хоч який би методичний прийом обрав учитель для читання драматичного твору, важливо пам'ятати, що драматична мова за своєю природою та призначенням — це пряма усна мова дійової особи, і розрахована вона на промовляння вголос. Усі головні завдання п’єси автор здійснює через пряму мову своїх персонажів.

Беручи до уваги ці особливості драматичного твору та враховуючи відповідальність, яка лягає на перше його прочи­тання, починати читати драматичний твір повинен сам учи­тель. До читання необхідно підготуватися — воно мусить бути виразним і мати навчальний характер. Лише зразкове читан­ня п'єси забезпечить сприйняття її змісту і допоможе заціка­вити учнів у її прочитанні.

У процесі читання твору слід провести словникову роботу, дати відповідний лексичний коментар. Наприклад, під час читання комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» пояснити слова: дія (дія перша, дія друга...), ява (ява 1, ява 2...), ремарки, репліки набік та ін.

III. На етапі підготовки до аналізу драматичного твору про­водяться такі види робіт: фронтальна бесіда, спрямована на ро­зуміння змісту прочитаного; словникова робота; повторне читан­ня «Зауважень до панів акторів» та ін. Важливо, щоб усі види робіт були підпорядковані домінантній меті: перевірити, наскіль­ки глибоко і правильно учні зрозуміли зміст прочитаного.

Скажімо, під час вивчення у 9 класі трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Данський» після прочитання дії першої доречно поставити такі запитання:

— Які події відбувалися на майданчику перед замком?

—Що в зовнішності привида нагадувало покійного короля Данії? Думку аргументуйте цитатами з тексту.

—Як ви розумієте першу репліку Гамлета та авторську ремарку, яка її супроводжує?

—Виразно прочитайте монолог головного героя твору (сцена 2).

— Яку таємницю розкриває синові тінь батька?

—Зачитайте звернення Гамлета до своїх друзів (сцена 5). Поміркуйте, про які наміри йдеться.

— Як ви розумієте вислів: «Звихнувся час... О доля зла моя!»

Характер запитань має відповідати меті цього етапу робо­ти — перевірити розуміння учнями змісту прочитаного.

У взаємозв'язку з відповідями учнів на запитання доціль­но провести словникову роботу. Наприклад, з цієї ж першої дії прокоментувати такі слова і вирази:

Ельсинор — місто в Данії, що лежить на березі протоки, яка відділяє Данію від Скандинавського півострова.

«Гораціо, ти книжник: мов до нього». — Тут «книжник» — знавець латини; привидів заклинали латиною, мовою богослужіння.

Норвежець — норвезький король.

Юлій — Юлій Цезар.

Віттенберг — мається на увазі Віттенберзький університет, який за часів В. Шекспіра був відомий у Європі заклад науки та культури.

Гіперіон — одне з імен бога сонця Геліоса. За іншими грецькими міфами — батько Геліоса.

Сатир — лісовий дух у давніх греків, напівлюдина-напівцап. У поетичній мові нового часу став символом лінощів і хтивості.

Ніобея (Ніоба, грец. міф.) — цариця Фів; коли бог Аполлон вразив стрілами її синів, а богиня Артеміда — дочок, вона стала скелею, з якої точаться сльози.

Кровозмішне ложе — за стародавнім, а також римським законами шлюби із вдовами братів заборонялися.

Немейський лев (грец. міф) — жахливий лев з Немейської долини на Пелопоннесі, якого не вражала жодна зброя; Геракл задушив його, загнавши до печери.

Лазар — біблійний персонаж, що помер від прокази і на четвертий день по смерті був воскрешений Христом.

Патрик — Святий Патрик — за католицькими уявленнями, небесний захисник Ірландії; йому ж нібито відкрито до­ступ до чистилища, де перебуває, як вважає Гамлет, душа його батька. Цим, очевидно й зумовлена присяга героя.

Після того, як учитель переконається, що зміст прочитаної першої дії зрозумілий учням, він може перейти до наступного етапу вивчення драматичного твору — аналізу прочитаного тексту.

IV. Беручись до аналізу драматичного твору, вчитель на­самперед визначає найефективнішу послідовність дослідження головних компонентів твору в єдності форми і змісту, а саме:

—теми (зміст та засоби, якими автор доводить її до читача або глядача);

—конфлікту (зміст; характер — соціальний, психологічний, побутовий; засоби реалізації. Саме конфлікт лежить в основі сюжету, зумовлює його розвиток, групування героїв твору, їхні характери, вчинки, світогляд, сприяє усвідомленню ідеї твору);

—ідеї (зміст та засоби, якими автор розкриває її сенс, го­ловні етапи її розвитку і т. д.);

—сюжету (докладний розгляд епізодів, що є основою сю­жету твору, а також позасюжетних елементів);

—дійових осіб (їхні групування, характери, наскрізні дії, внутрішній зміст поведінки і вчинків, характерне діалогічне мовлення, монологи-роздуми вголос тощо).

Перший драматичний твір, який вивчають учні старшої шко­ли, найефективніше проаналізувати шляхом аналізу «услід за автором». Саме цей шлях відкриває можливості одночасного уважного читання твору в класі та спостереження за розвитком дії, конфлікту, персонажами, що сприятиме усвідомленню головної думки твору, його художніх особливостей.

Крім того, шлях аналізу «услід за автором» передбачає по­діл драматичного твору на окремі частини відповідно до дій або яв.

Перше читання твору повинно бути зразковим, щоб при­вернути увагу учнів до твору, викликати зацікавленість, при­мусити глибоко замислитись над змістом прочитаного. Важ­ливо, щоб починав читати сам учитель, як виняток — підго­товлений учень. Виникненню зацікавлення твором сприятиме також і ретельно підготовлений учителем коментар, і проду­мана система запитань та завдань, спрямована на аналіз прочитаної частини драматичного твору в єдності форми і змісту.

Прочитавши, наприклад, першу яву першої дії комедії М. Гоголя «Ревізор», вчитель звертає увагу учнів уже на першу репліку городничого: «Я запросив, вас, панове, з тим, щоб повідомити вам пренеприємну звістку: до нас їде ревізор». Фраза стисла, чітка і не містить жодного зайвого слова.

Драматург уже з першої репліки, яка лунає після підняття завіси, намагається зацікавити, заінтригувати глядача, викли­кати в нього почуття тривоги. Тому вже над першою реплікою він ретельно працював. Для підтвердження вчитель подає три попередні редакції цієї репліки:

1-ша редакція:

«Я запросив вас, панове...

Ось Антона Антоновича і Григорія Петровича, і Християна Івановича, і всіх вас для того, щоб повідомити одну надто важливу новину, яка, зізнаюся вам, надзвичайно мене стурбу­вала. І раптом сьогодні неочікувана звістка, мене сповіщають, що вирушив з Петербурга чиновник з таємним завданням об­ревізувати все, що стосується управління, і саме в нашу губер­нію, що вже виїхав десять днів тому і з години на годину по­винен бути, якщо справді вже не перебуває інкогніто в нашому місті...»

2-га редакція:

«Я запросив вас, панове... ось і Артема Пилиповича, і Амоса Федоровича, і Луку Лукича, і Християна Івановича з тим, щоб повідомити вам вельми неприємну звістку. Мене сповіщають, що вирушив інкогніто з Петербурга чиновник з таємним зав­данням обревізувати в нашій губернії все, що стосується час­тини цивільного управління».

3-тя редакція:

«Я запросив вас, панове, з тим, щоб довести до вас вельми неприємну звістку. Мене сповіщають, що вирушив інкогніто з Петербурга чиновник з таємним завданням обревізувати в нашій губернії все, що стосується частини цивільного управління».

І лише остання, четверта редакція задовольнила М. Гоголя, і він розпочав нею свою комедію.

Далі лунають дві однакові і зовсім короткі репліки («Як ревізор?»), їх виголошують різні дійові особи: Амос Федо­рович, суддя, та Артемій Пилипович, куратор богоугодних за­кладів. Репліки однакові, але кожний з них вимовляє її з різною часткою подиву і страху, і це знову інтригує глядача. А в на­ступній, теж короткій, репліці Городничого містяться слово­сполучення «Ревізор інкогніто», «таємне розпорядження» — і глядач заінтригований, йому цікаво. Це перша перемога дра­матурга. Непомітно опиняються в полоні зацікавленості й учні, і вже зрозуміло, що розпочинається розкриття теми, зароджується конфлікт. І хоча головного персонажа ми ще не ба­чимо, але найважливіше про нього вже знаємо — він інкогні­то. Слово, яке використовує драматург, латинське, воно потре­бує пояснення, і це збільшує інтригу та зацікавлення учнів. Читання першої дії дуже важливе, воно дає настанову на сприй­няття всієї п'єси, її настрою, внутрішнього стану дійових осіб, взаємин персонажів, інтонації їхнього мовлення.

Після такої підготовчої роботи наступні дії п'єси вже мо­жуть читати учні. На подальших етапах уроку доцільно вико­ристовувати прийоми методу творчого читання — за роля­ми у взаємодії з виразним читанням. Вдаючись до цих прийомів, важливо не поспішати. Робота над виразним читанням має відбуватися повільно. Обдумуючи репліки кожного персона­жа п'єси, необхідно ще і ще раз звертатися до «Зауважень до панів акторів».

Наприклад, коли читається роль Городничого, в зауважен­нях зазначено: «...говорить ні голосно ні тихо, ні багато ні мало. Кожне його слово значуще...». І учні-читачі розуміють, що «хоча він і хабарник», але «поводить себе дуже солідно й серйозно».

Під час виразного читання п'єси, працюючи над мовою пер­сонажів, вчитель має домагатися головної мети — глибокого розуміння учнями змісту твору.

Після кожної прочитаної дії учні відповідають на постав­лені вчителем запитання, що стосуються як форми, так і змісту і є взаємопов'язаними. Лише зосереджуючи увагу на тому, про що і як пише автор, вони зможуть зрозуміти зміст і ху­дожню своєрідність твору.

Як перший драматичний твір, що вивчається у школі шля­хом аналізу «услід за автором», варто аналізувати будь-який обраний учителем твір. Ефективність такої роботи залежати­ме від якісної підготовки вчителя та учнів. Це стосується й інших шляхів аналізу, визначених методичною наукою. У про­цесі аналізу драматичного твору, як і під час вивчення творів інших жанрів, можна застосувати послідовно два шляхи ана­лізу.

V. Наступний етап вивчення драматичного твору — проведення підсумкових занять.

Головна мета цих занять — перевірити й узагальнити на­буті учнями знання під час вивчення нової теми, які сприяти­муть новому баченню художнього твору як цілісної худож­ньої структури. Але в різних вікових групах учнів це відбу­вається по-різному.

В учнів середніх класів на цьому етапі виникає бажання обмінятися думками про те, що їх найбільше схвилювало. Переважно це стосуватиметься мотивів вчинків головних ге­роїв, або невідомих учням сторінок життя і творчості драма­турга, або історії життя драми на сценах світу, відомостей про визначних виконавців головних ролей тощо. Відповідаючи на ці запитання, вчитель спрямовує свої відповіді та відповіді учнів у пізнавальну й виховну площину.

В учнів старших класів до вже зазначених питань додають­ся інші, які набувають якісно нового характеру і торкаються більш серйозних проблем, а саме: значення твору, що вивчається, для розвитку світової драматургії; наявність і зміст літературно-критичних статей про цей твір; оцінення його визнач­ними людьми тієї доби та нашими сучасниками; звернення до нього найкращих представників інших видів мистецтва (кінорежисерів, художників, скульпторів та ін.), вплив твору, що вивчається, на розвиток світогляду учнів... Така завер­шальна бесіда може супроводжуватися книжковими виставками, переглядом у відеозапису уривків з вистав, виставками ілюстративного матеріалу. Домогтися поставленої на підсум­ковому занятті мети можна різноманітними формами робо­ти, важливо лише, щоб вони ефективно реалізували всі три аспекти навчально-виховної мети цього етапу.

VI. Творчі усні та письмові роботи учнів логічно продов­жують етап підсумкових занять, але мають більше індивіду­ально-творчий характер. На цьому етапі вчитель звертається до наявного в методиці арсеналу методів, прийомів, видів та форм роботи. Важливо лише, щоб він дібрав найефективніші, враховуючи навчально-виховну мету цього етапу: на основі вивчення драматичних творів світового письменства роз­вивати творчі здібності учнів, навички усної та писемної мови, вміння створювати себе самого. Визначена мета може мати логічне продовження залежно від бачення її вчителем, учнями та перспектив кожного класного колективу. Домінант­ним методом на цьому етапі виступає репродуктивний метод з властивими для нього прийомами, спрямованими на види на­вчальної діяльності учнів, а саме: складання плану, підготовка усних відповідей, повідомлень, доповідей, написання різних видів творчих робіт. Серед них є традиційні, вивірені часом і тривалою експериментальною роботою, і нові, вже апробовані у шкільній практиці. Маються на увазі творчі роботи з наступних тем, які можна узагальнити схемою:

З огляду на цю схему доречно пропонувати різні варіанти тем, а саме:

Мій погляд на драму (трагедію, комедію) як режисера (читача, актора, критика, глядача, драматурга).

Що б я змінив як режисер (або...) у фіналі п'єси (або...)?

Як зіграв би я роль...

Які декорації я запропонував би... та ін.

О. Куцевол, плануючи урок написання творчої роботи за трагедією В. Шекспіра «Гамлет, принц Данський», ставить для усних повідомлень такі проблемні запитання:

Чи мав сенс Володимир Висоцький, коли один зі своїх віршів назвав «Мій Гамлет»?

Чи однаково сприймають цю п'єсу різні покоління читачів?

і пропонує такі теми творчих робіт:

Трагедія Гамлета — людини доби пізнього Відродження.

Мій Гамлет.

Чи могла б Офелія бути щасливою?

Ваша відповідь на одвічне запитання «Бути чи не бути?»

Важливо зазначити, що етап творчих робіт обов'язково повинен завершуватися їхнім ґрунтовним аналізом з боку вчителя за активної участі класу. Саме осмислення допущених недоліків сприятиме подальшому вдосконаленню вивчення драматичних творів.

Практична методика вивчення драматичного твору роз­кривається у планах-конспектах двох уроків А. Вітченка за драмою Ф. Дюрренматта «Гостина старої дами».

Урок 1.

Тема: «Наближаючи час істини» (Творчість письменника у площині трагікомічного. Урок-відкриття драматургіч­ної спадщини Ф. Дюрренматта.)

Мета: розкрити своєрідність драматургічного таланту Ф. Дюрренматта, підвести учнів до розуміння його звернення до жан­ру трагікомедії в осмисленні складних моральних проблем, що постали перед сучасністю; розвинути навички аналітичного читання драматичного твору; сприяти формуванню в старшокласників аргументованої особистісної позиції щодо морально-ціннісиих та художньо-естетичних проблем, відобра­жених у творчості драматурга.

Тип уроку: комбінований.

Ланцюжок навчальних ситуацій:

1.Підготовка до вивчення нового матеріалу.

2.Вивчення нового матеріалу:

—робота над мовою п'єси Ф. Дюрренматта;

—робота з теорії літератури;

—закріплення нового матеріалу.

3.Підбиття підсумків уроку.

4.Домашнє завдання.

 

Справжньою працею письменника

завжди є процес продумування

та програвання можливостей людини.

Ф. Дюрренматт