Активізація пізнавальної діяльності.

Учитель. Якінастрої, почуття у вас викликає пізня осінь?

Який давньогрецький міф пояснює прихід цієї пори року? («Деметра і Персефоиа»). Щороку, коли Персефона покидає матір на одну третину року, повертаючись до свого чоловіка Аїда в Підземне царство, Деметра — богиня родючості землі, поринає в сум і вбирається в темний одяг. І вся природа сумує. Жовкне на деревах листя, і зриває його осінній вітер; відцвітають квіти, пустіють лани, і ллє дощ, що нагадує сльози матері — Деметри...

Тема, її мотивація.

Учитель. Ці сумні осінні пейзажі майже завжди були співзвучні з почуттями, світобаченням та світосприйняттям поета, творчий шлях якого ми сьогодні простежимо. Щоб зро­зуміти поезію П. Верлена, треба зрозуміти його душу. Бо його поезія — це історія його душі, це інтимна сповідь, це щоден­ник його настроїв і переживань.

В одному із сонетів своєї першої збірки Поль Верлен писав: «... моя душа народилася для жахливих катастроф». Це пророцтво 22-річного поета цілком підтвердилося його жит­тям, в якому були і спроба добропорядного сімейного існу­вання, і порив до боротьби за політичну волю (працював у бюро комунарської преси в революційному уряді), і трагічна дружба з А. Рембо, і роки ув'язнення, і пошуки Бога, і безпри­тульність, і злидарювання, і падіння на дно паризької богеми.

Особистісне у великого митця багато в чому визначалось епохальним, власні катастрофи — катаклізмами доби.

Німецький поет Генріх Гейне сказав: «Світ розколовся, і тріщина пройшла через серце поета». Бо поет — це людина з надзвичайно тонкою глибокою душею, людина, яка прагне до краси й гармонії — гармонії світу, гармонії людських сто­сунків. Ось чому будь-який відступ від цієї гармонії — зло, жорстокість, несправедливість, бездуховність, фальш — боля­че вражають серця митців і народжують вірші, в одних — гнівні й тривожні, а в інших — повні відчаю і туги. Саме до таких належав П. Верлен.

Цей біль душі створив образ «осіннього серця», зі струн якого линуть сумні осінні пісні.

Отже, тема сьогоднішнього уроку: «Осінні пісні Поля Верлена».

Епіграф як ключ до теми.

Відкривається частина дошки, де записано тему уроку та епіграф.

Учитель. Поет ніби відчував дотик осені до душі.

Учитель напам'ять читає епіграф до уроку спочатку французькою мовою, потім — українською. Учні записують тему та епіграф.

Лекція з елементами евристичної бесіди у співавторстві з учнями всього класу.

Учитель. Свої перші вірші П. Верлен почав писати ще в шкільні роки. Перший сонет «Пан Прюдом» він надрукував, коли йому було дев'ятнадцять (1863).

Учень із творчої групи напам'ять читає сонет.

Учень:

Який поважний він: мер, голова родини!

Пантофлі нині взув квітчасті, як весна,

Препишним комірцем аж вуха напина,

А погляд в царство мрій, здається, так і лине.

Та байдуже йому, що спів бринить пташиний,

Що зелено навкруг і що блакить ясна:

У нього про дочку турбота головна,

Щоб заміж видати — ось прагнення єдине.

У думках — пан Прюдом,— юнак такий статечний!

Заможний, з черевцем, і в поглядах безпечний.

Не те, що там якийсь патлатий віршомаз

Із лобуряк отих нестерпних, що якраз

Добрягу нашого їх вибрики бентежать

Ще більш, аніж його одвічний ворог — нежить.

 

Учитель. До якого художнього засобу вдається Поль Верлен у сонеті? (До сарказму — поєднання гніву з гіркою посмішкою).

Учитель. Що є об'єктом сарказму? Що викликає обурення? (Аморальність, духовне убозтво).

Учитель. Це був перший протест поета проти буржуаз­ного середовища, яке, за висловом Теодора де Банвіля (сучасника П. Верлена — теоретика «мистецтва для мистецтва»), «цінувало найбільше в житті п'ятифранкову монету».

І саме в цьому середовищі П. Верлену довелося жити й творити.

Поет подібний теж до владаря блакиті,

Що серед хмар летить, мов блискавка в імлі.

Але, мов у тюрмі, в юрбі несамовитій

Він крила велетня волочить по землі.

Ці рядки з Бодлерового вірша «Альбатрос», котрий був улюбленим твором Поля Верлена, стали пророцтвом його поетичної долі.

Ш. Бодлер дуже вплинув на П. Верлена своєю книжкою «Квіти зла». Вона сповнила серце молодого поета похмурими, трагічними мелодіями, розвіяла юнацькі ілюзії та романтичні мрії.

Назва першої збірки «Сатурнічні поезії» (1866) могла бути запозичена з вірша Ш. Бодлера «Епіграф до засудженої книжки». Згідно з уявленнями астрологів, Сатурн — похмура, сум­на планета, і П. Верлен зараховував себе до людей, народже­них під нею, які не мають щастя в житті.

Перший розділ збірки «Сатурнічні поезії» називається «Меланхолія». Один з віршів цього розділу — «Тривога».

Читання вірша напам'ять учнем з творчої групи.

Учень:

Природо, не торка мене твоя краса —

Ані ліси й поля з їх гойними дарами,

Ані веселчаті ранкові панорами,

Ні журних вечорів торжественна яса.

Мені смішні усі мистецькі чудеса,

Поезія, і спів, і древні грецькі храми,

Соборів пишний блиск, їх велеліпні брами,

Й дзвіниці, що стримлять в порожні небеса^

Не вірю в Бога я, глузую із людей,

Все заперечую — знання, мораль, ідеї...

Любов? Не хочу знать тих вигадок старих.

Життям утомлена, пойнята жахом смерті,

Моя душа — мов бриг, що поміж хвиль і криг

Щомиті жде кінця в безжальній круговерті.

Пер. М. Лукаша

 

Учитель. Щойно ви почули вірш «Тривога». Його написано через три роки після публікації сонета «Пан Прюдом».

Що змінилося у світогляді П. Верлена? Що сталося з по­етом, котрий ще недавно засуджував прюдомів, а тепер сам став байдужий до всього? І чи взагалі можна порівнювати ліричного героя сонета «Тривога» і героя вірша «Пан Прюдом»?

Звичайно, причини цієї байдужості різні. Назва розділу збірки «Меланхолія» говорить сама за себе. Меланхолія — хворобливо-пригнічений стан. А пригнічувала поета дисгармо­нія навколишнього світу. І в поезії П. Верлена ми відчуваємо, за словами М. Горького, «біль чуйної і ніжної душі, яка прагне світла, прагне чистоти, шукає Бога — і не знаходить, хоче лю­бити людей — і не може». Цей стан тривожить поета — звідси назва сонета.

Настрій осіннього смутку та безнадії відтворено в одному з віршів цієї ж збірки — «Осіння пісня».

Учень:

Неголосні

Млосні пісні

Струн осінніх

Серце тобі

Топлять в журбі,

В голосіннях...

 

Учитель. Про що йдеться: про осінь як пору року чи про стан душі поета?

Учні отримують надруковані тексти вірша, ще раз пере­читують його і відповідають на запитання.

Учитель узагальнює відповіді учнів.

Учитель. Це водночас і осінній пейзаж, і «пейзаж» душі («осінь на душі»). «Мертвим листком» осіннього листопаду стає душа поета. У П. Верлена душа — інобуття пейзажу, а пейзаж — «стан душі». Між «природою і душею» та «душею і речами» існують у поезії П. Верлена відносини тотожності. Це важлива особливість його лірики.

Особливості лірики учні записують у зошит.

Відповідність, схожість станів душі і природи вже наміча­лась у творчості Ш. Бодлера, але П. Верлен відчував її інтуї­тивно, тому органічно вводить у свою поезію. Слідом за ним цей прийом використовуватиметься школою французьких сим­волістів, а згодом — і українськими символістами (М. Воро­ний, О. Олесь, ранній П. Тичина та ін.), на яких вона вплинула.

Ще одна особливість творчості П. Верлена — сугестивна лірика (лат. натяк, навіювання). Слово в поета діє не стільки своїм прямим предметним значенням, скільки смисловим ореолом, який «навіває» або «підказує» ті чи ті настрої: «Довгі ридання скрипок осінніх ранять моє серце томлінням одноманітним...». Сугестія наближає П. Верлена до символістів, бо власне символу в його ліриці немає. (Перший звернувся до сугестії Ш. Бодлер).

Близька до сугестії імпресіоністичність П. Верлена (від фр. — враження; імпресіонізм — напрям у мистецтві, основне завдання якого — відтворення особистісних вражень, миттєвих почуттів та переживань. Назва пішла від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця») — ще одна важлива риса його поезії.

Поет фіксує свої миттєві почуття в розділі збірки «Сумні пейзажі».

Але найхарактернішою рисою поезії П. Верлена є її мелодійність, дивовижне поєднання звуків з почуттями.

Щоб учні відчули мелодійність віршів поета, доцільно, по можливості, прочитати «Осінню пісню» мовою оригіналу: