Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Громадянство у зарубіжних країнах: поняття і зміст, співвідношення із категоріями «підданство» та «національність».

Поиск

Становище індивіда в суспільстві, відображене і закріплене в основному законі, визначається як конституційний статус особи. Його зміст насамперед виявляється в інституті громадянства, принципах і власне конституційних правах і свободах.Об'єм прав і свобод, якими людина може користуватися в конкретній державі, а також об'єм що покладаються на нього цією державою обов'язків знаходяться в прямій залежності від наявності або відсутності у нього громадянства даної держави. Громадянство - це стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, що обумовлює взаємні права і обов'язки громадян і держави у випадках, вказаних в законі. У сучасному розумінні громадянство є основним об'єктивним визначенням усталеності правового взаємозв'язку окремої особи і держави. Головна ознака громадянства — стабільний зв'язок, який не може пориватися ні тимчасовим, ні навіть постійним проживанням на території іншої держави. Права і обов'язки громадянина закріплюють, як правило, конституція і закон про громадянство країни. Громадянство встановлює стійкий правовий зв'язок людини зі своєю державою, який зумовлює їх взаємні права та обов'язки згідно з національним правом країни і міжнародним правом. Громадянство офіційно визнає правову належність особи до певної держави, звідси й випливає обов'язок держави забезпечувати й охороняти права кожного громадянина як на національній території, так і за її межами. У свою чергу, громадянин зобов'язаний додержуватися законів держави і виконувати обов'язки, встановлені державою. Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства і держави. Аспекти громадянства: 1) постійний правовий зв'язок між людиною і державою, який виявляється у їх взаємних правах і обов'язках; 2) об'єкт конституційного права (ст. 25 КУ), що являє собою можливість людини вступити у відповідні відносини з державою та припинити їх;3) як один із елементів правових норм, що регламентують вище зазначені відносини і фактично становлять собою основний інститут в межах генерального інституту конституційно-правового статусу людини і громадянина. Громадянство було відоме вже в рабовласницьку епоху, коли громадянами могли бути, зрозуміло, лише вільні люди. Сучасне поняття громадянства історично пов'язане з французькою революцією XVIII ст. Політико-правова концепція «вільного громадянина» прислужилася обґрунтуванню ліквідації феодального ладу, розвитку нових політичних та економічних відносин. У КПЗК вживаються два терміни: громадянство і підданство. Перший характеризує належність особи до певної держави, його стійкий правовий зв'язок зі своєю державою, яка породжує, з одного боку, певні права та обов'язки особи по відношенню до держави (наприклад, право на рівний доступ до державної служби та обов'язок платити податки), а з іншого - права й обов'язки держави по відношенню до громадянина (наприклад, право відповідних державних органів дозволяти чи не дозволяти масові вуличні політичні демонстрації, обов'язок захищати право особистої власності). Громадянство передбачає двосторонні зв'язки, двосторонні права і обов'язки особистості і держави. Термін «підданство» застосовується в монархіях. Він відображає особистий зв'язок людини з монархом («підданий його величності»). У ряді монархій (наприклад, в Іспанії, Бельгії, Нідерландах) термін «підданство» замінений в Конституціях і законодавстві терміном «громадянство». У розвинених країнах ця різниця на ділі носить лише словесний характер: основи правового положення особистості в монархії Великобританії мало чим відрізняються від ситуації в республіці Франції. До того ж в останні десятиліття в європейських монархіях, у Японії та деяких інших країнах обидва терміни вживаються як рівнозначні, а замість підданства все частіше використовується термін «громадянство». У ряді держав перший термін взагалі виключений з широкого вжитку і застосовується лише за особливих церемоніях. У країнах, що розвиваються, у державах Арабського Сходу, в Африці зазначене розходження має істотне значення: підданий зобов'язаний бути особисто вірним монарху, населення виховується у відповідних традиціях, нерідко порушення вірності може бути суворо покарано.

Національність - це приналежність людини до певної національної, етнічної групи, що включає спільність мови, історії, культури і традицій. Крім того, національність позначає юридичну приналежність індивіда до якого-небудь державі. Поняття національності є досить умовним. Але по суті, поняття національності і громадянства повністю не збігаються. За Данським законодавством не існує ніякої різниці між національністю та громадянством. Національність і громадянство не є одним і тим же феноменом(відомі скандинавські вчені Юрген Елкліт та Оле Тонсгаард).

В англо-американській традиції Етнічну належність, національність необхідно відрізняти від громадянства,що є правовими відносинами між людиною та державою, підданства, як наприклад, піддані Великої Британії (англ. British subjects) (виходить з ужитку), та належності до нації у широкому сенсі (англ. nationality), тобто до народу країни, що не має обмежень за походженням, мовою та культурою.В німецькій традиції національність— належність до країни, нації, що закріплюється юридичним статусом громадянства; практично є синонімом державного підданства, громадянства (нім. Staatsangehörigkeit);

9.Способи набуття громадянства у зарубіжних країнах. Правове регулювання порядку надання громадянства у різних державах має свої особливості, оскільки всі питання, пов’язані з цим, регулюються тими ж державами. Це не означає, що вони можуть довільно встановлювати порядок набуття громадянства, не зважаючи на загальновизнані принципи міжнародного права та міжнародні звичаї. Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства в силу народження. Згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Дане положення міститься у принципі 3 Декларації прав дитини 1959 року1 і в п. 3 ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. Отже, згідно із сучасними нормами міжнародного права, дитина ні при яких умовах не повинна залишитися апатридом (особою без громадянства). Філіація може здійснюватися на основі двох основних принципів: “права крові” (за походженням)(jus sanguinis) та “права ґрунту”(за народженням) (jus soli). Принцип права крові полягає в тому, що дитина, народжена від осіб, котрі є громадянами певної держави, автоматично визнається громадянином останньої. У випадку різного громадянства батьків питання вирішується за їхньою домовленістю. Якщо батьки не домовилися, то народжена в шлюбі дитина набуває громадянство батька, позашлюбна – матері. Цей принцип закріплено у законодавстві більшості держав. Відповідно до принципу права ґрунту, громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства батьків. Сучасне законодавство більшості країн, в тому числі і українське, передбачає змішану систему, при якій переважаюче значення права крові поєднується з певним впливом права ґрунту. Право крові практично у чистому вигляді діє зараз лише в скандинавських країнах, де право ґрунту застосовується виключно до дітей, батьки яких невідомі. Право ґрунту зберегло переважаюче значення у країнах англо-американської системи загального права, а також в окремих латиноамериканських країнах, наприклад, в Аргентині та Кубі.

Наступним найбільш поширеним способом набуття громадянства є так зване укорінення, або натуралізація – індивідуальне прийняття до громадянства за проханням заінтересованої особи(за заявою). Натуралізація – акт добровільний. Різновидом натуралізації є передбачуваний законодавством деяких країн спрощений порядок набуття громадянства певними категоріями осіб шляхом реєстрації (якщо тільки мова не йде про підтвердження свого громадянства), усиновлення, в результаті вступу в шлюб. Два останніх способи називають деколи сімейним порядком набуття громадянства. До нього відноситься і автоматична натуралізація неповнолітніх дітей у зв’язку з натуралізацією батьків. Надання громадянства у порядку натуралізації має певні особливості. Як правило, натуралізація здійснюється на основі вільного волевиявлення особи, наслідком чого стає припинення її попереднього громадянства. Однак цього недостатньо. Така особа має відповідати вимогам законодавства щодо натуралізації певної країни. У законодавстві більшості держав такими вимогами є:1) досягнення особою повноліття;2) письмова заява особи;3) володіння мовою даної країни;4) ценз осілості. тобто певний мінімум часу проживання особи у даній державі (США, Австралія, Україна, Франція — 5, Англія — 7, Іспанія — 10 років). Вимога додержання строків натуралізації від 5 до 10 років закріплена 1961 року в Конвенції ООН щодо скорочення безгромадянства.

Трансферт (франц. transfert, від лат. transfero — переношу, переміщую) означає автоматичну зміну громадянства осіб у зв'язку з передачею території, де вони проживають, від однієї держави до іншої. Згідно з діючим у сучасному міжнародному праві принципом поваги прав людини процедура трансферту здійснюється після плебісциту про державну належність території, внаслідок якої населення дає свою згоду на перехід території до іншої держави і тим самим — на зміну громадянства. Крім того, окремим категоріям населення, окремим особам надається право оптації — вибору громадянства, тобто право набути нового громадянства через трансферт або зберегти громадянство держави — колишнього суверена. Оптацією називають також право вибору одного з двох громадянств, яке надається біпатриду з огляду на конвенції про скасування подвійного громадянства. У разі самовизначення нації і створення нової держави громадянство нової держави набувається мешканцями цієї країни згідно із законом про громадянство, як правило, автоматично. Трансферт відрізняється від оптації тим, що тут зміна громадянства настає автоматично(нім населення після 1945).

На відміну від натуралізації, дарування громадянства здійснюється за особливі заслуги перед державою на основі постанови компетентних органів (президента, Сенату тощо), незалежно від терміну постійного проживання, знання мови і т. ін.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 409; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.117.94.180 (0.012 с.)