Інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ)

До ІПСШ належать си філіс, гонорея (так звані венеричні захворю­вання) хламідіоз, трихомоніаз, ВІЛ/СНІД та ін. На сьогодні відомо по­над 40 збудників різних хвороб, що передаються статевим шляхом.

Мікроорганізми, які спричиняють ці захворювання, як правило, потрапляють в організм людини під час статевих контактів. Потім вони розмножуються і розвиваються самостійно, викликаючи хворобливі Зазвичай у людей, які захворіли на ІПСШ, усе відбувається за стандартною схемою: статевий контакт, не помічено нічого підоз­рілого, принаймні того, що хворий зрозумів через кілька днів, тижнів або років (при ВІЛ/СНІД). Та неусвідомлення своєї хвороби за цей прихований (інкубаційний) період уже призвело до поширення ІПСШ, Кожне захворювання має свої особливості, ознаки, до кожного лікар добирає конкретні методи лікування. Але багато людей легковажно ставляться до лікування, часто йдуть за порадою не до лікаря, а до друзів або сумнівних спеціалістів. Це призводить до того, що кількість хворих, зокрема на (ПСШ, зростає.

Коли збудники ІПСШ потрапляють до організму людини, вони починають розмножуватись, викликаючи запалення статевих органів ушкоджують слизову оболонку матки, маткові труби та яєчники в жіночому організмі, яєчка та придатки яєчок в чоловічому. Вони можуть уражати будь-які внутрішні органи та кров. Нерідко хвороба розвивається приховано.

Прояви інфекцій, що передаються статевим шляхом:

· незвичні виділення зі статевого члена або піхви;

· часте болюче сечовипускання, печія при сечовипусканні;

· почервоніння, виразки чи бородавки в області статевих орган» заднього проходу;

· свербіння в області статевих органів:

· запалення лімфовузлів у паху;

· болі під час статевих контактів.

При багатьох ІПСШ ранні прояви малопомітні, і більшість людей не зважає на них, доки не з'являться серйозні симптоми, а значить — тяжкі ураження і складніше лікування. Отже, за найменшої підозри на захворювання краще чесно розповісти все батькам і разом звер­нутися до лікаря.

На відміну від інших захворювань ІПСШ здебільшого пов'язані з небезпечною поведінкою. Легковажність, нестриманість, безвідпові­дальність, небажання чи нездатність передбачити та врахувати наслідки своєї поведінки часто призводять до захворювання на ІПСШ.

Тільки після спеціального медичного обстеження можна встано­вити, чи дійсно людина захворіла, і якщо це так, призначити ефектив­не лікування. Тільки таким чином можна попередити подальший роз­виток хвороби й отримати більше шансів:

· вилікуватися швидко й остаточно;

· запобігти ускладненням;

· не заразити ще кого-небудь.

ІПСШ не виліковуються самостійно, і самолікування шкідливе для здоров'я, а тому обов'язково потрібно звернутися до лікаря (краще з батьками).

Серед найпоширеніших ІПСШ виділяються такі:

Сифіліс. Збудник сифілісу — мікроорганізм спірохета, її ще називають бліда трепонема. У вологому середовищі (рушник, губка тощо) мікроб зберігає свою життєздатність майже 12 год. (до висихання), а в слині хворої людини при кімнатній температурі — від кількох годин до кількох діб. Спірохета дуже швидко гине при дії сонячного світла, високої температури, спирту.

Найчастіше інфекція передається статевим шляхом. Зараження людини сифілісом може відбутися і в разі проникнення збудника че­рез слизову оболонку чи шкіру з порушеною цілісністю (подряпини, рани тощо). Основне джерело зараження-людина, хвора на сифіліс. Сифіліс також може бути вродженим (набутим від хворої матері).

При нестатевому зараженні джерелом інфікування можуть стати різноманітні предмети, якими користувався хворий на сифіліс з ак­тивними проявами, — склянки, ложки, зубні щітки, рушники, недопал­ки, бритви і т. ін. Можливе також зараження через поцілунки. При вродженому сифілісі відбувається пряма передача інфекції від ма­тері до плоду під час вагітності. Як правило, від моменту зараження до першого прояву захворювання минає від 3-х до 5-ти тижнів. На місці проникнення збудника (частіше на статевих органах, губах чи шкірі) з'являється виразка. Якщо не звертатися до лікаря і не лікува­тися, то через 3-4 тижні виразка загоюється, а ще через місяць почи­нається другий період розвитку хвороби. Він характеризується періо­дичними густими висипаннями на шкірі протягом 2-3-х місяців. При самолікуванні або за відсутності лікування сифілісу настає третій період розвитку хвороби, який характеризується тяжкими ураження­ми внутрішніх органів і нервової системи, що може закінчитися смер­тю хворого. Небезпечним є те, що всі прояви сифілісу (навіть вираз­ка) не викликають у людини неприємних відчуттів (наприклад, свер­біння, болю), а висипання, як правило, малопомітні. За своєчасно розпочатого лікування сифіліс повністю виліковується.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, непоправну шкоду здоров'ю дітей і підлітків наносять інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), особливо сифіліс. Зокрема, у дівчаток 0- 14 років за останнє десятиріччя поширеність сифілісу збільшилася у 26 разів, у хлопчиків — у 35 разів, у дівчат-підлітків віком 15-17 років — у 10,5 рази, у юнаків — у 7,4 рази. Починаючи з 1996 року, захворю­ваність на сифіліс у дітей та підлітків 15-17 років набула тенденції до зниження, але залишається надто високою.

Гонорея. Збудником гонореї (німецькою — "трипер") є бактерія гонокок. Основний шлях зараження — статевий контакт із хво­рою людиною. Значно рідше гонорея передається нестате­вим шляхом — через білизну, губки та інші предмети, якими користувався хворий. У вологому середовищі (губка, рушник) гонокок живе майже 24 год.

З моменту зараження до прояву перших ознак хвороби може минути від декількох днів до декількох тижнів.

Ознаки гонореї в чоловіків різноманітні. Спочатку виникають різь і свербіння в області сечовивідного каналу і легкий біль при сечови­пусканні. З'являються слизові, а потім гнійні виділення із зовнішньо­го отвору статевого члена. Дуже важливо в перші дні розвитку гоно­реї звернутися до лікаря, оскільки своєчасне лікування забезпечує відносно швидке одужання. Якщо зволікати, то біль і різь при сечови­пусканні посилюються, виділення стають значними. Коли хворий не лікується, виникає ураження інших статевих органів. При ураженні придатків яєчок підвищується температура тіла, виникає гострий біль в області мошонки. Двостороннє ураження придатків яєчок призво­дить до безпліддя.

Гонорея в жінок може протікати не так явно, як у чоловіків: не­значні болі, мізерні виділення. Якщо жінка ретельно дотримується осо­бистої гігієни, вона може і не помітити ознак хвороби. Але якщо не лікуватися, процес прогресує, уражається матка та її придатки, можли­ве запалення прямої кишки. І в жінок, і в чоловіків гонорея може пере­бігати в хронічній формі без помітних зовнішніх ознак і неприємних відчуттів, але це не означає, що такі хворі не можуть заражати інших.

Гонорея — захворювання, яке виліковується. Однак успіх ліку­вання залежить від точного діагнозу, який може поставити лише лікар на основі лабораторних та інших досліджень. Слід зазначити, що гнійні виділення із сечівника трапляються не лише при гонореї. Тому не­припустиме самолікування, яке маскує ознаки гонореї і значно затри­мує процес виліковування. Раціональне лікування при гонореї забез­печує повне видужання.

Трихомоніаз. Збудник — мікроскопічні одноклітинні мікроорга­нізми — вагінальні трихомонади. При висиханні трихомонади гинуть через 4-30 хв. Зараження трихомонадами відбуваєть­ся, як правило, статевим шляхом і лише у виняткових випад­ках — нестатевим: через предмети, якими користувалася хво­ра людина. У вологому середовищі (рушник, губка) збудник зберігає свою життєздатність протягом 1-2 год.

Які ж симптоми цієї хвороби? Перші її ознаки з'являються через 3-11 діб після зараження. Розвиток хвороби супроводжується запаль­ними процесами сечостатевої системи. Ознаки трихомоніазу різно­манітні. У чоловіків можуть бути виділення із сечовипускального ка­налу — від дуже мізерних до значних. Іноді — свербіння, різь, неприємні відчуття в області сечівника. Трихомоніаз у жінок частіше протікає з більш вираженими симптомами, ніж у чоловіків. Виникає відчуття печії в області піхви, зовнішніх статевих органів, з'являються рідинні, пінисті виділення з піхви. Несвоєчасне звернення до лікаря сприяє перехо­ду гострого трихомоніазу в хронічну форму. При цьому незначне по­ліпшення чергується із загостреннями, які супроводжуються неприєм­ними відчуттями в області сечового міхура, виділеннями, помірною різзю при сечовипусканні.

Трихомоніаз — хвороба, яка виліковується. І чим раніше хворий звертається за медичною допомогою, тим швидше вдається пере­могти хворобу.

Хламідіоз. Збудник — дуже дрібний внутрішньоклітинний па­разит хламідія. Шлях зараження переважно статевий, але іноді можна заразитись і побутовим шляхом через предмети осо­бистої гігієни — білизну, рушник тощо.

Захворювання проявляється через 1-4 тижні після інфікування. Чоловіки відчувають дискомфорт при сечовипусканні, болі внизу живота та в поперековому відділі спини, в них можуть бути незначні виділення із сечовивідного отвору. У жінок хламідії вражають шийку матки та уретру, що може супроводжуватися появою незвичних ви­ділень із піхви, свербінням, дискомфортом. За відсутності лікування хвороба в жінок вражає яєчники і спричинює безпліддя. У чоловіків може виникнути запалення яєчок.

Якщо не дотримуватися правил особистої гігієни, можливе запа­лення слизової оболонки очей.

Хламідіоз може перебігати і без зовнішніх проявів, особливо в жінок. І тільки лікар за допомогою спеціальних аналізів може встано­вити наявність чи відсутність хвороби. Хламідіоз виліковується, якщо лікування почати своєчасно.

Зауважимо, що лікування всіх захворювань, які передаються статевим шляхом, має проводитись обома партнерами одночасно з тим, щоб уникнути повторних заражень. Таким чином, усі перелічені інфекції можна вилікувати, якщо своєчасно звернутися до лікаря.

Внаслідок цих захворювань здоров'я дітей та підлітків суттєво погіршується. Високі показники захворюваності ІПСШ свідчать про високий ризик розвитку у них в подальшому таких порушень репро­дуктивного здоров'я, як безпліддя, невиношування вагітності, внутрішньоутробні інфекції та вади розвитку плоду.

Наслідки невилікованих ІПСШ дуже серйозні:

· розвиток запальних процесів статевих органів як у чоловіків, так і в жінок;

· безпліддя та статеві розлади, які настають у 20-40% чоловіків і в 55-85% жінок з невилікованими ІПСШ;

· серйозні ускладнення під час вагітності, викидні, народжен­ня хворих дітей, мертвонародження;

· позаматкова вагітність;

· збільшений ризик раку шийки матки;

· хронічні (постійні) болі статевих органів;

· підвищений ризик зараження ВІЛ і вірусними гепатитами.

Як запобігти зараженню?

Щоб уберегтися від інфекцій, що передаються статевим шляхом, слід:

· Не користуватися спільними з іншими людьми голками та шприцами для введення лікарських речовин. Найкращий засіб — застосування одноразових шприців, якими ще ніхто не ко­ристувався.

· Виключити статеві стосунки з особами, щодо яких немає впев­неності, що вони не інфіковані ВІЛ/ІПСШ. Не допускати, щоб біологічні рідини інших осіб (особливо кров, сперма, вагінальні виділення) потрапляли на шкіру або слизові оболонки. Існує пряма залежність імовірності зараження від кількості сексу­альних партнерів.

· Якщо молода людина вже має статеві стосунки, то їй слід обирати «безпечний секс», тобто користуватися презервативом у всіх випадках сексуальних контактів: вагінальному, анальному, оральному та застосовувати форми статевих стосунків, про які йшлося раніше.

· Враховуючи, що деякі ІПСШ передаються не тільки статевим, а й нестатевим (побутовим) шляхом, слід дотримуватися чітких правил особистої гігієни: не користуватися чужою білизною, рушником, губкою, зубною щіткою, бритвою, помадою тощо, особливо, коли речі іншої людини вологі, оскільки у волого­му середовищі мікроорганізми довше зберігають життє­здатність.

 

Міф «Про Амура та Психею»

Було у царя три доньки. Най­молодшу звали Психея. Вона була такою прекрасною, що до­стойні юнаки з'їжджалися звіду­сіль, аби тільки на неї поглянути. Психею це ображало, бо вона прагнула не милування, а глибо­кої любові.

Батько, співчуваючи страж­данням Психеї, звернувся за до­помогою до оракула. Та його провісництво виявилося важ­ким: убрана у поховальний одяг, Психея мала бути відведеною на призначене місце шлюбу з чудо­виськом.

Коли волю оракула було ви­конано і Психея залишилася сама, аби чекати чудовиська, поривом вітру, що з'явився рап­том невідь-звідки, віднесло її до прекрасного палацу. Там Психея стала дружиною невидимого юнака. Але коли б захотіла дів­чина його побачити, то мала б за це кару — розлуку з коханим, тяжкі біди та поневіряння.

Сестри Психеї позаздрили їй і спонукали порушити заборону — темної ночі, коли коханий спить, запалити вогонь та поди­витися на нього. Зробивши, як порадили сестри, Психея впізна­ла у своєму чоловікові Амура — бога кохання. Довго милувалась вражена Психея вродою Амура, аж поки крапля гарячої олії зі світильника не розбудила його. Ображений порушенням забо­рони, Амур полетів геть, а Пси­хея пішла на його пошуки. Не­мало тяжких бід випало на її долю, та всі вона здолала. На­віть упоралася заради кохання із завданням самої богині Венери — матері Амура.

Оцінюючи подвиги Психеї за­ради любові до Амура, великий бог Зевс дав їй божественне без­смертя та уможливив цим шлюб із богом любові.

Психея — від грецького «псюхе», що означає «душа». Отже, знаменита притча про Амура та Психею є притчею про душу лю­дини і бога любові.

Психеї (душі) довелося докла­сти чимало зусиль, аби піднятись на рівень справжньої любові. Спочатку Психея жила передчут­тям любові, що є виявом спокон­вічної людської потреби. Далі — налетів Амур в образі вітру (у римській міфології Купідон, він же Амур, — крилатий бог при­страсті) і захопив Психею. До неї прийшла пристрасть, утім, ще не любов. Пристрасть нестримна, спонтанна, вона важко піддаєть­ся аналізу, вона бездумна і не­уважна до іншого — вона не від­повідальна. Психея, спонукува­на пристрастю (тобто, незрілою, неокультуреною любов'ю), пору­шує заборону. Юнак, ображений такою поведінкою, кидає її, і Пси­хеї (душі) доводиться немало ви­страждати, зрозуміти й навчити­ся, аби його повернути. Долаю­чи перешкоди заради Амура, Психея сама зросла до рівня зрі­лої любові. За це й дістала вина­городу від Зевса.

Любов являє людині повноту її душевної реалізації. Завдяки зрілій любові, людина може ви­тримати суворий тиск обставин, залишатися вірною у шлюбі, не зрадити своїх цінностей та ідеа­лів. Любов — це джерело мора­льної сили та енергії. Якщо вона вашою працею переросла у лю­бов зрілу, ви здобули безмірно сильну й надійну моральну осно­ву вашої сім'ї.

 

«Як сказати «ні»
Пам'ятка

Твоє тіло належить тільки тобі. У тебе є пра­во на те, щоб одягатися, митися і спати на самоті.

Люди торкаються один одного по-різному. Більшість дотиків приємні — це гарні дотики. Деякі дотики, наприклад, лоскотання, можуть тобі не спо­добатися, тому що спочатку вони немовби приєм­ні, а потім, якщо їх не припинять, можуть стати не­приємними, недобрими. Деякі дотики можуть бути болісними — вони недобрі. Якщо ти маєш сумніви у якомусь доторканні, в тому, добре воно чи погане, запитай у когось з дорослих, кому ти довіряєш.

Якщо хто-небудь доторкнеться до тебе так, що тобі не сподобається, або попросить тебе дото­ркнутися до нього, а тобі цього не хочеться робити, не потрібно навіть розмовляти з такою людиною.

Тобі дозволено відповісти такій людині «ні!» або «Не торкайтеся до мене так!». У тебе є право піти від такої людини.

Про те, що сталося, бажано розповісти до­рослому, до якого маєш довіру (це можуть бути родичі, знайомі батьків, сусіди, вчителі тощо).

Жодна доросла людина, за винятком ліка­ря, який робить це для твого здоров'я не повинна торкатися до твоїх інтимних частин тіла. Якщо до­рослий доторкнеться до тебе і скаже: «Це наша та­ємниця!», обов'язково треба розповісти про це до­рослим, до яких маєш довіру (ніколи не слід збері­гати такі таємниці).

Жодний дорослий не має права запрошу­вати тебе торкатися до інтимних частин його тіла.

Ти не винен, якщо дорослий торкався до інтим­них частин твого тіла. Це дорослий повинен зрозу­міти, що так робити не можна. Це зовсім не твоя провина.

СТАТЕВА ПРОСВІТА

План

1. Сутність статевої просвіти

2. Основний зміст сексуальної просвіти у підлітковому віці

3. Формування навичок безпечної сексуальної поведінки

Сутність статевої просвіти

Необхідність сексуальної просвіти підлітків наші дорослі співвітчиз­ники пояснювали так:

1. Це потрібно тому, що сучасні діти доволі рано вступають у сексу­альні взаємини.

2. Це потрібно тому, що в підлітковому віці інформація сексуального змісту стає вкрай актуальною для дітей.

3. Це потрібно тому, що більшість батьків з різних причин не вчать своїх дітей.

4. Це потрібно тому, що необхідно навчити дітей правил збереження власного репродуктивного здоров'я, правил здорового способу життя.

5. Це потрібно тому, що необхідно цілеспрямовано і з самого дитинс­тва виховувати в дітей гарні взаємини з особами протилежної статі, про­пагувати культуру сексуальних взаємин та формувати відповідальність у цих взаєминах.

Статева просвіта — це інформування дітей з питань анатомії та фізіології статі людини, психосексуального розвитку, виконання статевих ролей.

Під змістом статевої просвіти розуміють систему знань про репродуктивну функцію людини, природу людської сексуальності, культуру міжстатевих взаємин і нормативи маскулинної та фемінної поведінки, про шлюб та сім'ї. Метою статевої просвіти є розвиток статевої свідомості дитини, її поінформованості, обізнаності щодо питань етики та психології статевої поведінки, готовності людини до створення сім'ї та виконання родинних ролей — подружніх, батьківських, сімейних.

Принципи сексуальної просвіти: принцип виховуючого навчання, принцип системності і об'єктивності знань, принцип випереджувального впливу, апе­лювання до загальнолюдських цінностей, заснованих на християнській моралі.

Зміст статевої освіти також ґрунтується на таких принципах:

· об'єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов'язаних з репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками; роз'яснення складних для розуміння питань має випливати з усталених законів природи і суспільства і бути з ними в гармонії;

· будь-яка інформація та методика її висвітлення має спрямовуватись на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, культу сім'ї, особистого щастя — як невід'ємних від почуттів дружби, кохання, піклування про ближнього;

· адресність сексуальної просвіти передбачає доступність інформації з огляду на вікові можливості дітей, врахування вихователями індивідуальних і соціальних умов їхнього розвитку, набутого досвіду;

· національний компонент змісту навчально-виховної роботи передбачає її здійснення на основі широкого використання різних видів народної творчості, надбань народної педагогіки у вихованні сім'янина;

· сексуальна просвіта дітей і юнацтва вимагає природності поведінки дорослих;

· авторитетність джерела сексуальної просвіти ґрунтується на тому, що порнографічна література несе в собі брутальний компонент, який вульгаризує зміст інформації;;

· послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність у передачі знань, у здійсненні навчально-виховної роботи, необхідної для засвоєння певного обсягу інформації;

· виходячи з основних вікових періодів психічного розвитку особистості, важливим є створення умов, сприятливих для правильного усвідомлення дітьми своєї статевої належності, оволодіння обсягом знань і умінь, необхідних для формування майбутньої жінки чи чоловіка.

У широкому розумінні головною і найважливішою ціллю статевої просвіти підлітків є успішна статева їх соціалізація, яка полягає в залу­ченні їх до системи статевих взаємин, прийнятої у конкретному суспільст­ві, та формуванні позитивного досвіду міжстатевих взаємин для гармо­нійного подружнього життя з метою народження і виховання дітей.

Можна також говорити про цілі сексуальної просві ти у більш вузько­му їх розумінні:

1. Інформування підлітків про власне тіло, статеві органи та вікові особливості їхнього функціонування.

2. Інформування про основні фактори ризику.

3. Інформування про засоби контрацепції з метою запобігання неба­жаній вагітності.

4. Інформування щодо правил безпечної сексуальної поведінки і здо­рового способу життя.

Основні цільові завдання сексуальної просвіти:

1) забезпечити дітей достовірною інформацією про сексуальність як важливу характеристику людини;

2) сформувати громадянську позицію у ставленні до власного здоро­в'я;

3) створити умови для ознайомлення дітей із сферою сексуальних стосунків як передусім відповідальних взаємин;

4) дати уявлення про норми здорового способу життя і безпечної сексуальної поведінки;

5) формувати відповідальне ставлення до власного репродуктивного здоров'я;

6) розвивати особисту відповідальність і наполегливість у прийнятті рішень;

7) навчати засобів саморегуляції й контролю сексуальної поведінки;

8) формувати орієнтацію на профілактику захворювань;

9) навчати правилам піклування про власне репродуктивне здоров'я та правилам безпечного сексу.