Принципи сексуальної просвіти

Принципи сексуальної просвіти багато у чому перетинаються з умова­ми, за яких вона може бути успішною. Тому кожний з них водночас можна розглядати і як оптимальну умову її ефективності.

На підлітковий вік припадає третій етап сексуального виховання, коли поряд з виховними завданнями постають завдання просвітницького характеру. Але, незважаючи на це, навчання і виховання залишаються тісно пов'язаними і, як правило, одне без друго­го не відбуваються. Під час будь-якого навчально-просвітницького захо­ду, на будь-якому уроці дорослий повсякчасно має бути готовий розв'язу­вати не лише дидактичні, але і, в першу чергу, виховні завдання. Не випадково у вітчизняній педагогіці усталилося поняття «виховуюче нав­чання» і, як правило, навчання розглядається як один з найважливіших засобів виховання, як інформаційне його забезпечення і як обов'язкова його умова. Не випадково одним з тлумачень поняття «освіта», яке на­чебто природніше виглядає в контексті розмов про навчання, аніж про виховання, згідно з Українським педагогічним словником С. Гончаренка, є таке: освіта — це духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, шліфування характеру, тобто процес формування обличчя людини. Тож першим принципом сексу­альної просвіти ми вважаємо принцип виховуючого навчання

Наступною обов'язковою умовою успішної сексуальної просвіти є об'єднання зусиль батьків, педагогів, вихователів, соціальних і медичних працівників з надання підліткам системи об'єктивних наукових знань. За­ходи, які практикуються сучасною школою і центрами соціальних служб для молоді з метою сексуальної просвіти підлітків, вочевидь, є дуже важливими і конче потрібними. Однак вони повинні здійснюватися не на «голому» місці, а на підготовленому ґрунті. А підготовка ця може бути здійснена передусім батьками, а пізніше — спеціальними соціальними служ­бами і тією ж школою, і не в підлітковому віці, а значно раніше. Тож другим принципом сексуальної просвіти є принцип системності і об'єктивності знань.

Питання, які порушуються у контексті сексуального виховання і сек­суальної просвіти, мають специфічне емоційно-чуттєве забарвлення. З од­ного боку, на відміну віл будь-яких інших питань, що можуть потрапляти у сферу просвітницького впливу, вони цікавлять усіх без виключень підлітків і жодного з них не залишають емоційно байдужим. З другого боку, більшість порушуваних питань мають інтимний характер, зачіпають потаємні глибини дитячої душі і тому є досить проблемними для публіч­ного обговорення. У зв'язку з цим вирішальними під час їх розгляду виявляються не спеціальні дидактичні прийоми, а встановлення діалогу і стосунків довіри між дорослим і підлітками та загальний психологічно й емоційно сприятливий тон навчального процесу. Тому третім принципом сексуальної просвіти є принцип діалогічної взаємодії та психологічної сумісності дорослого з підлітками.

Статева освіта має розпочинатися до того, як підліток вступив у період статевого визрівання. Ще у молодшому шкільному віці дітям важ­ливо пояснити, що таке любов як загальнолюдське морально-етичне по­чуття, що таке кохання між чоловіком і жінкою, з якою метою чоловік і жінка зачинають, народжують і виховують дітей. Молодший підліток має бути обізнаний з тим, які фізіологічні зміни скоро відбуватимуться в його організмі, у тому числі й у його статевих органах, з чим це пов'язане і яку відповідальність ці зміни накладають на нього. Досить поширеною помилкою дорослих, у тому числі й педагогів, є те, що вони недооціню­ють можливості дітей та наявні їх знання і через це нерідко «запізнюють­ся» із своїми знаннями і порадами. Тому четвертим принципом сексуаль­ної просвіти є принцип випереджувального впливу, орієнтованого на зону найближчого розвитку дитини.

Дослідники і практики, які мають багатий досвід сексуальної просві­ти молоді, засвідчують, що найбільший виховний ефект мають ті освітні програми, де пропагуються не лише сексуальна стриманість, а й моральні постулати релігійного характеру. На батьківщині сексуальної революції ще у 1981 році прийнято закон, про застосування морально-ціннісного підходу до статевого виховання молоді. Нині Америка дедалі активніше відмовляється від так званої «абортної культури», зумовленої пропаган­дою вільного сексу. Під «абортною культурою» йдеться не лише про надмірне поширення абортів, але й про легалізацію і надмірне поширення порнографії, а також про існуючу в сучасних школах систему статевого виховання. Об'єднання зусиль держави, школи і церкви посла­било наслідки сексуальної революції. У свою чергу, громадськість Англії також дійшла висновку про те, що єдиним чинником, який здатний запобігти ранній статевим стосункам, є формування релігійних настановлень з акцентом на утриманні від дошлюбного сексу. Не випадково найкраще сексуальне виховання відбувається у сім'ях віруючих. Не даремно батьків­щина сексуальних революцій Америка визнала найефективнішими програ­ми, де на першому місці стоять моральні-ціннісні постулати, зокрема, релігійного характеру. Як свідчить історія людства, деморалізація підростаючого покоління призводить до послаблення народу в цілому, втрати ним своєї самостійності і, зрештою, до остаточного знищення. Тому охо­рона цнотливості молоді завжди була гарантією збереження національного духу і державності. Тож п'ятим принципом сексуальної просвіти є апе­лювання до загальнолюдських цінностей, заснованих на християнській моралі.

Зміст статевої освіти також ґрунтується на таких принципах:

· об'єктивність, правдивість, науковість у висвітленні всього спектру питань, пов'язаних з репродуктивною функцією людини, інтимними стосунками; роз'яснення складних для розуміння питань має випливати з усталених законів природи і суспільства і бути з ними в гармонії;

· будь-яка інформація та методика її висвітлення має спрямовуватись на формування позитивного ставлення до проблем людської сексуальності, культу сім'ї, особистого щастя — як невід'ємних від почуттів дружби, кохання, піклування про ближнього;

· адресність сексуальної просвіти передбачає доступність інформації з огляду на вікові можливості дітей, врахування вихователями індивідуальних і соціальних умов їхнього розвитку, набутого досвіду;

· національний компонент змісту навчально-виховної роботи передбачає її здійснення на основі широкого використання різних видів народної творчості, надбань народної педагогіки у вихованні сім'янина; традиційними є ставлення українського народу до родинної спілки, кохання, материнства та батьківства як до великих цінностей у житті людини;

· статева просвіта, виховна робота не повинні включати елементи сексуальної стимуляції поведінки дитини. Нехтування цим принципом засобами масової інформації, зокрема теле- і відеоекраном, призвели до багатьох збочень у сексуальній поведінці сучасних підлітків і юнацтва;

· сексуальна просвіта дітей і юнацтва вимагає природності поведінки дорослих. Діти часто не усвідомлюють зв'язку між обговорюваним питанням і еротикою, але їм добре передається афектація дорослих. Тема еротики має лишатись у змісті статевої просвіти психологічно нейтральною, але посідати рівноправне місце серед інтересів і проблем дітей;

· авторитетність джерела сексуальної просвіти ґрунтується на тому, що порнографічна література несе в собі брутальний компонент, який вульгаризує зміст інформації; через це до навчально-виховного процесу з питань сексуальної культури мають залучатись фахівці — медики, психологи, юристи, вчителі з відповідною підготовкою;

· послідовність, системність статевої просвіти дітей та юнацтва передбачає наступність у передачі знань, у здійсненні навчально-виховної роботи, необхідної для засвоєння певного обсягу інформації;

· виходячи з основних вікових періодів психічного розвитку особистості, важливим є створення умов, сприятливих для правильного усвідомлення дітьми своєї статевої належності, оволодіння обсягом знань і умінь, необхідних для формування майбутньої жінки чи чоловіка.